Лекція 7 екологічний аудит підприємств та організацій

6.1 Сутність аудиту систем екологічного менеджменту

6.2 Початок аудиту

6.3 Проведення аудиту на місцях

 

7.1 Сутність аудиту систем екологічного менеджменту

В Україні нормативною основою екологічного аудиту є Закон України

«Про екологічний аудит», прийнятий Верховною Радою 24.06.2004. (діє з 2005 р.). Закон визначає екологічний аудит так: «Екологічний аудит – це документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об’єкта екологічного аудиту, що включає збирання та об’єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім природним середовищем та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту [6]».

Відповідно до закону об’єктами екологічного аудиту можуть бути:

– підприємства, установи й організації, їхні філії та представництва або об’єднання, окремі виробництва, інші господарські об’єкти;

– системи управління навколишнім середовищем (далі – СЕМ);

– інші передбачені законом об’єкти.

 

Процедура аудиту СЕМ базується на стандарті ISO 19011 Настанови щодо здійснення аудитів систем управління якістю та/чи систем екологічного управління. Для процедури аудиту підприємств регламентувальні документи відсутні. Головні завдання екологічного аудиту (згідно з Законом):

– збір достовірних даних про екологічні аспекти діяльності об’єкта екологічного аудиту та формування на підставі цього висновків екологічного аудиту;

– встановлення відповідності об’єктів екологічного аудиту вимогам законодавства про охорону навколишнього середовища й іншим критеріям екологічного аудиту;

– оцінка впливу діяльності об’єкта екологічного аудиту на стан навколишнього природного середовища;

–  оцінка ефективності планів і обґрунтованості заходів з охорони навколишнього середовища на об’єкті екологічного аудиту.

Екологічний аудит може бути: а) добровільним (ініціативним) – здійснюється за замовленням самого зацікавленого суб’єкта; б) обов’язковим – здійснюється на замовлення зацікавлених органів виконавчої влади або місцевого самоврядування щодо об’єктів або різновидів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку (за списком КМУ), а також у таких випадках: – банкрутство; – приватизація, передача в концесію об’єктів державної і комунальної власності; – передача або придбання у державну або комунальну власність; – передача у довгострокову оренду об’єктів державної або комунальної власності, створення на основі об’єктів державної або комунальної власності спільних підприємств; – екологічне страхування об’єктів; – в інших передбачених законом випадках

Також екологічний аудит поділяється на такі різновиди: – внутрішній – проводиться на замовлення власника (або органу, уповноваженого керувати підприємством) для власних цілей; – зовнішній – проводиться на замовлення інших зацікавлених суб’єктів. Екологічний аудит є різновидом підприємницької діяльності й підлягає ліцензуванню. Екологічний аудит може здійснювати особа, яка має відповідну вищу освіту, досвід роботи в сфері охорони навколишнього середовища (або сумісних галузях) не менше чотирьох років і сертифікат на право здійснення екологічного аудиту. Юридичні особи можуть займатися екологічним аудитом, якщо це передбачено статутом і в штаті є хоча б один екоаудитор.

Сертифікат на право проведення екологічного аудиту видається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Строк дії сертифіката – три роки. Заборонено проводити екологічний аудит: – органам виконавчої влади; – органам місцевого самоврядування; особам, яким за законом заборонено підприємницька діяльність; – екоаудиторам, які мають на підприємстві, що підлягає екоаудиту, акції або мають безпосереднє відношення в іншій формі. Права учасників екологічного аудиту: 1. Замовники екологічного аудиту мають право: – вільно визначати виконавця екологічного аудиту; – надавати виконавцю доручення з проведення екологічного аудиту (у разі, якщо вони не суперечать законодавству); – отримувати інформацію про перебіг екологічного аудиту; – отримувати та використовувати для власних потреб звіт про результати екологічного аудиту.

2. Власники об’єктів екологічного аудиту (зовнішнього) мають право: – звертатися до замовника з мотивованим проханням про заміну виконавця екологічного аудиту; – ознайомитися зі звітом про результати екологічного аудиту. 3. Виконавець екологічного аудиту має право: - самостійно визначати форми та методи екологічного аудиту, відповідно до законодавства і договору з замовником; – отримувати документи, матеріали й інші відомості, які є у замовника і на об’єкті екологічного аудиту, якщо вони потрібні для проведення екологічного аудиту. Екологічний аудит здійснюється на підставі договору між замовником і виконавцем. Під час проведення обов’язкового екологічного аудиту, замовником якого є зацікавлений орган державної влади або місцевого самоврядування, договір укладається після письмового узгодження з керівником або власником об’єкта екологічного аудиту.

Звіт про результати екологічного аудиту повинен включати:

– загальні відомості про об’єкт і замовника екологічного аудиту;

– обґрунтування для проведення екологічного аудиту, цілі, завдання, програма, обсяг виконаних робіт;

–  відомості про виконавця екологічного аудиту;

– перелік головних законодавчих актів та інших документів, відповідність яким перевіряється в процесі екологічного аудиту;

– характеристику фактичного стану об’єкта екологічного аудиту, зокрема: оцінку ефективності й достатності його природоохоронної діяльності; системи управління навколишнім середовищем; стан природоохоронного обладнання і споруд; відомості про сплату екологічних зборів і платежів, зокрема стан і можливість сплати заборгованості; збитки, завдані навколишньому природному середовищу; стан статистичної та іншої звітності з охорони навколишнього природного середовища з позиції відповідності фактичних показників); – висновки екологічного аудиту про виявлені невідповідності екологічних характеристик об’єкта екологічного аудиту вимогам законодавчих актів і інших нормативних документів; – відомості про підприємство, установу й організацію, яким надається звіт,

– відомості про підприємство, установу й організацію, яким надається звіт. Звіт про екологічний аудит може включати рекомендації з заходів, необхідних для усунення виявлених недоліків.

 

 Рекомендовані дії під час проведення аудиту систем екологічного менеджменту викладені в стандарті ISO 19011:2002 Настанови щодо здiйснення аудитiв систем управлiння якiстю та/чи систем екологiчного управлiння. Процедура екологічного аудиту систем екоменеджменту складається з таких етапів:

– початок аудиту;

– проведення аналізу документів;

–  підготовка до проведення аудиту на місцях;

– проведення аудиту на місцях;

 підготовка, затвердження й розсилання звіту по аудиту;

– завершення аудиту.

 

Початок аудиту

 

Головні етапи:

1. Призначення керівника аудиторської групи.

2. Визначення цілей, обсягу та критеріїв аудиту. Цілі аудиту повинні бути

визначені замовником аудиту. Цілі аудиту визначають, що повинне бути досягнуте аудитом, можуть включати:

– визначення ступеня відповідності системи менеджменту організації, що

перевіряється, або її частин критеріям аудиту;

– оцінка здатності системи менеджменту забезпечити відповідність законодавчим, регламентувальним і контрактним вимогам;

– оцінка результативності системи менеджменту в досягненні визначених цілей;

–  визначення областей можливого поліпшення системи менеджменту. Обсяг аудиту описує масштаб і межі аудиту, такі як фізичне розташування, організаційні одиниці, діяльність і процеси, що підлягають перевірці, а також період часу, необхідний для перевірки. Критерії аудиту можуть включати застосовані політики, процедури, стандарти, закони й вимоги, зокрема вимоги системи менеджменту, контрактні вимоги або кодекси промислового/ділового сектора.

 3. Визначення здійсненності аудиту. Визначається відповідно до таких критеріїв:

– достатності й відповідності інформації для планування аудита;

– готовності до співробітництва з боку організації, що перевіряється;

– наявності часу та відповідних ресурсів. Якщо аудит нездійсненний, то замовникові аудиту повинен бути запропонований альтернативний варіант.

 4. Підбор аудиторської групи.

5. Встановлення первісного контакту з організацією, що перевіряється.

Цілі первісного контакту:

– установлення каналів зв'язку із представником організації, що перевіряється;

– підтвердження повноважень на проведення аудиту;

–  надання інформації з передбачуваних строків аудиту і складу аудиторської групи;

– запит доступу до відповідних документів, зокрема до звітних;

–  визначення застосованих правил техніки безпеки на майданчику проведення аудиту;

–  підготовка заходів аудиту;

– досягнення угоди про присутність спостерігачів і необхідності в супровіднику для аудиторської групи;

– підготовка до проведення аудиту на місцях.

6. Підготовка плану аудиту.

План аудиту повинен включати наступне:

– цілі аудиту;

–  критерії аудиту та будь-які довідкові документи;

–  обсяг аудиту, зокрема ідентифікація організаційних і функціональних одиниць і процесів, що підлягають перевірці;

–  дату та місце, де повинні здійснюватися дії по аудиту на місцях;

–  очікуваний час і тривалість дій по аудиту на місцях, зокрема наради з керівництвом організації, що перевіряється, і наради аудиторської групи;

– ролі й обов'язки членів аудиторської групи та супровідних осіб;

– виділення відповідних ресурсів для критичних областей аудиту.