2020-06-08
160
Як системне утворення емпатія водночас є структурним елементом більш складної метасистеми "люди - об'єкти - середовище", яка складається з мезасистеми "суб'єкт - суб'єкт", "суб'єкт - об'єкт", "суб'єкт - природа". Емпатійність у таких системах проявляється у вигляді ставлень і стосунків.
У психології категорія "відношення" ("...взаємозв'язок між певними об'єктами і явищами матеріального світу") використовуються досить широко і із декількома значеннями: це і загально-філософська категорія, в якій виявляється родова суть психіки, відношення свідомості і матерії, і категорія, в якій виявляється родова суть людини, - взаємини людини з людиною. "Жоден предмет, узятий сам по собі не може знайти свою родову суть. Загальне виявляється в одиничному через відношення одиничного з одиничним, коли одне одиничне виступає як еквівалент іншого. Категорія роду здійснюється через категорію відношення у її зв’язку з категорією речі.
Це є загально-логічна категоріальна основа того, як родова властивість людини розкривається через відносини однієї людини з іншою" - писав у своїй останній праці Л.С.Рубінштейн. У наш час його ідеї розвиває Б.С.Братусь, який також вважає, що "сутність людини не простий набір відносин, а їх ансамбль, центром якого є ставлення до іншого".
|
|
|
В.М.Мясищев і його учні під психологічними ставленнями людини в розвиненому вигляді мають на увазі "...цілісну систему індивідуальних, вибіркових і свідомих зв’язків особистості з різними сторонами об'єктивної дійсності". Виділяються класи або підсистеми ставлень:
- ставлення до світу явищ і предметів;
- ставлення до інших людей;
- ставлення до себе;
У ставленнях розрізняють об'єктивні і суб'єктивні аспекти, аспекти усвідомлення і переживання особистістю тих об'єктивних стосунків, у яких вона перебуває з іншими (особисте, індивідуальне ставлення індивідів один до
16.
одного). У першому випадку фіксується об'єктивний зв'язок людини і предмета, однієї особистості з іншою. У другому - ставлення розкриваються як своєрідний відгук на предмети, речі, явища, як суб’єктивна позиція у взаєминах з ними, тобто фіксуються психологічні зв’язки.
Оскільки в основі емпатійності лежить спрямованість на інший суб'єкт або об'єкт, то емпатійні ставлення ми можемо виділити у двох мезасистемах: системи сталень до інших людей, а також - до світу явищ та предметів.
Якщо емпатійні ставлення визначати через категорію "зв’язок", то вони є зв'язком суб'єкта дійсністю. У системі "людина - людина" суб'єктивною дійсністю є внутрішній світ об'єкта емпатії, в системах "суб'єкт - суб'єкт" і "суб'єкт - природа" - проектований, уявний, приписуваний антропоморфізованим об'єктам або ж іншим об'єктам, тваринам, рослинам і т.п. - каузальний суб'єктивний світ.
|
|
|
У цьому випадку ми навмисно розширили зміст предмета емпатії. Дійсно, справжнє емпатування можливе лише за безпосереднього сприймання об'єкта емпатії, причому він повинен володіти високоорганізованою психікою. Проте таке розширення не є абсолютно неправомірним. Уявно суб'єктивну дійсність не можна звести до суто когнітивних процесів, зокрема, до механізму проекції. Процес емпатування припускає переживання цього уявного або навіть фантастчного світу. Таким чином, до "носія" цієї суб'єктивної дійсності розвивається емпатійне ставлення. В цьому випадку емпатія виступає не як процес відображення переживань іншого суб'єкта і трансформація їх у власні, а як відображення проективних самим суб'єктом відчуттів, емоційних станів внутрішніх світів різноманітних об'єктів емпатії. Зміст прекції опосередковує система ставлень до цих об'єктів, що вже склалася. Прийняття елементів природи за соціальні перцепти і подальше їх включення в об'єкти емпатії обумовлене атавізмами анімістичного приймання світу, що залишилося в культурі. Такі ставлення до природи проголошуються в дослідженнях багатьох філософів-етиків.
17.
Виходячи з викладеного вище, можна класифікувати емпатійні ставлення за різними критеріями, а саме за: 1) рівним психічного відображення феноменальних характеристик суб'єкта сприймання; 2) складністю механізмів, які забеспечують функціонування емпатійного процесу; 3) реальністю об'єкту, що приймається; 4) типом соціальних перцептів; 5) модальністю емоційного перемикання; 6) конгруентністю переживань і поведінкових реакцій; 7) просторово - часовою спрямованістю переживань суб'єкта емпатії; 8) інтенсивністю функціонування конативних компонентів.
Залежно від рівня психічного відображення феноменальних характеристик об'єкта сприймання розрізняємо:
- синобіотичне емпатійне ставлення, в основі якого лежить психофізіологічна єдність матері і дитини;
- елементарне емпатійне ставлення в основі якого лежить елементарна емпатія, співпереживання;
- особистісно-смислове емпатійне ставлення, яке обумовленне розвиненою особистісно-смисловою емпатією, тобто переживання з приводу почуттів Іншого, внутрішнім або реальним сприянням чи протидією;
- тренсцендентне емпатійне ставлення, в основі якого лежить трансфінітна емпатія, тобто здатність до надвчування, духовне злиття з внутрішнім світом іншої особистості.
У сцені прощання з князем Андрієм Болконським, Л.М.Толстой описав різні переживання його близьких, у яких проявляються всі три типи виділених вище емпатійних ставлень. "Графиня і Соня плакали від жалю до Наташі (співчуття, особистісно-смислові емпатійні ставлення до Наташі) і проте, що його нема більше (співчуття, особистісно-смислові емпатійні ставлення до А.Болконського). Старий граф плакав про те, що незабаром він відчує, і йому потрібно буде зробити той же страшний крок (співпереживання, елементарне емпатійне ставлення).
18.
Наташа і княжна Марія плакали тепер також, але вони плакали не від свого особистого горя; вони плакали від благоговільної розчуленості, яка заполонила їх душі перед усвідомленням простого і урочистого таїнства смерті, що коїлось перед ними (духовні, інтерсуб'єктивні квазіемпатійні ставлення).
Трансцендентні емпатійні ставлення проявлялися у дружбі Наташі Ростової і Марії Волконської: "З цього дня між княжною Марією і Наташею встановилась та ніжна і пристрасна дружба, яка буває лише між жінками....Вони вдвох почували більшу злагоду між собою, ніж нарізно кожна сама з собою. Між ними виникло почуття сильніше, ніж дружба: це було виняткове почуття можливості жити тільки в присутності один одного".
|
|
|
Залежно від складності механізмів, що забезпечують функціонування емпатійного процесу, розрізняємо вісім рівніх емпатійних відносин:
- нульовий рівень - нульове емпатійне ставлення. Фактично, це ситуація відсутності емпатії. Емпатійність відсутня за умови не сформованості емпатійної установки. За таких умов людина не сприймає, не відчуває емпатогенної ситуації, не відображає внутрішнього стану її учасників;
- перший рівень - індиферентне емпатійне ставлення. Воно забезпечується механізмами емоційного зараження, первинною оцінкою емпатогенної ситуації, проявляються в байдужому ставленні суб'єкта до об'єкта емпатії. Після споглядання та сприймання емпатогенної ситуації відбувається така її оцінка емпатуючим, у результаті якої механізм емоційного зараження не запускає емпатійний процес, не відбувається емоційного перемикання з переживань об'єкта емпатії на переживання її суб'єкта;
- другий рівень - егоцентричне емпатійне ставлення. Це ставлення, яке забезпечується механізмом ідентифікації і проявляються у формі співпереживання, яке є егоцентричним за своєю природою;
- третій рівень - суб'єктноцентричне емпатійне ставлення. В його основі лежить функціонування механізмів особистісної і моральної рефлексії, оцінки ситуації, актуалізації установок, емоційної децентрації, які зумовлюють
19.
переживання суб'єктом емпатії стосовно почуттів, стану її об'єкта. Таке ставлення проявляється у формі співчуття, співрадості, злорадства, заздрості тощо;
- четвертий рівень - дієве емпатійне ставлення. Це ставлення, яке проявляється у формі внутрішнього сприяння чи протидії (пасивне емпатійне ставлення) або ж сприяючій чи протидіючій поведінці (активне емпатійне ставлення) побудову моделі поведінки у внутрішньому плані забезпечують механізми когнітивної децентрації й антиципації. Реальну поведінку можуть мотивувати утилітарні потреби, прагнення задовольнити соціальні очікування тощо;
|
|
|
- п'ятий рівень - суб'єктне дієве емпатійне ставлення. Воно забезпечується функціонуванням механізму децентрації (когнітивної й емоційної) і проявляється в реальних діях стосовно об'єкта емпатії. Домінуючими мотивами таких дій є особистісні смисли, моральні принципи, переконання і якості суб'єкта емпатії;
- шостий рівень - діалогічне емпатійне ставлення. В основі цього ставлення лежить функціонування системи пошуку активації. Діалогічні емпаційні відносини проявляються у формі надвчування, ставлення до іншого як до Ти;
- сьомий рівень - дієве трансцендентне емпатійне ставлення. Воно забезпечується механізмом не адаптивної активності і проявляється у формі альтруїзму (героїзмі, подвижництві і т.п.) чи садизму (повному поглинанні іншої людини, перетворенні її в безпомічний об'єкт своєї волі).
За феноменальними характеристиками об'єкта сприймання виділяємо наступні типи емпатійних ставлень: до живих обєктів, квазіемпатійне та аутоемпаційне.
Серед емпаційних ставлень до живих об'єктів виокремлюємо наступні:
- гомоепатійне ставлення - емпатійне сталення до інших людей у результаті відображення їх внутрішнього світу;
- зооемпатійне сталення - проявляється у різних формах емпатії до особин
20.
тваринного світу, які стали об'єктами емпатогенної ситуації: співчуття, співпереживання і допомога їм при необхідності або ж спричинення шкоди, болю тваринам, безжальне ставлення до них.
"І ось тут-то вітер, що плиснувся Доном, доніс до Трохима тонке, як нитка павутиння, благання іржання ї-ї-і-го-го-го!..
Крик над водою був дзвінким і відточеннми, мов лезо шаблі. Полоснув він Трохима по серцю, і чудне зробилося з людиною: п'ять років війни зламав, стільки разів смерть заглядала йому у вічі, і хоч би що, а тут побілів під червоною щетиною бороди, побілів до синяви попелу - і схопив весло, спрямував човен проти течії, туди, де в коловороті кружляло безсиле жеребення..."
Активне дієве зооемпатійне ставлення стосовно своїх пацієнтів проявляє лікар Айболіт у К.І.Чуковського. Зооемпатійне ставлення викликають у читачів і тварини - герої казки, що потрапляють у різні емпатійні ситуації, наприклад, Гидке Каченя у Г.К.Андерсена, Слоненя у Д.С.Самойлова, тощо.
- фітоемпатійне ставлення полягає у наділенні представників фауни людськими відчуттями. емоціями і, як наслідок цього, переживання, співчуття, дбайливе ставлення до них, ставлення як до живих істот.
Пригадаємо переживання Проліска, описанні Г.К.Андерсеном. Такі ставлення до фауни використовуються дорослими у виховних цілях у ранньому онтогенезі для формування у дітей дбайливого ставлення до природи.
Квазіемпатійне ставлення - це емпатійне ставлення до неживих об'єктів, що виникають у результаті прийняття їх за соціальні перценти та їх антропоморфізацію.
Діти та казкарі найбільшою мірою схилені до квазіемпатійних ставлень. Пригадаємо, як реалістично описують переживання і почуття Срібної Монетки - Г.К.Андерсен, Страшили із "Смарагдового міста" - О.М.Волков, Буратіно - Ш.Перо.
21.
Аутоемпатійне ставлення. За такого ставлення його суб'єктом виступає власний внутрішній світ, власні переживання і почуття внаслідок залучення до емпатогенної ситуації. Іншими словами, суб'єкт і об'єкт емпатії віступають в одній особі.
Аутоемпатійне віртуальне ставлення переживав герой повісті О.І.Купріна "Поєдинок" Ромашов, уявляючи себе військовим шпигуном у Німеччині, який потрапив до полону і якого мають розстріляти. "Ось йому співчутливо пропонують зав'язати очі косинкою, але він з гордістю кидає її на землю. "Хіба ви думаєте, що справжній офіцер боїться дивитися в обличчя смерті?" Старий полковник говорить співчутливо: "Послухайте, ви молодий, мій син у такому ж віці, як і ви. Назвіть ваше прізвище, назвіть лише вашу національність, і ми замінимо вам смертну кару ув'язненням". Але Ромашов перебиває його з холодною ввічливісттю. "Це даремно, полковнику, дякую вам. Робіть свою справу". Після цього він звертається до взводу стрільців: "Солдати, - говорить він твердим голосом, звичайно німецькою, - прошу вас про товариську послугу. Цільтеся в серце! Чутливий лейтенант, ледве приховуючи сльози, махає білою хустинкою. Залп...
Ця картина вийшла в уяві такою живою і яскравою, що Ромашов, який уже давно ступав частими, великими кроками і глибоко дихав, раптом затремтів і з жахом зупинився на місці зі стиснутими судорожно кулаками і гупаючим серцем".
За реальністю об'єкта, що сприймається, розрізняємо три типи емпатійних відносин: реальні, віртуальні й інтерсуб'єктивні.
Реальне емпатійне ставлення - це емпатійне ставлення, яке виникає у результаті сприймання реальної емпатогенної ситуації.
Віртуальне емпатійне ставлення - потенційно можливе емпатійне ставлення. Воно проявляється в емпатійних переживання щодо реально існуючих об'єктів в уявних емпатогенних ситуаціях, які постають перед суб'ектом емпатії у його фантазіях, уяві, вигадках тощо.
22.
Для ілюстрації віртуального емпатійного ставлення звернемося знову до роману Л.М.Толстого "Війна і мир". Тяжко поранений князь Андрій Болконський згадує Наташу: "І він живо уявив собі Наташу не так, як він уявляв її раніше, з однією її привабливістю, радісною для себе; але вперше уявив собі її душу. І він зрозумів її почуття, її страждання, сором, каяття. Він тепер уперше зрозумів усю жорстокість своєї відмови, бачив жорстокість свого розриву з нею".
Віртуальне емпатійне ставлення проявляють і артисти до героїв яких вони грають. Такі ставлення були однією з основних сценічних технік у школі К.С.Станіславського. Сам К.С.Станісласький вважав, що учні із здатністю до глибоких переживань є золотим фондом театральної школи.
Інтерсуб'єктивне емпатійне ставлення - це емпатійне ставлення до уявних, фантастичних об'єктів емпатії, які не можуть зустрітися суб'єкту емпатії в його реальному житті.
Найяскравіше такі переживання проявляються в юнацьких фантазіях при філософській і метафізичній інтоксикації, які виражаються в гіпертрофованому інтересі до парапсихології, контактів з позаземними цивілізаціями і т.п.
Залежно від типу соціальних перцептів, які виділяє суб'єкт емпатії, розрізняємо наступні ставлення:
- моносуб'єктне емпатійне ставлення - прояв емпатії до окремої людини, істоти, об'єкта;
- інтерсуб'єктне емпатійне ставлення - емпатійне ставлення до будь-якої спільноти, групи, до якої не належить суб'єкт емпатії;
- групоцентричне емпатійне ставлення - прояв емпатії до референтних груп, до яких належить об'єкт емпатії;
- родинне (кровноспоріднене) емпатійне ставлення - прояв різних форма емпатії до батьків і родичів;
- родове емпатійне ставлення проявляється в переживанні любові до всіх людей, прагненні зрузуміти і прийняти будь-яку людину;
23.
- духовне емпатійне ставлення - це прояв емпатії до "носіїв" загальнолюдських цінностей, Бога, духовних осіб, святих, особистостей, які присвятили себе служінню людству.
Чудово описує Л.М.Толстой відчуття Бога П'єром Безуховим: "він не міг мати цілі, тому що він тепер мав віру, - не віру в які-небудь правила чи слова, чи думки, але віру в живого, який завжди відчувається, Бога....Він у полоні дізнався, що Бог у Каратаєві більш величний і неосяжний, ніж в Архітентоні всесвіту, що визнається масонами....Зараз же він навчився бачити велике, неосяжне і нескінченно у всьому... і радісно споглядав навколо себе життя, яке вічно змінюється, вічно велике, неосяжне і нескінченне. І чим ближче він дивився, тим більше він був спокійним і щасливим";
- універсальне емпатійне ставлення проявляється в готовності людини сприймати будь-яку емпатогенну ситуацію й емпатувати її об'єктам. Особистість, здатна до такого емпатування, є відкритою системою з високою емоційностю і здатністю до вчування. Це переживання своєї єдності з Універсумом.
В уніварсальних емпатійних ставленнях проявляється любов до "ближнього свого". Усі пам'ятають біблейську заповідь: "Полюби ближнього свого як самого себе", однак не кожна людина в змозі це відчути і зробити. До такого почуття веде тернистий шлях саморозвитку, духоного зростання. Часто-густо людина лише на межі життя і смерті чуттєво усвідомлює, ці життєві істини: "Так, любов думав він (А.Болконський - пояснення наші - Л.Ж.) - знову з досконалою ясністю, однак не та любов, котра любить за що-небудь, для чого-небудь або чому-небудь, але та любов котру я відчув уперше, коли помираючи, я побачив свого ворога і все-таки полюбив його. Я відчув, пережив те почуття любові, котра є сама сутність душі і для якої не потрібно предмета."...Любити ближніх своїх, любити ворогів своїх. Все любити - любити бога у всіх його проявах".
24.
Залежно від модальності емоційного перемикання розглядаємо два типи ставлень: консонансні дисонансні емпатійні ставлення.
Консонансним емпатійним ставленням назвемо таке, в основі якого лежать мономодальні переживання об'єкта і суб'єкта емпатійної взаємодії.
Дисонансне емпатійне ставлення - це ставлення, в основі якого лежить переживання об'єкта і суб'єкта емпатії різної модальності.
Соціальність (моральність) спрямованості трансформації суб'єктом емпатії відображених переживань її об'єкта зумовлює виділення власне емпатійних та антиемпатійних ставлень.
Власне емпатійне ставлення - це емпатійне ставлення, яке проявляється у всіх формах неадекватного емпатування та асоціальних емпатійних реакціях суб'єкта стосовно об'єкта емпатії. В основі такого ставлення лежить дисонансна емпатія.
Залежно від просторово-часової спрямованості переживань об'єкта і суб'єкта емпатії розрізняємо наступні ставлення:
- ретроспективне емпатійне ставлення - це ставлення, яке проявляються в емпатійних переживаннях з приводу емпатогеної ситуації, що вже була пережита суб'єктом емпатії, але через її особистісну значущість переживається повторно;
- симультантне (перцептивне) емпатійне ставлення - прояв емпатійності суб'єктом стосовно до об'єкта емпатії, який реально сприймається (ситуація "тут і тепер");
- антиципуюче емпатійне ставлення - емпатування суб'єкта об'єкту не в реальній, а в прогнозованій емпатогенній ситуації. До таких емпатогенних ставлень найчастіше схильні люди з високою особистісною тривожністю й емотивністю в ситуаціях відсутності повної інформації про об'єкт емпатії.
За інтенсивністю функціонування конативних (дієвих) компонентів в емпатійному процесі диференціюємо емпатійні ставлення на пасивні та дієві;
- пасивне емпатійне ставлення - це ставлення, за якого суб'єкт проявляє стосовно об'єкта емпатії всі її форми, крім реального сприяння; 25.
- дієве емпатійне ставлення - це ставлення, в основі якого лежить емпатійний процес, що закінчується реальним сприянням, поведінкою допомоги і т.п. Іншими словами, це може бути і елементарна, й особистісно-смислова, і трансфінітна емпатія, кожна з яких процесуально завершена.
Виділені типи емпатійних ставлень не ізольовані один від одного, їм властива когерентність, тобто внутрішній зв'язок. Так, духовні емпатійні ставлення, що є в той же час інтерсуб'єктивними емпатійними ставленнями, можуть бути консонансними або оконансними (переживання, ставлення віруючих при войовничому атеїзмі відповідно до Бога і революціонерів-фанатиків).
Емпатійні ставлення проявляються у взаємодії, спілкуванні, вчинках, а також діяльності. Так, багато дослідників вважаюсть емпатію основним компонентом емоційного аспекту спілкування, соціальної перцепції. Ми вважаємо, що елементи віртуальної емпатії, квазіемпатії, духовної емпатії є необхідним в творчій діяльності. І це не є неправомірним розширенням такого поняття. До того ж названі види емпатії неможливо замінити проекцією, уявою, фантазією тощо. Адже останні є абсолютними когнітивними процесами, а при емпатуванні проектований або уявний світ переживається суб'єктом іноді навіть, ніж в умовах реальної емпатогенної ситуації.
Проявляючи духовну, віртуальну чи квазіемпатію, особистість переживає почуття стосовно суб'єктивної реальності (внутрішнього світу іншої людини), проте не безпосередньо відображеної, а спроектованої. Прикладом такої емпатійності можуть бути переживання художників, письменників, музикантів за своїх героїв і твори. Французський письменник Г.Флобер плакав, співчуваючи мадам Боварі. Художник В.В.Верещагін заявив одного разу, що він більше не буду писати батальних сцен тому, що дуже близько до серця приймає те, що пише, буквально виплакує горе кожного пораненого і вбитого. Плакав над своїми творами і П.І.Чайковський. Про надвчування в переживання своїх героїв, природу говорили І.ІЛевітан, Е.Мане, О.Роден.
26.
Таким чином, емпатія проявляється не лише у вигляді відповідного ставлення до іншого, але й у специфічній діяльності, предметом якої є внутрішній світ іншої людини, а змістом - переживання емоцій іншого (співпереживання), переживання з приводу почуттів іншого (співчуття, співрадість, заздрість, злість), побудова моделі поведінки, що допомогає або протидіє об'єкту емпатії, реальні сприяння або ж протидія йому. Безпосередньою метою емпатування є оягнення внутрішнього світу іншої людини. Вона може усвідомлюватися і не усвідомлюватися. Назвемо основні з них.
Утилітарні мотиви. В основі таких мотивів лежить прагнення до маніпуляції людиною, використовування її як засобу. Часто в ділових переговорах, педагогічній діяльності, особистих стосунках маніпулятор намагається осягнути внутрішній світ іншої людини з метою максимального впливу на неї, маніпуляції особистістю.
Соціальні мотиви. Соціальна мотивація при емпатуванні передбачає реалізацію потреби в благополуччі іншої людини, що виражається в допомозі їй, сприянні, прояві співчуття, співрадості, розумінні.
Ділові мотиви. При діловій мотивації емпатування відбувається з метою оптимізації взаємодії, спілкування, налагодження співробітництва.
Пізнавальні мотиви. В основі пізнавальних мотивів лежить один з моментів реалізації спрямованості на іншу особистість, зацікавленості в людях, прагнення до саморозвитку через збагачення емоційного і соціального досвіду;
Екзистенціальні мотиви. Екзистенціальна мотивація передбачає осягнення смислових утворень, буттєвої сутності іншої людини, її душевного життя.
Емпатійна діяльність може буди полімотивованою. Так, в основі досягнення співробітництва можуть лежати не тільки ділові мотиви, але й соціальні, пізнавальні. Соціальні і пізнавальні мотиви емпатування, як правило, доповнюються екзистенціальними, утилітарні - діловими.
Продуктом емпатійної діяльності може бути побудова особистих ціннисних систем, зміна стану іншої людини, трансформація. Я-концепцій суб'єктів, що взаємодіють, їхнього духовного життя, життєвих світів. 27.
Було показано, що емпатія, як і будь-яка діяльність, має процесуальний характер. Її операціями виступають механізми емпатії - емоційне перемикання, ідентифікація, рефлексія, децентраційні, антиципуючі, пошуково-орієнтаційні операції. Діями емпатування є співпереживання, сприйняття емпатогенної ситуації, переживання з приводу почуттів Іншого, побудова моделі відповідної поведінки. Вони можуть здійснюватися як у непреривному емпатійному процесі, так і дискретно. Закономірно, що ці дії відбуваються у внутрішньому плані людини, хоча можуть бути і вираженими у вербальному і невербальному спілкуванні, відповідних поведінкових реакціях, віинках.
Підсумовуючи вище сказане, зазначимо, що основними функіями емпатії є: спонукальна, пізнавальна, комунікативна, взаєморозуміння, регулятивна, смислоутворююча, забезпечення Я-Ти-зв'язку.
28.
