Запитання для самоконтролю

1 2

Заняття № 11

Лекція № 19

Тема: «Огляд життя і творчості поета. Перевага ліричного начала над епічним –

характерна особливість його творчості. «Оксана» (збірка «Дружба»).

Позначеність вірша юнацькою цнотливістю, чаром першого кохання і

тихим смутком розлуки, тугою за дорогою людиною. Своєрідна лірична

акварель, що відбиває «ранок» взаємин між чоловіком і жінкою. «Лист до

гречки» (збірка «Листя на світанні»). Поетизація буденного, звичайного.

Єдність поета й природи рідного краю. Спогади про страшні роки голоду

та війни. Висловлення вдячності гречці та батьківській ниві за порятунок

людей у важкій скруті. Римо-ритмічні особли-вості поезії (білий вірш).

«Важкі вітри не випили роси…» (збірка «Що записано мною»). Пройняті

глибоким почуттям пейзажі, епічна картина вечірнього відпочинку

натомлених людей. Піднесений і водночас елегійний настрій вірша.

Пісенна творчість А. Малишка. Багаторічна творча співдружність

А. Малишка та композитора П. Майбороди».

Мета:

¾ дізнатися про життя і творчістьпоета;про перевагу ліричногоначала над

епічним якособливість творчостіАндрія Малишка;про особливості лірики

А.Малишка;про єдність поезії тапраці, поета та народу;про римо-ритмічні

особливості поезії (білийвірш);про пісенну творчість А. Малишка; про ба-

гаторічну творчу співдружність А. Малишка та композитора П. Майбороди;

про жанрові різновиди ліричної поезії;

¾ навчитися називати етапи життєвого і творчого шляху письменника; аналі-зувати специфіку використання описів природи як фону почуттів і настроїв ліричного героя; характеризувати образи, створені поетом; визначати при-йоми змалювання епічної картини побуту, людей праці; висловлювати су-дження про єдність поезії та праці, поета і народу; визначати риси індиві-дуального стилю поета; читати виразно поезії А. Малишка;

¾ зрозуміти жанрові різновиди ліричної поезії; що таке «білий вірш»; особли-вості індивідуального стилю поета; специфіку використання описів природи як фону почуттів і настроїв ліричного героя; які стосунки зв’язували поета А. Малишка з композитором П. Майбородою.

Задачі:

¾ узагальнити знання про Андрія Малишка;

¾ проаналізувати поезії;

¾ навчити робити власні висновки з прочитаного матеріалу.

Андрій Малишко – поет, схожий

на птицю, яка, злетівши в небо,

поглянула на землю і зойкнула від

здивування, радості й розпачу.

С. Воскресенко

План

1. Огляд життя і творчості поета.

2. Аналіз поезії Андрія Малишка.

3. Пісенна творчість А. Малишка. Багаторічна творча співдружність А. Малишка та композитора П. Майбороди.

ОГЛЯД ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ ПОЕТА

Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада 1912 рокув селі Обухові на Київщині в багатодітній родині шевця.

У 1927 році Андрій закінчив Обухівську семирічну школу і вступив до Київського медтехнікуму. Але переконавшись, що його покликання – поезія, він успішно склав іспити до Київського інституту народної освіти.

У 1930 р. Андрій Малишко надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус».

Здобувши 1932 року вищу освіту, він учителював в Овручі на Житомирщині.

У 1934-1935 роках служив в армії. Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик». Згодом – до Києва, де й співпрацював з Олександром Довженком, написавши пісні до його кінофільму «Щорс».

Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну». Після війни працював головним редактором журналу «Дніпро» (1944-1947). Вірші вперше опублікував 1930 року в журналі «Глобус».

У 1960-х роках Андрій Малишко – голова правління українського громадського відділення Агентства преси «Новини».

Помер 17 лютого 1970 року.

Становлення й зростання мистецького таланту А. Малишка припадає на 30-40-ві роки, коли побачили світ збірки поезій «Батьківщина» (1936), «Лірика» (1938), «З книги життя» (1938) тощо.

Вірші А. Малишка були ідеологічно тенденційними, оспівували трудове життя країни, недавнє революційне минуле тощо. Героїко-романтичний пафос таких віршів відтворював атмосферу держави, яка будувала соціалістичне суспільство. Поет мав тонке відчуття естетичної природи слова. Народна етика й пісенне мистецтво зумовили самобутній характер його лірики, в якій утверджувалися краса почуттів і любов до країни.

У 1938 році він написав проникливі слова:

Ти мене з дитинства підіймала,

Хліб дала з піснями солов'я,

Відвела доріг мені немало,

Земле, зореносице моя!

Малишко витворив чудову інтимну й пейзажну лірику, насичену яскравими образами («Оксана», «Прощання», «Вийду в самий вечір…»). Це десятки віршів, що не втратили молодечого погляду на світ, свіжості художніх першовідкриттів.

Другий етап творчості А. Малишка (1941-1956) припадає на час воєнних лихоліть і повоєнних випробувань.

Під час війни друкував статті, нариси, поезії. Митець сягнув високого духовного злету, створивши шедеври патріотичної поезії, чимало чудових поем і пісень. Побачили світ збірки: «Слово о полку» (1943), «Ярославна» (1946), «Весняна книга» (1949), «За синім морем» (1950), «Що записано мною» (1956) та інші.

Третій етап охоплює 1957-1970 роки – нове піднесення таланту Малишка. Знову розквітає його пісенна лірика, водночас митець пише філософсько-медитативні поезії, спираючись на традиції неокласиків. Малишко звертається до канонічного вірша («Сонети синього квітня», «Октави зеленого лісу», надихаючи його народнопісенною поетикою й образами. На цей час припадає поява таких самоцвітних збірок, як «Серце моєї матері» (1959), «Полудень віку» (1960), «Віщий голос» (1961), «Прозорість» (1962), «Дорога під яворами» (1964), «Рута» (1966), «Серпень душі моєї» (1970). Остання вийшла після смерті поета, яка настала 17 лютого 1970 року.

Малишкові були притаманні рідкісне поетичне обдаровання, палка уява й глибоке народне розуміння краси й добра. Його поезія через це вкрай суб’єктивна та емоційна. Кордоцентризм – найхарактерніша її ознака. Латинське «cordis» означає серце, тобто основою людських думок і почуттів є серце, душа, настрій, почуття. У ліриці Малишка, як відзначав Дмитро Павличко, образ серця – наскрізний. Його чуттєві компоненти такі: любов до матері, родини, країни, народної пісні й думи.

АНАЛІЗ ПОЕЗІЇ АНДРІЯ МАЛИШКА

Важливе місце в доробку А. Малишка посідає інтимна лірика. До колективної збірки «Дружба», що вийшла в харківському видавництві «Український робітник» у 1935 році, увійшов вірш «Оксана». Він сповнений юнацькою цнотливістю, чаром першого кохання й тихим смутком розлуки, тугою за дорогою людиною. Своєрідна лірична акварель відбиває «ранок» взаємин між чоловіком і жінкою.

Оксана

Посадили ми вдвох при дорозі

Ще малими дві парості віт.

Пахло літо в яснім передгроззі,

Наша яблуня кинула цвіт.

Розцвіла – не боїться туману

І красується плодом в саду!

Ми зросли, ми змужніли, Оксано,

Розійшлись – і тебе не знайду.

Я на хвилю й під небо злітаю,

В гаряч літа і в холод ночей,

Ти ж далеко із рідного краю

Світиш вогником добрих очей.

Я тебе відшукаю у світі,

Наші ж думи в одному злились.

Ти, мов яблуня, будеш у цвіті,

Та, що ми посадили колись...

Талантом до поетизації, на перший погляд, буденних, звичайних речей

пронизано вірш «Лист до гречки».

Лист до гречки

Часто сняться твої килими,

Білосніжні і медвянисті,

Де тоненькі шершаві бджоли

Колихаються на вітрах

І, покриті у бронзу літа,

Тчуть на лапках весняну, легеньку пряжу,

В мареві теплім гудуть, гудуть.

Ти була мені затишком снів,

Коли пахла в материнській долоні,

І моє волосся на голові

Брало твої кольори в сизі ранки,

Голосок мій бринів, як твоє стебло

Бурштиновими дзвониками над полями,

не кажу вже про очі дитячі,

Налиті по вінця, як дві тарілочки,

Твоєї росяної, живодайної,

Твоєї гречаної доброти.

А в кістляві голодні роки,

Коли пухли людські обличчя,

Забуваючи день життя,

Чи в тривожні солдатські ночі

Ти мене годувала кашею,

Замість хліба і молока.

Дочко моїх гречкосіїв,

Сестро Дніпра і плуга,

Через вік твої білі вершечки

Нахиляються в очі мої!

І летить моє серце, немов бджола-медоноска,

На твої загорілі гречані плечі,

Щоб разом із тобою колихатися на стеблі,

Де колискою – всесвіт,

Де вервечками – дощики смарагдові,

Де мої мотори над полем рясним

Врізаються у майбутнє!

Однією з широковідомих жанрових форм поезії є послання, тобто віршований лист, звернення до конкретного адресата з проханням, побажанням чи

напучуванням. А. Малишко наповнює його новим змістом, бо в «Листі до гречки» пише про звичайні речі і поняття, але в осмисленні їх піднімається доодвічних проблем людського буття.

Автор утверджує свій погляд на світ природи і світ людей, вибудовує власну модель натурфілософії, у якій мають панувати гармонійні відносини між усім сущим на землі, незаплямовані суспільною практикою людини, досягненнями науково-технічного прогресу.

У поезії «Лист до гречки» ліричний герой згадує про «мотори над полем рясним», які «врізаються у майбутнє». Це єдина деталь зі світу техніки, далійдеться про буденні поняття сільського буття – гречку, бджіл, росу, бо вониоточували ліричного героя в дитинстві, творячи особливу ауру, атмосферурадості, тепла, добра. Щоб передати настрій зігрітих материнською ласкоюдитячих років, поет використовує відповідні тропи. Це й метафори («бджоли колихаються на вітрах», «бронза літа»), й епітети («килими білосніжні і медвянисті», «тоненькі шершаві бджоли», «весняна легенька пряжа», «марево тепле», «сизі ранки», «бурштинові дзвоники»).

З безмежним почуттям любові передаються спогади про дитинство, що підтверджується відповідним добором слів – «бджоли тчуть пряжу в мареві теплім», «затишок снів», «очі дитячі налиті росяною, живодайною, гречаною добротою».

Ця ідилічна картина-спогад переривається гіркими згадками про голод, війну і знову про гречку, яка у важкі часи рятувала людей, бо «годувала кашею, замість хліба і молока». Змінюється і настрій цього уривка: скупо, одним-двома тропами А. Малишко малює біль і горе цілого покоління своїх сучасників. Закінчення поезії – урочисто-пафосне звернення до гречки, в якому тісно переплетено долю ліричного героя з долею його вітчизни, її історією, сучасним і минулим.

Автор проникливо поетизує непримітну сільськогосподарську культуру, яка

для загалу асоціюється з гречаною кашею, бо бачить у ній своєрідний символ країни, відчуває дух предків-гречкосіїв, славить їхню доброту, працелюбність, незламність на складних історичних поворотах. Ліричний герой органічно пов’язаний із рідною землею – він народився і виріс серед білосніжних медвяних килимів гречки, яка захищала його, підтримувала в найскрутніші хвилини.

Настрій цього незвичного звернення (адже традиційно і в літературі, і в усній народній творчості оспівувались хліб, жито-пшениця), теплота і щирість інтонацій підкреслюється римо-ритмічними особливостями твору. Гречка для ліричного героя – це носій життя, неперервність людської долі.

Вірш «Лист до гречки» вміщений у збірці «Листи на світанні» (1961). Це білий вірш. Нагадує посвяту «Кононівським полям» Михайла Коцюбинського. Білий вірш дозволив поету поєднати схвильованість ліричного героя і детальність

розповіді, високе і буденне, надати поезії емоційної сили і виразності.

Переважна більшість віршів збірки «Що записано мною» (1956), як і всіх інших, не має назви, а відома за першим рядком. Це ще раз підкреслює ліризм, емоційність як основну рису поезії. У вірші «Важкі вітри не випили роси…» важлива не стільки теза, як настрій, котрий ніби переливається зі строфи в строфу.

Важкі вітри не випили роси…

Важкі вітри не випили роси,

Черлені трави бродять буйним соком,

І вдалині під обрієм високим

Лугів осінніх теплі голоси.

А при багатті хлопці косарі

І комбайнери у спецівках синіх

Вплітають сміх до цих лугів осінніх,

Ведуть пісні під маєвом зорі.

Булькоче, пріє каша в казані,

А клен русявий хилить ніжно віти,

І йдуть в лугах, немов засмаглі діти,

І поминулі, і прийдешні дні.

Як хороше, як легко поміж них,

Між цих людей, в труді людей живих,

Між ними жить і поклоняться літу,

Свою турботу, снами не сповиту,

Свої думки у їхні перелить

На все життя, а тільки ж не на мить.

На все життя, з лугами, з берегами,

Із травами, із зорями в воді,

Щоб не спіткаться більше з ворогами,

Щоб не хилитись в горі та біді.

Перша строфа поезії змальовує красиве осіннє надвечір’я на ланах рідної землі. У другій строфі йдеться про відпочинок «при багатті» хлопців-косарів, комбайнерів, які «ведуть пісні». Ліричний герой відверто зізнається, як добре йому серед цих чоловіків, чия праця важка й конкретна, тут при землі, під вітрами

й зорями.

Поезія пройнята ностальгією за простим сільським побутом, який для автора є чистим, сповненим уселюдського змісту.

Вірш пісенний, з несподіваними й сердечними тропами: «важкі вітри», «черлені трави», «русявий клен», «дні, немов засмаглі діти».

ПІСЕННА ТВОРЧІСТЬ А. МАЛИШКА. БАГАТОРІЧНА ТВОРЧА СПІВДРУЖНІСТЬ А. МАЛИШКА ТА КОМПОЗИТОРА П. МАЙБОРОДИ

У народі кажуть: «Там, де співають, лихих людей немає». У хаті Малишків вечорами часто бриніла то сумовита, то весела неньчина пісня. Матір Андрія Самійловича прищепила синові любов до рідних мелодій і до рідного слова. Пізніше Малишко згадує: «Той незабутній вогник отчого дому, де вперше почув я

думи великого Кобзаря; материнська пісня, ласкава і сувора – напоїли і вигодували мене, дали мені душевний гарт і радість на все життя. Як живу бачу

я свою матір Ївгу Базилиху. Сині задумливі і повні живого народного розуму очі. Вечорами, сидячи біля куделі, вона співала тихенько і протяжно. І ці пісні врізалися мені в пам’ять на все життя».

Андрій Самійлович був музично обдарованою людиною. Він мав чудовий голос (баритон), добре співав, грав на гармошці.

Пісні почав писати уже в період ранньої творчості. На пропозицію Олександра Довженка, з яким вони були в дружніх стосунках, написав декілька пісень до кінофільму «Щорс».

За років війни на фронті і в партизанських загонах співали його пісні: «Ми не маєм поля й хати», «Як збирались хлопці до загону», «Партизанська».

Проте на повну силу зазвучала Малишкова пісня в повоєнний час, особливо, коли він почав творчо працювати з видатним українським композитором-піснярем

Платоном Майбородою.

З композиторами Майбородами (Платоном та його братом Георгієм) Андрій Малишко познайомився наприкінці сорокових років. Згодом товаришування поета й композиторів перетворилося на справжнє побратимство на все життя.

Завдяки плідній співпраці цих митців з'явилося на світ понад тридцять гарних пісень. Наприклад, «Стежина», «Пісня про вчительку», «Журавлі», «Білі каштани», «Пісня про рушник», «Гаї шумлять біля потоку» та багато інших.

Усього на музику покладено понад 100 віршів поета.

Запитання для самоконтролю

1. Огляд життєвого шляху Андрія Малишка.

2. Яка тема поезії А. Малишка «Важкі вітри не випили роси…»?

3. Який спосіб римування (суміжне, перехресне, кільцеве) поетичних рядків

вірша А. Малишка «Важкі вітри не випили роси…»?

4. Які тропи наявні у вірші А. Малишка «Важкі вітри не випили роси…»?

Домашнє завдання: § 26; виконайте тест.

1. Матір прищепила А. Малишку любов до...

а) праці на землі; б) живопису; в) пісні; г) краси природи.

2. Поезія А. Малишка, яка належить до його збірки «Дружба», знаходиться в

рядку...