Історіографія питання

Інтерес до постаті Іринея Фальковського виник ще в 1827 році. Митрополит Євгеній Болховітінов вперше згадує про Іринея Фальковського у своєму «Историческом словаре»: подає його коротку біографію і перелік уже надрукованих творів [173; c. 208]. Життєпис Іринея Фальковського Євгеній Болховітінов починає із короткого викладу біографії його батька Юстина Фальковського [173; c. 208]. У статті також подається огляд опублікованих праць Фальковського станом на 1827 рік: 1) «Christianae Orthodoxae dogmatico-polemicae theologiae compendium в 2-х томах в МосквѢ 1802 г. В 8 д. л.»; 2) «Толкованіє на посланія св. Апостола Павла к Римляном и Галатом, напеч[атанное] двумя книжками в 8 д. л. в КіевѢ 1806 и 1807 г.»; 3) «Сокращеніе церковной хронологіи, называемой наукою о Пасхаліи напеч[атанное] в МосквѢ 1797 г. В 8 д. л.»; 4) Два Календаря с историческими статьями напеч[атанное] в КіевѢ 1797 и 1798 г. в 4.д. л [173; c. 210]. Далі дослідник наводить ще кілька назв рукописів Фальковського, які, на його думку, могли б становити інтерес. Це «Изъясненія на всѢ 14 Посланій Павловых», нѢсколько «Томов Поучительных Слов и БесѢд», «Сокращеніе Церковных Прологов на весь год» в 12 книжках, «Сокращеніе смѢшенной Математики Волфыевой», «Размышленія ежедневныя» и многія латинскія стихотворенія разнаго рода. Он оставил и цѢлую книгу Жизнеописанія своего до возвращенія в Кіевскую Академію, но далѢе сего времени не продолжал» [173; c. 210]; серед цього переліку зустрічаємо й згадку про автобіографічні записки, які, як побачимо пізніше, стали основою для монографії Георгія Булашова.

Минає 29 років, і у 1856 році з’являється двотомник Віктора Аскоченського «Киев с древнейшим его училищем Академиею»; у другому томі цієї книги автор оминає увагою постать Юстина Фальковського, зосереджуючись на біографії самого Іринея Фальковського і називає його «найдорогоціннішим надбанням для (Києво-Могилянської – М.Т.) Академії». Як стверджує Віктор Аскоченський, Іринея Фалковського «застосовували скрізь, де не вистачало професора і всяка наука виходила повною і завершеною із його художньої руки» [98; c. 332–333]. Дослідник пише: «Як наслідок цього указу святого Синоду від 17 січня того (1799 – М.Т.) року було наказано висвятити в архімандрити соборного ієромонаха гамаліївського монастиря Іринея Фальковського, залишивши його наставником Академії. У такий спосіб, Іриней, не маючи офіційно звання ректора, і за своїм саном і згідно зі своїми заняттями та згідно із впливом на справи училища став конкретним наглядачем київських шкіл. Його поважали усі без винятку – від професорів до останнього питомця, а любов киян до нього перейшла у його обожнювання. Братський монастир вважав його своїм архімандритом, забуваючи при тому, що він є у штаті Гамаліївського монастиря. І дійсно, таких людей, як Фальковський, Київська академія мала небагато: і богослов, і філософ, і математик, і лінгвіст, і оратор, і поет і, на додачу, ще й друг наставників і студентів! То ж і не дивно, що внаслідок цього його ймення ще й досі ототожнюється із спогадами про Київську академію, яка нині уже віджила своє» [98; c. 403].

У підрозділі «Про число наставників, які мають посади» міститься інформація, базована на записках Фальковського, зроблених у 1802 році [70; арк. 1–89]. Це був опис, зроблений Фальковським на державне замовлення у зв’язку із плануванням реформ в освітній сфері, котрі запланувала Катерина ІІ. Називалися ці записки «Описаніе Кіевской Академіи противу вопросов, данных от министра народного просвѢщенія ДѢйствительнаго Тайнаго СовѢтника и Кавалера графа Петра Васильевича г[осподина] Завадовскаго 1802 года» [50; арк. 28–52]. Про цей документ у своєму короткому огляді пізніше згадає Філарет (Гумілевський). Ці записки були опубліковані 1862 р. у «Киевских епархіальних вѢдомостях» [199; с. 28–210]. Вони містять відомості про предмети, які викладалися в Києво-Могилянській академії у часи Фальковського.

Віктор Аскоченський подає той же перелік друкованих творів, що й Євгеній Болховітінов, проте, на відміну від свого попередника, подає скорочену назву 3 пункту, а саме «Сокращеніе церковной хронологіи» [98; с. 541].

У своїй праці Віктор Аскоченський натякав на потребу видання рукописів Фальковського [98; с. 333]. Заслугу Віктора Аскоченського можна вбачати в тому, що саме його праця дала поштовх зростання інтересу до творів Фальковського. Так, у 1867 році з’являються друком тексти трьох бесід Фальковського, опрацьовані Никифором иим: «Преосвященнаго Иринея (Фальковскаго), епископа чигиринскаго, викарія кіевскаго, бесѢда на день обрѢзанія Господня и на новый 1811-й год» [210; с. 124–126], «Преосвященнаго Иринея (Фальковскаго), епископа чигиринскаго, викарія кіевскаго, бесѢда на день Богоявленія Господня, января 6 дня 1811» [210; с. 127–129], «Преосвященнаго Иринея Фальковскаго бесѢда в недѢлю о митарѢ и фарисеѢ января 22 дня, 1811 года» [211; с. 274–277], «Преосвященнаго Иринея (Фальковскаго), епископа чигиринскаго, викарія кіевскаго, бесѢда на день БлаговѢщенія Богородицы и в субботу Лазареву, марта 25 дня, 1811 года» [212; с. 414–416] з короткими коментарями та біографією Фальковського [210; с. 129–136]. Никифор Щоголев не подає нових даних у біографії Іринея Фальковського, але зосереджує увагу на його проповідях, акцентуючи на потребі їх видання: «Ми сподіваємося, що в міру того, як із бігом часу збільшується історичний інтерес до службової і вченої діяльності преосвященного Іринея Фальковського, багато із його творів буде відшукано у бібліотеках, де вони зберігаються, будуть розчитаними, оприлюдненими, а, можливо, й виданими якимись ентузіастами» [210; с. 132]. Професор Щоголев подає детальний перелік п’ятисот двадцяти семи проповідей, виголошених Фальковським протягом 1811–1816 рр.; ці рукописи дослідник викупив у приватної особи, імені якої не називає. Також він припускає, покликаючись на інформацію, подану Іваном Павловським [155; с. 754], що десь повинні зберігатися ще стільки ж промов, оскільки Фальковський продовжував свою проповідницьку діяльність аж до 1823 року. Автор стверджує, що Філарет (Гумілевський) у своїй праці «Огляд російської духовної літератури» («Обзор русской духовной литературы») згадує про декілька томів промов Іринея Фальковського, спираючись на той факт, що згадані 6 томів, які містять оті 527 промов, не були доступними для широкого загалу, – отож він переконаний, що чи то Філарет чув про них від якогось авторитетного респондента, або у його власній бібліотеці, чи в чиїйсь іншій знаходяться томи, яких не вистачає [210; с. 132–133]. Ці роздуми Н. Щоголева були цілком імовірними, бо, як свідчить Г. Булашов, відомо 1300 проповідей Фальковського [111; с. 213]. Євгеній Болховітінов, до речі, також згадує про кілька томів «слов и БесѢд» [173; с. 210]. Крім визначення кількості проповідей, Никифор Щоголев також наводить аналіз стилю та тематики промов Фальковського.

У згаданій праці «Киев с древнейшим его училищем Академиею» Віктора Аскоченського йдеться про ще один цікавий штрих до образу Іринея Фальковського – про так звану «Справу, яка виникла в результаті образливого листа Іринея Фальковського до митрополита Ієротея». В Аскоченського ця справа, яка дійшла до священного Синоду, наводиться в контексті змалювання постаті митрополита Ієротея Малацького. Йдеться про те, що Фальковський, виступивши на захист одного із студентів, відправив до митрополита лист, який містив образливі висловлювання і численні звинувачення. Ієротей повідомив Синоду, що не бажає бути суддею у власній справі. Докази підтверджували вину підсудного, а Фальковський опинився під загрозою втратити сан і всі посади.

Детальніше цю справу описує професор С. Т. Голубєв. Його стаття «Дело, возникшее вслѢствіе оскорбительнаго письма Иринея Фальковскаго к митрополиту Ієроθею», написана на основі «Актов Кіевобратскаго училищнаго монастыря и Академіи», надрукована у 1874 році в журналі «Киевские епархиальные ведомости», доповнює інформацію, наведену в книзі Віктора Аскоченського. У тексті Аскоченського увагу відразу привертає те, про що говорить і сам Голубєв: «...він (Аскоченський – М.Т.) дуже неясно і неконкретно сказав про причину, яка спровокувала з боку Фальковського образливий лист до Ієротея і жодного слова – про його зміст» [114; с. 141].

Степан Голубєв викладає біографію Фальковського, доводячи її лише до 1799 року, коли й був написаний згаданий лист, а тоді переходить до опису причин його написання. Далі Голубєв подає текст листа.

У 1861 році в кількох номерах журналу «Киевские епархиальные ведомости» була надрукована детальна розвідка про життя Іринея Фальковського під титулом «Хроника жизни преосвященнаго Иринея Фальковскаго, составленная по его рукописям» з додатками, складена професором Іваном Скворцовим на основі рукописів самого Фальковського. «Хроніка...» надрукована в трьох числах «Киевских епархиальных ведомостей» [169, 170, 171]. Автор стверджує, що більшість рукописів після смерті Іринея Фальковського були передані в Києво-Софійську бібліотеку: «Вони переважно богословського змісту (проповіді, розмисли, богословські трактати тощо преосвященного Іринея). Проте поміж ними є твори математичні, астрономічні, деякі статті і подібне...» [169; с. 173]. У цій статті автор дає таку характеристику Фальковському: «Іриней, прекрасний і працелюбний вчений нашої Церкви, якому ми зобов’язані скороченням і доповненням догматичного богослів’я Теофана Прокоповича й численними іншими працями на користь Київської академії» [169; с. 173].

Варто додати, що професор Георгій Булашов, автор найґрунтовнішої розвідки про Іринея Фальковського, назвав цю хроніку «ниткою Аріадни серед лабіринтів рукописів» [105; с. 233]. Властиво, Г. Булашов наводить у своїй монографії вичерпний огляд літератури про Фальковського, але кваліфікує ці статті «...переказом власними словами (курсив – Георгія Булашова) огляду, поданого митрополитом Євгенієм» [105; с. 232–233] (очевидно, йдеться про першу згадку імені Іринея Фальковського в 1827 році в «Историческо словаре»). Саму ж «Хроніку...» він називає: «Щасливим винятком, плодом вивчення рукописів преосвященного Іринея Фальковського, останнє про нього слово духовної літератури» [105; с. 232–233]. Проте далі він зауважує, що вона, подібно до інших праць, містить деякі неточності і біографічні похибки [105; с. 232–233].

1863 р. у книзі «Обзор русской духовной литературы» архієпископ Чернігівський Філарет (Гумілевський) подає дуже короткий біографічний нарис про Фальковського, вкладаючись у три речення, і називає Фальковського «Людиною із незвичайними талантами і широкою ерудицією» («человѢк с дарованіями необыкновенными и свѢдѢніями разнообразными») [199; с. 210]. Філарет фокусує свою увагу на постаті Фальковського як ученого, називає його «систематиком віри», наводячи, як приклад, працю Іринея Фальковського «Orthodoxae theologiae dogmaticae compendium» (M., 1802). Самій праці він дає таку оцінку: «Твір наслідує план Теофанової догматики, але набагато кращий від неї за змістом і за викладом» [199; с. 210]. Крім того, називає його «інтерпретатором писань» і подає короткий перелік тлумачень Послань апостола Павла, а це: «До римлян», «До галатів», «До коринтян» і два тлумачення «До солунян» [199; с. 210]. У статті ідеться також про інші твори: промови, слова, бесіди, а також вірші латинською та російською мовами. Фальковський виступає і як знавець церковної історії, про що свідчать наступні його праці – «Краткій церковный пролог», у якому вміщені житія, взяті частково з Четій Міней, а частково з друкованого Прологу;до того додані короткі повчання на кожен день, про які Філарет говорить так: «Мысль сочинителя умная, плодотворная для церкви!» [199; с. 210], «Мартиролог» (не закінчена перша частина) і два календарі з історичними статтями, видані у Києві в 1797 році, які серед переліку друкованих творів наводить у своїй статті Євгеній Болховітінов. Далі Філарет говорить про уже згадані записки, використані Віктором Аскоченським для своєї праці і про видані в 1862 році автобіографічні записки.

Зрештою, в останньому абзаці свого опису Філарет згадує про Фальковського-математика, наводячи назву його праці «Сокращеніе смѢшанной математики» і про згаданий Євгенієм Болховітіновим твір «Пасхаліи», опублікований в 1797 році у Києві.

Наступна праця про Іринея Фальковського – це надрукована 1880 року в «Полтавских єпархиальных ведомостях» стаття Івана Павловського під назвою «Несколько слов об ИринеѢ Фальковском». Біографія дещо відрізняється від традиційного життєпису Фальковського, який з року в рік з’являвся на сторінках різних видань, набуваючи часткових змін. Найперше помічаємо, що Іван Павловський відразу наголошує на походженні Фальковського: «з походження – полтавець» («по родопроисхождению своему – полтавец») [155; с. 752] – пише автор, на наступній сторінці він відкриває нам ще один цікавий факт, про який раніше ніхто не згадував: «... У 1812 році він був призначеним на смоленську єпархіальну катедру. Єпископ Іриней прибув у катедральне місто у дуже буремний час; він потішав й підносив на дусі мешканців міста перед грізним бойовим шумом наполеонівських полчищ і не покидав їх, допоки не прийшло розпорядження військової адміністрації покинути місто. Єпископ виїхав зі Смоленська 4-го серпня у той сам день, коли ворог підступав до міста. Виїжджаючи, він узяв зі собою святощі Смоленська – чудотворну ікону Божої Матері і не розлучався з нею до повернення у Смоленськ 24-го грудня 1812 року» [155; с. 753–754]. Якщо в попередніх текстах жоден із авторів не може дати чіткого пояснення, чому Фальковський повернувся зі Смоленська до Києва, то Іван Павловський вважає, що до такого вчинку його спонукали дії архієпископа Феофілакта[155; с. 754]. Павловський завершує свою статтю переліком друкованих творів Фальковського, до яких додає вже опубліковану в 1861 році в «Київських епархіальних відомостях» «Хроніку», яку він називає «Автобиографія Иринея, стихи и отрывки из «ежедневніх розмышленій» [155; с. 755]. Крім цього зазначає, що в 1876 році окремим виданням була надрукована праця Фальковського «О степени родства всех видов», яка до того публікувалася в «РуководствѢ для сельских пастырей». В останньому абзаці Іван Павловський наголошує, що його розвідка має дуже важливе значення, адже жодне полтавське видання не друкувало до цього часу інформації про Фальковського, а оскільки він родом із Полтавщини, то це – необхідно. У додатку Павловський вміщає також ще одну проповідь «Слово в пяток первой недѢли великаго поста на Пассіи[1]» [155; с. 756–765] – як «зразок церковної науки людини, близької полтавському краю» [155; с. 755].

Особливе зацікавлення постаттю Іринея Фальковського припадає на 1883–1884 роки. У 1883 році в журналі «Киевская старина» публікується стаття Георгія Булашова «Ириней Фальковский коадьютор киевский», а в «Трудах Киевской духовной академіи» – його ж монографія «Преосвященний Іриней Фальковський єпископ чигиринський». Саме ця монографія є найбільшою за обсягом і найвичерпнішою на сьогодні працею про Іринея Фальковського. Сам Булашов на третій сторінці монографії пише: «Літератури про Іринея Фальковського, говорячи конкретно, взагалі ще немає» («Литературы об ИринеѢ Фальковском, строго говоря, вовсе еще нѢт») [105; с. 231]. Далі він перелічує всі відомі йому статті, серед яких, крім названих вище, згадані такі: невеличка замітка Макарія Булгакова в «Історії Київської Академії», стаття Геннадія в книзі «Справочный словарь о русских писателях», Антонія Амфітеатрова в «Историко-статистичном описаніи смоленской епархіи», Осипа Бодянського в «Чтеніях в Императорском ОбществѢ Исторіи и Древностей россійских при Московском УниверситетѢ». Згадує він також і про брошуру «Для посѢтителей портретной залы Кіевской духовной академіи» [105; с. 231–232].

Основна частина монографії – це детальний життєпис Іринея Фальковського, написаний на основі автобіографії автора. Крім біографії Булашов подає також короткий аналіз проповідей Фальковського, наголошуючи при цьому, що матеріалу настільки багато, що він вартує окремої монографії: «Їх така велика кількість, що потрібно писати ще одну роботу, щоб детально всі проаналізувати» [111; с. 214].

Того ж таки 1883 року в «Киевской старине» друкується стаття Андрія Тітова під назвою «Во что обошлась опись библиотеки преосв. Иринея Фальковскаго послѢ его смерти» [179]. В основу статті покладено записку, зроблену протоієреєм Павлом Бодянським, у якій подані бухгалтерські записи, пов’язані з укладенням опису бібліотеки Фальковського; цю записку знайдено серед рукописів покійного професора О. М. Бодянського, небожа Павла Бодянського.

Із цього документу довідуємося, що на підготовку самої записки було витрачено лише 13 рублів і 20 копійок – це витрати на папір і на писарські роботи – і це при тому, що загальна сума становила 184 рублі 20 копійок. Залишок, тобто 171 рубель, були витрачені «або ж на трапези, або на хабарі різним особам, які так чи інак були причетними до укладення опису. Цікаво, що духовні персони надавали перевагу трапезуванню, а світські брали грошима» [179; с. 768]. Принагідно А. О. Тітов згадує, що Бодянський був близьким родичем Фальковському і той залишив йому по смерті частину спадку. Із одного запису на клаптику паперу довідуємося, що О. М. Бодянський робить розвідку про автобіографічний рукопис Фальковського. У примітці А. О. Тітов пише: «Біографії, здається, не було, а залишився «Щоденник» Іринея, частина якого є власністю професора Університету святого Володимира М. Ф. Буданова-Владимирського» [179; с. 769]. Серед рукописів є коротенька автобіографія [3], але справді вичерпним біографічним матеріалом вважаємо автобіографічні записки «Біографическія известія о разных приключениях жизни бывшаго Лубенскаго Полку, УѢзда Пирятинскаго, села БѢлоцерковки священника Iоакима Фальковскаго, нареченного в монашествѢ Iустином, и сына его Ивана Фальковскаго, наименованаго в монашеском чинѢ Iринеем, собранныя и списанныя сим послѢдним в разных годах», які справді належали професору Буданову-Владимирському і які він у 1906 році передав в Церковно-археологічний музей при Київській духовній академії. В рукописному архіві Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського міститься рукопис, писаний рукою Буданова-Владимирського, в якому він подає опис автобіографічних записок Фальковського.

У 1907 році в «Трудах Киевской духовной академіи» публікується стаття Миколи Петрова «Автобиографическія записки преосвященнаго Иринея Фальковскаго. Часть 1 (1762–1783 гг.)». У ній автор зосереджується на долі цих записок Фальковського та на їхньому змісті. Петров пише: «Цей рукопис охоплює лише першу частину автобіографічних записок преосвященного Іринея, проте саме ту частину, яка найцікавіша для нас, бо там ідеться про дитинство і юні роки преосвященного Іринея, роки його виховання і навчання вдома, у Київській академії та за кордоном» [159; с. 456]. Отже, цінність цих записок насамперед у тому, що саме з них дізнаємося про перебіг навчання Фальковського за кордоном, про предмети, які він вивчав у європейських університетах, маємо можливість довідатися про нюанси непростої долі його на шляху до виконання своєї заповітної мрії – здобуття всебічної освіти.

«Проте, крім приватного, особистого інтересу самого автора, автобіографічні записки преосвященного Іринея мають і ширше суспільне значення, бо хоча й не він один ішов до світла науки тернистим шляхом закордонної освіти, лише він висвітлив цей шлях у своїх автобіографічних записках» [159; с. 457]. Далі читаємо таке: «Автобіографічні записки Іринея Фальковського відображають не лише обставини його власного закордонного життя та його батька, а почасти й інших його руських співвітчизників, які шукали освіти в Австро-Угоршині. Троє з них, а саме: сам Іриней Фальковський, Андрій Стависький та ієромонах Аарон Пекаліцький, стали згодом професорами Київської Академії і притому чи не єдиними, які завершили тоді своє навчання за кордоном. Тому «Автобіографічні записки» Іринея Фальковського – дуже важливий матеріал для істориків Києво-Могилянської академії...» [159; с. 462]

У 1884 році в журналі «Киевская старина» А. О. Тітов друкує ще один причинок під заголовком «Еще несколько слов об имуществѢ преосвященнаго Иринея Фальковскаго». Мова іде про долю речей, які залишилися після смерті Іринея Фальковського. А. О. Тітов публікує відповідь повіреного Павла Кондзеровського Максимові Бодянському – батькові Осипа Бодянського: «Два образи без окладу, панагія, срібна матерія з образом Спасителя на фініфті, два срібних годинники, три пари старих ножів, два підсвічники, мидниця з міді, три чи чотири старі ряси, стара єнотова ряса, покрита плісом, й інші дрібні речі, – далі: близько 1000 примірників дорогих книг, поміж якими 411 різних священних і загалом російських, 389 латинських і 200 французьких, німецьких та польських, і, врешті, гроші...» [180; с. 741]. Речі ці, за словами Кондзеровського, «старіють, псуються і згідно із описом, зазначені як несуттєві, нецінні» [180; с. 741]. Кондзеровський радить братам Бодянським розподілити весь спадок між собою, поки ще є що ділити: «Мені здається, якщо очікувати, доки з аукціону продадуться речі і книги, треба-таки багато часу; до того часу речі зносяться, кращі з книг можуть бути підмінені (на гірші), а інші і взагалі загубляться...» [180; с. 741]. Зрештою, за рішенням суду, спадщина мала бути розподілена між братами Павлом та Іллєю Бодянськими, а також священиком Максимом Бодянським (той жив у селі і до нього звістка про смерть Іринея прийшла пізніше, проте, отримавши її, він відмовився від своєї частки і радить братам зробити так само: «...ви, дякуючи Всевишньому, нині маєте достаток у цьому житті і не потребуєте спадщини, яка лишилася по смерті покійного, а довідавшись про свою і мою частину – і у грошах, і у речах та й у книгах, віддайте їх Київській академії, а гроші і речі до київських монастирів – тих, де він проживав, – вони ж вам відомі» [180; с. 741]. У результаті гроші таки були поділені між братами та достеменно не відомо, як вони ними розпорядилися.

Період ХХ–ХХІ ст. в порівнянні із століттям ХІХ, не відзначється надмірною активністю у питанні дослідження постаті Іринея Фальковського.

У 1904 році в «Православній богословській енциклопедії» публікується стаття Костянтина Здравомислова, що містить біографічні відомості про Іринея Фальковського. К. Здравомислов не згадує про опубліковані твори Фальковського і не деталізує інформацію про його рукописну спадщину, натомість посилається на статтю Булашова «Преосвященний Ириней Фальковский».

Врешті в енциклопедичному виданні «Києво-Могилянська академія в іменах» з’являється стаття Зої Хижняк. Авторка не обмежується лише біографічними відомостями, які, до речі, кардинально відрізняються від звичних штампів, котрі звучали у XIX столітті – у ній згадано про деякі друковані та рукописні праці письменника [133; с. 558], а також вперше йде мова про ще одну грань талантів Фальковського, а саме – про його музичні зацікавлення. Інформація відзначається точністю, авторка подає чіткі хронологічні рамки тих найважливіших подій у житті Фальковського, які до неї ще не були чітко окреслені, як, наприклад, датування ректорства Фальковського [133; с. 558]. На завершення авторка звично подає перелік друкованих творів, а також перелік попередніх статтей про Фальковського, який більшою мірою охоплює період кінця XIX–XXI ст., проте не містить усіх доступних на сьогоднішній день джерел.

Ряд статей про Іринея Фальковського продовжує дослідження Валерія Шевчука, вміщене у книзі «Муза Роксоланська: Українська література XVI–XVIII століть: У 2 томах» [208; с. 617–620], котра вийшла друком 2005 р. Валерій Шевчук зосереджується на літературознавчому аналізі двох творів Фальковського, а також на характеристиці його стилю загалом. Біографічна інформація дуже стисла і поверхова, проте той факт, що акцент у статті переведено на особливості віршування і тематику поетичної спадщини Іринея, безперечно, компенсує таку стислість біографічних відомостей, особливо якщо зважити на те, що його попередники досить детально описували життєвий шлях Фальковського.

Варто зазначити, що згадане вище видання було логічним продовженням надрукованої у 2004 році антології героїчної поезії «Марсове поле», упорядником якої також був Валерій Шевчук. Зауважимо, що друк, хоча лише двох, проте, на нашу думку, знакових для творчості Іринея Фальковського творів «Промова Готфріда до Коломана» та «Незручності малі не варто зневажати», які не тільки ілюструють обізнаність Іринея Фальковського в теорії віршування, а також вміння будувати влучні образи, проводячи яскраві паралелі між певними історичними і сучасними йому подіями, став своєрідним відгуком на заклик Володимира Аскоченського про потребу друку рукописів Іринея Фальковського.

Окрім згаданої книги обидва твори, а саме «Промова Готфріда до Коломана» та «Незручності малі не варто зневажати» були передруковані в хрестоматії української літератури «Слово многоцінне». Додамо, що останній твір побачив світ у перекладі Валерія Шевчука, а «Промова Готфріда до Коломана», написана латинською мовою, надрукована у перекладі Віталія Маслюка – це лише один із латиномовних творів, які переклав видатний науковець, інші тексти Фальковського, котрі вміщені у рукописному збірнику «Opera poetica, quibus elegiaci, heroici, saphici et jambici versus contineatur. A Joanne Falkovsky elaborati A[nn]o 1778» [67] чекають свого видання в антології «Латиномовна поезія України (XV–XIX ст.)».

Коротку згадку про Іринея Фальковського – вибрані факти з його біографії й назви латиномовних творів зі збірника «Opera poetica», зокрема, «Descriptio quattuor temporum anni» та «Oratio Godefredi ad Colomanum…» поміщено в опублікованій 2014 р. монографії М. С. Трофимука «Латиномовна література України XV–XIX ст.: жанри, мотиви, ідеї» [182; 204–207]. Напевно, це найсвіжіша згадка в українському літературознавстві про латиномовну спадщину останнього ректора Києво-Могилянської академії.

Отож хоча минуло майже 200 років із часу смерті Іринея Фальковського та з часу публікації першої статті про нього, нечисленних дослідників цікавили насамперед факти, пов’язані із його біографією і з долею його спадщини, зокрема, склад його бібліотеки. Натомість ніхто з них не ставив перед собою мети здійснити комплексного аналізу творчої спадщини поета і науковця.

РОЗДІЛ 2

БІОГРАФІЯ.