Розділ IX. Основи кримінального права

Тема 1. Загальні засади кримінального права.

Кримінальне право, як галузь законодавства, охоплює дві основні інституції і злочин, і покарання.

Ця галузь законодавства знаходить свій вияв у цілісному і єдиному законодавчому акті – кримінальному кодексі України, який прийнятий 5 квітня 2002 року.

Кримінальне право – це сукупність юридичних норм (правил поведінки), що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання слід застосовувати до осіб, що їх вчинили.

Злочином, за кримінальним кодексом, визнається як суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність) вчинене суб’єктом злочину.

Ознаки злочину: суспільна небезпека, кримінальна протиправність, вина й покарання діяння.

У ст..2 КК України розкриваються підстави кримінальної відповідальності, які полягають у тому, що кримінальна відповідальність і покарання несе тільки особа, винна у скоєні злочину, тобто яка умисно чи необережно вчинила діяння, що передбачене кримінальним законом як суспільно небезпечне.

Сукупність ознак, які визначають діяння як злочин, називається складом злочину, тому часто стверджують, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину.

Під складом злочину мають на увазі сукупність передбачених кримінальним законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, які визначають суспільно небезпечне діяння як злочин. Виділяють такі елементи складу злочину: об’єкти злочину, об’єктивну сторону, суб’єкти злочину, суб’єктивну сторону.

Об’єкти злочину – це суспільний лад України, його політична і економічна система, власність, особа, права і свободи громадян.

Об’єктивна сторона – це зовнішня сторона злочину, яку складають діяння, викликані ними суспільно небезпечні, шкідливі наслідки і причинний зв’язок між діянням і його наслідками.

Суб’єкти злочину – це індивід, фізична особа, що досягла певного віку і є осудною.

Суб’єктивна сторона – це внутрішня психічна діяльність особи, що вчинила злочин.

Ознаками суб’єктивної сторони є провина, мета, мотив злочину.

Покарання – це засіб державного примусу, який призначається лише за споєння злочину і застосовується тільки за вироком суду.

Метою покарання є:

а) кара за скоєний злочин;

б) виправлення та виховання засуджених;

в) запобігання скоєнню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.

Покарання діляться на три групи:

1. Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

2. Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскації майна.

3. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

Тема 2. Відповідальність за окремі види злочинів.

Особливо небезпечними є злочини проти основ національної безпеки України. Це злочини, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, державна зрада, посягання на життя державного чи громадського діяча, диверсія, шпигунство.

Злочин проти життя, здоров’я, волі, честі та гідності особи.

Охорона особи є найважливішим завданням держави. Посягання на особу, її життя, здоров’я, честь та гідність є найпоширенішими та найтяжчими злочинами. На життя особи посягає убивство.

Кримінальний закон містить цілу низку кримінально-правових норм, що охороняють життя – ст..115-120 КК України.

Найбільш поширеними злочинами проти здоров’я є тілесні ушкодження.

У кримінальному кодексі України передбачено статті, що захищають волю, честь та гідність громадян – це покарання за незаконне позбавлення волі або викрадення людини, захоплення заручників, торгівля людьми, підміна дитини.

Майнові злочини.

Розділ VI кримінального кодексу України передбачає відповідальність за всі види посягань на власність.

Переважну більшість злочинів проти цього майна складають розкрадання.

Це корисливе, протиправне і неоплатне заволодіння чужим майном або іншими предметами з метою звернути їх у свою власність.

Корисливі злочини проти власності відрізняються, головним чином, способом їх вчинення: таємно, відкрито, із застосуванням насильства і погрози, обману (крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство, вимагання).

В наш час особливої актуальності набули ст.. 261-269 ККУ, що передбачають кримінальну відповідальність за незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення та збут вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів.

Тема 3. Поняття та значення кримінального процесу.

Кримінальний процес – це діяльність органів дізнання, слідчого, прокуратури, суду, а також інших осіб, яка спрямована на швидке та повне розкриття злочинів, викриття винних, встановлення об’єктивної істини, забезпечення правильного застосування закону, захист суспільства та громадян від злочинних посягань та здійснення правосуддя.

Кримінальний процес складається з шести основних стадій (порушення кримінальної справи, попереднє розслідування, віддання до суду, судовий розгляд, касаційне провадження, виконання вироку) та двох виключних (провадження у порядку нагляду та відновлення справ у зв’язку з ново виявленими обставинами).

Органічна частина кримінального процесу – правосуддя.

Основні принципи правосуддя викладені у Конституції України. Зокрема, в ній (ст..62) закріплено принцип презумпції невинності обвинуваченого. Всі сумніви у справі тлумачаться і розв’язуються на користь обвинуваченого. У ст.63 Конституції України закріплено принцип недопущення примушування давати покарання проти самого себе, членів сім’ї та близьких родичів.

Особи, які вступають у кримінально-процесуальні правовідносини у зв’язку з подією злочину є учасниками кримінального процесу. Вони можуть бути поділені на чотири групи:

1. Органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження: слідчий, орган дізнання, суд (суддя), прокурор.

2. Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес: підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач.

3. Особи, які захищають та представляють інтереси “третіх осіб”: захисник, представник цивільного відповідача.

4. Особи, які сприяють кримінальному судочинству: свідок, поняті, експерт, секретар судового засідання.

Касаційне провадження – стадія кримінального процесу, в якій суд касаційної інстанції за поданням прокурора або скаргою інших учасників процесу переглядає кримінальну справу, за якою винесений судом вирок ще не набрав законної сили, з’ясовує об’єктивну істину та вирішує питання про законність, обґрунтованість і справедливість вироку суду, першої інстанції, виправляє допущені помилки.