Економічна та політична проблематика на шпальтах сучасних видань

Основний орієнтир і головний контрапункт журналістських виступів на економічну проблематику в нинішніх умовах пов'язаний з глобальною економічною кризою та ареалом проблем, які її супроводжують, а саме: проблеми в банківському секторі, банкрутство кредитних союзів, знецінення гривні, політика Нацбанку, зовнішні борги України, а також різноманітні прогнози щодо подолання кризи та багато інших. Таким чином, економічна криза стала призмою, крізь яку українські журналісти спостерігають за економічними подіями протягом останніх 1,5 років.

Проте, окрім кризи, в колі економічної проблематики знаходиться і низка традиційних для нашої економіки питань, а саме: приватизація великих державних підприємств («Укртелеком», «ОПЗ»), проблеми розвитку малого та середнього бізнесу, зокрема тиск податкового навантаження, проблема поліпшення інвестиційного клімату в Україні та залучення іноземних інвесторів. До речі, у частотному словнику теперішньої журналістики слово "інвестиції" можна назвати чи не найбільш уживаним.

Велику увагу приділено окремим галузям, насамперед промисловості. Наявний на шпальтах видань і аналіз якості нашого менеджменту, особливо його верхніх рівнів.

Загалом, варто зазначити, що суспільству й журналістам необхідно відмовитися від зайвої ідеологізації та особливо від політизації економіки, яка завжди була нам властива. І хоча першість у суспільній практиці належить політиці, оскільки вона диктує стратегію й тактичну спрямованість зусиль в економіці, підкоряти останню політиці повністю не можна.

Підсумовуючи ж, треба відмітити зайву прихильність економістів і преси до теоретизування, готовність висувати й обговорювати різні концепції й плани реформування економіки у відриві від життєвої конкретики. А звичайні потреби людей і аудиторії преси вимагають взаємозв'язку економічної пропаганди з аналізом економічної практики й можливостями її впливу на соціальну сферу, тобто на життя пересічної людини [68, 247-248].

У сучасній політичній проблематиці топ-темами залишаються політична криза в Україні, висока корумпованість владних кіл, регулярні передвиборчі перегони, намагання кожної з ключових політичних фігур «перетягнути ковдру на себе» та буденні чвари політиків, які ніяк не можуть прийти до єдиної стратегії розвитку держави і зайнятися своїми прямими обов’язками.

Ще однією топ-темою в українському політикумі є демократичні здобутки України в останні роки. І справді, нині в українському телепросторі подаються позиції усіх політичних таборів, на відміну від періоду, що передував Помаранчевій революції, коли певні політики не мали доступу до ефіру. Утім, не обходиться й без маніпуляцій. Під час політичної кризи істотно відчулася заангажованість певних ЗМІ, зумовлена тим, в чиїх руках перебуває цей засіб масової інформації [65, 112].

Позиції українських журналістів щодо оцінки нинішньої кризи розділилися майже навпіл: одна частина розцінює кризу як суспільно-політичну, інші вважають, що правомірно говорити лише про політичну кризу, а не суспільну.

Переважна більшість журналістів також вважає, що певна частина вини за нинішню кризу лежить на українських засобах масової інформації, у яких майже не було глибокого аналізу причин політичної кризи. ЗМІ самі стали частиною політичного конфлікту, оскільки їх власники представляють різні політичні групи. Крім того, певні медіа готові за гроші подавати будь-яку інформацію - немає значення, правдиву чи ні.

Якщо ж говорити про відображення української політичної проблематики в зарубіжних ЗМІ, можна дійти висновку, що найактуальнішою залишається проблема боротьби з корупцією. Набувши іміджу корумпованої держави, Україна втрачає чимало можливостей - від залучення інвестицій до оптимізації туристичного бізнесу, поліпшення добробуту населення тощо. Українські й іноземні експерти стверджують, що першою причиною високого рівня корумпованості в країні є інформаційна закритість державної служби [66, 185].

Підсумовуючи, варто зазначити, що всі економічні та суспільно-політичні зміни, які відбуваються в нашій державі, досить широко висвітлюються в пресі. Однак нерідко журналістські матеріали являють собою лише виклад, переказ того, що трапилося, чиїхось висловлювань і думок. За такими публікаціями важко скласти уявлення про процеси, які відбуваються в економічній та політичній сферах з їхніми глибинними першопричинами. Тож знову постає потреба у якісних виданнях, які подаватимуть події, вдаючись до їх глибинного аналізу.

Специфіка кризової комунікації

Зазвичай, коли мова йде про кризу та особливо про антикризове управління, більшість джерел торкаються мікрорівня, тобто розглядають діяльність фірми в кризовій ситуації. У нашому ж випадку мова піде про глобальну економічну кризу, яка торкнулася навіть не окремих держав, а істотно підірвала світову економічну систему. Таким чином, у кризових умовах опинилися тисячі і навіть мільйони компаній, а це означає, що контроль за розвитком кризової ситуації переходить до компетенції держави. Отже, процес кризової комунікації має стати дворівневим, тобто проходити одночасно на мікро- і макрорівнях. За даних умов надзвичайно важливим є те, щоб вектори спрямованості цих інформаційних потоків були узгодженими між собою. Тож розглянемо послідовно особливості кризової комунікації на зазначених рівнях.