Ринок праці: сутність, функції, елементи

Ринок праці не вичерпується відносинами по працевлаштуванню безробітних і заповненню вакансій, а охоплює всю сферу найманої праці. Це положення має не тільки теоретичне, але й важливе практичне значення, оскільки з нього слідує, що об'єктом політики ринку праці повинне бути широке коло трудових відносин і всі економічно активне населення. Сюди відносять проблеми оплати й умов праці, об'єму й інтенсивності виконуваної роботи, стабілізації й гарантій зайнятості, трудової мотивації, підготовки й перепідготовки робочої сили.

 

Сучасний ринок праці виконує функції, представлені на рис. 5.1.

 

Рис. 5.1. Функції ринку праці

Функція суспільного поділу праці: ринок праці розмежовує найманого робітника й роботодавця, розподіляє найманих робітників за професіями і кваліфікацією, галузям виробництва й регіонам.

Інформаційна функція: ринок подає інформацію з питань умов наймання, рівня заробітної плати, пропозиції робочих місць і робочої сили, якості робочої сили тощо.

Посередницька функція: ринок праці встановлює зв'язок між роботодавцями й найманими робітниками, які виходять на ринок для задоволення взаємних інтересів і потреб.

Ціноутворююча функція: це основна функція ринку праці, що встановлює рівновагу між попитом та пропозицією робочої сили.

Стимулююча функція: ринок праці завдяки конкуренції стимулює роботодавців краще використовувати трудові ресурси з метою підвищення прибутковості виробництва, а найманих робітників стимулює підвищувати професійно-кваліфікаційний рівень.

Оздоровлююча функція: ринок праці дозволяє одержувати перевагу в конкурентній боротьбі за більш якісну робочу силу і стимулює постійно підвищувати цю якість.

Регулююча функція: деякою мірою ринок впливає й на формування пропозиції суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів, господарств в інші. Він регулює надлишки трудових ресурсів, їхнє оптимальне розміщення, а також ефективне використання. Ринок праці, зокрема, регулює рух трудових ресурсів у народному господарстві, спонукуючи підприємців утримувати саме ту кількість працівників і такої кваліфікації, які забезпечують його прибутковість.

Елементи ринку праці представлені на рис. 5.2.

 

 

Рис. 5.2. Елементи ринку праці

Елементи ринку праці:

1) Суб'єкти ринку праці: роботодавці (і їхнє об'єднання), наймані робітники (і їхні союзи) і держава.

Наймані робітники – сама численна частина суб'єктів ринку праці. До них ставляться люди, що не мають засобів виробництва, що живуть за рахунок продажі своїх здатностей до праці – робочої сили. Їхній добробут, відтворення залежить від того, наскільки успішно вони можуть продати свою робочу силу – укласти контракт, одержати роботу. В умовах економічної нерівності працівника й роботодавця більш-менш гідної заробітної плати наймані робітники можуть домогтися, якщо зуміють об'єднатися в професійну організацію, що буде відстоювати їхні інтереси. У західних країнах у боротьбі за свої права найманим робітникам удалося домогтися чимало поступок з боку роботодавців і держави, у першу чергу, підвищення заробітної плати й зниження тривалості робочого дня, поліпшення умов праці й багато чого іншого. Однак, в останню третину XX в. у ряді країн, особливо в США, авторитет профспілок й їхня діяльність ослабнули. Наймані робітники України ще повністю не усвідомили своїх інтересів, не навчилися їх відстоювати перед роботодавцями й державою.

Роботодавці. До них відносяться люди, що працюють самостійно й постійно наймають на роботу одного й більше осіб. Частка роботодавців у складі працюючого населення невелика, трохи перевищує 10%, статистика поки не дає точної величини цієї верстви серед зайнятих. До роботодавців належать як власники засобів виробництва, власники фірм, підприємств, так і наймані керуючі (директори) у великих акціонерних компаніях і на державних підприємствах. Роль їх в економіці велика. Від їхніх знань, уміння, підприємницьких здатностей багато в чому залежить ефективність роботи підприємств, економічне життя в країні, стагнація або економічний ріст, розширення відтворення на інноваційній основі.

Держава й органи місцевого самоврядування, як суб'єкти ринкових відносин виконують різноманітні функції. У соціально-трудовій сфері до них можна віднести:

1. функції створення умов для розвитку ринкових відносин, забезпечення повної зайнятості шляхом стимулювання збереження й створення нових робочих місць у всіх секторах економіки, розвитку робочої сили;

2. розробку законів, юридичних норм і правил та забезпечення правопорядку;

3. захист всіх суб'єктів ринку праці;

4. регулювання ринку праці;

5. функцію роботодавця на державних і муніципальних підприємствах.

Держава в сучасній ринковій економіці виконує активну роль створюючи умови її розвитку.

2) Юридичні норми й економічні програми, тристоронні угоди й колективні договори. Їх розробка й удосконалювання здійснюється всіма державами з ринковою економікою. Для макроекономічної стабілізації економіки України й переходу до економічного росту, здатному забезпечити повну зайнятість, тим більше необхідна послідовна й наполеглива робота із прийняття відсутніх й удосконалюванню наявних законів, інших правових норм й актів, які створювали б рівні можливості для реалізації здатностей до праці всіх учасників ринкових відносин, і здійснення твердого контролю за їхнім виконанням. Невиконання законів є слабким місцем української держави. Посилення контрольних функцій і відповідальності за порушення законодавства є найважливішим завданням виконавчої влади.

Важливе значення для функціонування ринку праці мають програми сприяння зайнятості населення й розроблені на їхній основі програми й підпрограми по окремих напрямках діяльності державної служби зайнятості.

Підвищити цивілізований характер соціально-трудових відносин здатні соціальне партнерство і його нова форма – трипартизм. Генеральні, регіональні, галузеві угоди й колективні договори створюють для цього певні передумови. Але необов'язковість їх виконання знижує їх цінність. Підвищення відповідальності всіх сторін за їхню реалізацію є актуальним завданням.

3) Кон’юктура ринку праці – співвідношення попиту та пропозиції праці, що визначає ставку заробітної плати на конкретні види праці й рівень зайнятості населення.

Попит на працю (узагальнений покупець) виражає потребу роботодавців у працівниках, необхідних для виробництва товарів і послуг.

Пропозиція робочої сили (узагальнений продавець) виражає певну кількість зайнятих найманих робітників, які володіють певними знаннями й кваліфікацією, а також ту частину працездатного населення, що бажає працювати й може приступити до роботи з урахуванням розташовуваного доходу й можливостей проводити свій час.

Ціна робочої сили – це ціна життєвих коштів, які необхідні для нормального відтворення робочої сили. Але вона не автоматично сплачується найманим робітникам, а є предметом договору (торгу) між ними й роботодавцями. У результаті, кожний з них виступає зі своєю ціною. Найманий робітник (продавець) намагається подорожче продати, а роботодавець (покупець) прагне подешевше купити. У підсумку договірна заробітна плата встановлюється на рівні нижче ціни продавця, але вище ціни покупця

Залежно від співвідношення попиту та пропозиції розрізняють
три типи кон'юнктури ринку праці:

трудодефицитна – якщо попит перевищує пропозицію. Це
було характерним для нашої країни в останні десятиліття радянської влади;     

трудонадлишкова – якщо пропозиція перевищує попит, що характерно для сучасної української (і не тільки української) економіки;

рівноважна, коли попит відповідає пропозиції, що в принципі є теоретичним ідеалом, до якого необхідно прагнути, але якого неможливо досягти.

4) Інфраструктура ринку праці – це державні установи, недержавні структури сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств, громадські організації й фонди, які забезпечують ефективна взаємодія між попитом та пропозицією на ринку праці.

Інфраструктура ринку праці забезпечує посередництво між працівником і роботодавцем, сприяння їхнім контактам і взаємодії, допомога у відборі працівників і виборі місця роботи, в укладанні трудового контракту тощо. Основну частину цієї роботи виконують недержавні підприємства, попит на послуги яких зростає пропорційно розвитку й диференціації ринку праці.

Багатофункціональна й високоефективна інфраструктура – невід'ємна характеристика цивілізованого ринку праці, показник його розвиненості й критерій дієвості. На жаль, слід зазначити, що в Україні така інфраструктура в повному значенні поки ще не створена.

5) Безробіття й соціальні виплати, пов'язані з ним, – є обов'язковими для сучасного цивілізованого ринку праці. Дія законів ринкового господарства супроводжується постійним вивільненням з підприємств і залученням на підприємства робочої сили. При цьому число прийнятих працівників не перекриває повністю число тих, хто звільняються. У результаті виникає й постійно підтримується безробіття. Значна частина безробітних потребує певної допомоги в пошуку роботи, перепідготовці, у матеріальній підтримці на період відсутності роботи й заробітку. В XX в. спочатку більше розвинені, а потім все більше число держав стали приймати закони про зайнятість населення, у яких передбачається така допомога, у тому числі компенсації при звільненні, виплати допомоги з безробіття, надання матеріальної допомоги.

6) Альтернативні форми забезпечення зайнятості. До них можна віднести суспільні роботи (оплачувані), надомну працю, роботи з контракту на певний строк (виконання певного замовлення), робота у фірмах тимчасової зайнятості, працевлаштування неповнолітніх громадян на тимчасову роботу й інші види гнучкої зайнятості.

7) Конкуренція на ринку праці.

Для функціонування ринку праці необхідні існування й взаємодія всіх його елементів.