Типи уроків та їх структура

    На сьогодні проблема типології уроків ні у світовій, ні у вітчизняній науці остаточно не розв’язана. Існує більше десяти типологій. Тому єдиної загальноприйнятої класифікації не існує.

    С.В.Іванов, взявши за основу головні етапи навчального процесу й характер діяльності, виділяє уроки:

· вступні (увідні);

· первинного ознайомлення з матеріалом;

· формування понять, установлення закономірностей і правил;

· повторення та узагальнення;

· застосування здобутих знань на практиці;

· формування навичок (тренувальні);

· контрольні;

· комбіновані.

І.Н.Казанцев класифікує уроки за основним способом їх проведення й виділяє такі типи:

· урок-лекція;

· урок-бесіда;

· урок-екскурсія;

· кіноурок;

· урок із різними видами занять;

· урок самостійної роботи учнів;

· лабораторні та практичні.

Найважливішою складовою навчально-виховного процесу, його відправною точкою є дидактична мета (Б.А.Онищук, Г.І.Щукіна, Н.А.Сорокін, М.І.Махмутов, І.Ф.Харламов). Узагальнено ця класифікація має такий вигляд:

· урок формування (засвоєння) знань;

· урок формування (засвоєння) й удосконалення навичок та вмінь;

· урок застосування (закріплення) знань, умінь та навичок;

· урок узагальнення та систематизації знань;

· урок контролю та коригування знань, умінь, навичок;

· комбінований урок.

Кожен із цих уроків може бути проведений у різних формах (лекції, гри, уявної подорожі, практичної роботи тощо), тому доречно в поурочних планах окремо записувати тип уроків й форму його проведення та обов’язково чітко формулювати мету.

Орієнтовна структура уроків

 

Традиційні уроки

Модель 1

1. Організація учнів до уроку.

2. Перевірка домашнього завдання.

3. Актуалізація опорних знань учнів.

4. Мотивація навчальної діяльності.

5. Сприймання та усвідомлення навчального ма­теріалу.

6. Закріплення навчального матеріалу. Розвиток умінь та навичок.

7. Підсумок уроку.

8. Домашнє завдання.

Модель 2

1. Організація учнів.

2. Перевірка домашнього завдання.

3. Усебічна перевірка ступеня засвоєння змісту навчального матеріалу.

4. Підготовка учнів до активного й усвідомленого засвоєння навчального матеріалу.

5. Засвоєння нового матеріалу.

6. Перевірка розуміння і корекція засвоєння уч­нями нового матеріалу.

7. Підбиття підсумків уроку.

8. Інформація про домашнє завдання, інструктаж про його виконання.

Модель 3

1. Увідно-мотиваційний етап.

2. Операційно-пізнавальний етап.

3. Корекційно-оцінювальний етап.

4. Резюме уроку.

5. Домашнє завдання.

 

Інтерактивний урок

1. Тема.

2. Мета.

3. Технології.

4. Мета технологій.

5. Мотивація (5 % часу).

6. Оголошення, представлення теми та очікува­них результатів (5 % часу).

7. Надання необхідної інформації (10—15 % часу).

8. Інтерактивні вправи (45—60 % часу).

9. Підбиття підсумків та оцінювання результатів уроку.

Розвивальний урок

1. Створення ситуації успіху.

2. Створення ситуації розриву.

3. Постановка навчального завдання.

4. Моделювання відкритого способу дій.

5. Розв’язування завдань.

6. Підсумкова рефлексія.

Особистісно зорієнтований урок

1. Організація уроку.

2. Мотивація учнів до уроку.

3. Оголошення мети і спільна постановка про­блеми уроку.

4. Планування характеру спілкування та міжособистісних взаємодій.

5. Надання учням права вибору засобів фіксації ма­теріалу (конспект, схема, тези, таблиця, висновки, план).

6. Вибір учнями завдань та їх розв’язання.

7. Рецензування відповідей товаришів.

8. Підтримка оригінальних ідей.

9. Організація обміну думками.

10. Контроль та оцінювання.

11. Підсумки уроку.

12. Домашнє завдання.

Урок-проект

1. Інформаційні аспекти проекту.

• Вибір проблеми.

• Змістові питання.

• Навчальний предмет.

• Тривалість проекту.

2. Виконання проекту.

• Вступне слово вчителя.

• Оголошення, представлення теми, задуму, ідей проекту.

• Окреслення очікуваних результатів.

• Колективне планування етапів роботи (індиві­дуальної, групової, колективної).

• Самостійна робота учнів.

• Обговорення та презентація результатів.

3. Підбиття підсумків.

 

Форми навчання: індивідуальні, парні, групові, колективні.

Методи навчання:

• Словесні, наочні, практичні.

• Пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові (евристич­ні), дослідницькі (І. Лернер, М. Скаткін).

• Методи стимулювання й мотивації учіння, мето­ди організації та здійснення навчальних дій, методи контролю і самоконтролю (Ю.Чабанський).

• Комунікативні, пізнавальні, перетворювальні, систематизаційні, контрольні (В. Онищук).

• Когнітивні (метод вживання, методи смислово­го, образного, символічного бачення, метод порів­няння, метод евристичного спостереження, метод фактів, метод порівняння, метод помилок, метод про­гнозування, метод конструювання теорії), креативні (метод придумування, метод «а якби...», метод об­разної картини, метод гіперболізації, метод аглюти­нації — поєднання протилежних речей, метод синектики — розумовий штурм, метод морфологічно­го ящика, або метод матриць, метод інверсії — ме­тод перевершення; оргдіяльнісні (методи учнівського цілевизначення, методи створення освітніх програм учнів, метод нормотворчості, метод самоорганізації навчання, метод взаємонавчання, метод рецензій, ме­тоди контролю, методи рефлексії) (А. Хуторський).

Дидактичні прийоми:

• Викладання: повідомлення, розповідь, пояснен­ня, інструктаж, постановка питання, показ зразка, завдання, перевірка й оцінювання знань, постановка проблеми, висування гіпотези;

• навчання: слухання, спостереження, читання, переказ, письмо, порівняння; систематизація, пояс­нення, заучування, формулювання питань, виконання вправ, конструювання, розв’язання проблем.

 

Прийоми методів навчання:

• Інформаційно-рецептивного методу: пояснен­ня готової інформації, поняття, правописних правил, повідомлення готової інформації, постановка інфор­маційних питань, інструктаж читання готової інфор­мації, вправи;

• спонукально-репродуктивного методу: реп­родуктивне повідомлення, репродуктивна бесі­да, репродуктивні вправи (розпізнавальні, диктан­ти як різновид розпізнавальних вправ, перетворю­вальні вправи, конструювання мовного матеріалу за зразком);

• методу проблемного викладу: постановка про­блемних питань, показ розв’язання проблеми, спо­нукання до аналізу мовних явищ та обґрунтування висновків;

• стимулювально-пошукового методу: евристич­на бесіда, постановка алгоритмічних програмових завдань.

Засоби навчання:

• Матеріальні (приміщення, обладнання, меблі, комп’ютери тощо) та ідеальні (образні уявлення, зна­кові моделі, мисленнєві експерименти);

• штучні (прилади, картини, посібники) та нату­ральні (натуральні об’єкти, препарати, гербарії);

• динамічні та статичні;

• візуальні (діаграми, демонстраційні прилади) та аудіальні (магнітофони, радіо), аудіовізуальні (те­лебачення, відеофільми);

• паперові (посібники, картотеки), магнітооптич­ні (фільми), електронні (комп’ютерні програми, елек­тронні посібники), лазерні.

Інноваційні форми оцінювання знань учнів: відкриті листи успішності, залікові книжки, листи тематичного контролю; громадський огляд знань; оцінка уроку учнями.

 

Нетрадиційні уроки

 

Нетрадиційні (нестандартні) уроки — це імпровізоване, але добре проду­мане заняття, яке має своєрідну структуру. Вони цінні своєю оригінальністю і розвиваючим та виховним ефектами.

Урок, проведений нестандартно, стимулює творчість учителя і його вихо­ванців, створює сприятливі умови для співробітництва учнів один з одним і з учителем. До таких уроків слід готуватись особливо ретельно, а тому нетра­диційні уроки проводяться не так вже й часто.

У педагогічній літературі вирізняють різні типи нетрадиційних уроків. Найбільшого поширення набули нетрадиційні уроки таких типів:

1) урок-вистава;

2) урок-змагання;

3) урок-естафета;

4) урок взаємного навчання;

5) урок із груповою формою роботи;

6) урок, який проводять самі учні;

7) урок-«наукове дослідження»;

8) урок творчих звітів (урок творчості);

9) урок конкурсів;

10) урок-вікторина;

11) урок фантазії;

12) урок-конференція;

13) урок-семінар;

14) урок-рольова гра (урок-ділова гра);

15) урок-експериментальне дослідження;

16) урок-«гонка-марафон»;

17) урок-ода;

18) урок-диспут (урок-діалог);

19) інтегрований (міжпредметний) урок;

20) урок-подорож;

21) урок-казка;

22) театралізований урок;

23) урок-гра у формі інтерв'ю, прес-конференції, суду тощо;

24) урок-гра, що є імпровізацією популярних телепередач (КВК, «Полі чудес», «Що? Де? Коли?»).

Одним з найефективніших засобів, що поєднує навчальну, розвиваючу і виховну функції, є дидактична гра. До участі в такій грі обов'язково залуча­ються всі учні класу. Суттєвою ознакою дидактичної гри є наявність чітко визначеної мети навчання й відповідного педагогічного результату. Основ­ними структурними компонентами дидактичної гри є ігровий задум, правила гри, ігрові дії, пізнавальний зміст (дидактичні завдання), обладнання та ре­зультати гри.

Ігрова форма занять створюється на уроках за допомогою ігрових прийомів та ситуацій, реалізація яких відбувається за такими ос­новними напрямами:

· дидактична мета ставиться у формі ігрового завдання;

· навчальна діяльність учнів під­порядковується правилам гри;

· до навчальної діяльності вво­диться елемент змагання, який перетворює дидактичну задачу в ігрову;

· успішність, виконання дидак­тичного завдання пов'язується з ігровим результатом.

 

 

Види домашніх завдань

 

1. Виконати домашнє завдання за поданим зразком.

2. Самостійно вивчити матеріал із підручника. Скласти план відповіді (простий, складний, тезовий), визначити головне в досліджуваному матеріалі. Ви­писати цитати. Скласти 10 запитань до тексту. Дібра­ти матеріал із додаткової літератури. Скласти термі­нологічний словник.

3. Колективне домашнє завдання. Клас об’єднується в групи по 5—6 осіб, приблизно однаково готових до роботи з даної теми. Кожній групі дається зав­дання.

4. Добровільно вибрані домашні завдання. Ви­беріть із вправ те, що можете виконати, але не менш як 2 вправи (задачі).

5. Картки для учнів із уповільненим розвитком та низькими здібностями:

• з пропусками, які потрібно заповнити;

• з помилками, які потрібно виправити;

• з незакінченими рішеннями;

• з аналогічними задачами.

6. Індивідуальні додаткові завдання підвищеної складності для здібних учнів.

7. Необов’язкові самостійні роботи, які вибира­ють учні для позакласної роботи (наприклад, на тиж­день).

8. Самостійна робота із застосування засвоєних знань у нових ситуаціях або з виправлення помилок, допущених у контрольній роботі.