Сімейна економіка в працях вчених кейнсіанського, неокласичного, інституціонального та неоінституціонального напрямків

Протягом ХХ століття відбувалося становлення цілісної економічної теорії домогосподарства, яку сьогодні представлено синтезом теорій кейнсіанського (Дж.М. Кейнс, Ф. Модільяні), неокласичного (П. Самуельсон, Дж. Колдуел), немарксистського (К. Дельфі, Е. Зарецькі, Х. Хартманн), інституціонального (Т. Веблен, Дж. Гедбрейт) та неоінституціонального (Р. Поллак, Е. Тоффлер, Дж. Ходжсон) напрямів економічної думки. Важливим етапом у з¢ясуванні мікроекономічних закономірностей розвитку домашнього господарства стало виникнення у 60-тих роках нової економіки домогосподарства (Г. Беккер, К. Ланкастер, Д. Мінсер).

Основоположник макроекономічного підходу Дж. Кейнс поклав початок сучасному аналізу споживання і заощаджень і вперше ввів поняття споживчої функції, що зв'язує поточне споживання з поточним доходом. Він показав, що розподіл домогосподарством доходу між споживанням і заощадженням - одне з ключових рішень, прийнятих людьми, і одна з центральних проблем в макроекономіці. Представники кейнсіанського напрямку розглядали домогосподарства в якості головного джерела заощаджень, а головною його функцією вважали ощадну функцію, крім того, виявили взаємозв'язок рівня доходу домогосподарств з рівнем їх споживання. Логіка Дж. Кейнса була протилежна логіці маржиналістів. Трактування споживчої поведінки, як і вся концепція Дж. Кейса, була макротеорією і розглядала поведінку всієї маси споживачів (домогосподарств), а в цьому випадку закон великих чисел згладжує індивідуальні відмінності між ними. Тому його теорія, з одного боку, доповнювала функціональну структуру домогосподарств в особі споживачів, розширювала інформаційну базу сфер його життєдіяльності, але з іншого - ставила нові завдання в його дослідженні.

Прихильники неокласичної доктрини ототожнюють функціонування домогосподарства з діяльністю індивіда. Тому дана господарська форма в межах такого підходу, по-перше, виступає своєрідною "чорною скринькою", оскільки не досліджується її внутрішня структура, мотиви утворення тощо. По-друге, трактується як господарюючий суб’єкт, що діє тільки раціонально та в умовах повної визначеності, а також не враховуються соціокультурні, психологічні та інші аспекти діяльності домогосподарства [5].

Неокласична економічна теорія наче не бачила проблем розподілу всередині сім'ї її доходів та ресурсів. Але тільки в 1950-і рр. американський економіст Пол Самуельсон запропонував розглядати проблеми взаємин подружжя, батьків і дітей виходячи з припущення, що існує послідовний "сімейний консенсус", заснований на узгодженні інтересів або на компромісі між членами сім'ї. На його думку, зв'язок між членами сім'ї є спільною функцією добробуту, навіть якщо в реальності вони діють у своїх егоїстичних перевагах. Сім'я в цілому як би прагне максимізувати свою загальну функцію добробуту. Самуельсон як аргумент вжив вислів "кров - не водиця", який став частим аргументом у цій специфічній області. При цьому він і не припускав, що залишить слід в історії досліджень сім'ї, а просто докладно розглянув паралель між розподілом доходів в рамках сім'ї та всього суспільства [6].

Основоположник інституціонального підходу Т. Веблен вважав, що в неокласичній теорії споживчого вибору члени домогосподарства, які мають різні потреби, смаки та уподобання, ототожнюються з окремим індивідом. Тому виникає проблема, чиї саме потреби задовольняються. "Насправді, - стверджує Дж. Гелбрейт, - досконале домашнє господарство не допускає вираження індивідуальності і особистих переваг в багатьох областях того чи іншого члена сім'ї" [7, с.62]. Деякі вчені, наприклад, Р. Ліпсі і П. Стайнер підкреслюють, що коли в якості основної одиниці, що приймає рішення, береться домашнє господарство, то багато "цікавих проблем, що стосуються конфлікту в сім'ї та батьківського контролю над долею дітей, випадають з поля зору" [8, с.71]. Слідом за Дж. Гелбрейтом, вони вважають, що коли економісти говорять про споживача, то вони фактично мають справу з групою індивідів, що утворюють домогосподарство. Таким чином, домогосподарство ще не має чіткого визначення в економічній теорії, але вчені звертають увагу на соціально-економічні проблеми сім'ї і домогосподарства, взаємодія економічної та соціальної сфери, а також на результат цієї взаємодії.

Враховуючи різні методологічні підходи основних напрямів економічної думки ХХ століття у дослідженні економічної природи домогосподарства найбільш перспективним та продуктивним є інституціональний аналіз. Він дозволяє вивчити внутрішню структуру домогосподарства, різні аспекти взаємодії суб’єктів ринкової економічної системи, проаналізувати вплив позаекономічних чинників на розвиток домашнього господарства тощо. Проте цілісний аналіз домогосподарства може бути доповнений позитивними здобутками неокласики та інших течій сучасної економічної думки [5].

Поширення методів неокласики на проблеми, що традиційно належали до компетенції інших соціальних дисциплін, сприяло зародженню нового напряму, яке отримало назву "економічний імперіалізм". Найбільший внесок в розвиток даного напрямку внесли вчені трьох дослідницьких центрів - Чиказького університету (Г. Беккер, Р. Коуз, Р. Познер, Дж. Стіглер), Вірджинського політехнічного інституту (Дж. Бьюкенен, Г. Таллок) і Лос-Анджелеського університету (А. Алчіан, Г. Демсец, Дж. Хіршлейфер) [4]. Вони прагнули звести до абсолютного мінімуму число екзогенних (зовнішніх) змінних. З їх точки зору, все такого роду чинники слід розглядати як ендогенні, а не екзогенні (які підлягають поясненню всередині самої економічної моделі).

Визнання цього підходу сприяло зародженню в середині 60-х років ХХ ст. концепції нової економіки домашнього господарства. Її автори і прихильники - Г. Беккер, Дж. Мінсер і К. Ланкастер. Відповідно до цієї концепції передбачається, що домогосподарства є не тільки споживчими одиницями, а й усередині їх здійснюється виробнича діяльність. У своїх роботах вчені даного напрямку розглядають різні аспекти життєдіяльності домогосподарства та сім'ї, намагаються визначити і акцентувати увагу на основній та ведучою його функції.

Г. Беккер по праву вважається провідним теоретиком і провідником економічного підходу до соціальних питань. Економіці сім'ї присвячено найбільше число робіт Г. Беккера, в тому числі "Трактат про сім'ю", в якому розглядаються всі аспекти життя сім'ї. При цьому Г. Беккер не поділяє сім'ю і домогосподарство і визначає основну функцію домогосподарств через виробництво, реалізацію і збереження людського капіталу, що розуміється як сукупність знань, практичних навичок і трудових зусиль людини [4].

Майбутній Нобелівський лауреат з економіки за 1992 р Г. Беккер запропонував дві економічні моделі сім'ї. У першій моделі розглядається сім'я в домашньому господарстві, яке Беккер назвав міні-фабрикою. Але ця "фабрика" виробляє такі блага, як діти, престиж, повага, заздрість оточуючих, здоров'я, альтруїзм і почуттєві задоволення поряд з матеріальними благами та послугами. Особливість благ, вироблених в домашньому господарстві, полягає в тому, що вони створюються не для продажу і не мають ринкових цін. Однак це не означає, що вони дістаються людям задарма. Специфічні сімейні блага мають приховані, "тіньові" ціни, порівнянні з "втраченими заробітками" через відволікання на роботу по дому. Для родини доходи, що витрачаються на покупку товарів і послуг на ринку, так само цінні, як і той час, який витрачають члени сім'ї для виробництва сімейних благ. З ім'ям Г. Беккера пов'язаний початок традиції використання поняття "специфічний сімейний капітал". Він з'являється як результат накопичення сімейних специфічних благ, створення механізмів сімейного взаємодії, тобто всього того, що члени сім'ї втрачають у випадку розлучення [6]. Друга модель сім'ї будується Беккером на твердженні, що сімейні відносини є альтруїстичними. Проте якщо з цього ж твердження А. Маршалл продекламував неекономічність сімейних відносин, то Г. Беккер побудував альтруїстичну модель внутрішньо сімейного розподілу. В її основі як аксіома лежить твердження, що в родині завжди присутній "альтруїст" - член сім'ї, структура переваг якого визначається турботою про добробут всіх інших. Його наявність - фактор, що спонукає всіх членів сім'ї вести себе відповідно до принципів альтруїзму, не чекати відповідної подяки. Загальносімейна функція переваги відповідає аналогічній функції альтруїста, який може і не мати ознаки суверенної влади, але за змістом своїх функцій бути главою сім'ї.

Концепція специфічного сімейного капіталу отримала визнання і розвивалася далі. У 1982 р. Й. Бен-Порат в роботі "Сім'ї, друзі, фірми та організація обміну" аналізує сім'ю як співтовариство окремих особистостей, які можуть отримати вигоду або надприбуток через загальне виробництво в домашньому господарстві. Збільшення добробуту прямо пов'язане з укрупненням індивідуальних домашніх господарств [6].

Представники неоінституціоналізму розглядають домогосподарство як важливий суб’єкт господарської системи, який часто діє неусвідомлено й не завжди може заздалегідь передбачити результати своєї діяльності. Крім того, вони значну увагу приділяють дослідженню норм, правил, стереотипів мислення, які керують поведінкою членів домашнього господарства в економічному просторі, тобто аналізують різні психологічні, соціальні, політичні чинники, які впливають на діяльність домогосподарства. Гендерні питання, зокрема пригнічення прав жінки, способи присвоєння чоловіком результатів її діяльності та інші, знайшли відображення у наукових розробках прихильників неомарксизму [5].

Комплексне використання методології вищеназваних провідних шкіл і наукових теорій дозволяє повною мірою розкрити суть соціально-економічної категорій "домогосподарства" та "сім'ї": їх структури і функцій; системи внутрішніх і зовнішніх відносин, що впливають на їх життєдіяльність; механізм їх взаємовпливу і взаємодії, що сприяє формуванню поведінкових стратегій їх членів, в реалізації яких, важливу роль відіграють глибинні процеси формування свідомості членів домогосподарства.

сімейний бізнес господарство україна