Покажемо, нарешті, що кожен інтеграл типу (7) може бути представленим у формі
(8)
де k – деякий додатній правильний дріб: 0<k<1. Назвемо цю форму канонічною.
Введемо скорочено

Не зменшуючи загальності, дозволяється вважати тут А = ± 1; крім того, для визначеності обмежимося додатніми значеннями t. Розглянемо тепер різні можливі комбінації знаків A, m, m’ і вкажемо для кожного випадку підстановку, що безпосередньо приводить інтеграл (7) в канонічну форму.
1) А = +1,
(
). Для того, щоб радикал мав дійсні значення, необхідно, щоб було
або
Припускаємо, що
де 0<z<1 або 
Тоді

так, що за k тут треба прийняти 
2) А = +1,
(h, h’>0). Для того, щоб радикал мав дійсні значення, обмежимося значеннями
.
Припускаємо, що
де 0 < z ≤ 1.
Тоді

і можна взяти 
3) А = +1,
(h>h’>0). Зміна t нічим не обмежена. Припустимо
де 0≤z<1.
В цьому випадку

і 
4) А = -1,
(h, h’>0). Зміна t обмежена нерівністю
. Беремо
, де 0<z<1,
так, що

і
.
5) А = -1,
(h>h’>0). Змінна t може змінюватися лише між
і
. Припустимо
, де 0<z<1.
Маємо

і
Цим вичерпуються всі можливі випадки, тому що у випадку, коли А = -1 і обидва числа m, m’ > 0, радикал взагалі не міг би мати дійсних значень. Про множник
ми не говорили нічого, тому що у всіх випадках він, очевидно, перетворювався у раціональну функцію від
.
Відмітимо ще, що розглядаючи інтеграл (8), ми можемо обмежуватися значеннями z<1; випадок
приводиться до цього підстановкою
, де
<1.






