2020-05-25
205
Основні питання
3.1. Сутність СТВ. Загальна характеристика їх системи
3.2. Сторони й суб'єкти СТВ
3.3. Рівні СТВ та їх предмети
3.4. Типи й принципи СТВ
Сутність СТВ. Загальна характеристика їх системи
Взаємовідносини між робітниками та роботодавцями є однією з гострих проблем в будь-які часи. Питання соціальної стабільності в повному обсязі не вирішені ні в одній країні світу. Але рівень соціально-трудових відносин в них не однаковий. На сучасному етапі економічного розвитку проходить період всесвітніх динамічних соціальних перетворень. Більшість вчених прийшла до висновку, що потрібні нові підходи до вирішення соціально-трудових проблем, бо без цього можливі негативні явища у всіх сферах життєдіяльності країн, в тому числі й в економіці. Проблему ускладнює те, що ці негативні явища не будуть обмежені лише кордонами країни, в якій виникли. Тому розв’язання соціальних проблем в кожній державі, а звідси і в кожній організації – загальносвітовий обов’язок. Особливо гостро це питання постає перед країнами, що мають перехідну економіку, до яких належить і Україна.
Система СТВ представлена на рис. 3.1.
Рис. 3.1. Система СТВ
Розглянемо основні види СТВ на рис. 3.2.
Рис. 3.2. Види СТВ
Суб'єкти СТВ
Головними суб'єктами СТВ є наймані робітники, роботодавці й держава.
Найманий робітник – це громадянин, який уклав трудовий договір з роботодавцем, і відповідно до нього придбав відповідні права й обов'язки в трудовій сфері. Цей договір найму може бути письмовим або усним, але в кожному разі він визначає соціально-трудові відносини між його учасниками. Разом з тим найманий робітник, безумовно, максимально узагальнене поняття. У реальності найманий працівник як суб'єкт соціально-трудових відносин можуть виступати й індивідуум, і групи працівників. Найманий робітник повинен мати певні якості, оцінка стану яких може дати реальне представлення про сутність і зрілість соціально-трудових відносин. Найманий робітник повинен насамперед мати готовність і здатність до особистої участі в соціально-трудових відносинах, мати певну установку на способи участі в цих відносинах.
Основними факторами, що впливають на формування трудової поведінки найманого робітника є: вік; стать; стан здоров'я; ступінь освіченості; професійна й посадова приналежність; трудова мотивація; моральність.
Розвинені трудові відносини припускають існування інститутів, що виступають від імені найманих робітників, які захищають їхні інтереси. Традиційно такими є професійні союзи – масові організації, що поєднують найманих робітників, пов'язаних спільністю соціально-економічних інтересів. Це не виключає можливості існування й інших організаційних форм об'єднання найманих робітників.
Роботодавець як суб'єкт СТВ відповідно до міжнародної класифікації статусу зайнятості – це людина, що працює самостійно й постійно наймає для роботи одного або кілька людей. Роботодавець звичайно є власником засобів виробництва. Однак у господарській практиці України роботодавцем вважається також і керівник у державному секторі економіки, що наймає працівників за договором, наприклад, директор державного заводу, хоча він сам є найманим робітником держави й не володіє засобами виробництва.
Цивілізовані СТВ припускають також наявність інститутів, які представляють інтереси роботодавців і виступають від їх імені, при вирішенні питань на територіальному, галузевому й національному рівнях.
Держава, як суб'єкт соціально-трудових відносин виконує функції гаранта, регулятора й контролера, з метою створення соціальних гарантій працівникам, формування економічних стимулів і нормативно-правових умов для здійснення виробничо-господарської діяльності.
Виконуючи функції гаранта, держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів (прожитковий мінімум, мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги й інші соціальні виплати).
Функція регулятора держави полягає в тому, що вона розробляє й впроваджує нормативно-правові акти, які захищають права працівників і створюють необхідні умови для суспільного виробництва.
Як контролер держава відповідає за дотримання на підприємствах законодавчо встановлених гарантій і норм стосовно персоналу, споживачів продукції або послуг, громадськості й інших суб'єктів. Для цього здійснюється постійний державний моніторинг у сфері застосування й фінансового забезпечення державних стандартів і нормативів. Контроль за дотриманням законодавства здійснюється органами державної влади й органами місцевого самоврядування із залученням громадських організацій і незалежних експертів.
