Психолого-педагогічні основи екологічного виховання молодших школярів

 

Величезне значення має психологічний аспект, що містить:

• розвиток екологічної свідомості;

• формування відповідних потреб, мотивів та настанов особистості;

• вироблення етичних, естетичних почуттів, навичок і звичок;

• виховання стійкості волі;

• формування значущої мети екологічної діяльності [13, c. 18-19].

Тому формування екологічної свідомості необхідно починати з молодшого шкільного віку.

Провідну роль у вихованні дитини молодшого шкільного віку відіграє школа, яка організує процес формування екологічної культури, що містить навчальну та поза навчальну роботу [13, c. 21].

Екологічне виховання – це педагогічний і психологічний процес формування бережливого ставлення до навколишнього середовища. Тому вибираючи форми, засоби та методи екологічного виховання молодших школярів, педагог повинен враховувати психологічні особливості даного віку.

Розвиток психіки здійснюється насамперед на основі провідної для певного вікового періоду діяльності. Такою діяльністю, основною діяльністю, першою та найважливішою задачею та обов'язком для молодших школярів є учіння – набуття нових знань, умінь і навичок, накопичення систематичних відомостей про світ, що оточує, природу та суспільство, яке суттєво змінює мотиви їхньої поведінки та відкриває нові джерела розвитку пізнавального й особистісного потенціалу [1].

Психологічний розвиток молодших школярів включає – навчальну діяльність та пізнавальні процеси.

Навчальна діяльність у початкових класах стимулює насамперед розвиток психічних процесів безпосереднього пізнання навколишнього світу – відчуттів і сприймань. У процесі навчання сприйняття, стаючи особливою цілеспрямованою діяльністю, ускладнюється та поглиблюється, стає більш аналізуючим, диференційованішим, набуває характеру організованого спостереження. У зв'язку з цим змінюється роль слова в сприйнятті. В учнів І-ІІ класів слово переважно виконує функцію називання (словесне позначення після пізнавання об'єкта), цим і завершується аналіз, сприйняття [1].

Включення школярів у процес навчання сприяє формуванню у них такого виду діяльності, як спостереження. У процесі навчання забезпечується зростання швидкості перебігу процесів сприймання, збільшення числа сприйнятих об'єктів, розширення обсягу їх запам'ятовування тощо. Поряд із зазначеними кількісними змінами у розвитку сприймань молодших школярів відбуваються також якісні зміни. Вони являють собою певні перетворення структури сприймання, виникнення нових особливостей, які свідчать про зростання його пізнавальної ефективності. Поступово сприймання у молодших школярів стає більш довільним, цілеспрямованим і категорійним процесом. Сприймаючи нові для себе об'єкти, діти намагаються віднести їх до певної категорії. Вибираючи предмети з деякої сукупності, вони орієнтуються здебільшого на їхній колір та форму, беручи саме їх за характерні ознаки. З віком значення форми в цьому смислі зростає, як зростає і точність розрізнення форми предметів [1].

Увазі учнів початкових класів притаманні деякі вікові особливості. Основна – слабкість довільної уваги. Можливості вольового регулювання й управління увагою на початку молодшого шкільного віку обмежені. Довільна увага молодшого школяра вимагає так званої близької мотивації. Якщо у старших учнів довільна увага підтримується і при наявності далекої мотивації (старшокласник може примусити себе зосередитися на нецікавій і важкій роботі ради результату, який очікується в майбутньому), то молодший школяр може зосереджено працювати лише при наявності близької мотивації (перспективи одержати "п'ятірку", заслужити похвалу вчителя, краще за всіх справитися з завданням і т.д.) [8, c. 42].

У молодших школярів домінує увага мимовільна, спрямована на нові, яскраві, несподівані та захоплюючі об'єкти. Мимовільна увага стає особливо концентрованою та стійкою тоді, коли навчальний матеріал відрізняється наочністю, яскравістю, викликає у школяра емоційне відношення. Тому найважливішою умовою організації уваги є наочність навчання, широке застосування різних наочних посібників – ілюстрацій, малюнків, макетів, муляжів. Однак треба пам'ятати, що молодші школярі дуже вразливі. Надто яскраві наочні враження іноді можуть створити такий сильний осередок збудження в корі головного мозку, що в результаті цього загальмується будь-яка можливість розуміти пояснення, аналізувати й узагальнювати матеріал [1].

Пам'ять у молодшому шкільному віці під впливом навчання розвивається у двох напрямках: посилюється роль і питома вага словесно-логічного, смислового запам'ятовування (порівняно з наочно-образним), і дитина опановує можливістю свідомо управляти своєю пам'яттю та регулювати її прояви (запам'ятовування, відтворення, пригадування). У зв'язку з віковим відносним переважанням діяльності першої сигнальної системи у молодших школярів більш розвиненою є наочно-образна пам'ять, ніж так звана словесно-логічна. Вони краще, швидше запам'ятовують і міцніше зберігають у пам'яті конкретні відомості, події, обличчя, предмети, факти, чим визначення і пояснення [1].

Істотні зміни відбуваються в когнітивної сфері. У цей віковий період значно зростає функціональне значення другої сигнальної системи, слово все більше набуває узагальнююче значення. Основні властивості нервових процесів дітей 7-10 років за своїми характеристиками в основному наближаються до тих, що спостерігаються у дорослих людей. Разом з тим вони у більшості дітей ще дуже нестійкі, тому фізіологи вважають, що говорити про тип нервової системи молодших школярів можна лише умовно [14].

Е. Е. Данилова, характеризуючи особливості молодшого шкільного віку, пише, що він є сенситивним:

- для формування мотивів навчання, розвитку стійких пізнавальних інтересів і потреб;

- розвитку продуктивних прийомів і навичок навчальної роботи, "вміння вчитися";

- розкриття індивідуальних особливостей і здібностей;

- розвитку навичок самоконтролю, самоорганізації і саморегуляції;

- становлення адекватної самооцінки, розвитку критичності по відношенню до себе і до оточуючих;

- засвоєння соціальних норм, морального розвитку;

- розвитку навичок спілкування з однолітками, встановлення міцних дружніх контактів [5].

У процесі виховання учні повинні опанувати систему наукових моральних переконань, що не можуть складатися стихійно, тільки на основі особистого досвіду. Крім того, і свій особистий досвід моральної поведінки учні не завжди можуть без допомоги педагога правильно осмислити, тому треба керувати формуванням їхніх переконань [11].

У молодших школярів воно покликане формувати перші уявлення про навколишній світ, живу і неживу природу, ставлення до природи, що виявляється в конкретній поведінці на емоційному рівні. Екологічне виховання школярів на сучасному етапі потребує психологічної включеності особистості в світ природи з подальшим поетапним конструюванням системи особистісного ставлення до природи (теоретичним, емоційно-ціннісним, практично-дійовим). Це забезпечує дотримання логіки формування екологічних знань, використання їхнього пізнавального та виховного значення у навчально-виховному процесі. Саме в цьому полягають особливості екологічного виховання на засадах "глибинної екології", яке передбачає формування усвідомлення єдності і цілісності природи, унікальності та неповторності живих систем, взаємозв'язку та взаємозалежності явищ природи, розуміння людини як невід'ємної ланки у взаємозалежностях природи, утвердження поваги людини до всіх форм життя, гармонійного розвитку людини і природи [17].

Психолог А. Н. Леонтьєв зауважує, що у дітей молодшого шкільного віку може бути сформована готовність до правильної взаємодії з навколишньою природою. Вона містить емоційну сторону — чутливість до світу природи, почуття здивування, захоплення, емоційно-позитивні ставлення до неї та її об’єкта, мотиви поведінки, ділову готовність — можливість реалізувати свої знання в різних нестандартних навчальних та ненавчальних ситуаціях; інтелектуальну готовність — певний рівень сформованості знань про природу, віковий рівень ерудиції та пізнавальних інтересів, розуміння себе як носія екологічної культури. При цьому актуальнішими для молодших школярів є емоційні переживання, що пов’язані з процесом спілкування з об’єктами природи, а також різна діяльність у ній [13, c. 19].

У дітей молодшого шкільного віку ставлення до природи реалізується на несвідомій основі. Малюки, не розуміючи цього, не відділяються від зовнішнього середовища, почуваються природною частинкою природи. Між дітьми, тваринами та рослинами встановлюються інтуїтивні відчуття і навіть взаєморозуміння. Дитина відкрита для того, щоб відчувати та засвоювати екологічні правила цих взаємин, перетворювати їх на свої звички [13, c. 19].

Керувати формуванням моральної свідомості необхідно ще й тому, що складні моральні переконання не можуть виводитись тільки з особистого досвіду учнів у силу його обмеженості. Складні моральні поняття та категорії можуть виводитися з переробки й усвідомлення всього суспільно-історичного досвіду і є результатом як особистого досвіду, так і оволодіння наукою про мораль [11].

Отже, психолого-педагогічні основи екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку складаються з урахування вікових психологічних особливостей. Психологічні особливості складаються з навчальної діяльності та пізнавальних процесів – це і розвиток пам’яті, сприйняття, уваги тощо. Знаючи всі ці особливості молодших школярів, вчитель використає ефективні методи екологічного виховання.