Функції та класифікація сімейних господарств

Функції сім’ї досить різноманітні. Вони стосуються всіх важливих секторів функціонування суспільства і багато в чому визначають соціально-економічні процеси, що відбуваються в ньому.

За ринкової економіки сім’я є основним осередком формування і нагромадження людського капіталу. В ній створюється фізіологічна основа даного капіталу, що постійно розвивається, одночасно адаптуючись до існуючої соціально-економічної системи життєдіяльності. Це пов’язано з соціальною та виховною функціями сім’ї.

Для появи і розвитку людського капіталу необхідні такі фактори: самі продуценти - члени сім’ї, а також - споживчі блага (товари, послуги). Зниження дітонароджувальної функції сім’ї зменшує не лише трудовий, а й соціально-економічний потенціал суспільства в цілому. З економічної точки зору діти є не лише суб’єктом споживання, а й об’єктом інвестицій [11].

Наступною важливою функцією домогосподарств є споживча. Суть її полягає в тому, що саме сімейні господарства виступають основним споживачем товарів і послуг, які обертаються на відповідному ринку. Адресний платоспроможний попит домогосподарств на ринку товарів і послуг визначає обсяги та асортимент внутрішнього виробництва й імпорту. Такий попит є однією з рушійних сил функціонування та розвитку всієї економіки. При цьому важливо, щоб адресне грошове забезпечення домогосподарств як сукупного споживача дорівнювало адресному виробництву товарів і наданню послуг, тобто їх пропозиції. Зрозуміло, що це - ідеальна формула (мета), чого досягнути на практиці неможливо, але потрібно намагатися наблизитися до цього.

Одночасно роль домашнього господарства як економічного суб’єкта реалізується не лише в заключній (кінцевій) фазі суспільного відтворення - споживанні економічних благ (товарів, послуг). Не менш важливою його функцією є постачальницька. Кругообіг починається з домашніх господарств як власників ресурсів. Вони постачають на ринок такі важливі виробничі ресурси, як працю (робочу силу), капітал, землю та підприємницькі здібності, одержуючи за це доходи в грошовій або натуральній формі. Ці ресурси потрапляють до підприємств, які, поєднавши їх певним чином, створюють товари і послуги. Останні, опинившись на відповідному ринку, купуються домогосподарствами. Як бачимо, в умовах ринку домогосподарства і підприємства одночасно діють як покупці і продавці [11].

Такий подвійний зв’язок домогосподарств і підприємництва здійснюється через ринок споживчих товарів і послуг та через ринок ресурсів, узгодженість їх дій. Адже домогосподарства не можуть придбавати на споживчому ринку більше благ, ніж це дозволять їм отримані від продажу ресурсів доходи. А підприємці не можуть купити більше ресурсів, ніж це дозволяє їх виручка, яку вони отримали від продажу товарів і послуг.

Скорочення доходів домогосподарств відразу негативно впливає на споживчий попит. Його скорочення призводить до зменшення обсягів виробництва товарів і послуг, зростання безробіття, що зумовлює подальше зменшення маси трудових доходів населення, а відповідно і його споживчого попиту. Розірвати це "зачароване коло" можна збільшенням маси трудових доходів, але не шляхом емісії, а зниженням цін і тарифів на товари і послуги. Однак за економічної кризи дуже обмежені можливості як збільшення трудових доходів, так і зниження цін і тарифів.

Суттєва роль у функціонуванні домогосподарств як економічного суб’єкта належить їх виробничій та посередницькій функціям. Так, частина домогосподарств виступає безпосередніми виробниками різних товарів і послуг, які поставляються на ринок. За вітчизняних умов це в основному виробництво сільськогосподарської продукції, ремісництво, різноманітні ремонтні, будівельні та побутові послуги, а також інші види індивідуальної трудової діяльності. З подальшим розвитком останньої та фермерства в Україні продукуюча (виробнича) функція домогосподарств зростатиме.

Посередницька функція домогосподарств найчіткіше виявляється в сфері торгівлі. Зокрема, в країнах з розвинутою ринковою економікою досить поширені сімейні форми малих торговельних підприємств, які надають послуги на високому професійному та сервісному рівнях. На жаль, "масова ейфорія" щодо можливостей і вигід заняття роздрібною та дрібно-оптовою торгівлею різноманітними товарами, яка охопила різні прошарки українського населення на початку 90-х років, нічого спільного із загальними тенденціями розвинутої ринкової економіки не мала. Головна причина цього масового явища в Україні - глибока економічна криза. Різке скорочення виробництва, масова зупинка підприємств, незатребуваність науково-дослідної, культурно-просвітницької діяльності позбавили робочих місць десятки тисяч працездатних людей, які в пошуках засобів для виживання сім’ї змушені були зайнятись нескінченними "вояжами" до суміжних країн за товарами-напівфабрикатами та дрібною базарною торгівлею ними. Більшість з них готові негайно залишити професію крамаря-посередника і так званих реалізаторів, тільки-но трапиться постійна робота за набутою попередньою професією і кваліфікацією [11].

Сучасні дослідники виділяють велику кількість підходів до класифікації домогосподарств, оскільки не існує загальновизнаних критеріїв їх систематизації. Найбільш повно дане питання висвітлено у працях В. Жеребіна та О. Романова, які пропонують наступні ознаки: територіально-регіональна приналежність; дохідна, майнова та економічна характеристики; демографічні показники та соціальний статус домогосподарства тощо [5]. Проте такий підхід не є вичерпним. Адже при врахуванні, наприклад, політичних, соціальних, психологічних факторів розвитку класифікаційні чинники можуть видозмінюватися, доповнюватися, тим самим розширювати вже існуючу типологію домогосподарств.

В сучасній науковій літературі домогосподарства класифікують за низкою демографічних, територіальних, економічних та соціальних ознак [2]

Важливим чинником, який диференціює домашні господарства, є їхній розмір. Домашнє господарство, членами якого є одна шлюбна пара (чи один із батьків) з неодруженими дітьми (або без них), можна вважати простим домогосподарством.

Складне сімейне господарство складається з декількох кровно споріднених простих сімей, кожна з яких може бути повною чи непевною і включати інших родичів. Перехідним типом між простими і складними господарствами є розширені домашні господарства. Вони складаються з однієї подружньої пари і окремих близьких або/далеких родичів. Такий тип господарства необхідний переважно для виконання і значних за обсягом аграрних робіт, коли одній сім'ї не під силу здійснювати певні види господарської діяльності. Іншим важливим чинником, який диференціює домашні господарства, є тип і характер населеного пункту, в якому проживає сім'я (велике місто, містечко, село). За цим принципом домогосподарства прийнято поділяти на сільські та міські.

Залежно від виду діяльності, сільські домогосподарства, в свою чергу, поділяють на селянські фермерські господарства, деякі типи ремісничих господарств і особисті підсобні господарства. Міські домогосподарства можна класифікувати аналогічно, а саме: домогосподарства, що займаються торгівлею чи надомним бізнесом, "човникарством" чи кіосковим бізнесом, комп'ютерним бізнесом чи автоперевезеннями тощо (рис. 2.2) [10].

Рис 2.2 Класифікація сімейних господарств за видами господарювання

Беручи до уваги, основні складові підприємницького бізнесу, усі домогосподарства за видами господарювання доцільно поділяти на такі, що здійснюють: виробничу діяльність (фермерське господарство, особисте підсобне господарство, ремісниче господарство); комерційну діяльність (домогосподарства, які займаються "човниковим" бізнесом, кіосковим бізнесом, автотранспортними І перевезеннями і т.д.); фінансову діяльність (сімейні ломбарди, обмінні пункти І валюти тощо).

У державах з розвиненою ринковою економікою домашні господарства З класифікують за рівнем добробуту, виділяючи багаті, середнього достатку, бідні та маргінальні (ті, що знаходяться за межею бідності) сім'ї. На добробут домашнього господарства впливає низка демографічних, економічних, політичних, культурних, екологічних та інших чинників.