2020-05-11
5404
Засвоєння - пізнавальна активність особистості, внаслідок якої формуються знання, уміння та навички. Засвоєння знань являє собою внутрішній, психологічний зміст процесу учіння. В результаті засвоєння суспільно вироблені знання, уміння, способи інтелектуальної та практичної діяльності трансформуються у внутрішній досвід особистості, включаються в її структуру.
Засвоєння знань відбувається поетапно:
1. Сприймання - первинне ознайомлення з новим матеріалом. Сприймання нових об'єктів та інформації опосередковується внутрішнім досвідом особистості: відбувається впізнавання предметів та явищ, їх віднесення до певних груп, понять, категорій.
2. Осмислення навчального матеріалу відбувається паралельно зі сприйманням: це розуміння інформації, встановлення зв'язків між явищами шляхом їх порівняння та аналізу, розкриття причинно-наслідкових залежностей.
3. Узагальнення, тобто виділення і об' єднання суттєвих рис, ознак предметів і явищ, здійснюється за допомогою операцій аналізу, абстрагування, порівняння і синтезу. Внаслідок узагальнення формулюються поняття, загальні закономірності, висновки, створюються класифікації, схеми. Узагальнені поняття та способи дій переносяться в нові ситуації.
|
|
|
4. Закріплення вимагає осмисленого, неодноразового відтворення матеріалу по частинах або в цілому. В організації навчального процесу слід обов'язково передбачити самостійне відтворення учнями засвоюваного навчального матеріалу. Закріплення здійснюється також в процесі виконання учнями різноманітних навчальних завдань, для чого варто розглянути матеріал в різних аспектах, з різних точок зору, на нових вправах, прикладах.
5. Застосування знань залежить від специфіки навчального матеріалу і здійснюється в різноманітних видах діяльності: вправи, лабораторні роботи, розв'язування задач, навчальне дослідження.
Рівні засвоєння знань. Залежно від активності учнів у навчанні знання можуть засвоюватися на різних рівнях. Загалом можна виділити п'ять рівнів засвоєння знань - від найнижчого до найвищо-н>:
1) рівень впізнавання - відтворення нової інформації при повторному її сприйманні. Це найелементарніший рівень, за якого учень не здатний відтворити засвоєний матеріал з пам'яті без звернення до записів чи підручника, однак може впізнати правильну відповідь Під час повторного її сприймання (наприклад, під час виконання тесту). Для досягнення цього рівня, як правило, достатньо хоча б раз сприйняти нову інформацію: прочитати параграф, вислухати пояснення вчителя;
2) репродуктивний рівень виявляється у точному чи близькому до точного відтворенні засвоєної інформації. Слід підкреслити, що ідатність відтворити вивчений напам'ять матеріал не обов'язково свідчить про розуміння його суті. Учень може, наприклад, низубрити визначення поняття, однак не розуміти його істотних ознак і взаємозв'язків з іншими поняттями:
|
|
|
3) рівень розуміння виявляється у здатності пояснити сутність понять, законів, правил, принципів діяльності. Наприклад, учень може не лише сформулювати визначення теореми, але й довести її, проілюструвати певну закономірність власними прикладами. При цьому, однак, можлива ситуація, коли учні, розуміючи сутність певного теоретичного положення, відчувають труднощі в його застосуванні на практиці під час розв'язування задач і виконання вправ:
4) реконструктивний рівень - застосування знань, умінь, навичок за зразком чи в подібній ситуації (виконання завдань на засвоєні правила, розв'язування задач і прикладів за зразком, показаним
учителем);
5) творчий рівень виявляється у здатності учня застосовувати засвоєні знання та уміння в новій, незнайомій для нього ситуації. Наприклад, після вивчення закону Архімеда вчитель запропонував учням задачу: у воді плаває прямокутний дерев'яний брус. Визначити, яке його положення буде більш стійким - пластом чи на ребрі. Для пошуку відповіді учні повинні врахувати різницю в центрі ваги бруса при різному його положенні у воді. їх здатність самостійно знайти спосіб розв'язання, здійснити перенесення раніше засвоєних знань про центр ваги в нову ситуацію буде свідчити про творчий рівень засвоєння.
Формування понять. Вивчення будь-якого навчального предмета передбачає засвоєння учнями відповідної системи наукових понять. Поняття - форма мислення, яка відображає загальні істотні ознаки певного класу предметів.
Джерелами формування понять є: 1) життєвий досвід учнів, їхні повсякденні спостереження та уявлення; 2) цілеспрямоване засвоєння понять у процесі вивчення основ наук під керівництвом учителя; 3) супутнє формування понять під час вивчення інших предметів; 4) стихійне формування понять у результаті читання науково-популярної літератури, перегляду фільмів, телепередач, впливу інших джерел інформації.
Усі ці джерела необхідно враховувати під час цілеспрямованого формування понять, щоб використовувати вже наявні знання учнів і запобігати виникненню помилок у засвоєнні понять. Щоб школярі засвоїли те або інше поняття, недостатньо дати його визначення. Необхідно, щоб учні засвоїли його зміст і навчилися застосовувати на практиці. Визначення поняття є лише початковим етапом його формування. Після цього відбувається розвиток поняття, поступове засвоєння його змісту й обсягу, зв'язків і відношень з іншими поняттями.
Засвоєння понять відбувається за такими етапами:
1) виділення істотних ознак поняття на основі спостережень за об'єктами, що вивчаються, роботи з підручником, аналізу графіків, формул, фотографій тощо;
2) синтезування істотних ознак у визначенні поняття;
3) уточнення ознак поняття за допомогою виконання спеціально підібраних вправ по варіюванню несуттєвих ознак, відділенню істотних ознак від несуттєвих;
4) усвідомлення відмінностей засвоюваного поняття від раніше вивчених за допомогою виконання вправ на порівняння ознак схожих понять, виявлення загального й особливого;
5) встановлення зв'язків і відношень нового поняття з іншими поняттями;
6) застосування поняття у процесі виконання навчально-пізнавальних і практичних завдань, у тому числі завдань творчого характеру, внаслідок чого відбувається подальше уточнення ознак іюняття, їх диференціювання і конкретизація;
7) класифікація та систематизація понять.
|
|
|
Формування умінь і навичок
Уміння - це свідоме застосування знань і навичок для виконання складних дій у різноманітних умовах. Воно формується шляхом вправ і забезпечує можливість виконання дії не тільки в звичних, але й у нових, нестандартних умовах.
Навичка - дія, доведена внаслідок багаторазового повторення до досконалості. Вона характеризується автоматизованістю (відсутністю свідомого контролю за її виконанням), швидкістю і точністю виконання (відсутністю помилок).
Ефективність вироблення умінь і навичок залежить від багатьох умов:
/. Повнота орієнтовної основи дій. Формування будь-якої навички або уміння розпочинається з повідомлення учням вказівок і орієнтирів, користуючись якими вони зможуть самостійно виконати дію. Ця система вказівок називається орієнтовною основою дії. Вона може бути повідомлена учням у різній формі: у вигляді зразка дії (учитель, просто показує, як треба виконувати дію), словесного пояснення з одночасним показом дії, у вигляді поетапного алгоритму тощо. У будь-якому випадку важливо, щоб орієнтовна основа була повною, тобто містила всі необхідні вказівки й орієнтири.
2. Розгорнутість дії під час її початкового показу й опанування. Коли розумову дію учні вже засвоїли і оволоділи навичкою або умінням її виконувати, то виконання відбувається згорнуто, у ньому вже відсутні багато ланок і складових компонентів. Окремі операції виконуються автоматично і не фіксуються.
3. Поелементне освоєння уміння. Уміння складаються з низки елементарних дій. Коли учень опанував уміння, то виконує всі елементарні дії як одне ціле. Проте під час його формування кожну операцію слід опановувати окремо.
4. Усвідомленість навичок та умінь.
Учні повинні мати знання, на яких ґрунтується певна навичка або уміння, та знати, чому пропонована дія виконується саме так і чи можна її виконати інакше. До складу уміння належать навички планування дії, прогнозування її результату, контролю за її виконанням. Важливо, щоб учень міг завжди пояснити, чому і як він діє й у яких випадках можна діяти саме так.
|
|
|
5. Розтягнутість формування навичок і умінь у часі. Формування навички є тривалим процесом. Його не можна проводити концентровано, прискорювати багаторазовими і частими вправами. Більш ефективно розтягнути формування навички або уміння у часі.
6. Наявність зворотного зв 'язку щодо правильності виконуваної дії: чим швидше учні дізнаються про успішність своїх дій, тим швидше відбувається їх правильне засвоєння.
5. Принципи навчання
Принципи навчання - загальні нормативні положення, якими слід керуватися для забезпечення його ефективності. Загальні принципи навчання конкретизуються у вимогах більш детального характеру, які називаються правилами навчання. Дидактичні правила - призначені для окремих випадків вказівки щодо реалізації принципів навчання. Правило випливає з принципу, конкретизує його, визначає характер окремих прийомів діяльності вчителя і учнів.
Яке ж походження принципів навчання? Ким і коли вони встановлені? Чим пояснюється необхідність їх дотримання?
Від самого початку принципи виводились з практики навчання і являли собою інтуїтивно знайдені норми, дотримання яких забезпечувало результативність навчання. Емпірично було встановлено, зокрема, що використання ілюстрацій, картин, таблиць, реальних об'єктів сприяє швидкому і свідомому засвоєнню учнями навчального матеріалу, стимулює їх пізнавальну активність. На цій підставі було сформульовано принцип наочності навчання.
Пізніше досягнення психології у вивченні закономірностей пізнавального розвитку особистості дали можливість пояснити, науково обґрунтувати емпірично встановлені принципи навчання, а також сформулювати ряд нових нормативно-дидактичних положень. Виявлені, зокрема, такі закономірності пізнавального розвитку, які необхідно враховувати під час навчання:
• Розвиток пізнавальних процесів і засвоєння знань відбувається лише в процесі активної пізнавальної та практичної діяльності особистості. Пізнавальні процеси виявляються і одночасно формуються в діяльності учнів (С.Л. Рубінштейн).
• Вищі психічні функції (абстрактно-логічне мислення, довільна пам'ять, воля, мовлення та ін.) виникають спочатку як форми взаємодії, співробітництва з іншими людьми і лише згодом стають внутрішніми індивідуальними функціями самої особистості (Л.С. Виготський).
• Пізнавальний розвиток, формування нових понять і пізнавальних операцій відбуваються внаслідок диференціації вже сформованих в особистості когнітивних схем та способів діяльності. Пізнавальний розвиток ніколи не починається з нуля. Це послідовний процес закономірної зміни стадій, кожна з яких ґрунтується на попередній і виступає основою для наступної (Ж. Піаже).
• За інших рівних умов ефективність розподіленого (розтягнутого в часі) вивчення матеріалу вища від ефективності концентрованого (за короткий проміжок часу) вивчення (закон Поста).
• Відсоток збереження навчального матеріалу в пам'яті обернено пропорційний його обсягові (Г. Еббінгауз).
• Відкриття внутрішньої структури, закономірності в організації знань сприяє кращому їх осмисленню і запам'ятовуванню (Дж.Брунер).
• Здатність до перенесення загальних принципів та способів діяльності в нові ситуації формується в результаті розв'язування варіативних завдань.
• Пізнавальний розвиток відбувається, коли когнітивні схеми, знання особистості вступають у суперечність з її практичним і пізнавальним досвідом (Ж.Піаже).
Оскільки в основі принципів навчання лежать закономірності пізнавального розвитку, то знання останніх, на думку окремих дидактів, цілком достатнє для ефективної організації навчання, адже будь-який вчитель зможе самостійно вивести з них правила поведінки в конкретних педагогічних ситуаціях.
У дидактиці немає чітко визначеного, загальноприйнятого переліку принципів навчання. Найчастіше виділяють:
1) принцип систематичності та послідовності навчання;
2) принцип наочності навчання;
3) принцип свідомості й активності учнів у навчанні;
4) принцип доступності навчання;
5) принцип забезпечення міцності результатів навчання;
6) принцип науковості навчання;
7) принцип зв'язку навчання з життям, теорії з практикою;
8) принцип врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.
Принцип систематичності та послідовності навчання
Цей принцип вимагає чіткої структурної організації навчального матеріалу, раціонального розподілу його на окремі смислові фрагменти і поетапного засвоєння їх учнями. У навчанні слід враховувати логіку самої науки, коли розуміння одного поняття чи закономірності випливає і ґрунтується на іншому.
Принцип систематичності та послідовності навчання конкретизується в правилах:
• при вивченні нового матеріалу спиратися на вже засвоєні учнями знання і розпочинати з актуалізації (пригадування, відтворення) і систематизації вже наявних знань учнів;
• поступово диференціювати та конкретизувати загальні положення;
• розподіляти навчальний матеріал на логічно завершені фрагменти, встановлюючи порядок і методику їх опрацювання;
• у кожній темі визначати змістові центри, головні поняття, ідеї, простежувати зв'язки між ними, структурувати матеріал уроку;
• розкривати зовнішні і внутрішні зв'язки між теоріями, законами і фактами, використовувати міжпредметні зв'язки;
• здійснювати повторення, узагальнення і систематизацію навчального матеріалу з теми, окремого розділу програми і цілого ку-
• рівномірно розподіляти навчальні заняття у часі та регулярно їх проводити.
Принцип наочності навчання
Цей принцип був виділений одним із перших у дидактиці. Ще Я.А. Коменський звертав увагу на те, що ефективність навчання залежить від доцільного залучення органів чуття учнів до сприймання навчального матеріалу.
Протягом онтогенезу (індивідуального розвитку) послідовно розвиваються три види мислення: наочно-дійове, наочно-образне і абстрактно-теоретичне (поняттєве). У процесі навчання всі види мислення розвиваються у тісній взаємодії. У процесі навчання слід надавати учням можливість спостерігати, вимірювати, проводити досліди, працювати практично. Якщо немає змоги ознайомити школярів з реальними предметами і процесами, використовують моделі, малюнки, схеми, лабораторне обладнання тощо.
Принцип наочності можна конкретизувати такими правилами:
• В основі засвоєних учнями абстрактних положень повинні лежати чіткі уявлення про реальні об'єкти довколишньої дійсності. Тому пояснення нового матеріалу треба починати зі створення в учнів яскравих, реальних уявлень про явища, що вивчаються.
• Конкретні уявлення учнів формуються трьома шляхами: учні сприймають предмети і явища безпосередньо або за допомогою наочних посібників;
- учитель словесно описує предмети і явища, спираючись на вже сформовані у свідомості учнів уявлення;
- комбінацією першого і другого способу, коли сприймання учнями реальних предметів супроводжується усними поясненнями вчителя.
• Відштовхуючись від уявлень, конкретних образів, підводить учнів до осмислення і пізнання внутрішньої сутності явищ.
• Необхідно забезпечувати оптимальне співвідношення конкретного і абстрактного. Надмірне використання наочності стримує розвиток поняттєвого, абстрактного мислення учнів. Від реальної наочності у молодших класах слід переходити до символічної в середніх і старших класах.
• Треба контролювати і спрямовувати сприймання учнями наочності за допомогою питань, вказівок і пояснень.
Принципсвідомості й активності учнів у навчанні
Оволодіння навчальним матеріалом і розумовий розвиток відбувається лише внаслідок активної пізнавальної діяльності учнів, коли вони виступають суб'єктами навчальної діяльності: виявляють інтерес до знань, усвідомлюють мету навчання, планують і організовують свою роботу, ставлять проблеми і шукають їхні розв'язки.
Правила реалізації принципу свідомості й активності учнів:
• використовувати пошукові, творчі, проблемні методи навчання, систематично створювати у навчанні проблемні ситуації;
• широко застосовувати такі методи навчання, як дидактична іра, дискусія;
• спиратися на інтереси учнів і водночас формувати мотиви учіння, серед яких на першому місці - пізнавальний інтерес, мотив досягнення, професійні нахили;
• стимулювати групові форми навчальної діяльності, взаємодію учнів у навчанні;
• формувати в учнів навчальні уміння (уміння працювати з книгою, конспектувати, систематизувати, запам'ятовувати матеріал ищо);
• дотримуватися демократичного стилю спілкування з учнями.
Принцип доступності навчання
Цей принцип передбачає врахування стадіальності психічного розвитку учнів. Навчальні завдання повинні дещо перевищувати рівень пізнавальних можливостей школярів, спонукаючи їх до напруження пізнавальних сил, подолання посильних труднощів. Лише за цієї умови навчання буде «вести за собою розвиток».
Правила реалізації принципу доступності:
• у навчанні йти від загального до конкретного, від легкого до важкого, від близького до далекого, від відомого до невідомого;
• орієнтуватися на найвищу межу розумових можливостей учнів («зону найближчого розвитку» за Л.С. Виготським) з метою її і поступового підвищення;
• поступово ускладнювати навчальний матеріал. Надмірна складність приводить до нерозуміння, невдач, формування негативного ставлення до навчання, низької самооцінки. Водночас занадто легкі завдання викликають в учнів нудьгу і знижують пізнавальний інтерес;
• враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів: їхній темп пізнавальної діяльності, рівень підготовленості, тип мислення, особливості пам'яті, уваги, темпераменту тощо.
Принцип забезпечення міцності результатів навчання
Цей принцип спрямований на таку організацію навчання, яка б забезпечувала ґрунтовне засвоєння учнями знань і умінь.
На основі психологічних закономірностей пам'яті можна виділити загальні прийоми, що сприяють міцному запам'ятовуванню навчального матеріалу.
• Дозування матеріалу за обсягом. На уроці слід пропонувати учням певну кількість нових взаємопов'язаних фактів, ілюстрованих відповідними прикладами. Варто пам'ятати, що зі збільшенням кількості фактів час, необхідний на їхнє запам'ятовування, зростає ще більшою мірою. Так, на уроках іноземної мови краще пропонувати для разового заучування 10 слів, а не 20 чи 30. На заучування 20 слів витрачається вдвічі більше часу, ніж на засвоєння 10 слів.
• Різноманітність способів викладу матеріалу. Міцному запам'ятовуванню сприяє опора на різні види пам'яті: рухову, емоційну, образну і словесно-логічну. Так, наприклад, на уроках геометрії доцільно використовувати моделі і малюнки. Учень, який не тільки прочитає назви міст, але й визначить їхнє розташування на карті, запам'ятає їх краще. При вивченні природознавства доцільно виводити дітей у поле, де вони спостерігатимуть рослини і тварин, про яких ідеться на уроках.
• Розподіл заучування в часі. Повторення. Для того, щоб учні ґрунтовно запам'ятали матеріал, необхідно звертатися до нього декілька разів протягом подальшої роботи. Особливо старанно і регулярно треба повторювати основні правила і поняття. Організуючи повторення вивченого, необхідно збагачувати його новим матеріалом, тобто повторювати творчо.
• Логічне групування. Це основний прийом запам'ятовування. Він передбачає складання плану, що включає в себе поділ матеріалу на частини; придумування заголовків для них або виділення опорних пунктів, з якими легко асоціюється весь їхній зміст; зв'язування частин за їхніми заголовками або виділеними опорними пунктами у єдиний ланцюг асоціацій. Запам'ятовуванню сприяють порівняння, класифікація і систематизація.
• Структурування матеріалу. Для цього необхідно виділяти частини або елементи матеріалу, показувати і фіксувати зв'язки між ними. Цей процес можна полегшити виділенням ключових або опорних слів, що відображають сутність тієї чи іншої частини (можна иикористовувати схеми, образи, асоціації і т.д.). Особливо слід підкреслити необхідність виділення головного в інформації.
• Використання комбінованого способу запам’ятовування. Навчальний матеріал, що потребує багаторазового повторення, можна запам'ятовувати частинами, цілісно або в комбінації - весь одразу і частинами. Найменш раціональне повторення частинами, оскільки при цьому відсутня орієнтація на цілісний зміст і вивчене швидко забувається. При комбінованому способі матеріал спочатку осмислюється в цілому, потім членується на окремі частини, які заучують, і, нарешті, повторюють у цілому.
• Відтворення з нам 'яті. Повторення повинно бути активним, тобто не простим повторним сприйняттям матеріалу, а його відтворенням з пам'яті. Це дає можливість учневі контролювати заучування, виявляти помилки і прогалини, зосередити зусилля на частинах матеріалу, які гірше запам'ятовуються. Проте не варто намагатися відтворити матеріал до того, як він буде засвоєний. Інакше помилки можуть закріпитися і повторюватися надалі. Так, при заучуванні віршів учням варто підглядати в книгу доти, поки не досягнуть безпомилкового відтворення.
• Використання асоціативних зв 'язків. Успішність відтворення матеріалу значною мірою залежить від способу його запам'ятовування. Відтворенню сприяють аналогії, зв'язки нового матеріалу і уже відомим, добре засвоєним. Тому доцільно використовувати широкий набір асоціацій для основних понять курсу і допомагати учням встановлювати ці асоціації.
• Мнемоніка. Мнемонікою називають використання спеціальних прийомів і стратегій, що допомагають запам'ятовуванню. І Іаприклад, учень зв'язує матеріал, який підлягає запам'ятовуванню, із заздалегідь засвоєною моделлю (римою, схемою, образом). Для того щоб пізніше відтворити матеріал, достатньо пригадати елементи опорної схеми.
Поширеним мнемонічним прийомом є акроніми: беруться перші букви з слів, які потрібно запам'ятати в певній послідовності, і створюється нове слово або фраза. Важливо, щоб створена фраза мала певне значення, була дотепною і не дуже довгою. Типовим прикладом є вираз, що використовується на уроках фізики для запам'ятовування порядку кольорів у спектрі: «Червоний- оранжевий – жовтий – зелений – блактиний – синій – фіолетовий: Чому Олені Живуть Зимою Без Своїх Фантазій?».
• Мовне оформлення. Легше запам' ятовується інформація, викладена звичними для учнів словами, добре засвоєними поняттями.
• Емоційне оформлення. Емоційно насичений матеріал запам'ятовується краше, тому бажано в процесі викладання впливати не лише на розум, але й на почуття учнів, причому не тільки на уроках літератури й історії, але й на інших.
Принцип науковості навчання
Цей принцип стосується головним чином змісту навчання, тобто знань і умінь, які викладаються учням. Він вимагає, щоб:
• всі факти, положення і закони, які повідомляються учням, були достовірними і науково обґрунтованими;
• учнів знайомити з історією і досягненнями сучасної науки, новими науковими теоріями і концепціями.
• використовувати проблемні і дослідницькі методи навчання, які за своїм характером наближаються до методів наукового пошуку.
Принцип зв 'язку навчання з життям, теорії з практикою
Важливо забезпечити органічний зв'язок навчання з практикою, аби уникнути, з одного боку, його відриву від реальної дійсності, з іншого - применшення ролі наукової теорії. Перше призводить до абстрактного, схоластичного розумування, друге - до вузького утилітаризму. Навчання лише тоді буде успішним, коли учні усвідомлюватимуть життєву важливість засвоюваних знань і умінь.
Правила реалізації принципу зв'язку навчання з життям:
• необхідно розкривати учням практичне значення теоретичного матеріалу, пояснювати, для розв'язання яких життєвих проблем застосовуються ті чи інші знання;
• по можливості спиратися в процесі пояснення нового матеріалу на життєвий досвід і спостереження учнів;
• застосовувати у навчанні досліди, експериментальні методи перевірки істинності теоретичних положень;
• проводити екскурсії на природу і на виробництво;
• сприяти тому, щоб засвоєні учнями знання застосовувалися на практиці шляхом розв'язування задач і виконання вправ.
Принцип врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів
Існують значні вікові особливості розвитку пам'яті, мислення, уяви, уваги. Так, показники продуктивності пам'яті істотно змінюються з віком. У дітей молодшого шкільного віку вона нижча, ніж у старших школярів. До того ж молодші школярі швидко стомлюються, тому не слід перевантажувати їх матеріалом для запам'ятовування, треба використовувати повторення. Учні молодших класів ще не володіють прийомами опрацювання матеріалу, їм важко знаходити асоціації для запам'ятовування.
Поряд з віковими слід враховувати індивідуальні особливості дітей. Необхідно уважно вивчати кожного учня, особливості його темпераменту, пам'яті, мислення, уяви і уваги. Одні легко запам'ятовують образний матеріал, інші - емоційний, треті - вербальний, четверті-рухи.
Під час організації навчання важливо враховувати особливості темпераменту учнів, насамперед такі, як сила і лабільність нервових процесів.
Сила чи слабкість нервової системи виявляється в працездатності учня, його здатності протягом тривалого часу підтримувати концентровану увагу, витримувати дію сильного подразника, протистояти перешкодам, стороннім подразникам.
Лабільність чи інертність нервової системи виявляється у швидкісних показниках виконання різних видів діяльності (наприклад, у динаміці мовного вираження думок, у швидкості пригадування знань, у швидкості реагування на зовнішні подразники), у продуктивності діяльності в умовах обмеженого часу, у легкості чи труднощах переходу до інших видів діяльності.
Стосовно учнів з різними властивостями темпераменту слід застосовувати спеціальні прийоми, які полегшують їх навчальну діяльність. У процесі навчання важливо враховувати пізнавальні стилі учнів -способи пізнання та учіння, яким вони віддають перевагу.
Як свідчать дослідження, існує два типи учнів: 1) ті, які потребують керівництва і чітких вказівок, щоб бути впевненими у тому, що роблять все правильно, і 2) ті, хто надає перевагу незалежності та самостійному пошуку. Учні першого типу бояться зробити помилку, другого - вчаться на своїх помилках. Перші схильні до виваженої поведінки, другі - більш імпульсивні.
Отже, реалізація принципів навчання, яке базується на психофізіологічних закономірностях розвитку дитячої психіки і перебігу пізнавальних процесів у школярів дозволяє ефективно реалізувати в освітньому процесі завдання сучасної дидактики.
