Політичні вчення у Франції XVIII ст

Монтеск’є «Про дух законів»

Виникнення держави і права – рез-т дії об'єкт. чинників і закономірностей, які складають «дух законів» - це клімат, територія, рельєф, грунт. До сус-ва й держави люди жили «із прир. законами – рівність, прагнення до миру, добування їжі, бажання жити спільно. Людина - слабка істота, що прагне до рівності і миру з ін. => об'єднання в сус-во, в якому вони набувають сили, але втрачають рівність і мир.

Війни спонукають людей до встановлення позитивних законів - це між нар. право (відносини між народами) пол..право (між правителями і підданими) і цивільне право (між громадянами).

Три форми правління: Республіка - верховна влада перебуває в руках усього народу (демократія) або його частини (аристократія); Монархія - це правління однієї особи, здійснюване на основі законів; Деспотія - все визначається волею та свавіллям однієї особи. Вводить поняття «принцип правління» - те що примушує державу діяти. У республіці – доброчесність, у монархії - честь, в деспотії – страх.

Співвідношення закону і свободи. Свобода - право робити все, що дозволено законами. Держава, де найповніше здійснюється пол..свобода, є монархія. Пол.ідеал - конституційна монархія.

Поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову – взаємне стримування

Ж.-Ж. Руссо «Про суспільний договір»

Природний стан - золотий вік, в якому не було прив. власності, всі люди були вільними і рівними, фізична нерівність. Поява прив.власності => сусп. нерівність. Введені в оману багатіями, люди поступилися своєю прир. свободою, щоб набути свободу громадянську, і шляхом сусп. договору утворили державу й закони, яким мали підпорядковуватися всі. Однак утворення держави привело до поглиблення сусп. нерівності.

Пол..устрій має бути таким, щоб людина не втрачала своїх прир. прав і зберігала свободу.

За сусп.договором вся влада переходить до її верховного носія, суверена, яким є всі учасники договору. Народний суверен, це влада, яка здійснюється загальною волею більшості і є неподільною. Суверенітет не може бути переданий окремій особі, він завжди належить народу й не може бути обмежений ніякими законами.

Заперечував ідею поділу влади і представницьку форму її здійснення. Ідея прямого народоправства. Суверенна законодавча влада, має здійснюватися лише безпосередньо самим народом-сувереном.

Залежно від того, кому доручається виконавча влада три форми правління: демократія, аристократія і монархія. Відмінності між ними не мають суттєвого значення, оск. в усіх формах правління суверенітет і законод.влада належать народу. Форми правління залежать від величини території. Народ має право на опір тиранам і може змінити форму правління, навіть розірвати сам сусп. договір і знову повернути собі прир. свободу.

Політичні ідеї в концепціях представників німецької класичної філософії.

Намагалися адаптувати революційні ідеї епохи до німецької дійсності.

І. Кант «Ідеї загальної історії з космополітичної точки зору», «Метафізичні початки вчення про право»

Кожна людина с абсолютною і самодостатньою цінністю і не може бути знаряддям Людина у своїй поведінці має керуватися веліннями морального закону - «Чини так, щоб максима твоєї поведінки могла бути водночас і принципом «заг. законодавства». Часто свобода переростає у свавілля. Право – сук-ть умов, які обмежують свавілля через об'єкт. заг. закон свободи. Право покликане регулювати зовн. форму поведінки людей, людс.вчинки, а мисленням і почуттями має керувати мораль. Право - загальнообов'язкове, тому потрібно наділити право силою примусу. Надати йому примусовий хар-р здатна лише держава – первинний носій примусу в сус-ві. Утворення держави, є результатом договору. Саме в державі люди отримують справжню свободу.

Заперечує право народу на повстання, припускаючи лише легальний і пасивний спротив існуючій владі.

Ідея поділу влади, необхідність ієрархії її видів. Верховною владою вваж. законодавчу, яка має належати лише суверенній «колективній волі народу». Виконавча влада зосереджується в законного правителя й підпорядковується законодавчій. Судова влада призначається виконавчою владою.

Ф-ми правління: автократія, аристократія і демократія. Гол. вважав не форму, а методи і особи здійснення влади => розмежовує республіканську і деспотичну ф-ми правління. Перша заснована на відокремленні виконавчої влади від законодавчої, друга – на їх злитті.

Гегель виступав з консервативних позицій «Філософія права».

Держава – це ідея розуму, свободи і права. Заперечує договірну теорію походження держави.

Свобода особи знаход. свою реалізацію передусім у праві прив. власності. Необхідним моментом у здійсненні розуму є договір, у якому самостійні індивіди протистоять один одному як прив. власники.

Розмежування ГС й держави. Держава не залежить від ГС, навпаки, суспільство неможливе без держави.

Ідея держави є правовою дійсністю, держава виступає як найбільш конкретне право, як правова держава. Ідея держави виявляється трояко: по-перше, як безпосередня дійсність у вигляді індивідуальної держави, державного ладу, внутрішнього державного права, по-друге, у відносинах між державами як зовнішнє державне право; по-третє, у всесвітній історії. Індивідуальна держава – це держава як дійсність конкретної свободи

Трьома видами держ. влади вваж. законодавчу владу, урядову владу і владу правителя. Заперечував ідею самостійності і взаємного обмеження видів влади. Органічна єдність різних видів влади, підпорядкованість кожного з них пануванню цілого – державній єдності, в якій і полягає сутність внутр.суверенітету держави. Законодавча влада це влада визначати і встановлювати всезагальне, належить законодавчому зібранню. Урядова влада, до якої належить і влада судова - підводити окремі випадки під всезагальне.

Трактував всесвіт.історію як історію суверенних держав. Чотири історичних світи: східний, грецький, римський і германський, яким відповідають такі форми держави: східна теократія, античні демократія та аристократія, сучасна конституційна монархія