Порівняння року з днем

Мудрий Творець всіх речей і Владика небесного зводу,

Слушно чотири створив пори року, які справедливо

Можна, здається мені, порівняти з одним днем і ніччю.

Бо ж як від нас утече темна ніч і раненько зі сходу

Сонце виходить із вод океану на звичну орбіту

Й після міцного, спокійного сну й відпочинку нічного

Люд піднімається смертний, що звик до шоденної праці,

Й знову швиденько береться за діло із радісним серцем,

Так і буває(от бува і тоді) тоді, коли мила весна наступає,

Радість охоплує душу, яку гнобить холод узимку.

Як рід людський, коли сонце досягне зеніту орбіти,

Свій споживає сніданок щоденний, – велить так природа, –

Так і плоди, шо на наших полях дозрівають улітку,

Серп пожинає, і смертні готують з них їжу для себе.

Як ось утомлені працею люди із заходом сонця

Голод і спрагу свою заспокоюють щедрим обідом,

Так із настанням пори виноробства із грон винограду

Осінь приходить прекрасна й багата на фрукти усякі.

Тож, закінчивши в полях свою працю важку, мозолисту,

Смертні на учтах багатих плоди споживають шедріше,

Миле вино попивають, ведуть красномовні балачки,

Фрукти нового врожаю, дозрілі та свіжі, вживають.

Після розваг і забав цих, приходить зима, сніговії,

Холод, пекучі морози, тоді вже всі люди в хижинах

Сиднем печальні сидять, – лише там їх побачити можна.

Зовсім подібно буває й тоді, як ніч непроглядна

Й темінь окутують землю і смертні ідуть спочивати:

Солодко сплять, безпробудно вони цілу ніч аж до ранку,

Бачиш, ось днини початок весну чарівну означає,

Знов же середина – літо в нестерпній пилюці, а вечір

Схожий на осінь, що ходить уся в виногронах доспілих,

Темную ніч порівняти з зимою холодною можеш.

 

Весна

Із чотирьох отих пір, про які я згадав вже раніше,

Зараз про ту розповім, що зветься весною в народі,

Мила пора ця для нас, і кожна душевна людина

Серцем напевно відчує своїм веснянії принади.

Завжди, звичайно, побачиш весни щонайперші ознаки:

В сонця проміннях сіяє сузір'я рогатого Овна,

Й сонце, піднявшись високо, сильніше вогнем припікає.

Януса місяць минає, за ним коротенький приходить,

Далі вже йде весняний, що назву від Марса отримав.

Тільки настане пора весняна, сніговії заноси

Стануть водою тоді і їх прийме земля в своє лоно.

Скоро й вона оживе, хоч лежить ше волога та гола,

Мила прокинеться зелень усюди зі сну зимового,

В ніжнії шати одягне свою годувальницю матір,

Так проганяє пора оця радісна зиму печальну,

Квітами встелює землю, й бачимо зміни великі:

Скинувши біле своє покривало, швиденько зелений

Одяг із квітів і трав одягає земля, ще волога,

Листям, немовби волоссям, голівку свою прикрашає,

Людям, посельцям своїм, подає розмаїту поживу,

Всякі плоди вона родить, а шоби в серця їх вселити

Радість, то силу силенну вирощує квітів барвистих.

Ласкає завжди ці квіти Зефір своїм подувом ніжним,

Запах приємний усюди розходиться й силу, й здоров'я

Смертним приносить, одначе найбільше радіють дівчата:

З квітів вони виплітають усякі віночки й гірлянди.

Їм же, дівчатам, найбільшу несуть насолоду Венерина квітка,

Лілія, жовтий нарцис, фіялка і милий дзвіночок,

Також і інші, крім тих, що відомі Ларентії тільки.

Гляне худоба на них, чи то звірі та всякі звірятка,

Вівці, пастух, селянин, чи то бик, непідступна тварина,

Сповнює радість усіх і у їхніх очах блищить втіха.

Та не лише ця єдина весна є приємна для смертних,

Єсть ще і інша у році пора і не гірша від неї –

Літо квітуче, що завжди красується гордо жнивами,

Саме тоді вже побачиш дари життєдайні Церери.

Овна сузір'я, Бика й Близнюків поступово холонуть.

 

Літо

Після красуні весни до нас літо приходить барвисте,

В пишних віночках з колосся у сяйві пекучого сонця,

Двері йому відчиняє Рака сузір'я спекотне.

Десь посередині літа іде золотава Церера,

Коси й серпи несучи для збирання плодів, вже дозрілих.

Літо – пора плодоносна, і тільки настане, почуєш

Пісню дзвінку солов'їну, що ллється з маленького горла

Солодко й ніжно, то знов сумовито й тужливо.

Будить ця пісня людей, що заснули вже сном безпробудним.

Літа частина минає,коли соловейко виводить

Пісню свою чарівну. Нагороду достатню та щедру

Візьмуть щасливі селяни, що ниви свої обробляють.

Праця на полі важка особливо, одначе надія

На нагороду тягар цей селянам полегшує завше,

Й співи пташині лункі додають їм, утомленим, сили.

Користі літо приносить більше від інших пір року,

Хоч і висушує й палить надмірно воно нашу землю

Й всюди від спеки пилюка, що й трудно ступити ногою.

Душно в ярах і лісах, на родючих полях і на нивах,

Та без тепла, безперечно, живе все загинуло б скоро.

В світі все мудро й до ладу, чи хтось сумнівається в тому?

Літо плекає для смертного люду плоди розмаїті:

Саме в ту пору, як бачиш, вони від тепла дозрівають.

Ворогом літа найбільшим вважають печальную зиму,

Саме вона – протилежна пора, – така думка незмінна,

Хололд й тепло, оті два вороги, один одного нищать,

Землі родючі й поля неврожайні – то недруги вічні.

Тож урожай той, що літо його плодоносне дає нам,

Завжди у нас забирає безплідна зима і з’їдає.

Згодом повільно відходять сузір’я і Рака і Лева,

Й Діви, й вони, коли Феб Світлоносний мине їх, спекотних,

Літу зачинять ворота, й тоді воно владу втрачає,

Небо безмежно-широке лишає і сходить з орбіти.

 

Осінь

Зараз за літом вже осінь крокує й плоди винограду

Спілі несе нам, тоді то дощі йдуть, то сонце засвітить,

Саме в цю пору осінню освічує сонце екватор,

Бо до сузір'я Ваги підходить воно по орбіті.

Вересень. Ще всі дерева обтяжені листям зеленим,

А вже дарує нам осінь плоди скороспілі та фрукти.

Наша родюча земля прибуток дає нам достатній,

Можеш побачить на нивах плодів дивовижнії купи,

Плуга кривого хазяїн вивозить із поля додому.

Вдосталь є всякого збіжжя, яке за тепла ще скосили,

Різні в копицях хліба тут, овес та пшениця дорідна.

Той же, хто викохав сад, де фруктові дерева та квіти,

Фрукти дозрілі зриває з дерев тих: і сливи, і груші,

Яблука, персики, а на грядках огірочки, цибуля,

Редька й редиска, петрушка, там зріє горошок зелений,

Саме багатством таким володіє щасливая осінь.

А в листопаді, як мимо сузір'я Стрільця-луконосня

Пройде Феб-Кінфій, то осінь відходить у небо прозоре.

 

Зима

Осінь відходить, за нею холодна зима наступає,

Людям приносить пекучі морози й безплідне безділля.

Чи ж то вона, що наокруж всю землю снігами встелила,

Не випускає холодних вітрів із уст блідосніжних?

Ну ж, і печальний вона посланець і зусиль прикладає,

Щоб роботящі сиділи без діла і праці зреклися.

Нині, здається мені, поділяє цю думку багато,

Пошепки, правда, і також оті, хто не хтів визнавати

Й твердив завзято, що пильний і взимку лишається пильним,

А ось ліниві, ті навіть, як небо ласкаве й безхмарне

Їм усміхається мило, марнують свій час у безділлі.

Правда на їхньому боці, так думають всі роботящі.

Холод страшний і мороз, і білого снігу завали

Їх не лякають ніколи й для них не стоять на заваді.

Кожен, хто вчитися прагне, іде до затишного класу,

Шлях льодовитий, слизький гордовито долає в морози.

Саме в такого бурхливий Борей неспроможний забрати

Ні манускриптів, ні книг, і Австр той могутній не в силі

Вирвати чисті зшитки з його рук, що тримають їх міцно.

Тож хай бояться зими і морозів лише оті люди,

В кого і розум повільний, і сам він простак, і лінивий,

Труднощів, –як це буває у вчених, – не знають бездарні,

Тільки одне в них заняття, де час свій даремно марнують;

Ближчих шукають доріг і швлденько спішать на забави,

Там випивають і різні плетуть небилиці вільготно.

Потім іде вже весна чарівна й проганяє жорстоку

Зиму, яка, лише землю теплом обігріє сузір'я

Риб, починає тікати і світ наш земний залишає.