Семантичні особливості фразеологізмів

Семантика, в широкому сенсі слова, - є аналізом співвідношення між мовними виразами та світом, реальним чи уявним, а також саме це відношення та сукупність таких відносин.

Семантичний компонент обов'язково включає в себе лексикон, в якому про кожному слові повідомляється, що воно позначає, тобто кожному слову зіставляється його значення в даній мові і правила комбінування (взаємодії) значень слів, за якими з них формується зміст більш складних конструкцій, насамперед пропозицій.

В якості самостійної лінгвістичної дисципліни семантика виділилася порівняно недавно, в кінці XIX ст. сам термін "семантика" для позначення розділу науки був вперше введений в 1883 французьким лінгвістом М. Бреаль, що цікавився історичним розвитком мовних значень. Аж до кінця 1950-х років поряд з ним широко використовувався також термін "семасіологія", нині зберігся лише в якості не дуже вжиткового назви одного з розділів семантики.

Об'єкт семантики складає єдність трьох елементів мовного знака: що означає, денотата і означуваного. Зовнішній елемент (послідовність звуків або графічних знаків) - що означає - пов'язаний, по-перше, з позначається предметом, явищем дійсності - денотатом, і, по-друге, з відображенням цього предмета, явища у свідомості людини - означуваним. Означається є результатом суспільного пізнання дійсності і звичайно тотожне поняттю, іноді поданням. Потрійна зв'язок - «що означає - денотат - означається» складає категорію значення, основну одиницю (осередок) семантики.

Ці трьох аспектні одиниці вступають між собою в закономірні, системні відносини, уподібнюючись одна інший по одному з трьох елементів: по означаючому (синоніми), по тому, що означає (омоніми), по денотату і референту (особливий різновид синонімії - трансформація, перифраз). Синонімія, омонімія, перефразовування (трансформація), а також полісемія утворюють основу системності в семантиці.

Образні чинники фразеологізації заперечених словосполучень

Процес фразеології є універсальним у лінгвістиці, тому що фразеологізми наявні в усіх мовах і в кожній мові вони мають свої форми вираження. А.Г.Назарян пояснює це тим, що "фразеологізми, будуючи на різнооформленими мовними утвореннями, порівняно з фонемою, морфемою, словом, наділені складнішою лексико - граматичною і особливо змістовною структурою, у творенні якої більшою мірою беруть участь позамовні чинники. Ці чинники відіграють суттєву роль у формуванні і розвиткові фразеологічної одиниці (ФО), зумовлюють їх національний характер". Фразеологізація одиниць мови пов'язана зі зрушенням у семантичній структурі компонентів, які, різною мірою втрачаючи денотативну спрямованість, дезактуалізуються.

Проблеми фразеологізації висвітлені в роботах таких мовознавців, як: С.Н. Денисенко, Р.П. Зорівчак, О.В. Кунін, В.М. Мокієнко, які враховують семантичні та структурні особливості генотипу і чинники, що виникають у процесі фразеологізації. Так серед способів фразеологізації О.В. Кунін називає: а) переосмислення вільних сполучень слів, б) переосмислення стійких сполучень слів нефразеологічного характеру, в) створення ФО поза стадією вільного сполучення слів, г) спотворення компонентів словосполучення. При переосмисленні послідовнозалежним шляхом нові значення формуються в такому порядку: вільне словосполучення - первинно - образне значення - вторинно - образне значення і т.д., напр., і пальцем не доторкнутися - (не торкатися чогось) - і пальцем не доторкнутися (не зробити ніякої дії). У такій ієрархічній організації розвитку значень " одна сема відноситься до іншої як елемент нижчого порядку до елемента вищого". За аналогією до складнопідрядних речень із послідовною підрядністю їх можна назвати семемами першого (другого, третього і т.д.) ступеня, де вільне словосполучення виконує роль головного речення.

У сучасному мовознавстві метафора розглядається як багатоаспектне лінгвістичне явище, що є результатом природного розвитку мови, зумовленого пізнавальною та комунікативною діяльністю людини під час соціально - історичної практики, коли нові соціальні відносини та зв'язки приводять до перетворення інформації, сконцентрованої в словесних знаках. Охоплюючи різні аспекти мови, метафора виявляється в усіх функціональних різновидах мови. У процесі метафоротворення беруть участь три сутності:

) основа метафори як думка про світ (предмет, подію тощо), яка, в першу чергу, існує у внутрішньому мовленні, тобто в довербальній формі; 2) деяке образне уявлення про допоміжну сутність; 3) саме значення тієї одиниці, що переосмислюється шляхом метафоризації імені. З одного боку, воно викликає образне уявлення, що співвідноситься з референтом даного значення, з іншого - діє як фільтр, тобто організує смисл нового поняття. Отже, метафора розглядається як процес такої взаємодії зазначених сутностей та операцій, що сприяє отриманню нового значення про світ та позначенню цього знання за допомогою номінативних одиниць. Характерними ознаками цього процесу є образність, вибір релевантних ознак для утворення гносеологічного образу реальної дійсності та фактор адресата, тобто здатність адресата до розуміння як самої метафори, так і образу, який вона позначає.

Семантичні групи німецьких фразеологізмів з компонентом заперечення та особливості їх вживання

Серед обраного для аналізу матеріалу виділяємо декілька тематичних груп фразеологізмів з компонентом заперечення, на яких ми зосередимо нашу увагу.