Пізнавальний інтерес, умови його розвитку у навчанні

Ефективність навчальної діяльності залежить передусім від її мо­тивації. Мотивація учіння - комплекс властивих учневі мотивів, які спонукають і спрямовують його пізнавальну діяльність, значною мірою визначають її успішність. Мотиви учіння поділяють на зовнішні і внутрішні.

Мотив є зовнішнім, якщо основною причиною поведінки ви­ступає отримання чого-небудь за межами самої цієї поведінки. Серед зовнішніх мотивів учіння розрізняють:

• широкі соціальні мотиви, що полягають у прагненні отрима­ти знання, щоб бути корисним суспільству, в розумінні необхідності навчатись і в почутті відповідальності;

• мотиви самоствердження, що означають прагнення зайняти певну позицію, місце в стосунках з оточенням, заслужити в нього авторитет;

• мотиви соціального співробітництва, бажання підтримува­ти добрі стосунки з учителем і учнями в ході навчання.

До внутрішніх мотивів належать спонукання, в основі яких лежить задоволення від процесу та безпосередніх результатів на­вчально-пізнавальної діяльності. Внутрішні мотиви ніколи не існу­ють до і поза самою діяльністю, вони виникають, якщо навчальна діяльність викликає в учнів позитивні емоційні переживання. До цього типу мотивів належать:

• широкі пізнавальні мотиви, що полягають в орієнтації школя­ра на оволодіння новими знаннями. Це може бути інтерес до но­вих захоплюючих фактів, явищ, їхніх внутрішніх властивостей, до закономірностей, теоретичних принципів, ідей і т.д.;

• навчально-пізнавальні мотиви, що полягають в орієнтації шко­лярів на засвоєння способів добування знань: інтерес до прийомів самостійного засвоєння знань, до методів наукового пізнання, до способів саморегуляції та раціональної організації своєї навчальної діяльності.

Особливу роль у мотивації учіння школярів відіграє такий внут­рішній мотив, як пізнавальний інтерес. Наявність інтересу є однією і головних умов ефективності навчання і свідченням його правиль­ної організації. Відсутність його - показник серйозних недоліків в організації навчання.

Проблема інтересу - це не тільки питання про позитивний емо­ційний стан дітей на уроках. Від її розв'язання залежить, чи вияв­ляться засвоєні знання мертвим капіталом чи стануть активним над­банням школярів. Інтерес стимулює волю й увагу, допомагає більш легкому і міцному запам'ятовуванню навчального матеріалу.

Як виховувати в учнів пізнавальний інтерес? Можна виділити декілька основних умов, які сприяють його розвитку.

1. Включення учнів у самостійний пошук і «відкриття» нових знань, розв'язування проблемних завдань. 2. Навчальна діяльність, як і будь-яка інша, цікава тоді, коли вона різноманітна. Для того щоб школярі з інтересом чекали уроку, щоб їм хотілося стежити за тим, що відбувається у класі, необхідно, щоб і в матеріалі кожного уроку, і в способі його проведення було щось нове. При цьому варто дотримуватися золотої середини: уникати одноманітності, нудьги, а водночас - втомливої строкатості.

3. Для появи інтересу до знань необхідне розуміння їх кориснос­ті, важливості. З цією метою слід за допомогою проблемних за­вдань ставити учнів у такі умови, коли вони на власному досвіді переконуються в необхідності тих чи інших знань. Якщо вивчений матеріал мало використовується або зовсім не використовується надалі, у школярів може виникнути відчуття, що знати його зовсім не обов'язково.

4. Чим більше новий матеріал пов 'язаний із раніше засвоєними знаннями та раніше сформованими інтересами, тим цікавіший він для учнів. Будь-яка нова інформація цікава для людини лише тоді, коли в ній є і нове, і старе, вже знайоме. Цілком незнайоме буде незрозумілим (наприклад, розмова чужою мовою) і, отже, неціка­вим, а старе без елементів новизни не привертає уваги. Переобтя­женість уроку новими фактами призводить до того, що учні швид­ко втомлюються і перестають їх сприймати. Недостатня ж кількість нової інформації на уроці часто стає причиною «інформаційного голоду» (простіше кажучи, нудьги).

5. Навчання повинно бути важким, але посильним. Ні занадто легкий, ні занадто важкий матеріал не викликає інтересу. Коли учень стикається із занадто важкими завданнями і постійно зазнає невдач, це може призвести не лише до згасання інтересу, але й до більш серйозних наслідків: формування негативної самооцінки, невпевненості в собі. Занадто легка діяльність не виховує в учнів прагнення долати труднощі. Легкий успіх не дає задоволення.

6. Чим частіше перевіряється й оцінюється робота школяра, тим цікавіше йому працювати. Чим частіше учень відповідає, чим частіше він дізнається, правильно чи неправильно він зрозумів, роз­в'язав, зробив, тим цікавіше йому вчитися. І навпаки, якщо учень готовий відповісти, а його не запитують, у нього виникає відчуття, що він учив даремно. Ідеальною системою навчання була б така, за якої кожний учень відповідав би на кожне питання й одержував оцінку кожної відповіді (не обов'язково в балах, а хоча б на рівні «правильно - неправильно»). На жаль, це практично неможливо в умовах класно-урочної системи навчання. До певної міри можуть допомогти різноманітні способи ущільненого опитування, індиві­дуальні завдання на картках, короткі самостійні роботи, дидактичні тести.

7. Яскравість, емоційність навчального матеріалу, схвильова­ність самого вчителя суттєвим чином впливають на ставлення учнів до навчання. Емоційний вплив - один із потужних шляхів стимулювання пізнавального інтересу. Краса, образність, емоційна напруженість викладу навчального матеріалу передаються школя­рам, хвилюють їх. Щира захопленість викладача предметом безвідмовно діє на учнів.