2020-04-20
85
Для ґрунтовного теоретичного аналізу проблем сімейного бізнесу необхідно узагальнити існуючі концепції, що стосуються питань малого бізнесу та способу функціонування сімейного господарства. У нашій країні практична господарська діяльність великою мірою обмежена і тому є недостатньою для теоретичних узагальнень. Концептуальні розробки проблем сімейних господарств протягом останніх років так само практично не проводились. Тому з метою серйозного опрацювання проблем сімейних господарств на сучасному етапі розвитку нашої держави вважаємо за необхідне звернутися до господарського досвіду розвинених країн, а також до світової економічної думки.
Більшість розвинених капіталістичних країн має розроблені спеціальні програми розвитку та підтримки сімейного бізнесу як на державному, так і на регіональному рівнях.
Однією з характерних особливостей розвитку дрібного бізнесу на сучасному етапі є те, що він сприяє відродженню традиційних ремесел, народних промислів, кустарництва. Це зумовлено пожвавленням інтересу до національних традицій, культури, народної творчості, ручної роботи. Такий інтерес підсилюється високими темпами зростання міжнародного туризму.
Зацікавлення держави розвитком ремесел спостерігається, зокрема, в Росії, де розробляється концепція і програма "Відродження ремісничої справи в Росії". На думку авторів концепції, реміснича праця позитивно впливає на людей, приносячи задоволення не лише людині, яка нею займається, але й людям, що її оточують. Звідси випливає необхідність відновлення народних ремесел, а цього можна досягти, лише піднісши престиж роботи ремісника, що в умовах ринкової економіки є однією із найскладніших проблем.
У багатьох країнах сімейні господарства займаються ремісничою, торговою та іншою діяльністю. Так, у В'єтнамі відновлюються і розвиваються традиційні ремесла та промисли. Утворюються ремісничі села, які спеціалізуються на виробництві текстильних виробів, паперу, гончарних виробів, штучних перлин і виробів з перламутру, вишивки та мережок. Декілька сімей об'єдналися і мають свої машини для молотіння рису, спільний капітал, який приблизно становить 3 млрд донгів і використовують свою власну силу для обмолоту 800-900 т неочищеного рису на день. В окремих селах сім'ї спеціалізуються на переробці лікарських рослин. Кожна сім'я тут подібна на міні - підприємство, де працює 3-4 людини, в якому і діти, і старші люди фахово володіють своєю роботою [15]. В Китаї індивідуальний сектор економіки базується на приватній власності на засоби виробництва і переважно на особистій праці і праці членів сім'ї. У Німеччині в 1988 р. з усіх зайнятих - 1,8 % були кооперативні ремісники, 1,6 % - індивідуальні ремісники і сім'ї, які займались промислом. У Польщі індивідуальні підприємці надають 65,7 % побутових послуг населенню, а ремісники забезпечують більше 5 % вартості поставок підприємцям державного сектору [15]. В Угорщині малі форми бізнесу отримали широкого розвитку як у сільському господарстві, так і в інших галузях. Деякі різновиди цього бізнесу, наприклад ремесло і приватна торгівля, були започатковані ще з 60-х років. В Індії також розвиваються кустарні промисли, які пов'язані переважно з сільським господарством.
У США з розвитком комп'ютерної техніки та використання її в домашніх умовах сформувалася нова назва "надомного бізнесу" - telecommuting, electronic cottage (термін, що його ввів А. Тоффлер). Співробітника, який працює вдома і пов'язаний з основною фірмою комп'ютерними лініями, називають "телеком'ютер" - "дистанційний працівник" (англ. "telecommuter"). Цей вид діяльності широко використовується вже протягом декількох десятиліть у великих компаніях, які дійшли висновку, що продуктивність працівників "telecommuter" набагато вища, ніж у штатного персоналу. Про перспективність даного виду сімейного бізнесу свідчать темпи його зростання (20 % річних). Крім цього, поява нового, більш продуктивного обладнання лише сприятиме розвитку такої системи надання послуг [16; с.81].
У США сімейний бізнес досить різноманітний. Тут займаються і ремеслами, і побутовими послугами, надають ділові та освітні послуги. Так, тільки 4,4 % всіх сімейних підприємств займаються ремеслами; 11,8 % зайняті в роздрібній торгівлі; фінансові, бухгалтерські, консультаційні та комп'ютерні послуги становлять 30 % всього "домашнього" бізнесу; на частку будівництва, нерухомості, освітніх, юридичних і оздоровчих послуг припадає 53,8 % [17; с.163]. Надавати такі послуги можна і в Україні, (певною мірою вони вже існують, але нелегально), але належної підтримки з боку держави цей бізнес ще не набув.
Використовуючи досвід США у розвитку "надомного" бізнесу, можна значно покращити питання зайнятості населення в Україні. Така організація праці є вигідною не тільки для безробітних, але й для держави загалом, проте її можна реалізувати лише за умови забезпечення певної частини населення хоча б вживаними комп'ютерами (для виконання, скажімо, найпростіших комп'ютерних послуг). Хоча в умовах інтенсивних економічних перетворень, за динамічного розвитку інформаційно-комунікативних технологій, комп'ютерних мереж і програмного забезпечення зросло значення діяльності висококваліфікованих працівників, які виконують певну частку складної комплексної роботи, використовуючи персональний комп'ютер, перебуваючи при цьому поза межами безпосереднього виду діяльності. Таку дистанційну зайнятість називають відповідно "позаштатною дистанційною роботою" (або телероботою, або "мобільною дистанційною роботою") [16, с.81-84]. Найприйнятнішими для дистанційної зайнятості є роботи, які виконують індивідуально.
Вирішенням проблеми безробіття, зокрема у сільській місцевості можуть бути "сімейні ферми". Так, деякі вчені терміном "сімейна ферма" позначають лише ферми, на яких працюють тільки члени сім'ї. Найбільш загальним і зручним є визначення ферми як виробництва, яким керує фермерська сім'я, навіть за тієї умови, що на ньому працюють наймані робітники. Так, у США індивідуальна або сімейна ферма є господарством, яким керує сім'я. Наявне дуже чітке правове поняття, яке дає визначення фермерському господарству. Тільки ферми, які мають дохід не менший 1000 дол. в рік, можна віднести до цієї категорії [18]. Основні роботи виконує сім'я. На п'ять ферм є один постійний найманий робітник. Річний виторг від реалізації сільгосппродукції становить 62 тис. дол. [18].
Таким чином, аналіз розвитку сімейного бізнесу переконує в тому, що тільки організація сімейного бізнесу всіх проблем працевлаштування населення вирішити неможливо. Проте системний розвиток усіх форм бізнесу і зайнятості за належної підтримки держави допоможе вивести Україну на траєкторію сталого економічного зростання.
Використання досвіду багатьох країн світу в розвитку сімейного бізнесу може значно покращити проблему зайнятості населення в Україні. Така організація праці є вигідною не лише для безробітних, але й для держави загалом.
