Сутність соціального партнерства

Як відомо людьми рухають потреби. У ході їх реалізації люди змінюють умови свого існування й самих себе, вступають у взаємодію з іншими суб'єктами. У результаті цього виникає необхідність в узгодженні своїх інтересів з інтересами інших людей для досягнення своїх цілей. Досягти втілення взаємовигідного співробітництва між всіма учасниками взаємодії, максимально повно врахувати й реалізувати інтереси стає можливим за допомогою соціального партнерства.

Соціальне партнерство виникає за умови об'єднання зусиль, можливостей кожної зі сторін заради досягнення цілей і завдань при чіткому розподілі ролей й обов'язків, взаємному контролі. Відносини соціального партнерства встановлюються тоді, коли різні суб'єкти починають співробітничати, усвідомлюючи вигідність такого співробітництва для них самих й інших учасників взаємодії.

Виникнення в 60-70-і роки XX сторіччя в розвинених країнах договірної форми регулювання СТВ стало результатом тривалого економічного й соціально-політичного розвитку й стало можливим завдяки цілому ряду об'єктивних і суб'єктивних умов. Серед них:

1. посилення концентрації й централізації капіталу і як наслідок цього – зміна форм організації праці й характеру взаємин найманих робітників і роботодавців у процесі виробництва;

2. зростання згуртованості робочого й профспілкового руху;

3. активна соціальна політика держави;

4. розвиток демократичних процедур управління суспільством.

З метою більш повного розуміння природи соціального партнерства визначимо етимологію цього поняття. Категорія “ соціальний” означає суспільне, те, що стосується життя людей й їхніх відносин у суспільстві, а “партнер” (від французького “партія”) – учасник спільної діяльності. Отже, значення словосполучення “соціальне партнерство” щодо сфери регулювання СТВ в загальному плані – це спільна діяльність уряду, підприємців і профспілок, що спрямована на узгодження інтересів і рішення проблем, у першу чергу, у соціальній і виробничій діяльності людей.

Предметом соціального партнерства в соціально-трудовій сфері є відносини із приводу:

1) відтворення робочої сили;

2) створення, використання й розвиток системи робочих місць,
 ринку праці, забезпечення гарантій зайнятості населення;

3) захист трудових прав громадян;

4) умови й охорона праці;

5) соціальний захист.

Основні принципи соціального партнерства:

1) рівноправність сторін;

2) повага й врахування інтересів сторін;

3) зацікавленість сторін в участі в договірних відносинах;

4) сприяння держави в зміцненні й розвитку соціального
 партнерства на демократичній основі;

5) дотримання сторонами нормативно-правових актів;

6) повноважність представників сторін;

7) свобода вибору під час обговорення питань, що входять у сферу праці;

8) добровільність прийняття сторонами на себе зобов'язань;

9) обов'язковість виконання колективних договорів, угод;

10) відповідальність сторін за невиконання з їх вини колективних договорів, угод.

Види соціального партнерства представлені на рис. 4.1.

 

Рис. 4.1. Види соціального партнерства

Трипартизм припускає тристороннє співробітництво між роботодавцями, найманими робітниками й державою (в особі уряду або виконавчих органів влади) на національному, регіональному й територіальному рівнях.

Біпартизм припускає двостороннє співробітництво між роботодавцями й найманими робітниками на галузевому рівні й на рівні підприємств.

У практиці функціонування економіки розвинених країн миру склалися наступні моделі соціального партнерства на підприємстві (рис. 4.2).

 

 

 

Рис. 4.2. Моделі соціального партнерства

Американська модель – участь персоналу в управлінні підприємством. Передбачається «участь» як в управлінні, так і у володіння компаніями, на яких працює найманий робітник. Участь здійснюється в різних формах: від створення груп для вирішення проблем до виборів працівників у раду директорів.

Німецька модель соціального партнерства базується на системі національної й корпоративної солідарності, що підкріплена формуванням відповідних фінансових механізмів (наприклад, соціальне страхування). Участь у соціальних фондах носить обов'язковий характер для роботодавця й найманого робітника й регулюється державою. Ця модель побудована на взаємних зобов'язаннях найманих і наймачів, принципі трудової участі, коли краще забезпечений той, хто більше працює, більше заробляє й платить соціальні відрахування. Держава визначає всі основні умови найму персоналу.

Англо-саксонська модель соціального партнерства припускає, що бізнес дбає лише про свої фінансові інтереси, а рішення соціальних проблем працівників базується не на основі законодавства, а відповідно до кодексів компаній і ділових асоціацій. Соціальне партнерство й рішення соціальних проблем персоналу ставиться в залежність від традицій у діловому співтоваристві, етичних принципів роботодавців.

В радянський період у нашій країні діяла патерналістська система СТВ. Вона мала риси всіх перерахованих вище моделей і забезпечувала соціальний захист персоналу (вірніше, всьому населенню) на принципі колективної солідарності, але на низькому рівні для всіх членів суспільства.

Нині у країні йде процес перебудови СТВ на основі ринкових принципів. Поки домінує економічний підхід, коли економічна функція бізнесу домінує над соціальною. У цих умовах спостерігається значна розмаїтість форм і методів соціальної взаємодії найманих робітників і роботодавців на рівні організації.