Емпатія, як професійно-важлива якість вчителя фізичної культури

Гуманістична сутність педагогічної діяльності розкривається найбільш повно у психологічному контексті "вчитель - учень". Відомо, що вчитель повинен бачити світ очима школяра, інакше педагогічну співпрацю неможливо організувати ні на дидактичному, ні на психологічному рівні. Таке професійне бачення розвивається на основі природної якості педагога – емпатійності. Вона включає в себе високий рівень чутливості, уважності до іншого, співчуття, співпереживання. Тобто емпатія у структурі особистості вчителя може і повинна розглядатися, з одного боку, як ситуативно виникаюче переживання, а з другого - як стійка індивідуальна якість, спрямованість особистості, що виявляється в готовності вчителя проявити емоційне тепло, співпереживання, співчуття, сприяння учневі. Зрозуміло, що така душевність педагога допомагає йому розвивати душевність школяра. Таким чином, емпатійність необхідно розглядати як одну із провідних характеристик особистості педагога.

Науковці відзначають, що проблема емпатійності є досить актуальною в учительському середовищі. Так, згідно досліджень Т.Василишиної, тільки 27,5% вчителів мають високий рівень емпатії.

Ні для кого не є секретом, що у шкільному середовищі існують певні проблеми у взаємодії вчителів та учнів, зокрема: домінування формального стилю у стосунках із дітьми, нестача інтимно-особистісного спілкування, невміння зрозуміти індивідуальність школяра, відсутність навичок розвивального впливу на учнів, брак взаєморозуміння.

Як зазначає А.Штейнмец, у структурі педагогічної майстерності слабко проявляється та форма емпатії, яка спрямована від дорослого до дитини і яку можна назвати "міжвіковою низхідною емпатією". Виступаючи у якості компонента мислительного процесу, вона обумовлює необхідний рівень розв'язання педагогічних проблем, які потребують орієнтації у психології школяра, розуміння його особистості. Вчителі із нерозвиненою емпатією

29.

нерідко допускають педагогічну нетактовність, застосовують невиправдані покарання. Вони не здатні стати на місце дитини, не вміють орієнтуватися у світі значимих для учня переживань.

Професійне педагогічне спілкування утверджує суб'єкт-суб`єктні взаємостосунки, де учень виступає рівним партнером співпраці з учителем. Як наголошує О.Д.Кайріс, саме емпатійність дозволяє вивести процес розвитку індивідуальності школяра на рівень відповідності психологічним закономірностям суб'єкт-суб`єктної взаємодії людей взагалі і в системі "дитина - дорослий" зокрема. Тобто емпатійне спілкування учителя з учнями характеризується рівністю психологічних позицій учасників – двох суб'єктів, взаємним проникненням партнерів у світ почуттів та переживань один одного; активною гуманістичною установкою партнерів, здатністю співчувати, співпереживати, допомагати. Принципово важливою умовою співпраці учня та учителя є мистецтво вловлювати усі складні і, нерідко, дуже тонкі нюанси її психіки, вміння бачити світ її очима.

Вихованню емпатійної, співчутливої особистості вчителя важливого значення надавали відомі педагоги та психологи-класики. Так, на думку великого українського педагога В.О.Сухомлинського, турбота про благополуччя інших людей – одна із найголовніших. В умінні "відчувати душу" іншої людини, у здатності розуміти її душевний стан - одна із найважливіших характеристик особистості. В окресленому ним ідеалі педагога перша і визначальна риса – гуманізм, моральність. Емпатія проявляється у тих емоційних ситуаціях, коли, говорячи словами В.О.Сухомлинського, "людина серцем відчуває найтонші рухи серця іншої людини і відповідає на них власними душевними рухами".

Педагогом-гуманістом стає лише людина з розвинутим почуттям жалю, взаємодопомоги. У налагодженні гуманних стосунків учителя з учнями важливу роль відіграє його здатність проникати в духовний світ дитини, співчувати її, пройматися її почуттями. Сухомлинський радив педагогам формувати вміння відчувати себе в іншій людині й людину в самій собі.

30.

 Без взаємного розуміння, допомоги, підтримки неможливе встановлення добрих стосунків учителя з учнями. На думку Сухомлинського, завдання педагогів – "пізнавати серцем усе, чим живе, що думає, з чого радіє й чим засмучується вихованець".

Неодноразово до проблеми емпатійності, доброти, людяності звертається у своїх працях Ш.О.Амонашвілі. Уся його педагогічна система пронизана гуманізмом, любов'ю і повагою до вихованців. Шалва Олександрович говорить про емпатійність як "тепло серця", як "дар відчування іншої людини". У наукових працях "Психологічні основи педагогіки співробітництва", "Особистісно-гуманна основа педагогічного процесу" автор підкреслює, що емпатійність як особистісна риса педагогів є обов'язковою умовою для формування у дітей здатності "відчувати іншу людину".

Отже, глибоко усвідомлене, стійке гуманне ставлення до учнів – це компонент істинної педагогічної культури, це риса справжнього педагога.

Проте вміння зрозуміти іншу людину, співпереживати, співчувати їй, тобто проявляти емпатію у стосунках із нею – ці якості ще не стали особистісними якостями усіх без винятку вчителів. Здавалось би, не потребує доказів те, що від професійної майстерності, культури педагогічного спілкування, емпатії вчителя залежить не тільки сьогодення шкільного життя, але і можливість гуманізації суспільства в цілому. Тому важливо, щоб майбутній вчитель цілеспрямовано формував у собі не тільки педагогічні знання, уміння і навички, але і відповідні професійні якості, в тому числі у сфері спілкування.

 31.

Розділ II. Емпіричне дослідження рівня емпатійної здібності студентів.