Перспективи розвитку ринку боргових цінних паперів в Україні

На сьогодні у сфері державної заборгованості здійснено велику кількість наукових досліджень. Незважаючи на це, виникає потреба у вивчені внутрішнього боргу України та функціонування ринку державних цінних паперів як інструменту залучення додаткових фінансових ресурсів у бюджет.

Проблема розвитку ринку державних запозичень стає все більш актуальною. Державні позики є одним із найважливіших джерел покриття дефіциту державного бюджету [15, c.115].

Чинним законодавством України передбачено, що одним із джерел наповнення державних та місцевих бюджетів можуть бути кошти державного внутрішнього та зовнішнього запозичення та цільові облігації внутрішніх державних позик як у документарній, так і у без документарній формі. Загалом, у вітчизняній практиці внутрішні державні цінні папери випускаються у вигляді казначейських зобов’язань (векселів) та облігацій. Казначейські зобов'язання спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту з виплатою доходів у формі процента. Облігації державних позик, в основному, мають на меті покриття касових розривів та фінансування дефіциту держбюджету. Як правило, механізм залучення позичкових коштів у формі державного внутрішнього кредиту визначається Урядом України за погодженням з Національним Банком України (НБУ). Йдеться про зобов’язання з випуску державних цінних паперів, які випускаються Міністерством фінансів, котре виступає гарантом їх своєчасного погашення. Державні цінні папери, як потужний інструмент боргового фінансування, відіграють важливу роль у економіці України та виконують багато економічних функцій [17, с.83].

Проблема ефективного функціонування і подальшого розвитку ринку державних цінних паперів в умовах становлення фінансової системи України, може бути вирішена за рахунок підвищення його ліквідності, внаслідок таких його напрямків удосконалення:

забезпечення прозорості діяльності держави щодо випуску її цінних паперів та доступність і зрозумілість умов інвестування у такі інструменти;

вдосконалення організаційної бази функціонування внутрішнього ринку державних цінних паперів;

підвищення інвестиційної привабливості внутрішніх боргових зобов'язань держави;

підвищення довіри з боку інвесторів до держави, шляхом своєчасного та повного виконання органів державної влади своїх обов'язків, пов'язаних з цінними паперами, особливо заходів з погашенням відсотків і основної суми заборгованості [19].

Для того, щоб внутрішній ринок державних запозичень ефективно функціонував, необхідно створити відповідну структуру його учасників, зокрема інституціональних інвесторів (страхові компанії, банківські установи, пенсійні фонди, інститути спільного інвестування). Адже державні цінні папери, що характеризуються високою ліквідністю та низькою ризикованістю, виступають привабливим інструментом інвестування активів недержавних пенсійних фондів та страхових компаній багатьох країн світу.

Удосконалення та розвиток ринку державних цінних паперів України потребують розробки і запровадження цілісної стратегії, яка поєднуватиме завдання вдосконалення нормативно-правового та інституційного забезпечення політики державних запозичень, розвиток інструментарію урядових позик для підтримки індивідуальних заощаджень і створення відповідної інфраструктури - надійної та доступної для громадян [8].

Висновки

Проведений в курсовій роботі науково-теоретичний аналіз боргових цінних паперів як засобу залучення фінансових ресурсів, їх юридичної природи, окремих різновидів та специфіки участі у обороті капіталу держави дозволяє дійти наступних висновків, які є головними науковими і практичними результатами роботи.

По-перше, основними перевагами випуску боргових цінних паперів для емітентів є диверсифікація боргу за рахунок доступу до широкого кола інвесторів, формування публічної кредитної історії та репутації, можливість залучати значні суми коштів, здійснювати довгострокові запозичення, управляти параметрами позики, економія на масштабах, адаптація структури позики під свої фінансові потоки, відсутність змін у структурі акціонерного капіталу, можливість планування та оптимізації оподаткування.

На основі поглибленого дослідження передумов ефективного використання боргових цінних паперів українськими підприємствами визначено, що основними з них є розвиненість ринку цінних паперів, підприємницьких відносин і фінансової інфраструктури, що не відповідає світовій практиці та сучасним потребам підприємств. З огляду на економічну ситуацію в Україні, особливої актуальності набувають питання розширення переліку підприємницьких боргових цінних паперів та створення законодавчих умов для здійснення контролю за використанням фінансових інструментів.

По-друге, фінансовий інжиніринг на ринку боргових цінних паперів є безперервним процесом створення інноваційних фінансових продуктів на основі використання діючих боргових інструментів або нових інструментів з метою задоволення специфічних потреб емітентів та інвесторів у забезпеченні відповідного рівня ліквідності, дохідності та ризикованості. Виділено чотири методи фінансового інжинірингу: модифікація, комбінування, декомпозиція та пакетний метод, на основі яких створюються інноваційні інструменти з різним співвідношенням ліквідності, дохідності та ризикованості.

Визначення суттєвих характеристик структурованих цінних паперів дозволило поділити їх на конвертовані цінні папери, забезпечені цінні папери, цінні папери з прив’язкою до базового активу та цінні папери з вбудованими деривативами. Кожний з видів структурованих цінних паперів характеризується певними ознаками, має специфічні цілі випуску та поділяється на окремі підвиди фінансових інструментів.

По-третє, прискорений розвиток світового фінансового ринку та зростання фінансової нестабільності призвели до появи нових тенденцій щодо використання боргових цінних паперів як у розвинених країнах, так і в країнах, що розвиваються, а саме: виникнення значної кількості нових видів боргових цінних паперів; поширення сек’юритизації; скорочення строків обігу корпоративних боргових цінних паперів; прагнення емітентів до оптимізації виплат за борговими цінними паперами та зниження вартості їх випуску; збільшення системних ризиків внаслідок фінансових інновацій. Визначення цих тенденцій дало змогу запропонувати класифікацію боргових цінних паперів за двома додатковими ознаками: структурою (однорідні, гібридні, складні, структуровані) та метою випуску (фінансування розвитку, фінансування поточних потреб, хеджування ризиків, збільшення ліквідності, підвищення рейтингу боргових інструментів).

По-четверте, обґрунтовано рекомендації щодо запровадження нових видів підприємницьких боргових цінних паперів в Україні, зокрема, комерційних паперів, цільових дисконтних та цільових відсоткових облігацій, конвертованих облігацій, кредитних нот, забезпечених цінних паперів у корпоративному пулі, цінних паперів з прив’язкою до базового активу та з вбудованими деривативами. Розроблено алгоритм вибору інструментів фінансування для підприємств фінансового та нефінансового секторів, згідно з яким корпорація може обрати оптимальний вид боргових цінних паперів відповідно до власного фінансового стану, потреб та стратегії розвитку.

Отже, основними стимулюючими факторами використання інноваційних видів боргових цінних паперів в Україні є необхідність диверсифікації інвестиційного портфелю інституційних інвесторів і зниження зацікавленості у традиційних ринкових інструментах; попит на продукти сек’юритизації з боку корпорацій та інвесторів; зменшення запозичень на зовнішніх ринках; попит корпорацій на дешеві та ліквідні фінансові ресурси; значний потенціал зростання деяких підприємств; потреба інвесторів у гнучкості вибору співвідношення між ризикованістю та дохідністю фінансових інструментів.