Під фіскальною (бюджетно-податковою) політикою розуміють сукупність фінансових заходів держави щодо регулювання державних видатків та системи оподаткування з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни.
Державні видатки являють собою витрати, пов’язані з діяльністю держави:
ДВ = G + Tr + i × DG +IG,
де ДВ – державні видатки;
G – споживання в державному секторі
Tr – трансферти приватному сектору;
i × DG – проценти з державного боргу
IG – державні інвестиції
Податки як економічна категорія характеризують фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення централізованого фонду грошових коштів, необхідного для виконання державою її функцій.
Якщо зміни в податках і державних видатках відбуваються за рішеннями парламенту чи уряду, то фіскальна політика є дискреційною: якщо зміни в податках і державних видатках здійснюються автоматично, залежно від стану економіки, то фіскальна політика є автоматичною (або недискреційною).
|
|
Дискреційна політика буває одноінструментальною (коли змінюються або державні закупки, або чисті податки) або двоінструментальною (коли змінюються одночасно і державні закупки, і чисті податки) і забезпечує вплив на рівноважний ВВП через прості мультиплікатори витрат і податків:
DВВП = +
Фіскальна політика, яка передбачає збільшення державних видатків та скорочення податків з метою розширення сукупного попиту в період циклічного спаду економіки, називається стимулюючою (експансія). Вона призводить до формування дефіциту бюджету.
Стабілізація економіки в умовах інфляції попиту, яка виникає внаслідок циклічного підйому, забезпечується стримуючою фіскальною політикою, що передбачає скорочення державних видатків та збільшення податків. Вона веде до формування дефіциту бюджету.
Ставка податку – величина податкових нарахувань на одиницю об’єкту податку (грошову одиницю доходів, одиницю земельної площі, одиницю виміру товару, тощо);
Автоматична фіскальна політика базується на дії вмонтованих стабілізаторів.
Вмонтований або автоматичний стабілізатор – це будь-який механізм національної економіки, що збільшує бюджетний дефіцит під час спаду та збільшує бюджетний надлишок у роки інфляції, внаслідок чого зменшують циклічні коливання економіки без проведення спеціальної державної політики
Державний бюджет – це щорічний баланс надходжень і видатків держави, який розробляють уряд і парламент для активного впливу на економічні процеси і підвищення їх ефективності.
Різниця між доходами та видатками становить бюджетне сальдо
|
|
Рівень оподаткування вимірюється відношенням загальної суми фіскальних вилучень (сума податків, включаючи відрахування до цільових позабюджетних фондів) до суми доходів фірм і домогосподарств. Інша назва цього показника – середня ставка податку або податковий тягар.
Фактичний дефіцит – бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках та фактичному обсязі виробництва (ВВП).
Структурний дефіцит – бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках та потенційному рівні випуску.
Циклічний дефіцит – перевищення фактичного дефіциту над структурним.
Циклічний надлишок – перевищення структурного дефіциту над фактичним.
Основні фактори зростання дефіциту бюджету:
- зниження податкових надходжень в бюджет;
- збільшення оборотних видатків;
- зростання виплат по державному боргу;
- збільшення трансфертних платежів:
Джерела фінансування дефіциту Держбюджету:
1) умовно неінфляційні джерела:
- внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках
- • трансферти від комерційних підприємств та іноземних держав, міжнародних організацій
- накопичення заборгованості
- підвищення податків.
2) інфляційне джерело: – монетизація дефіциту – емісія грошей.
Сеньйораж – можливість для уряду мати доходи за рахунок права створювати гроші.
Інфляційний податок – це частина доходу фірм і домогосподарств, яке через вищі ціни перерозподіляється на користь держави внаслідок монетизації дефіциту бюджету.
Концепції регулювання державного бюджету:
1. Балансування бюджету на щорічній основі
2. Балансування бюджету на циклічній основі
3. Концепція функціональних фінансів
У короткостроковому періоді наслідки бюджетних дефіцитів для економіки спаду відомі як ефект витіснення приватних інвестицій та негативний ефект чистого експорту. Результат дії обох ефектів: часткова нейтралізація стимулювальної фіскальної політики уряду.
Державний борг – це загальний розмір накопиченої заборгованості.
Обслуговування боргу – це виплата відсотків по ньому і поступова сплата основної суми боргу.
Внутрішній борг – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють урядовими цінними паперами.
Зовнішній борг – це заборгованість держави перед іноземними кредиторами
Довгострокові наслідки державного боргу відомі як тягар боргу: зростання державного боргу зменшує виробничі потужності, які використовуватимуть майбутні покоління, а отже вони мають нижчий рівень доходу.
Боргова криза – це неспроможність країни-боржника в повному обсязі обслуговувати свої зовнішні борги, зокрема здійснювати чергові виплати з боргу.
Шляхи зменшення зовнішньої заборгованості:
– реструктуризація боргу – зміна строку або умов виплати боргу
– конверсія боргу (борговий своп).