2020-04-20
161
Використання застави в якості форми забезпечення повернення кредиту здійснюється відповідно до Закону України “ Про заставу” та інших нормативних актів.
Треба зазначити, що при вмілому використанні застави в якості забезпечення виконання зобов’язань, застава дає змогу забезпечувати майже 100-відсоткове повернення заборгованості позичальника у тому випадку, коли позичальник не в змозі самостійно погасити свою заборгованість перед банком.
Особливу увагу банк повинен приділяти прийняттю у заставу майна державних підприємств. Це пов’язано з тим, що підприємства державної форми власності можуть самостійно передавати у заставу лише майно, яке належить їм на праві повного господарського володіння, за вийнятком цілісних майнових комплексів підприємства, його структурних підрозділів, будівель та споруд. Застава вищезазначених об’єктів здійснюється лише з дозволу і на умовах, погоджених з органом, що уповноважений управляти відповідним майном. В цьому дозволі банк повинен особливу увагу звернути на те чи має місце в ньому не тільки право на передачу майна у заставу, а й дозвіл на наступну можливу реалізацію заставленого майна у випадку неповернення кредиту. В противному випадку у разі неповернення кредиту може виникнути неможливість реалізувати вищевказане заставлене майно. Вцілому КГВ Промінвест банку України вдалося уникнути проблем з реалізацією обктів застави державних підприємств, через те що вони змінили форму власності на колективну. Але прорахунки у виборі об‘єктів застави всеж дещо вплинули на діяльність банку. Так вже декілька років знаходяться у стані реалізації майнові комплекси Броварського заводу алюміневих конструкцій. Не можливість їх реалізувати пов‘язана в першу чергу з їх специфікою, а також великою заставною вартістю.
|
|
|
Також по можливості треба уникати прийняття у заставу майна, яке раніше було передано Заставодавцем в оренду третій особі, тому що навіть у тому випадку, коли банк за договором застави набуде право власності на таке майно - він буде зобов’язаний здати його в оренду цій третій особі, тому що договір оренди зберігає свою чинність для нового власника, (ст 268 Цивільного Кодексу). В такому становищи банк опинився по відношенню до дитячого садка та піонер - табору вже згаданого Броварського заводу алюміневих конструкцій.
Договір застави у всіх випадках повинен бути укладений в письмовій формі. У тому разі, коли предметом застави є нерухомим майно, транспортні засоби, космічні об’єкти, товари в обороті, або в переробці, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Необхідно також нотаріальне посвідчення договорів застави цінних паперів на пред’явника. За посвідчення договорів застави стягується держмито в розмірі 0.1% від вартості предмету застави.
|
|
|
Як показала практика доцільно в будь-якому разі наторіально посвідчити договір застави, це надасть можливість уникнути багатьох юридичних проблем у разі реалізації об‘єкту застави.
Дуже важливим є дотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального оформлення. Це пояснюється тим, що порушення даних вимог тягне за собою недійсність договору застави з поверненням предмету застави Заставодавцю.
За дотриманням цього положення слідкує Юридичне управління банку. Кожен документ, що стосується кредитної угоди і застави зокрема повинен бути схвалений працівником юрвідділу та його начальником.
Практика показала, що особливу увагу треба звертати на те, що при прийнятті любого майна у заставу від заставодавців необхідно:
1) вимагати надання банку оригіналів документів, що встановлюють права заставодавців на це майно (з метою недопущення самовільного, без згоди банку відчуження заставленого майна);
2) перевіряти повноваження представників заставодавців на підписання договорів застави.
Недотримання вищезазначеного також може привести до визнання договору застави недійсним. Працівниками юр відділу банку були визначені основні пункти які повинні обов‘язково міститися у договорі застави:
1) Місце та дата укладання договору;
2) Зобов’язання, що забезпечуються заставою;
3) Детальний опис майна, що передається у заставу:
n склад;
n кількість, об’єм;
n держстандарти, згідно з якими майно виготовлено;
n індивідуальні ознаки майна;
n вартість;
4) документальне обгрунтування права власності;
5) гарантії відсутності претензії третіх осіб на заставлене майно;
6) місце знаходження майна;
7) права банку:
n перевіряти документально та фактично наявність та склад, стан та умови зберігання майна;
n звернути стягнення на майно у визначених випадках (несплата відсотків у встановлені терміни, збільшення ризику знищення або пошкодження майна, закінчення терміну дії договору страхування та ін.);
8) права Заставодавця;
9) порядок реалізації заставленого майна;
10) Відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання обов‘язків по договору. У цьому розділі потрібно не обмежуватися фразою «Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством», а встановити конкретну майнову відповідальність (пеня штраф) за невиконання або неналежне виконання обов‘язків заставодавцем;
11) Заключні положення;
n строки дії договору;
n процедура вирішення спорів;
n порядок внесення змін та доповнень до договору;
n кількість екземплярів договору.
Також треба зазначити, що відповідність кожного пункту договору зазстави дійсності повинна бути перевірена Службою безпеки банку. Це надасть можливість у випадку реалізації банком заставного права уникнути багатьох проблем.
2.2.2 Оцінка об’єкту застави
Внутрішнім положенням банку про заставу визначено, що при вирішенні питання про заставу необхідно враховувати наступні фактори:
1. Ліквідність застави;
2. Унікальність застави;
3. Особливі умови зберігання застави;
4. Ступінь зносу;
5. Ринкова вартість застави, як часто вона змінюється, чи мають зміни сезонний характер;
6. Відношення ринкової вартості та суми кредиту;
7. Попит на заставу на ринку;
8. Захист застави від інфляції;
9. Чи може застава бути відчуженою;
10. Чи є претензії на активи з боку інших осіб;
11. Чи є можливість періодично перевіряти стан застави, якщо банк не візьме на себе її зберігання;
|
|
|
12. При зберіганні застави банком треба ретельно обрахувати вартість зберігання.
Предметом застави повинно бути високоліквідне майно, що належить позичальнику на праві власності, а також майнові права за вийнятком випадків, передбачених у Законі “Про заставу”.
Як показала практика діяльності Київського Головного відділення Промінвестбанку найприйнятнішими об’єктами застави є (в порядку зниження прийнятності):
1. Квартири в місті Києві, в деяких випадках районних центрах області
2. Автомобілі - в цьому випадку перевага віддається іноземним маркам автомобілів, експлуатацією 3-4 роки.
3. Нерухомість - магазини, склади виключно у місті Києві. Особливою умовою для цієї групи застави є автономність - незв’язаність з іншими майновими комплексами і можливість самостійного функціонування при переході права власності і зміні виду діяльності.
4. Товари народного споживання - напої та продукти довгострокового зберігання, на які сформований стабільний попит на крупнооптовому ринку.
Як показала практика ці об‘єкти застави забезпечують повну і швидку реалізацію банком свого заставного права з найменшими втратами.
В цілому, при прийнятті в заставу товарно-матеріальних цінностей, в Київському Головному відділенні дотримуються принципу високої ліквідності об”єктів застави, але в деяких випадках для клієнтів з виключною репутацією робиться виключення з цього правила (Додаток 2).
Важливим питанням є оцінка вартості застави. Виходячи з досвіду роботи банку рекомендується щоб реальна вартість (ринкова вартість) заставленого майна складала до 80 % по високоліквідних товарах перерахованих вище і до 60 % від загальної суми боргу (основний борг разом з відсотками) по всіх інших товарах.
Розгляд практичної діяльності по кредитуванню КГВ промінвестбанку України показав, що:
1) Немає єдиної ефективної системи визначення обсягів кредитів залежно від вартості об‘єктів застави;
2) Не завжди під час оцінки об’єктів застави вірно визначається ступінь їх ліквідності, про що свідчать проблеми, які виникають під час реалізації цих об’єктів;
|
|
|
3) Розмір кредиту, що надається банком визначається як відсоток (іноді не зовсім обгрунтований) від ринкової вартості застави;
4) Як правило результати оцінки об’єкта застави не знаходять документарного відображення у звітності банку, що ускладнює контроль за рівнем кредитних ризиків із боку незалежних аудиторів та спеціалістів НБУ;
5) Працівники кредитних служб банку оперують таким поняттям як заставна вартість, проте воно немає тлумачення у нормативних документах, які регламентують діяльність спеціалістів-оцінювачів. Не рідко наслідком різних тлумачень є конфлікти між учасниками заставних відносин;
6) У практиці банку майже не використовується таке поняття як ліквідаційнавартість.
Для поліпшення процесу застосування застави як важеля зменшення кредитного ризику, вважаю за доцільне запропонувати власну методику оцінки застави, яка базується на розробках вітчизняних та зарубіжних вчених. Для опису даної методики слід ввести деякі поняття та терміни.
Ліквідаційна вартість - це вартість, за якою об’єкт оцінки міг би бути проданий на відкритому конкурентному ринку, якби термін його реалізації був би коротшим від “розумно довго” для даного виду об’єктів на даному ринку, а також вартість, за якою активи, що становлять об’єкт оцінки, могли б бути реалізовані на відкритому ринку за обумовлений термін.
Розумно довгий період реалізації об’єкта це такий період реалізації об’єкта за умови, що він запропонований за справедливою ринковою вартістю на відкритому ринку, який є прийнятно довгим з точки зору типового продавця, або типовий період реалізації такого типу активів, якщо він є розумно близьким до вищезгаданого.
Справедлива ринкова вартість це вірогідна ціна, за яку об’єкт міг би бути проданий на відкритому конкурентному ринку за наявності всіх ознак чесної угоди і відсутності нетипових умов фінансування з урахуванням того, що термін реалізації об’єкта повинен бути при цьому розумно довгим.
Умови чесної угоди наступні:
1) сторони є типово мотивованими, включаючи відповідно, бажання продавця продати, а покупця купити, відсутність тиску на одну із сторін, схильність обох сторін діяти розсудливо щодо своєї найбільшої вигоди, відсутність інших ознак нетипової мотивації;
2) Сторони є адекватно і повно обізнаними стосовно всіх суттєвих характеристик об’єкта і пов’язаних із ним інтересів;
3) Оплата здійснюється у вигляді грошових коштів у порядку передбаченому законодавством.
У кредитних взаємовідносинах сторони пов’язані зобов’язаннями, що обумовлені кредитною угодою, тому казати про якусь незалежність продавця не доводиться: продаж у даному разі є обов’язковим. Окрім цього термін реалізації заставленого майна є обмеженим. Банк звісно прагне забезпечити свої вимоги за рахунок вартості майна у якомога стисліші строки, щоб мінімізувати можливі втрати у разі відвернення коштів з обігу. Саме через це найдоцільнішим було б проводити оцінку об’єкту застави за ліквідаційною вартістю (вартістю за умов вимушеного продажу).
Із наведених вище понять ринкової та ліквідаційної вартості випливає, що ліквідаційна вартість завжди нижча від ринкової, а різниця їх рівнів обумовлена в першу чергу фактором часу.
З огляду на вище наведені положення вважаю за доцільне зазначити, що базою для розрахунку банківськими працівниками обсягів кредитів, що видаються, повинна бути не ринкова вартість об’єктів застави (як це практикується в КГВ промінвестбанку України), а ліквідаційна, визначення якої повинно здійснюватись рядом незалежних експертів оцінювачів. Це безсумнівно сприятиме забезпеченню необхідного рівня ліквідності об’єктів застави.
Основним моментом у розрахунку обсягів кредитів виходячи з ліквідаційної вартості застави повинно бути положення, що ліквідаційна вартість повинна бути рівною або перевищувати суми втрат і витрат банку пов’язаних з неповерненням кредиту та реалізацією застави.
Треба зазначити, що зазначені втрати і витрати можна розподілити на дві групи:
1) Одноразові – сума неповерненого кредиту, сума неповернених відсотків від моменту виникнення права звернення стягнення на предмет на застави.
2) Поточні - витрати на утримання об’єкта застави, його збереження, витрати на рекламу, інформаційні послуги тощо.
Виразивши процес кредитування у вигляді часової прямої на ній можна відкласти наступні покійні позначки:
t0 tр0 t1. tр1
t0 – початок дії кредитної угоди;
t1 закінчення дії кредитної угоди.
Очевидно, що в процесі кредитної угоди може виникнути момент (Z), коли боржник припиняє виплату суми основного боргу та/ або відсотків за користування кредиту і до кредитора переходять права на предмет на застави. Теоретично крайніми точками на часовій прямій, що відповідають зазначеній події можуть бути: перша точка – початок дії кредитної угоди (t0 ), друга точка – кінець дії кредитної угоди (t1). Якщо прийняти, що термін можливої реалізації об’єкту застави за ліквідаційною вартістю дорівнює (tр ), то на часовій прямій можна відкласти дві крайні точки ліквідаційної реалізації, які обмежують собою всі можливі варіанти у часі для ліквідаційної реалізації:
1) tр0 – відповідає варіанту коли момент Z співпадає з початком дії кредитної угоди (t0 );
2) tр1 - відповідає варіанту коли момент Z співпадає з кінцем кредитної угоди (t1).
Треба зазначити, що:
1) Втрати U1 (неповернена сума кредиту та/ або сума відсотків) – можуть бути константою, коли кредит та відсотки повертаються в кінці кредитної угоди одномоментно і можуть бути змінними коли повернення кредиту та відсотків розміщено на протязі дії кредитної угоди. При змінності цих витрат їх максимум відповідає початку кредитної угоди, а мінімум – закінченню.
2) Витрати U2 (зберігання об’єкту застави) – змінні. Мінімум відповідає періоду з моменту t0 до моменту tр1 , максимум – з моменту t0 до моменту tр2
3) Витрати U3 (реклама, інформаційні послуги) є відносно постійними, бо залежить від періоду реалізації предмету застави.
З вищесказаного витікає, що всі втрати і витрати банку залежать від часу можуть бути виражені у вигляді функції залежної від часу - f (t). Очевидно що ця функція має своє максимальне і мінімальне значення.
де
i – ставка відсотка
m – кількість періодів нарахування відсотків
n – кількість років
На мій погляд для розрахунку витрат банку слід приймати саме максимальне значення функції, яке виражається у повній сумі кредиту, відсотків, вартість зберігання застави на протязі терміну дії кредитної угоди подовженого на термін реалізації застави за ліквідаційною вартістю та вартість рекламних, інформаційних заходів пов’язаних з реалізацією майна.
Також при розрахунку витрат та втрат банку необхідно враховувати вірогідність реалізації об’єкту застави за ліквідаційною вартістю та еластичність попиту на об’єкт застави. Вплив вищезазначених факторів враховує спеціальний коефіцієнт поправки:
де р – вірогідність реалізації
е – еластичність попиту на заставу.
Однак при застосуванні показника еластичності виникають певні проблеми, що пов’язані з відсутністю статистичних даних по групах товарів що до даної теми. Вирішенням цього питання може бути використання зарубіжних даних але вони в більшості випадків не відбивають специфіки нашої країни.
Враховуючи коефіцієнт поправки функція набуває наступного вигляду: (№ 11, стор. 51)
Ця функція остаточно виражає вартість витрат та втрат банку пов’язаних з неповерненням кредиту та реалізацією застави. Як вже зазначалося, що ліквідаційна вартість (ЛВ) повинна бути рівною або перевищувати суми втрат і витрат банку пов’язаних з неповерненням кредиту та реалізацією застави (ВБ). Тобто
ЛВ>=ВБ
Але при прийнятті активів в якості застави банк має визначити обсяг активу дійсна ринкова вартість якого забезпечить необхідний рівень ліквідаційної вартості
Для цього треба скористуватися наступним рівнянням:
ДРВ – дійсна ринкова вартість активу
К – вірогідність реалізації активу у певний термін за визначеною ціною
В – вірогідність реалізації активу у визначений термін
Е – еластичність попиту на актив
Враховуючи, що ЛВ>=ВБ то
Отже, мінімальну дійсну ринкову вартість активів, що повинні бути прийняті в якості застави, можна визначити шляхом множення витрат та втрат банка на показник вірогідності реалізації активів застави у певний термін за визначеною ціною. Вирішення питання про те чи повинна отримана сума перевищувати ринкову вартість активу проводиться виходячи зі супіні довіри банку до позичальника. Як правило, в цьому випадку застосовується показник вірогідності неповернення позичальником боргу та відсотків, який в більшості випадків визначається експертно або методом аналогій.
