Поняття про дидактику, ЇЇ функції і завдання. Дидактичні системи

Лекція № 4

ДИДАКТИКА

Поняття про дидактику, ЇЇ функції і завдання. Дидактичні системи.

Процес навчання, його структура

Пізнавальний інтерес, умови його розвитку у навчанні

Етапи та рівні засвоєння знань. Формування понять, умінь і навичок.

Принципи навчання

Рекомендована література

1. Максименко В. П. Дидактика: курс лекцій: Навч. посіб. / В. П. Максименко – Хмельницький: ХмЦНП, 2013. – 222 с.

2. Теория обучения: учебное пособие / авт. – сост. В.Г. Закирова и др. – Казань, 2018 – 165 с. Электронный ресурс: https://kpfu.ru/staff_files/F221455695/Teoriya_obucheniya__1_.pdf

3. Малафіїк І. В. Дидактика: Навчальний посібник / К.: Кондор, 2009.- 406 c.

4. Хуторской А.В. Современная дидактика. Учебное пособие / А.В. Хуторской. — М.: Высшая школа, 2017. — 720 c.

Ключові слова: дидактика, дидактичні системи. пізнавальний розвиток, навчання, засвоєння знань, уміння, поняття, навички, мотивація учіння, пізнавальний процес, пізнавальні інтереси, принципи навчання

Поняття про дидактику, ЇЇ функції і завдання. Дидактичні системи.

Розвиток здібностей, оволодіння знаннями, практичними уміннями і навичками, а також спо­собами творчої діяльності відбувається в процесі навчання. У цьому зв'язку перед педагогікою по­стають питання: яким повинен бути цей процес, як його слід здійснювати і використовувати для розвитку особистості? Теоретична розробка цих питань зумовила виникнення особливого розді­лу педагогіки - дидактики, або теорії навчання.

Отже, розділ педагогіки, в якому розкривають­ся наукові основи навчання, називають дидакти­кою, або теорією навчання. Термін «дидактика» походить від давньогрецьких слів «дидактикос» -повчаючий і «дидаско» - вивчаючий. Основне призначення дидактики полягає в науковому обґрунтуванні навчальної діяльності та розробці ефе­ктивних форм, методів і засобів її здійснення.

Дидактика відповідає на питання: чого навча­ти (зміст освіти), як навчати (принципи та ме­тоди навчання), де, коли і в яких організаційних умовах навчати (форми навчання). Вона досліджує загальні принципи, методи та форми навчально­го процесу, які застосовуються в різних освітніх за­кладах під час вивчення різних навчальних пред­метів. Специфічні особливості викладання конкретних навчальних дисциплін розглядають методики окремих пред­метів (методика викладання математики, фізики, історії і т. д.).

Перед дидактикою стоять такі основні завдання:

1) розкриття сутності навчання і обґрунтування принципів його організації;

2) визначення критеріїв відбору і способів структурування зміс­ту освіти;

3) обґрунтування шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів;

4) розробка методів і технологій навчання та визначення умов їх ефективного застосування;

5) удосконалення організаційних форм навчання.

Історична довідка:

Вважається, що першим термін «дидактика» вжив німецький педагог В. Ратке (1571-1635). Під дидактикою він розумів наукову дисципліну, що займається дослідженням теоретичних і методич­них основ навчання.

Фундаментальну наукову розробку дидактики вперше здійснив Я. А. Коменський, який у 1632 році написав чеською мовою «Велику дидактику». Під дидактикою він розумів «загальне мистецтво вчити всіх усього». Ця робота ввійшла в історію як видатне досягнення світової педагогіки і зберігає наукове значення дотепер.

Великий внесок у розвиток дидактики зробили такі відомі педа­гоги, як Й.Г.Песталоцці, А.Дістервег, Й.-Ф.Гербарт, К.Д.Ушинський, І І.Ф.Каптерєв, Дж.Дьюї.

  Дидактичні системи

Простежуючи еволюцію теоретичних поглядів на проблеми навчання від епохи Відродження до нашого часу, можна виділити дві конкуруючі дидактичні школи, що репрезентують дві концепції виховання: технократичну і натуралістичну. Прихильниками першої були педагоги, які вірили, що навколишнє середовище повністю визначає становлення особистості, і дивилися на учня, говорячи відомими словами Дж. Локка, як на «чистий аркуш паперу, позбавле­ний будь-яких прикметних ознак». Ці погляди, найбільш повно виражені И.-Ф.Гербартом, зводилися до того, що головне завдання вчителя - передавати учням конкретні знання і уміння. Проти такого підходу виступила потужна когорта педагогів - Я. А. Коменський, Ж.-Ж.Руссо, Й. Песталоцці, А. Фребель і Дж. Дьюї,які ствер­джували, що в центрі навчання повинен перебувати учень, головне завдання вчителя - стимулювати його пізнавальну діяльність.

У педагогічній літературі дидактичну систему, обгрунтовану Й.-Ф. Гербартом, називають традиційною, а концепцію Дж. Дьюї (1859-1952) - педоцентричною (від давньогрец. «пайдос» - дитина і лат. «центрум» - середина).

У традиційній системі навчання розглядається здебільшого з погляду вчителя - як викладання. Вчитель - суб'єкт навчання, учні - об'єкти його педагогічних впливів. Вважається, що ефективність навчання залежить головним чином від методів і прийомів діяльно­сті вчителя, у зв'язку з чим основна увага приділяється пошукові й обґрунтуванню ефективних методів викладання. При цьому особли­вості пізнавальної активності учнів, як правило, до уваги не беруться.

Рис. 1. Схема традиційного навчання

Основні положення традиційної системи обґрунтував Й.-Ф. Гербарт, який виділив чотири формальні ступені навчання: ясність, асоціація, узагальнення і застосування.

1. Ясність: виклад нового матеріалу у формі розповіді чи бесіди. Цьому повинна передувати підготовка учнів, актуалізація опорних знань. Основне - ясно, чітко, доступно подати матеріал з викорис­танням наочності, сформувати в учнів конкретні уявлення.

2. Асоціація: забезпечення зв'язку нового матеріалу з раніше засвоєними знаннями, формування понять, висновків, узагальнень на основі раніше набутих уявлень.

3. Узагальнення: включення нових понять до раніше сформова­ної системи знань методами бесіди й дискусії.

4. Застосування набутих знань на практиці за допомогою вправ і задач, внаслідок виконання яких в учнів формуються уміння.

Таким чином, у процесі навчання, організованого згідно з фор­мальними ступенями Й.-Ф.Гербарта, учнів потрібно вести від конкретних уявлень до понять і від понять до формування умінь.

У педоцентричній системі навчання розглядається з погляду учня - як процес учіння. Назву педоцентричного він отримав тому, що Дьюї пропонував будувати навчання на основі потреб, інтересів і здібностей дитини. Цей на­прямок дидактики зосереджує увагу не на методах діяльності вчите­ля, а на психологічних закономірностях розвитку дитини у навчанні.

Дж. Дьюї вбачав недолік традиційного навчання у тому, що учням подають кінцеві, готові результати дослідження, залишаючи поза увагою процес їхнього пошуку. На противагу цьому він висунув ідею, що навчання повинно будуватися як дослідницький пошук, пусковим механізмом якого є проблемна ситуація.

З точки зору педоцентричного підходу основна мета навчання полягає в активізації пізнавальної діяльності учнів, а не передачі їм готових знань. Оскільки мислення активізується в проблемних ситуаціях, коли особистість стикається з певними труднощами, Дж.Дьюї пропонував будувати навчання як розв'язування учнями під керівництвом учителя конкретних практичних проблем. Причому останні мають бути життєвими, зрозумілими і близькими для учнів. Основна ідея - «навчання через відкриття».

У педоцентричній концепції основна функція вчителя полягає не у викладанні готових знань, а в постановці перед учнями жит­тєво важливих практичних проблем (1) та організації (2) діяльності учнів, спрямованої на їх розв'язання (3) (рис. 5). Знання і уміння не виступають спеціальною метою діяльності учнів, а набуваються ними мовби попутно, під час розв'язування практичних проблем.

 

Рис. 2. Схема навчання за Дж. Дьюї

Очевидно, що виділені Дж.Дьюї етапи відображають стадії пізна­вальної діяльності учнів, тоді як формальні ступені Й.-Ф.Гербарта-етапи викладацької діяльності вчителя.

Більшість сучасних дидактів схиляється до думки, що у навчанні важливо спонукати учнів експериментувати, думати, збирати інформацію, осмислювати її. Найповніше це положення реалізовано в концепції дидактичного конструктивізму, яка є сучасним втіленням ідей педоцентричної дидактики.

Конструктивізм у навчанні - загальна назва для дидактичних підходів, центрованих на учневі. їх теоретичну основу складають психологічні концепції Ж.Піаже та Дж.Бруннера. їх ключова ідея полягає в тому, що знання й уміння учні конструюють самостійно, а не отримують у готовому вигляді від учителя. Знання не можна передати, можна лише створити умови для формування учнем вла­сних знань. Вони не існують незалежно від суб'єкта пізнання. Дитина конструює їх, коли намагається впорядкувати і осмислити свій досвід. Навчання, на думку конструктивістів,- це безперервний процес створення учнем нових знань, які відображають навколишню дійс­ність і дають можливість орієнтуватися в ній.

Таблиця 1

Особливості конструктивістського підходу до навчання

Конструктивістський підхід	Традиційний підхід
Учень - суб'єкт навчання зі своїми власними поглядами й уявленнями про світ.	Учень - об'єкт навчання, одержувач готових знань від учителя.
Навчальна програма буду­ється за принципом «від зага­льного до часткового» з акце­нтом на узагальнених понят­тях і вміннях.	Навчальна програма буду­ється за принципом «від част­кового до загального» з акце­нтом на базових знаннях і уміннях.
Гнучкість процесу навчання з можливістю внесення варіа­цій у навчальну програму.	Основна вимога до процесу навчання - чітке виконання навчальної програми.
Підручник - не основне джерело навчальної інформа­ції; пріоритет надається оригі­нальним джерелам, реальним об'єктам і явищам дійсності.	Навчальна програма і на­вчальний процес цілком спи­раються на рекомендований підручник чи навчальний по­сібник.
Учитель виступає насампе­ред організатором навчально-пізнавальної та дослідницької діяльності учнів, не нав'язую­чи їм своїх знань і переконань.	Учитель подає навчальний матеріал у систематизовано­му, завершеному вигляді як істину в останній інстанції.
Учитель цінує самостійні, нехай не завжди правильні, міркування учнів, свідомо ви­правлені ними помилки, розу­мні запитання.	Вчитель оцінює ефектив­ність навчально-пізнавальної діяльності учнів за кількістю правильних відповідей.
Оцінюються всі продукти пізнавальної діяльності учнів, у тому числі докладені ними зусилля, прогрес у навчанні.	Результати тестів і контро­льних робіт - єдине джерело інформації про рівень знань і умінь учнів.
Учні багато часу як на уро­ці, так і під час виконання до­машніх завдань працюють у складі малих груп, команд.	Учні працюють переважно в умовах фронтального на­вчання в школі й індивідуаль­ного - вдома.

 

Існування різних дидактичних систем закономірно викликає запитання: яка з них ефективніша? Педагогічна практика й експе­риментальні дослідження не дають однозначної відповіді. Кожен підхід за певних обставин може бути ефективним. Навчання шляхом відкриттів особливо підходить для вивчення природничих дисци­плін і більшою мірою сприяє розвитку пізнавальної мотивації учнів, глибшому осмисленню навчального матеріалу. Традиційне навчання шляхом сприймання готової інформації добре підходить для занять і великими групами школярів і має переваги щодо ефективності використання часу.

Неможливо віддати перевагу якомусь одному підходу і повністю відмовитися від іншого. Сучасна дидактика, розглядаючи навчання як взаємодію вчителя і учнів, намагається синтезувати позитивні сторони традиційної і педоцентичної систем.