Показників рівня та динаміки хабарництва та реагування на нього в Україні

Таблиця № 6

 

Найменування показника	1990	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Зареєстровано фактів хабарництва	999	2276	2275	2812	2980	3080	3660	3259
У тому числі на суму, що перевищує 10 тис. грн (абс; %)					101; 3,3	99; 3,2	192; 5,2	5,9
Серед усіх зареєстрованих:
за одержання хабара	420			2172	2337	2320	2784	2335
за давання хабара	524			638	643	759	873	678
Направлено до суду справ				2223	2529; 95,1	2521; 93,2	2731	2570; 98,9
Засуджено осіб за хабарництво	195	511	518	588	535	585	603

Наведені дані дають підстави для таких висновків:

1)        рівень зареєстрованих фактів хабарництва зріс за 15 років (з 1990 р. до 2005 р.) більш ніж у 3,5 рази, в тому числі за попередні два роки (2003 р. до 2005 р.) — у понад 1,5 рази, а його питома ва­ га серед усіх злочинів з 0,2 до 0,7 %; лише у 2006 р. кількість вияв­ лених фактів хабарництва зменшилася на 401 або на 12,1 %;

2) ще більшим темпом зростав рівень реєстрованих фактів одержання хабара (у 5,6 рази), а фактів давання хабара — лише на 48 %. Якщо у 1990 р. кількість виявлених фактів давання хабара майже на чверть перевищувала кількість фактів його одержання, то тепер це співвідношення кардинально змінилося. Зокрема, у 2005 р. зареєстровані факти одержання хабара у 3,5 рази переви­ щили факти його давання. Оскільки одержання хабара без його давання не буває, можна зробити висновок, що нинішня правоохо­ ронна система у 10 разів рідше притягає до відповідальності хаба- родавців, ніж 15 років тому;

3) виявлення та реєстрація фактів хабарництва, у тому числі зростання їх кількості, в останні роки відбувалося головним чином за рахунок хабарів порівняно невеликої суми (до 10 тис. грн). Хабарі, що перевищували цю суму, серед виявлених становили від 3,2 до 5,2%, у 2006р.-5,9%;

 9 7-328

257

  Глава 3                         ;,,

4) як і раніше, існує значний розрив (у 4-5 разів) між кількістю зареєстрованих фактів хабарництва і кількістю осіб, засуджених за їх вчинення, що завжди пояснювалося значними труднощами у доведенні вини хабарника, недостатністю для цього переконливих доказів. Правда, цей розрив дещо скоротився. Якщо в 1990 р. пи­тома вага засуджених осіб до кількості зареєстрованих фактів ста­новила 19,5 %, у 2005 р. вона дещо зросла. Це може бути пояснено або зростанням професіоналізму слідчих або поступливим став­ленням нинішніх судів до оцінки доведеності вини хабарників, зокрема за умов зростання невдоволеності суспільства поширен­ням корупції в Україні.

Водночас потрібно враховувати, що рівень реєстрованого хабарництва, як і корупції загалом, характеризується дуже висо­кою латентністю. За оцінкою деяких досліджень, нині в Україні до реєстрації у кримінально-правовій статистиці потрапляє від 1 до 2 % фактів хабарництва, а деякі фахівці знижують цей показник ще у декілька разів. При цьому посилаються на те, що при масових опитуваннях громадян маже всі вказували на давання хабара. Як­що навіть припустити, що половина цих фактів вкладалися у склад адміністративне караного корупційного правопорушення, то решта 50 % були проявами кримінальне караного хабарництва, що значно перевищує рівень їх виявлення та реєстрації.

Дослідження поповнюють кримінологічну характеристику ха­барництва такими даними. За останнє десятиріччя значно зросло групове хабарництво. Якщо у 1990 р. його показник становив 19,5 %, то в останні роки він не опускався нижче 35-37 %. Це свідчить про те, що в країні діють групи хабарників. Другий важ­ливий показник — групи хабарників все частіше пов'язуються і, можна сказати, зростаються з лідерами організованої злочинної діяльності. Корупційна підтримка стала однією з визначальних ознак справжньої організованої злочинної діяльності. Організова­ний характер останньої пов'язується саме з організацією на ко-рупційній основі забезпечення і підтримки, переважно з боку представників органів державної влади і не лише правоохоронних, організованої злочинної діяльності. Корупційні кошти становлять матеріал, на якому будується «дах» (рос. — «крьіша») останньої. А «каркас» цього «даху» викладається із засобів і можливостей

258

  Корупція, її прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...

органів державної влади. Назва цьому каркасу — мафія. Цей термін прийшов до нас з Італії, зокрема з Сицилії, де так стали на­зивати урядові установи, мерії, їх чиновників, які свої рішення і дії спрямовували в інтересах злочинних угрупувань, а не населення. Про зв'язок корупції та організованої злочинності йтиметься де­тальніше в наступній главі.

Причини та умови, що сприяють хабарництву, в основному ті самі, що й стосовно корупції загалом (див. § 2). Останнім часом особливо виокремлюють криміногенну роль суттєвих недоліків у доборі кадрів, у тому числі кадрової політики щодо керівних кадрів, які часто прагнуть максимально отримати зиск із довіреної їм посади. Сприяють багатьом факторам хабарництва занадто ускладнена процедура вирішення питань щодо задоволення буденних потреб населення, а також відсутність належного кон­тролю за діями службових осіб¹.

Кримінологічна характеристика особи хабарника, за даними проведених протягом останніх років досліджень, відбиває такі тенденції:

1) зменшення кількості жінок серед хабарників з 42 % у 1990 р. до 28,7 % у 1999 р. та до 24 % у 2003 р.;

2) підвищення освітнього рівня хабарників, насамперед осіб з вищою або середньою спеціальною освітою, питома вага яких пе­ ревищила 80 %;

3) зменшення майже вдвічі серед хабарників тих, хто раніше вчиняв злочини, що свідчить про рекрутування до їх складу нових контингентів службових осіб;

4) за віком склад хабарників до 2000 р. дорослішав, але після того їх вік поступово знижується за рахунок осіб віком до 29 років; водно­ час зростає питома вага вікової категорії понад ЗО років, яка переви­ щила 70 %, і навіть понад 60 років — зросла майже в 3 рази (до 7 %).

Викриті факти хабарництва стосувалися переважно посадових осіб нижчого рівня: підрозділів підприємств, установ районного рівня, керівників сільських органів управління, працівників ниж­чої ланки правоохоронних органів, зокрема інспекторського скла-

Туркевич І. О. Хабарництво і деякі питання запобігання йому / Корупція в Україні: досвід І практика протидії в сучасних умовах: Матер. иаук.-практ. копф. в НА СБУ 29 червня 2005 р. - к., 2005. - С. 65^66.

259

  Глава 3 '"о;!?- -••>•• -.•••І.-ь-. •!''•• •••. • -                  • •

ду міліції, її слідчих, паспортних, візових підрозділів. Проте за свідченням низки фахівців переважання згаданих категорій служ­бовців серед осіб, виявлених за причетність до хабарництва, відображає не їх об'єктивний розподіл, а практику правоохорон­них органів, які, як правило, не дістаються до хабарників-«важко­ваговиків».

Структура детермінації хабарництва повністю (за соціальними передумовами, віддаленими, ближчими та безпосередніми ланками зумовлення і спричинення) повторює структуру детермінації ко­рупції загалом. Через це запобігання хабарництву повинно майже повністю відтворювати напрямки, форми, методи запобігання ко­рупції, про які йшлося у попередньому параграфі. Відмінність поля­гає у доцільному переважанні індивідуальних форм запобігання та таких напрямків, як відвернення наміру вчинити хабарництво та припинення його реалізації. При цьому мають переважати спе­ціальні оперативно-розшукові та криміналістичні засоби. Загалом запобігання фактам хабарництва є дуже складною справою через приховані умови їх підготовки і вчинення, обмежену інформацію про безпосередні чинники, які зумовили такі факти і сприяли їм.

$ 5. Кримінологічна характеристика інших злочинів у сфері службової діяльності, запобігання їх вчиненню

Розділ XVII Особливої частини Кримінального кодексу України до злочинів у сфері службової діяльності окрім одержан­ня, давання та провокації хабара відносить ще 4 склади злочинів. Це зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), пе­ревищення влади або службових повноважень (ст. 365), службове підроблення (ст. 366) та службова недбалість (ст. 367)¹. Ці діяння належать до так званих загальних видів злочинів, вчинюваних у

¹ В літературі на підставі спеціального дослідження внесені обгрунтовані пропозиції щодо необхідності виключення з КК загального виду перевищення влади або службових повно­важень (ст. 365) як такого, Ідо охоплюється більш загальним видом зловживання службо­вими повноваженнями (ст. 364), і встановлення кримінальної відповідальності лише за та­кс перевищення, що супроводжується застосуванням насильства. Див. докладніше: Мель­ник М., Хавронюк М. Розмежування складів злочинів «зловживання владою або посадовим становищем» та «перевищення влади або посадових повноважень» // Право України. — 1997. — № 2. — С. 31-32; Хавропюк М. І. Кримінальне законодавство України та інших дер­жав континентальної Європи. — С. 844 та іи.

260

  Корупція, її прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...

сфері службової діяльності, на відміну від спеціальних видів служ­бових злочинів, основним безпосереднім об'єктом яких є не відно­сини службової діяльності, а інші суспільні відносини. Відповідні склади злочинів передбачені в інших розділах Особливої частини КК, у тому числі в розділі XVIII «Злочини проти правосуддя». З огляду на це та оскільки кримінологічна характеристика службо­вих злочинів, передбачених розділом XVII Особливої частини КК, розглядається нами окремо від злочинних проявів хабарництва, щоб відділити їх від останнього, називаємо злочини у цьому пара­графі «інші у сфері службової діяльності».

Інші злочини у сфері службової діяльності мають чотири за­гальні кримінально-правові визначальні ознаки, які одночасно є кримінологічними ознаками цих злочинів. Це, по-перше, на­лежність особи, яка їх вчиняє, до службових осіб. Ознаки статусу службової особи визначені у п. 1 примітки до ст. 364 КК. Згідно з нею до службових належать особи, які постійно або тимчасово: а) здійснюють функції представників влади; б) обіймають на підприємствах, в установах чи організаціях, незалежно від форми власності, посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпо­рядчих обов'язків; в) обіймають в тих самих організаціях посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських обов'яз­ків; г) виконують зазначені обов'язки за спеціальним повноважен­ням¹. Другою загальною ознакою зазначених злочинів є місце їх вчинення. Таким є державний або самоврядний орган, підприємст­во, установа чи організація, незалежно від їх форм власності та галузі діяльності: законодавчої, виконавчої, у тому числі право­охоронної, а також судової, господарської, підприємницької, управлінської тощо. Третя загальна ознака цих злочинів полягає у тому, що вони вчиняються саме у сфері службової діяльності зга­даних інституцій; до цієї сфери належить: виконання за уповнова­женням функцій держави, представника влади, повноважень,

¹ Див. детальніше: Кримінальний кодекс України: Науково-практичпий коментар: 2-е вид., псрероб. та дон. / За заг. ред. В. Т. Малярсіїка, В. В. Стаїїіиса, В. Я. Тація. - С. 952-955. За­конопроектом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупціймі правопорушення» передбачаються суттєві зміни щодо визначення поняття «службова особа», як через виокремлення її як спеціального суб'єкта злочину (доповнення ст. 18 КК), так і шляхом іншого тлумачення ознак службової особи у примітках до ст. 364 КК. Існують суттєві заперечення проти цих новел.

261

  Глава З

одержаних через обіймання посади, пов'язаної з організаційно-розпорядчими або адміністративно-господарськими обов'язками, спеціально отриманих повноважень на виконання зазначених обов'язків. Четверте, що загальним чином визначає злочини у сфері службової діяльності, — це порушення згаданих функцій, повноважень, обов'язків, чим спричинена істотна шкода охороню-ваним законом правам, свободам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб або навіть тяжкі для них наслідки. Визначення понять істотної шкоди та тяжких наслідків щодо службових злочинів міститься у пунктах 3 і 4 примітки до ст. 364 КК.

За даними державної статистики, рівень зареєстрованих зло­чинів у сфері службової діяльності (без хабарництва) у період 2000-2003 рр. залишався майже стабільним: 2000 р. — 15 900, 2001 р. - 16 567, 2002 р. - 15 205, 2003 р. - 15 166. У 2004 р. він знизився до 13 504 (рік загального штучного зниження показників злочинності), але у 2005 р. знову дещо зріс — 14 262, але вже у 2006 р. знизився — до 13 382, або на 6,1 %. Динаміка за більш три­валий період засвідчує тенденцію значного зростання кількості цих злочинів. Якщо у 1990 р. всього (разом з хабарництвом) було зареєстровано 3199 службових злочинів, то в 2003 р. їх рівень зріс більш ніж у 4,5 рази і навіть без хабарництва — майже у 4 рази. У 2006 р. останній показник перевищив рівень 1990 р. у 4,5 рази. На­ведені дані яскраво підтверджують значне погіршення морально-етичних та правосвідомчих засад в апараті управління української держави, його поступову криміналізацію, що в свою чергу є про­явом послаблення уваги влади до цінностей, що визначають зазна­чені засади та їх значення для неї, а також державної, службової дисципліни. Причинами невтручання владного режиму Л. Кучми або його формального ставлення до наведення порядку в апараті управління може бути пріоритетна зайнятість владних структур власним бізнесом, інтересами самозбереження при владі або й фактична згода з аморальними та протиправними інтересами, за якими діяло чиновництво службового апарату.

Уявлення про структуру та динаміку інших службових зло­чинів, передбачених розділом XVII Особливої частини КК (крім хабарництва) дають дані табл. 7.

262

  Корупція, її прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...

Таблиця