У сфері службової діяльності: кримінологічна характеристика і запобігання

§ 1. Сутність, поняття

та прояви корупції в українському суспільстві

З середини 90-х рр. XX ст. на всіх рівнях українського суспільства, починаючи з вищих державних, різноманітних гро­мадських об'єднань, у працях науковців, засобах масової інфор­мації та численних опитуваннях громадян відзначається значне поширення корупції. Вказувалося, що вона охопила всі ланки апа­рату управління, судову систему, органи правоохорони, установи та заклади, які покликані обслуговувати населення, задовольняти його життєво важливі потреби. На загальнодержавному рівні визнано, що корупція становить реальну загрозу національній без­пеці країни, а протидія їй має бути віднесена до найвищих пріори­тетів держави. Виняткова поширеність корупції в Україні, у тому числі на вищому рівні влади й управління, у ключових ланках еко­номіки, відзначається міжнародними організаціями, авторитетни­ми аналітичними центрами, в численних рейтингах сприйняття корупції підприємцями та інвесторами. Зокрема за цим показни­ком міжнародна неурядова організація «Транспаренсі інтерней-шенл» традиційно відводить Україні одне з найгірших місць у світі (у 2006 р. — 99 з 163), а деякі відомі дослідники (Дж. Хеллман, Д. Кауфман) відносять її до країн, де через високорівневу ко-

180

  Корупція, її прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...

рупцію відбувається привласнення, експлуатація держави, її «при­ватизація»¹.

У чому сутність та природа корупції? У найкоротшому викладі нинішнього розуміння корупції її сутність полягає у використанні наданої влади чи посади в особистих, передусім корисливих цілях. Корупція має соціальні корені у далекому минулому. З появою відокремленого від маси населення прошарку чиновництва, що є рисою і свідченням утворення держави, його супроводжувала ознака корупційності. За свідченням дослідників, термін «корупція» (від лат. «сотіріїоп»: дослівно — псування, порча) вживався у Давній Греції ще до нової ери. Спочатку у побутовому значенні стосовно псування харчів та питної води. Згодом його стали використовувати й у переносному, соціальному значенні для позначення морального розкладу, «розладу порядку у полісі», тоб­то у суспільній організації. Тож цим терміном згодом у західних країнах стали називати підкуп, побори державного чиновника, підкреслюючи, що тим самим він спотворює, псує владу, «розкла­дає» її. У сучасній італійській мові, наприклад, ознака «соггоіо», що походить від латинської «соггиріїоп», перекладається як «зіпсо­ваний, підкуплений, розбещений». До речі, поряд з цим терміном у словнику стоїть «соггозіопе» — роз'їдання, руйнування, корозія. Це дало привід за сучасних умов образно визначати корупцію як корозію влади.

З історії відомо, що поширеність, міра та відвертість корупції визначалися повнотою надання чиновнику влади над населенням, в тому числі права легальне збирати з останнього данину, побори або неофіційно брати кошти (рос. — «мзду») за виконання покла­дених на службовця державних повноважень, обов'язків. Наво­дяться відомості, що в Російській імперії, до складу якої входила й Україна, перше законодавче обмеження корупційних дій належить Івану III, а Іван Грозний уперше ввів страту як покарання за «надмірність у хабарах». За Петра І був звинувачений у хабар­ництві та привселюдно страчений сибірський губернатор Гагарін, а згодом і обер-фіскал Нестеров, що викрив Гагаріна². Можливість

¹ ХеллманДж. С., КауфманД. Вказ. праця. — С. 3.

² Ларин В. А. Коррупция: Опмт системного исследования. — Ростов н/Д, 2004. — С. 5-6.

181

  ГлаваЗ        •'..-г---?-... •, v •..-.• •<• • •               •••          ,.              • •.-

корупції перебувала у прямій залежності від закритості чинов­ницької діяльності та відставання загального культурно-цивіліза-ційного розвитку населення.

У країнах, що стали на шлях демократії, процеси утвердження демократичних засад у системі державного управління забезпечу­вали поступову відкритість останньої громадянському суспільст­ву. Тим самим підривалася живильна основа всевладдя та ко-рупційності чиновництва. З поширенням демократії, яка показала себе гострим антагоністом корупції, ускладнюються умови для ос­танньої. Демократичне середовище перешкоджає та протидіє їй. Однак жодна з соціально-політичних та економічних систем не має повного імунітету від корупції. Змінюються лише її обсяги і прояви, а також можливості, які визначаються ставленням до неї держави та суспільства¹.

Характерною у цьому відношенні була радянська система. Вона створила службовий апарат нечуваних розмірів та надала йому, передусім партійному апаратові, гіпертрофовані повноваження. Фактична сила апарату була ще більшою через суцільне одержав-лення економіки та інших суспільних сфер, якими партійний апарат беззастережно командував, а також через повсюдне насад­жування закритості, режиму «для службового користування», обмеження безпосередньої демократії загальним її декларуванням та бюрократичною формалістикою.

За цих умов партійні та державні функціонери вищого рівня ма­ли можливості отримувати всі потрібні їм життєві блага без усякої корупції. Рідко коли оприлюднювалися та ставали предметом публічного розгляду факти їх корупційних зв'язків із «тіньовим» бізнесом і криміналітетом. І то вони, як правило, не торкалися рівня керівництва республіки або області. Що стосується ко-рупційності чиновництва середнього та нижчого рівнів, то вона до­сить відчутно стримувалася густим мереживом різноманітного контролю, а також «підгодовуванням» апарату відчутними побуто­вими пільгами та перевагами, а головне — через страх втратити ос­танні, що зразу переводило винуватця на нижчий на декілька по­рядків рівень життя та можливостей «звичайного» громадянина.

¹ Див. докладніше: Закалюк А. П. Соціальні передумови, причини та умови корупції в Ук­раїні / Проблеми боротьби зі злочинністю у сфері економічної діяльності: Матер. міжмар. паук.-иракт. конф. 15-16 грудня 1998. — X., 1999. — С. 59-60.

182

  Корупція, її прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...

З настанням незалежності Україна успадкувала апарат управ­ління майже незмінним як за його кадровим складом (зникла лише компартійна належність), так і за принципами всевладності, кастовості, закритості, фактичним пануванням над населенням. Проголошувана неодноразово адміністративна реформа обмежу­валася формальними змінами структури апарату, територіально-розподільчими новаціями та жодним чином не торкалася заміни розпорядчих повноважень чиновництва на виконавчі стосовно за­безпечення реалізації прав, повноважень, норм, що мали б бути визначені лише законом. Демократизація апарату та системи уп­равління суспільством, впровадження інституцій та контролю гро­мадянського суспільства залишилися здебільшого лише декла­раціями у доповідях, резолюціях, президентських посланнях, роз­порядчих актах щодо відкритості, прозорості, атестування, ротації апарату. Фактично жодного разу за роки існування суверенної України не було опрацьовано конкретної програми та планів, тим паче реальних заходів щодо демократизації апарату управління, як і суспільства загалом. Доктринально програмний документ, яким була Концепція боротьби з корупцією на 1998-2005 рр. (затвер­джена Указом Президента України від 24 квітня 1998 р.), стосовно визначеної нею стратегії та рекомендованих кардинальних заходів щодо запобігання корупції в апараті управління, фактично не відіграв своєї ролі, передусім тому, що більшість останніх залиши­лися не виконаними або виконаними формально, без отримання очікуваних результатів. Рівень та поширення корупції за роки існування Концепції фактично не зменшилися. На IV Всесвітньо­му форумі з питань боротьби з корупцією (Бразилія, червень 2005 р.) Україна знову була названа серед декількох країн, де мас­штаби корупції є найбільшими.

Феномен корупції неодноразово піддавався науковому соціаль­но-правовому аналізу. Його результати дають підстави визначити сутнісні ознаки корупції, а саме:

1) вона існує у суспільстві та має суспільний характер і прояв;

2) має соціальну зумовленість, міра вияву та реалізації якої визначається конкретними у різні періоди історії умовами Цивілізаційно-демократичного розвитку суспільства;

183

  Глава З

3) корупція виявляється у сфері реалізації публічної влади або публічних повноважень та полягає у використанні останніх її носіями у приватних, здебільшого корисливих інтересах;

4) вона є, як правило, прихованим діяльнісним проявом носіїв публічної влади або публічних, здебільшого посадових повнова­ жень;

5) корупція завдає глобальної шкоди суспільству, головним умовам та відносинам його життєдіяльності, є винятково суспіль­ не небезпечною та загрозливою для національної безпеки і фак­ тичної незалежності держави;

6) вона безпосередньо шкодить економіці, знижує її суспільне потрібний ефект у всіх суспільних галузях, які залежать від рівня розвитку економіки, через що має значну економічну вартість¹, яку суспільство втрачає в результаті корупції або «платить» її носіям;

7) вона має транснаціональний та міжнародний характер, як за сферою прояву і взаємозв'язками, так і за спричинюваною шкодою міжнародній спільноті.

Таким чином, за своєю сутністю корупція є суспільним (суспільне неприйнятним) соціальне зумовленим феноменом у сфері публічної влади або публічних повноважень, який полягає у їх спрямуванні та реалізації не в інтересах суспільства та його легітимних інституцій, а в інтересах окремих осіб (груп), як пра­вило корисливих, чим завдає значної шкоди суспільній орга­нізації, насамперед державі, її фактичній незалежності.

Складнішим видається визначення загального поняття ко­рупції. Існує безліч підходів до його визначення та варіантів остан­нього². В одних відображається лише загальна соціальна сутність корупції, в інших — і її проявів, треті включають ознаки останніх та їх суб'єктів, четверті мають також політичні, економічні, пра­вові, морально-етичні та інші характеристики (оцінки) корупції та шкоди від неї.

¹  У цьому відношенні «корупція являє собою чорний ринок прав власності, право роз­ поділяти які надано чиновникам» (Див.: Оетосгаїіе еі соггирііоп еп Еигоре. — Р., 1995. - Р. 141-150 - Цит.: Социальио-жономические аспсктьі коррупции. — М., ИНИОН, 1998. - С.35)

² Див. докладніше їх аналіз: Мельник М. І. Корупція: Сутність, поняття, заходи протидії. - К„ 2001.-С. 101-134.

184

  Корупція, її прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...

З метою з'ясування критеріїв та складових саме її поняття, доцільно знову (як і в главі 4 Книги 1 Курсу) звернутися до мето­дологічної схеми визначення терміну «поняття», запропонованої К. К. Платоновим¹. Згідно з останнім поняття будь-якого предме­та (явища), наразі корупції, визначається у такій логіко-діалек-тичній послідовності:

— предмет пізнання;

— його предметна сутність;;                                :,

— її відображення у понятті;

— однозначний термін відтворення поняття;

— забезпечення через термін адекватного сприйняття та пред­ ставлення поняття та відображуваного у ньому предмета пізнання, наразі корупції.

Через групування запропонованих понять корупції можна ви­окремити чотири основних варіанти розуміння її предмета, а саме, що останнім є: 1) діяння або сукупність діянь певних уповноваже­них осіб; 2) діяльність у сфері здійснення влади, владних або інших публічних повноважень; 3) система стосунків за схемою: підкуп — продажність — задоволення потреб; 4) суспільне явище деформації, розкладання влади, публічних інституцій. Нині у національній та зарубіжній літературі, міжнародних документах переважає останній аспект розуміння предмета корупції, що відо­бражає більш глибоке проникнення до її суспільної (соціальної) сутності, яка насамперед і має бути відображена у понятті. Проте, як і стосовно поняття злочинності, заперечення викликає пред­метне відображення корупції через термін «соціальне явище», що не забезпечує однозначного відтворення її дійсної сутності.

Корупція дійсно має соціальну зумовленість та суспільний ви­яв, опредмечується як суспільний (соціальний) феномен. Проте визначення «явище», навіть «соціальне явище» не досить точно відображає цей феномен, його реальний зміст. На відміну від соціальних явищ, які безпосередньо не пов'язані з діяльністю людей або походять не тільки від неї, таких, скажімо, як бідність, голод, фінансова криза, курс цінних паперів тощо, корупція, як і злочинність, є проявом діяльності, а ще ширше — активності час-

¹ Платонов К. К. О систсме психологам. - М, 1972. - С. 16.

185

  ГлаваЗ    •--•г*:^ •> >т -Ь"»?._:.-:іу«у-,...-.-_;,-•                              •- -                -

тини людей. Це прояв суспільне неприйнятної та небезпечної діяльності людей, що мають особливий суспільний статус — наділені владою або іншими публічними повноваженнями, чи тих, хто використовує останні для задоволення власних інтересів у ко-рупційний спосіб. Очевидно, саме у такому розумінні має сприй­матися твердження про «визначальну роль» людського фактора у тому, що «із чинного законодавства люди здатні отримувати не ли­ше законну, а й злочинну користь», що «особливо виразно» вияв­ляється у «творенні такого виду беззаконня, як корупція»¹. Менш очевидним виглядає присвоєння «визначальної ролі» у корупції людському фактору, що виявляється у даванні хабарів, а тим більше пояснення останнього лише відсутністю «належної соціальної культури для того, щоб задовольняти свої потреби у за­конний спосіб»². Про детермінацію корупції та співвідношення у цьому об'єктивних та суб'єктивних (людських) факторів йтиметь­ся у наступному параграфі.

З огляду на наведене, можна визначити загальне (соціальне) поняття корупції. У цьому розумінні остання є виявом суспільна неприйнятної та переважно суспільна небезпечної діяльнішої ак­тивності людей, наділених владними або іншими публічними повно­важеннями та пов'язаними з ними можливостями, або тих, що прагнуть скористатися останніми з метою одержання будь-яких благ (переваг, послуг, пільг тощо) для себе чи інших осіб не на основі офіційно визначеного порядку (підстав, норми), а на ґрунті ре­алізації особистої зацікавленості, що веде до деформації (розкла­дання) публічних відносин. Наведене поняття є соціальним, а не правовим. Останнє загалом навряд чи можливе, оскільки ко-ругщійні відносини — суспільний феномен, що простягається за межі сфери правового регулювання.

У міжнародно-правових документах, ратифікованих Україною і тому таких, що набули статусу частини її національного законо­давства, подаються для потреб окремих галузей права опе-раціональні визначення та ознаки корупції. Так, Конвенція Ради Європи про корупцію у контексті цивільного права, прийнята

¹ Костенко О. Людський фактор у праві (дослідження з позиції соціального натуралізму) // Вісник Академії правових наук України. — 2005. — № 3 (42). — С. 26.

² Там само. - С. 27.

186

  Корупція, її прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...

4 листопада 1999 р. та ратифікована Україною, визначає (ст. 2), що для цілей цієї Конвенції термін «корупція» означає пряме чи опо­середковане вимагательство, пропонування, дачу або одержання хабара чи будь-якої іншої неправомірної вигоди або можливості її отримання, які порушують належне виконання будь-якого обов'язку особою, що отримує хабара, неправомірну вигоду чи можливість мати таку вигоду, або поведінку такої особи¹. У Кон­венції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятій резолюцією Генеральної Асамблеї 55/25 від 15 листопа­да 2000 р. (ст. 8), містяться зобов'язання для країн учасниць визна­ти кримінальне караними такі навмисно вчинювані діяння, які визнаються проявами корупції, а саме:

а)       обіцянка, пропозиція або надання публічній посадовій особі, особисто або через посередників, будь-якої неправомірної перева­ ги для самої посадової особи або іншої фізичної чи юридичної осо­ би для того, щоб ця посадова особа вчинила будь-яку дію або бездіяльність при виконанні своїх службових обов'язків;

б)       вимагання або прийняття публічною посадовою особою, осо­ бисто або через посередників, будь-якої неправомірної переваги для самої посадової особи або іншої фізичної або юридичної особи для того, щоб ця посадова особа вчинила будь-яку дію чи бездіяльність при виконання своїх службових обов'язків.

Формулювання «будь-яка неправомірна перевага» або «непра­вомірна вигода», про які йдеться у визначеннях корупції, можна, на наш погляд, з певною мірою умовності об'єднати більш загаль­ним словосполученням «корупційний інтерес».

Водночас не в усіх багатосторонніх міжнародних документах, навіть спеціалізованих в антикорупційному напрямку, дається за­гальне визначення корупції. Натомість містяться ознаки окремих, переважно криміналізованих видів (проявів) корупції або ознаки здебільшого публічного статусу чи функції особи учасника ко-рупційних відносин. Такий підхід застосований, зокрема, у Кон­венції Ради Європи про корупцію у контексті кримінального пра­ва (ЕТ5 174) від 27 січня 1999 р., а також у Конвенції ООН проти

Конвенція Ради Європи про корупцію у контексті цивільного права (ЕТ5 174): Наук.-практ. ко­ментар Закону України «Про боротьбу з корупцією» / За рсд. М. І. Мельника. — К., 2003. — С. 310.

187

  Глава З

корупції від 31 жовтня 2003 р.¹ Нагадаємо, що обидва названі міжнародні документи ратифіковані Україною і таким чином ста­ли частиною її національного законодавства так само, як і дві ви­щеназвані конвенції (Ради Європи про корупцію у контексті цивільного права від 4 листопада 1999 р. та ООН проти транс­національної організованої злочинності від 15 листопада 2000 р.), в яких, як зазначалося, містяться визначення корупції або її нор­мативних ознак.

В українському національному законодавстві поняття корупції тривалий час визначалося Законом «Про боротьбу з корупцією» 1995 р. з наступними змінами та доповненнями, у ст. 1 якого зазна­чалося, що під корупцією в цьому Законі розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одер­жання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Тут же давався перелік і характеристика корупційних діянь. У коментарі зазначеного Закону, серед авторів якого є й автор наведеного по­няття, зазначено, що останнє «є особливим у тому аспекті, що во­но не є універсальним і не охоплює всієї сукупності корупційних проявів, за яке чинне законодавство України передбачає юридич­ну відповідальність. Це визначення призначене лише для потреб цього Закону»², тобто, розумій, у межах тих корупційних діянь, які передбачені у ст. 1 Закону.

Прийнятий Верховною Радою України у першому читанні 12 грудня 2006 р. проект Закону «Про засади запобігання та про­тидії корупції» передбачає з його прийняттям визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про боротьбу з корупцією», а відповідно й визначення корупції, яке міститься в останньому. На­томість у названому законопроекті (ст. 1) зазначено, що у ньому наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

Висловлена думка, що поняття «корупція» не введено до тексту останньої 1 Ісз суттєві розбіжності її учасників щодо його розуміння. Див.: Камьшин Й.,

Конвенції че­рез суттєві розбіжності її учасників щодо його розуміння. Див.: Камьшин Й. Д. Проблеми борьбьі с проявленнями кримінального рьіпка. — Владивосток, 2005. — Цит. за: Інфор­маційний бюлетень Міжвідомчого ІІаук.-дослідного центру з проблем боротьби з організо­ваною злочинністю. — 2006. — № 7. — С. 99.

- Науково-практичпий коментар Закону України «Про боротьбу з корупцією» / За рсд. М. І. Мельника — С. 7.

188

  Корупція, її прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...

корупція — протиправне використання особою повноважень та пов'язаних із цим можливостей, з метою незаконного одержання благ для себе, інших осіб, та відповідно неправомірні обіцянка, пропозиція чи надання таких благ. До цього визначається, що під терміном «бла­га» розуміються грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, по­слуги матеріального і/або нематеріального характеру;

корупційне правопорушення — умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у ст. 2 цього закону (там дається перелік категорій таких осіб), за яке законом встанов­лено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну і/або цивільно-правову відповідальність.

Наведене поняття «корупція» дає можливість визначити її ознаки, а саме: 1) особа використовує повноваження та пов'язані з цим можливості через вчинення будь-яких дій або бездіяльності;

2) використання повноважень та можливостей є протиправним;

3) таке використання здійснюється нею для незаконного одержан­ ня благ матеріального і/або нематеріального характеру для себе, інших осіб; 4) таке використання водночас поєднане з непра­ вомірним наданням таких благ (переваг, пільг, послуг).

Через те, що використання повноважень та можливостей обме­жене у цьому визначенні ознакою протиправності, одержання благ — його незаконністю, а надання благ — його неправомірністю, є підстави вважати, що наведене у законопроекті поняття корупції є правовим, що претендує на його універсальне використання у праві загалом. Наскільки наведене поняття спроможне виконати таку функцію, покаже практика застосування закону, прийнятого на основі зазначеного законопроекту.

Корупція виявляється у різних суспільних сферах. Серед них насамперед виокремимо сферу економіки, де вона використо­вується для задоволення у корупційний спосіб економічного інте­ресу. У згаданий спосіб останній може реалізовуватися для забез­печення безперешкодного заняття підприємницькою діяльністю, привілейованого становища в процесах приватизації, першочерго­вого отримання бюджетних коштів, кредитів, пільг щодо сплати податків, реалізації продукції тощо. Корупційний спосіб загалом може використовуватися у будь-якій сфері, де діють певні норми, стандарти, тарифи, існують обмежені можливості, зокрема щодо

189

  Глава З

отримання соціальних послуг, наприклад з освіти, медичного, ко­мунального обслуговування тощо. В останні роки корупційні відносини все більше проникають у сферу політичної діяльності, особливо у виборчих процесах, розподілі посад, формуванні пред­ставницьких органів тощо. Останнє дало підстави визначати як окремий сутнісний вид корупційних відносин «політичну ко­рупцію». Розподіл корупції на окремі види, залежно від сфери її застосування або інтересів, на задоволення яких вона спрямована, на наш погляд, можливий, але стосовно сутності корупції, її понят­тя, природи є непродуктивним. Деякі особливості корупційних відносин в окремих сферах життєдіяльності суспільства, безпереч­но, існують. Вони можуть зумовлювати дослідження їх різних форм, механізмів, умов тощо. Проте здається, принаймні за нинішнього рівня дослідження корупційних відносин, що сутність корупції, її природа та поняття залишаються незмінними за її про­явів у різних суспільних сферах.

Корупція як вияв суспільне неприйнятної людської активності має різні діяльнісні прояви. Останні розрізняються за різними підставами. За механізмом (структурою) корупційного прояву во­ни поділяються на корупційний вчинок (одноразовий, одноеле-ментний щодо діяння прояв) та корупційну діяльність. Згідно з загальними ознаками діяльності під корупційною діяльністю слід розуміти систему пов'язаних між собою єдиною потребою, метою та послідовністю дій, вчинків особи, наділеної публічною владою або посадовими повноваженнями, спрямованих на забезпечення задоволення приватних, здебільшого корисливих інтересів. Ко-рупційна діяльність має більш досконалий, ніж за корупційного вчинку, механізм активності, який проявляється у тому, що діяльність програмується, спрямовується свідомістю, здій­снюється «під контролем» останньої. Тут немає місця необереж­ності, неусвідомленості, випадковості. Більше того, корупційна діяльність, як і діяльність загалом, має властивість до розгортання, послідовного розширення цілей та об'єктів досягнення останніх. Вона не лише пристосовується до умов, а, як правило, організує їх, прагне до підкорення та зміни суспільних умов, перетворюючи їх у постійно функціонуюче поле корупційних відносин, які заміню­ють звичайні суспільні відносини.

190

  Корупція, її прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...

За мірою організованості, тобто підготовленості, планованості, ресурсної забезпеченості тощо, корупційну діяльність, як і будь-яку діяльність, можна поділяти на елементарно та складно організовану, а в останній виокремити діяльність організовану за допомогою спеціально застосованих засобів, у тому числі легаль­них нормативних рішень, управлінських заходів, невтручання контролюючих, правоохоронних органів, їх підтримки, «замовле­них» судових рішень тощо.

Корупційні прояви, маючи суспільно небезпечну сутність, вчи­няються у суспільстві, де суспільно значущі відносини унормовані та оцінюються з огляду на моральні та правові норми. Відповідно корупційні діяння (вчинки і діяльність) поділяються на непроти-правні, вчинення яких не підтримується мораллю або навіть на її буденному рівні вважається допустимою, але правом не забороне­но, та протиправні (корупційні правопорушення). З наведеним поділом пов'язане правове визначення корупційних проявів (корупційних діянь), що нерідко видається за правове поняття корупції. Останнє розуміння є необгрунтованим, оскільки корупція — суспільний феномен, який лише певною частиною проявляється у полі, врегульованому правом. Як зазначено у Кон­цепції боротьби з корупцією на 1998-2005 рр., «у правовому відношенні корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю ко­рупційних діянь, інших правопорушень (кримінальних, адмініст­ративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також пору­шень етики поведінки посадових осіб, пов'язаних із вчиненням

ЦИХ ДІЯНЬ»¹.

Концепція визначає, що корупційні діяння можуть мати такі форми (види):

— зловживання владою або посадовим становищем, переви­щення влади або посадових повноважень та інші посадові злочи­ни, що вчиняються для задоволення корисливих чи інших особис­тих інтересів або інтересів інших осіб;

Концепція боротьби з корупцією на 1998-2005 роки: Указ Президента України № 367/98 ^ВІД 24 квітня 1998 // Офіційний вісник. - 1998. - № 17. - Ст. 621. Цс визначення запро­поноване М. І. Мельником як одним із координаторів розробки Концепції.

191

  Глава З

— розкрадання державного, колективного або приватного май­ на з використанням посадового становища;

— незаконне одержання матеріальних або інших благ, пільг та інших переваг;

— одержання кредитів, позичок, допомоги, придбання цінних паперів, нерухомості, іншого майна з використанням пільг чи пере­ ваг, не передбачених законодавством або на які особа не має права'

— хабарництво;

— здійснення безпосередньо та через посередників або підстав­ них осіб підприємницької діяльності з використанням влади чи посадових повноважень, а також пов'язаних із ними можливостей¹

— сприяння з використанням посадового становища фізичним або юридичним особам у здійсненні ними підприємницької та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріаль­ них або інших благ, пільг та інших переваг;

— неправомірне втручання з використанням посадового стано­ вища у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень чи до­ магання прийняття неправомірного рішення;

— використання інформації, одержаної під час виконання поса­ дових обов'язків, у корисливих чи інших особистих інтересах, необгрунтована відмова у наданні відповідної інформації, або несвоєчасне її надання, або надання недостовірної чи неповної службової інформації;

— надання необгрунтованих переваг фізичним або юридичним особам шляхом підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи управлінських рішень;

— протегування з корисливих або інших особистих інтересів у призначенні на посаду особи, яка за діловими і професійними яко­ стями не має переваг перед іншими кандидатами.

У Концепції зазначено, що корупційні діяння можуть бути вчи­нені також в інших формах, у тому числі таких, що потребують до­даткового визначення законодавством.

Серед корупційних правопорушень мають найбільшу суспіль­ну небезпечність злочинні прояви корупції, за вчинення яких кримінальним законом встановлена кримінальна відповідаль­ність. З огляду на це в літературі містяться пропозиції щодо вио-

192

  Корупція, п прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...

Іфемлення категорії «корупційні злочини», а серед них таких, що _є безумовно корупційними (мають всі ознаки корупційності), та _які набувають цих ознак за певних умов¹. Ця думка має право на існування. Проте навряд чи виділені за ознакою корупційності злочини можна вважати структурним видом злочинності. Кримінальний кодекс України структурує злочини за загальним об'єктом посягання або сферою їх вчинення. Виокремлення ж ко-рупційних злочинів здійснюється за ознаками корупційного моти­ву та, головним чином, за корупційним способом їх вчинення: суб'єкт, наділений владою або повноваженнями, використовує їх із корупційною метою. Очевидно, тут має місце не структуризація злочинності, а один із варіантів її класифікації.

Більший інтерес та практичне значення має питання про потре­би та межі криміналізації корупційних проявів. Зокрема доцільно визначитися щодо визнання корупційними та кримінальне кара­ними діянь, які мають значну суспільну небезпечність, вчиняють­ся за корисливого інтересу з використанням влади або посадових повноважень, але, як правило, легальне, на підставі відповідного управлінського рішення, прийнятого щодо надання певних пере­ваг конкретній особі або групі осіб, включаючи юридичних осіб, та на шкоду іншим особам, що мають рівні права і підстави скориста­тися зазначеними благами. Це, так би мовити, «легалізована» ко­рупція. В Укра'ші досі широко діє дещо спрощене, запозичене з умов планової економіки, уявлення про корупційний вчинок як про надання посадовою особою певного блага третій особі за без­посередню винагороду. Водночас штучне створення органом влади або управління з використанням владних (управлінських) повно­важень привілейованого або зовсім позаконкурентного становища У ринкових відносинах для окремої особи на шкоду рівноправним особам-конкурентам, навіть без доведення отримання посадовою особою корупційного корисливого зиску, давно вже визнається на Заході корупційним правопорушенням, яке тягне відпові­дальність юридичної особи, аж до її ліквідації. В Україні через Декілька років вагань, скажемо прямо, під впливом Конвенції Ра-Ди Європи про боротьбу з корупцією в контексті кримінального

^ь'ик М. І. Вказ. праця. - С. 163-170.

⁷ 7-328                                                      193

  Глава З

права, розроблений та у вересні 2006 р. Президентом України по­даний до Верховної Ради України проект Закону «Про відпові­дальність юридичних осіб за корупційні правопорушення». Він прийнятий Верховною Радою у першому читанні. Проте його дія поширюється лише на суб'єктів приватного права, а суб'єкти публічної влади, навіть у разі прийняття управлінського рішення, яке порушує вільну конкуренцію та загалом ринкові відносини на користь «обраного» кола суб'єктів господарювання, залишається поза сферою законодавчого реагування, хоча б у формі визнання судом цього рішення неправомірним, його скасування та притяг­нення до відповідальності винних у його прийнятті.

У зв'язку з розглядом загального соціального поняття корупції та його розуміння у правовому відношенні, у тому числі окремими галузями права, а також в економічному, політичному, уп­равлінському, етичному та інших аспектах, виникає питання про кримінологічне визначення корупції. Кримінологи при цьому, як правило, користуються загальним соціальним поняттям корупції без будь-якого його кримінологічного уточнення. Висловлено думку, що корупція як кримінологічна категорія охоплює лише злочинні її прояви, щоправда, грань, що відмежовує їх від інших правопорушень є «дуже тонкою» через змінювані межі криміна-лізації останніх та запобіжні завдання стосовно корупційних зло­чинів, які виникають при розгляді питань відповідальності за ці правопорушення¹.

Думається, що кримінологічне поняття корупції має визначати­ся більш повно. В основу останнього дійсно може бути покладено загальне соціальне її поняття. Водночас кримінологічне розуміння корупції має відбивати її загальносоціальну визначальну та зумов-лювальну роль щодо відтворення корупційних інтересів, зв'язків та відносин, корупційної мотивації, їх реалізації у конкретних зло­чинах, правопорушеннях та інших антисуспільних проявах ко-рупційного характеру, які є предметом кримінології. Вони можуть мати кримінальний або передкримінальний прояв, а останній — криміногенний або інший кримінологічно значущий характер. У

¹ Мельник М. І. Вказ. праця. — С. 136.

194

  Корупція, її прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...

кримінологічному понятті корупції має бути також відображена потреба запобігання корупції, реалізації корупційних інтересів та корупційної мотивації, корупційним проявам, насамперед злочин­ним.

З огляду на наведене можна визначити, що у кримінологічно­му відношенні корупція — це суспільний феномен деформації публічної влади через її підкорення приватним, здебільшого ко­рисливим інтересам; він виконує загальносоціальну визначаль­ну роль стосовно відтворення корупційних зв'язків та відносин, їх прояву у корупційних вчинках і діяльності, зокрема перед-кримінального та кримінального характеру, їх корупційної мотивації, що зумовлює суспільну потребу системної антико-рупційної запобіжної діяльності як щодо феномену корупції, так і її проявів, передусім злочинних.

Чинне законодавство України передбачає за корупційні пра­вопорушення адміністративну, а за прояви корупції злочинного характеру — кримінальну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, до останнього часу була передбачена у п'яти статтях (7-11) розділу III Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р. з наступними змінами¹. Рівень адміністративно караної корупції визначається кількістю осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності на підставі згаданого Закону. Адміністративна відповідальність встановлювалася: ст. 7 — за вчинення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, будь-якого із корупційних діянь, які зазначені у ст. 1 Закону, а саме: незаконного одержання матеріаль­них благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі шляхом їх придбання за істотно нижчою ціною (ч. 1); одержання кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством (ч. 2); ст. 8 — за порушення спеціальних обме-

Проектом Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», який 12 грудня 2006 р. Верховною Радою України прийнятий у першому читанні, передбачається (п. 2 розділу VIII «Прикінцеві положення») визнання таким, Ідо втратив силу Закону України «Про боротьбу з корупцією», одночасно Кабінету Міністрів України доручається внести па розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із Законом, що приймається.

195

  Глава З

жень, встановлених ст. 5 Закону для осіб, уповноважених на вико­нання функцій держави; ст. 9 — за порушення тією ж особою ви­мог фінансового контролю; ст. 10 — за невжиття керівником міністерства, відомства, державного підприємства, установи чи ор­ганізації заходів щодо боротьби з корупцією; ст. 11 — за умисне невиконання обов'язків по боротьбі з корупцією особою, на яку покладено ці обов'язки.

Показниками рівня адміністративно караної корупції є кількість адміністративних протоколів, складених за порушення норм цього Закону та направлених до суду, і кількість прийнятих по них судових рішень про притягнення до адміністративної відповідальності. Зазначені показники у динаміці з 2002 р. відоб­ражені у таблиці (див. табл. № 4)

Таблиця