Приведення до канонічної форми

 

Покажемо, нарешті, що кожен інтеграл типу (7) може бути представленим у формі

 

 (8)

 

де k – деякий додатній правильний дріб: 0<k<1. Назвемо цю форму канонічною.

Введемо скорочено

 

 

Не зменшуючи загальності, дозволяється вважати тут А = ± 1; крім того, для визначеності обмежимося додатніми значеннями t. Розглянемо тепер різні можливі комбінації знаків A, m, m’ і вкажемо для кожного випадку підстановку, що безпосередньо приводить інтеграл (7) в канонічну форму.

1) А = +1,  (). Для того, щоб радикал мав дійсні значення, необхідно, щоб було  або  Припускаємо, що

 де 0<z<1 або

 

Тоді

 

 

так, що за k тут треба прийняти

2) А = +1,  (h, h’>0). Для того, щоб радикал мав дійсні значення, обмежимося значеннями .

Припускаємо, що

 

 де 0 < z ≤ 1.

 

Тоді

 


і можна взяти

3) А = +1, (h>h’>0). Зміна t нічим не обмежена. Припустимо

 

де 0≤z<1.

 

В цьому випадку

 

 

і

4) А = -1, (h, h’>0). Зміна t обмежена нерівністю . Беремо

 

, де 0<z<1,

так, що

 


і .

 

5) А = -1, (h>h’>0). Змінна t може змінюватися лише між  і . Припустимо

 

, де 0<z<1.

 

Маємо

 

 

і Цим вичерпуються всі можливі випадки, тому що у випадку, коли А = -1 і обидва числа m, m’ > 0, радикал взагалі не міг би мати дійсних значень. Про множник  ми не говорили нічого, тому що у всіх випадках він, очевидно, перетворювався у раціональну функцію від .

Відмітимо ще, що розглядаючи інтеграл (8), ми можемо обмежуватися значеннями z<1; випадок  приводиться до цього підстановкою , де <1.








double arrow
Сейчас читают про: