Взаємозв’язок навчальної дисципліни “Економіка праці й соціально-трудові відносини” з іншими дисциплінами

 

У науці будь-який об'єкт пізнання для зручності та цілісності дослідження розбивається на частини, які вивчаються окремо. Своєрідним синтезом розділів науки про працю можна вважати економіку праці та соціально-трудові відносини. Вона пов’язує між собою такі окремі дисципліни як економіка праці, соціальна політика, управління персоналом, фізіологія і психологія праці, мотивація трудової діяльності, ринок праці, демографія, трудове право, соціологія праці та інші (рис. 1.2).

 

 

Рис. 1.1. Взаємозв’язок навчальної дисципліни “Економіка праці й соціально-трудові відносини” з іншими дисциплінами

Економіка праці традиційно включає проблеми продуктивності й ефективності праці, доходів і заробітної плати, планування чисельності, проблеми нормування й організації праці.

Соціальна політика спрямована на створення умов для розвитку й оптимального функціонування соціальних відносин, усебічного розкриття творчого і соціального потенціалу людини, особистості. Вона спрямована на забезпечення життєвого рівня людини, тобто її матеріальних і духовних потреб, а також на розвиток творчого потенціалу. Соціальна політика регулює соціальні процеси, вирішує задачі підвищення добробуту людини, забезпечення належного рівня та якості її життя.

Управління персоналом набуває дедалі більшого значення як чинник підвищення ефективності діяльності підприємства, досягнення успіху в реалізації його стратегії розвитку. Управління персоналом можна визначити як діяльність, що спрямована на досягнення найбільш ефективного використання працівників для досягнення цілей підприємства та особистісних цілей.

Фізіологія праці досліджує функції людського організму в процесі праці, що є дуже важливим питанням економіки праці. З медичної точки зору праця розглядається як нервово-м'язовий процес, здійснюваний за рахунок нагромадження в організмі працівника потенційної енергії. Основними питаннями, що досліджуються наукою, є: фізіологія рухового апарата, вироблення й тренування трудових навичок, працездатність й її регуляція, санітарно-гігієнічні умови праці, важкість праці.

Психологія праці досліджує вимоги до психіки людини, пов'язані з його ставленням до роботи. Основними розділами дисципліни є: формування й регулювання процесу праці центральною нервовою системою, сприйняття, психомоторика, мислення, увага, пам'ять й емоції, психологія професійного відбору кадрів, прийому на роботу й розміщення по робочих місцях, оцінка працівників, професійне консультування, психологія навчання й управління.

Можна також простежити взаємозв'язок між дисциплінами “Економіка праці й соціально-трудові відносини” й “ Мотивація трудової діяльності”, тому що остання як наука є системою знань про закони, закономірності, методи, засоби, механізми, інструменти, за допомогою яких активізується трудова діяльність, досягається максимально можливе використання трудового потенціалу. Мотивація праці сприяє досягненню високого рівня ефективності трудової діяльності працівників.

Ринок праці є одним з основних предметів дослідження економіки праці й соціально-трудових відносин. Він складає систему організації найманої праці на основі ринкових законів, що включає роботодавця (який пред'являє попит на працю), найманих робітників (які формують на цьому ринку пропозицію праці), а також механізми й інститути узгодження інтересів працівників і роботодавців. Саме через ринок праці найважливіший національний ресурс – людський капітал – розподіляється по регіонах країни, галузям і видам виробництва, професіям і підприємствам. Саме через ринок праці мільйони працівників знаходять відповідну для себе роботу, а сотні тисяч підприємців знаходять потрібних працівників. Саме на ринку праці (з певним державним регулюванням) визначається рівень заробітної плати, що є фінансовою основою добробуту більшості населення.

Демографія вивчає чисельність, територіальне розміщення й склад населення, закономірності їх змін на основі соціальних, економічних, а також біологічних і географічних факторів. Зазначені фактори впливають на розвиток соціально-трудових відносин, трудовий потенціал населення, ефективність його використання.

З точки зору трудового права та його впливу на трудові процеси та соціально-трудові відносини розробляються та впроваджуються соціально-трудові стандарти та нормативи з метою регулювання всіх елементів економіки праці та соціально-трудових відносин, реалізації прав і гарантій працівника, роботодавця та держави. На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціально-трудових гарантій: мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, величина межі індексації грошових доходів громадян, пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання тощо.

Об'єктом досліджень соціології праці є соціальні явища й процеси, пов'язані із трудовою діяльністю. Оскільки суб'єктами соціально-трудових відносин є працівник і роботодавець, взаємодіючі в трудовому процесі, то можна говорити про наявність зв'язку між цими дисциплінами. З точки зору соціології праці будь-яке підприємство, у першу чергу, являє собою систему соціальних груп і відносин між ними. Важливою умовою її розвитку є погодженість дій таких суб'єктів соціально-трудових відносин, як працівник, роботодавець і держава.

Навчальна дисципліна “Економіка праці й соціально-трудові відносини” – загальнопрофесійна економічна дисципліна. Вона дозволяє ознайомитися з проблемами, які знаходяться на межі названих дисциплін і питаннями, які безпосередньо вивчає ця дисципліна.

 

1.4. Поняття й сутність категорії “праця”

 

Праця грає винятково важливу роль у здійсненні й розвитку людського суспільства й кожного його члена. Завдяки праці багатьох тисяч поколінь людей накопичений величезний потенціал продуктивних сил, колосальне суспільне багатство, сформувалася сучасна цивілізація. Подальший прогрес людського суспільства неможливий без розвитку виробництва й праці.

Більша частина діяльності людей здійснюється усвідомлено, на основі внутрішньо аргументованих спонукань. Звідси усвідомлену частину діяльності підрозділяють на трудову й нетрудову частини. Основними критеріями, що відрізняють трудову від нетрудової діяльності, виступають:

1. зв'язок із творенням благ, тобто створення й нарощування матеріальних, духовних, побутових благ. Діяльність, не пов'язана із творенням, працею не являється. Наприклад, прогулянки, подорожі, ігри як форма відпочинку, приймання їжі, лікувальних процедур. Така діяльність пов'язана зі споживанням благ для відновлення працездатності, розвитку, відтворення життєдіяльності;

2. цілеспрямованість діяльності. Безцільна діяльність відносини до праці не має, тому що ця бездарна витрата людської енергії, що не має позитивних наслідків;

3. легітимність (законність) діяльності. До праці відноситься тільки незаборонена діяльність, а заборонена, злочинна діяльність працею бути не може, тому що спрямована на незаконне присвоєння результатів чужої праці й переслідується законом.

Цілями трудової діяльності може бути виробництво споживчих товарів і послуг або засобів, необхідних для їхнього виробництва. Цілями можуть бути виробництво енергії, засобів інформації, дії управлінських й організаційних технологій. При цьому не завжди важливо, чи потрібний вироблений продукт людині для задоволення її власних потреб. Мета трудової діяльності задається людині суспільством, тому за своєю природою вона є суспільною: потреби суспільства її формують, визначають, направляють і регулюють.

Праця – це особлива система, що складається із трьох компонентів (рис. 1.3).

 

 

Рис. 1.3. Компоненти праці

 

У представленні про працю виділяють різні аспекти (рис. 1.4).

 

Рис. 1.4. Аспекти праці

У багатьох випадках подібний розподіл досить умовний, тому що проблеми праці сполучають у собі одночасно різні аспекти, з'являються в єдності або перебувають у дуже тісній залежності. Так, наприклад, раціональний поділ праці на підприємстві може бути досягнуто тільки при урахуванні економічних, психофізіологічних і соціальних критеріїв; соціальне партнерство припускає рішення соціальних й економічних завдань на основі їх чіткого правового регулювання; оплата праці вирішує економічні й соціальні завдання, опираючись на трудове законодавство тощо.

Категорія «функції праці» дає можливість розкрити форми впливу праці на навколишній світ і на людину. Можна виділити наступні функції праці:

1) участь у виробництві благ, спрямованих на задоволення потреб людини;

2) формування суспільного багатства й розвиток суспільства;

3)  розвиток усього людського співтовариства, суспільного прогресу, науки й культури;

4) формування самої людини;

5) спосіб самовираження особистості.

Розмаїтість характеру й змісту праці знаходить відображення в класифікації праці за видами (табл. 1.1).

 

Таблиця 1.1