double arrow

Електропровідні полімери та їх методи одержання

ЗМІСТ

Вступ

.   Літературний огляд

    Електропровідні полімери та їх методи одержання

    Нанокомпозити на основі електропровідних полімерів та оксидів металів

    Оксид молібдену як електродний матеріал для хімічних джерел струму

Напрямки використання провідних полімерних сполук та композитів на їх основі

2. Методика експериментального дослідження

2.1 Опис вихідних речовин

Фізико-хімічна характеристика досліджуваних речовин

Методика синтезу композитів

Синтез ПАн-МоО3

Синтез ППірол-МоО3

Методика вимірювання електропровідності

Виготовлення літієвих джерел струму та вивчення їх розрядних характеристик

. Результати експериментальних досліджень та їх обговорення

3.1 Електропровідність зразків синтезованих композитів

Вивчення розрядних характеристик літієвих джерел струму із синтезованими катодними матеріалами

Висновки

Список використаної літератури

 



ВСТУП

електропровідний полімер композит літієвий

Актуальним завданням є дослідження композитів високодисперсних оксидів перехідних металів (MoO3, V2O5, Fe3O4, TiO2, MnO2) з електропровідними полімерами - поліаніліном, політіофеном, поліпіролом, для виготовлення електродів ХДС, яке відкриває перспективу зменшення ступеня їхньої структурної деградації, збільшення швидкості перебігу струмоутворюючих процесів, що у свою чергу, забезпечує тривалу експлуатацію ХДС, можливість їх заряджання - розряджання великим струмом.

 


 


ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД

Електропровідні полімери та їх методи одержання

 

Відкриття високомолекулярних сполук з високою власною електро-провідністю знаменувало появу нових фундаментальних напрямків дослід-ження і спонукало багаточисленні їх публікації. Спільним для електропровідних полімерів є наявність у структурі системи спряжених зв’язків, причому у систему спряження входять C=C, C-N, C-S зв’язки в залежності від природи вихідного мономера. Внаслідок перекривання молекулярних π-орбіталей електрони можуть вільно переміщуватися вздовж ланцюга спряження із створенням зони провідності [1]. Серед електропровідних полімерів особливе місце займає поліанілін (ПАн). Полімери аніліну (Ан) та його похідних легко синтезувати хімічним чи електрохімічним окисленням вихідних мономерів [2-5], вони можуть переходити в електропровідний стан легуванням хімічними допантами із газової фази або розчину та електрохімічним шляхом [6-7]. Поліаніліни зберігають свої властивості при контакті з атмосферним киснем і вологою [8], здатні накопичувати електричні заряди високої питомої густини [9], можуть змінювати свій колір в залежності від величини електродного потенціалу [10] та проявляти високу вибіркову чутливість до аміаку, оксидів азоту, парів аліфатичних спиртів тощо [11-13]. Шляхом сумісної окиснювальної конденсації орто-фенілдіаміну з піримідиламіном були синтезовані аморфні полімери, які є стійкими при нагріванні до 560 0С [14].

Інтерес до електропровідних полімерів органічних матеріалів в останній час значно виріс, що пов’язано з розвитком нових галузей науки і техніки, зокрема, нанотехнологій, засобів відображення інформації, перетворювачів енергії нового типу [15], а також з необхідністю зменшення витрат матеріалів.

Однак, широке практичне використання таких матеріалів стримується через їхні недосконалі механічні властивості, через низьку їх еластичність, погану здатність до термопластичної обробки. Особливого значення набувають полімерні композити на основі спряжених поліаміноаренів, здатних змінювати забарвлення і відповідно спектральні характеристики під дією електричного поля або температури. Позитивних результатів слід очікувати при використанні композитів електропровідних полімерів з високопластичними матеріалами, зокрема з відомими полімерами-поліакрилатами, полікарбонатами, полівінілхлоридом та ін.

Електропровідні полімери дають змогу забезпечити перехід метал - ізолятор і здійснити процес створення нового покоління матеріалів з електричними і оптичними властивостями металів чи напівпровідників. Найбільш важливими областями застосування таких електропровідних сумішей або композитів є антистатичні матеріали [16, 17]. Деякі матеріали, у яких використано політіофен або поліанілін вже використовуються у виробництві екранів [18]. Іншим важливим застосуванням електропровідних полімер-полімерних композитів є їхня здатність до поглинання електромагнітного поля, що може бути використано для антирадарного захисту. Перспективним є застосування таких композитів в електротехнічній, електронній, радіотехнічній та інших галузях виробництва для отримання струмопровідних адгезивів, герметиків, заливних композицій та антистатичних покрить на металічних і неметалічних поверхнях.

Більшість полімерів є електроізоляторами з дуже низьким питомим об’ємним опором. Але з них можна виготовити електропровідні композиції шляхом введення дисперсних наповнювачів (технічний вуглець, графіт, вуглецеві волокна або метали).

Провідність полімерних матеріалів, що містять електропровідні наповнювачі, може змінюватись в межах десяти десяткових порядків, досягаючи значень від ізоляторів до металів, ЕПП є одним з найбільш цікавих класів низькорозмірних матеріалівЕПП матеріали використовують як електроактивні плівки, інгібітори корозії, антистатичні покриття, захисні екрани від електромагнітного випромінювання, а також для створення джерел струму та оптичних вікон із регульованою областю прозорості. В останній третині XX століття синтезовані провідні й напівпровідникові полімери зі спряженими зв’язками, які можуть знайти застосування в створенні високовпорядкованих органічних матеріалів та нанодисперсій [19]. ПАн і його похідні (поліаміноарени) вважають одними з найбільш перспективних спряжених полімерів внаслідок високої стабільності, відносно низької собівартості та різноманітності електронних та оптичних властивостей, здатності поглинати радіоактивні промені. Тому саме ці ЕПП становлять найбільший інтерес для отримання функціональних полімер-полімерних композитів.

Досліджень в галузі створення полімер-полімерних струмопровідних композитів досить небагато, і вони, як правило, мають пошуковий, несистематичний характер.

Органічні полімери з системою спряжених зв’язків можуть бути синтезовані класичними методами хімічної вільнорадикальної полімеризації [20]. Окиснення аніліну (Ан) проводять у водних, водно-органічних (вода-метанол, вода-ацетон, вода-ецетонітрил, гексан-вода, толуен-вода, тощо) та органічних розчинах (ацетонітрил, пропіленкарбонат) мінеральних кислот (HCl, HClO4, HNO3, H2SO4, H3РO4 та ін.), органічних кислот (мурашина, оцтова, гексанова, винна, яблучна, пара-толуенсульфонова та ін.) як при перемішуванні так і без нього [24].

Синтез ПАн окисненням Ан різними окисниками у водних розчинах використовують не тільки для отримання дисперсного ПАн, а й для модифікації різних матеріалів цим полімером у процесі синтезу (in situ) [26-28, 24].

Проблема нанесення електроактивних полімерів і ПАн, зокрема у вигляді плівок чи дисперсій на матеріали різної природи методом in situ в процесі хімічного синтезу [27, 25] має важливе практичне значення. Частина ПАн, що формується в об’ємі реакційного середовища, може самочинно осідати на поверхню різних матеріалів (субстратів), занурених в полімеризаційний розчин. Ефективність осадження шару ПАн на різні субстрати забезпечують вибором умов проведення реакції окиснення Ан, співвідношенням концентрацій окиснювач/мономер, температури реакції й відповідної попередньої підготовки поверхні субстрату [27].

Серед широко використовуваних для модифікації субстратів важливе місце займають природні матеріали - різні мінерали [27, 29], а також бентоніти [30], глини [31] та ін.

Таким методом зазвичай одержують недоповані - поліспряжені полімери, які хімічними чи електрохімічними методами можуть бути переведені в провідний n- чи р-допований стан. Часто електропровідні полімери одержують вже безпосередньо в р-допованому стані шляхом окиснення вихідних мономерів сильними окисниками, такими як (NH4)2S2O8, FeCl3, Cu(ClO4)2 та ін.

Іншим методом одержання електропровідних полімерів є електрохімічний. Органічні полімери з системою спряжених зв’язків одержують у вигляді тонких ЕП плівок на поверхні інертних електродів шляхом анодного окиснення чи катодного відновлення відповідних мономерів у водному чи неводному середовищі [21, 22].

Одним із факторів, що впливають на структуру полімерної плівки, є температура, при якій проводять електросинтез електропровідних полімерів. Іншим фактором, що впливає на морфологію полімерної плівок і, відповідно, на їх фізико-хімічні характеристики, є потенціал електросинтезу. Так, наприклад, проведення електросинтезу поліпіролу при низьких потенціалах окиснення піролу (0.32 В відносно Ag/AgCl мінімальний потенціал полімеризації) призводить до утворення дуже щільних плівок, а при високих потенціалах (0.84 В) до пористих рихлих плівок поліпіролу [23].

Властивості електропровідних полімерів визначаються також товщиною плівки, осадженої на електроді. Слід зазначити, що товщина полімерної плівки є не просто геометричним параметром, що впливає на їх фізико-хімічні характеристики. У випадку полімерів на основі п’ятичленних гетероциклів (тіофен, пірол і ін.) зменшення товщини плівки призводить до зміни її морфологї. В дуже тонких плівках зростає протяжність ланцюга спряження, що може суттєво вплинути на провідність, спектральні і електрохімічні властивості полімера.

Оскільки електросинтез іде за йон-радикальним механізмом з одночасним допуванням генерованого на електроді полімера, можна вважати, що на макромолекулярну структуру плівки впливає природа розчинника, а також фоновий електроліт.

Одним із важливих методів одержання ПАн та його композитів є хімічний метод синтезу за допомогою яуого отримано велику кількість різноманітних композитів серед них і композити із неорганічними матеріалами те речовинами [24, 25].

 


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



Сейчас читают про: