Закономірності та принципи розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів

Суть закону та закономірності, їх взаємозв'язок та відмінності. Сучасна територіальна організація продуктивних сил України сформувалася під впливом економічних законів планової економіки. Перехід до ринкової економіки, що здійснюється в Україні, зумовлює відповідні зміни у теорії розміщення продуктивних сил і перш за все, утвердить пріоритетність економічних законів. Економічні закони характеризують об'єктивні відносини (такі, що не залежать від волі окремих людей), які проявляються лише у процесі суспільне корисної трудової діяльності. Саме в цьому полягає їх головна відмінність від законів природи.

Розміщення продуктивних сил здійснюється у просторі, що характеризується багатомірністю, має власні специфічні закони і закономірності розвитку, їх необхідно враховувати як у наукових дослідженнях, так і в практиці розміщення виробництва.

Розміщення продуктивних сил - це наслідок впливу як об'єктивних законів і закономірностей, так і суб'єктивної волі людини. Закон - це необхідне, істотне, стійке, повторюване відношення між явищами у природі і суспільстві. В свою чергу закономірність це об'єктивно дійсний, повторюваний, істотний зв'язок  явищ природи з громадським життям.

Між законами і закономірностями немає чітко вираженої межі. Тому в науковій літературі одні і ті самі відношення розглядаються то як закони, то як закономірності. Пояснюється це досить просто. Відповідно до загальноприйнятої класифікації економічні закони поділяються на:

- загальні (притаманні великим групам явищ);

- часткові (специфічні).

Якраз часткові закони деякі вчені трактують, як закономірності. Існують твердження про те, що загальні економічні закони у конкретному економічному середовищі проявляються як закономірності. Наводяться такі аналогії: закон суспільного поділу праці у просторовому аспекті постає як закономірність територіального поділу праці: закон концентрації виробництва - як закономірність територіальної концентрації виробництва тощо. Відмінність між законами і закономірностями тут не просто у додаванні слів „територіальний", а саме - у проекції закону на територію. Наприклад, суспільний поділ праці може здійснюватися на заводі, навіть у родині; натомість територіальний поділ праці передбачає економічну диференціацію простору.

Сьогодні домінує позиція, відповідно до якої економічні закони і закономірності розміщення продуктивних сил за своєю суттю є поняттями одного порядку. Єдина відмінність між цими поняттями полягає у тому, що закономірність діє протягом історичного періоду, який людина може охопити завдяки своєму історичному досвіду. Закони ж залишаються незмінними у відомій людству системі відліку часу.

Як економічні закони, так і закономірності відображають сталі зв'язки між усіма елементами продуктивних сил певного економічного простору, а тому є необхідним теоретико-методологічним підґрунтям для вирішення практичних завдань. Всебічне вивчення закономірностей розміщення і розвитку продуктивних сил дозволяє відтворювати та раціонально використовувати природно-ресурсний потенціал регіонів, оптимально розміщувати підприємства різних галузей економіки, виробничу та соціальну інфраструктуру.

Закономірності розміщення продуктивних сил. Серед основних закономірностей, що істотно впливають на розміщення продуктивних сил, необхідно назвати наступні:

- закономірність ефективного розміщення продуктивних сил;

- закономірність територіального поділу праці;

- закономірність економічної цілісності регіону;

- закономірність регіональної інтеграції господарства;

- закономірність територіальної комплексності продуктивних сил;

- закономірність територіальної концентрації продуктивних сил;

- закономірність зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів.

Закономірність ефективного розміщення продуктивних сил. Відповідно до цієї закономірності відношення між економікою та територією такі, що найбільш можливий ефект забезпечується найменш можливими витратами на розміщення об'єкта. Для визначення ефективності виробництва використовують формулу:

                               Е=  де                                          (2.1)

Е - ефективність; Еф - ефект; В - витрат. Ефективність може розраховуватися для окремого підприємства галузі, регіону, країни. Ефект може виражатись через прибуток, через величину національного доходу (країна, регіон). Додамо, що ефективність виробництва залежить не лише від вдалого розміщення, але і від інших факторів. Таких, наприклад, як технічної оснащеності, кваліфікації працівників тощо. Стосовно території ефективність виробництва реалізується за рахунок використання географічного положення об'єктів господарювання, характеру використання природних і трудових ресурсів, комплексного розміщення продуктивних сил.

Закономірність територіального поділу праці виявляється у формуванні такої територіально-галузевої структури економіки, яка найбільше відповідає природним, економічним, соціальним умовам регіону та потребам міжрегіонального ринку. В основі територіального поділу праці лежать оптимальна спеціалізація народного господарства та ефективні внутрішні і міжрегіональні зв'язки. Розміщення продуктивних сил з оптимальною для даного регіону спеціалізацією знижує витрати виробництва і підвищує ефективність економіки. Налагодження зв'язків між регіонами веде до економічної інтеграції. В економічному відношенні галузями спеціалізації єті, що розвиваються в найбільш сприятливих природних і економічних умовах і продукують найдешевшу продукцію.

Закономірність економічної цілісності регіону В.Поповкін визначає, як закон і вважає його синтезуючим. Сутність економічної цілісності регіону полягає у органічній єдності природної, матеріальної та соціальних сфер. Всі вони поєднуються не довільно, а під впливом певних закономірностей, факторів, передумов. Тому на Землі немає тотожних регіонів. Кожний регіон відрізняється своїми особливостями (природними умовами, економічним розвитком).

Цей факт має практичне значення, особливо для органів соціально-економічного управління. Навіть найдосконалішу модель управління одного регіону не можна механічно переносити на інший, не враховуючи його специфіки.

Закономірність регіональної інтеграції господарства діалектично пов'язана із закономірністю територіального поділу праці: виділення регіонів через їхню спеціалізацію обов'язково вимагає налагодження тісних економічних зв'язків між ними. Так постає міжрегіональна економічна інтеграція. Внутрішньорегіональна інтеграція випливає із закономірності географічної цілісності регіону.

Внутрішньорегіональна інтеграція починається з налагодження зв'язків між підприємствами. Наприклад, видобуток залізної руди виплавлення металу важке машинобудування; підприємства цих галузей пов'язані виробничим процесом. Але це ще не все, адже потрібно враховувати виробництво коксу для металургії, пов'язану з цим коксохімію, виробництво електроенергії, виробництво будівельних матеріалів, обладнання для металургії, важкого машинобудування, гірничодобувної промисловості. Крім того, на підприємствах працюють люди, які повинні харчуватись, утримувати сім'ї, їх діти мають вчитися. У зв'язку із цим слід створити сферу послуг. Необхідно розвивати і інфраструктуру (транспорт, водопостачання, каналізації, зв'язок), яка зміцнює економічні зв'язки. Внаслідок інтеграції формується народногосподарський комплекс. Регіон - комплекс, що складається з комплексів нижчого рангу. Саме тут виявляється інша закономірність, а саме закономірність територіальної комплексності продуктивних сил.

Закономірність територіальної комплексності продуктивних сил. Якщо економічна інтеграція - це швидше процес, а не результат, то комплекс є наслідком цього процесу. Комплексністю називається взаємопов'язаність елементів регіонального господарства, що впорядковує їх у регіональну економічну систему.

У комплексі існує зв'язок між спеціалізуючими, допоміжними та обслуговуючими галузями, між природними ресурсами регіону і виробництвом, між виробництвом і розселенням. Елементарний економічний зв'язок між підприємствами, об'єднаннями називають виробничим комплексом. Це, наприклад, група машинобудівних підприємств, що випускають літаки. Підприємства обмінюються між собою комплектуючими. Але у виробничому комплексі вони не обов'язково мають розташовуватися поблизу один від одного. Іноді їх розділяє відстань у сотні кілометрів. У випадку, коли такі підприємства розташовані компактно - формується ТВК. ТВК бувають різних розмірів і рангів. Сполучення кількох ТВК у регіоні, підприємств цього регіону, що не належать до ТВК, виробничої і соціальної інфраструктури, все це створює передумови для появи нового економічного району.

Комплексний розвиток і раціональна спеціалізація відповідають найважливішій вимозі господарювання досягненню найбільших результатів при найменших витратах. Правильне поєднання і взаємопов'язаний розвиток галузей на певній території дасть господарську економію за рахунок зниження витрат основного виробництва, а також здешевлення перевезень сировини і готової продукції.

Серед основних рис комплексного розвитку продуктивних сил можна назвати наступні:

- відповідність районного господарства  раціональній пропорційності господарства країни;                          

- повне, економічно і екологічно виправдане використання всіх ресурсів району;

- раціональна галузева та територіальна структура господарства, яка відповідає природним і економічним умовам;

- провідна роль кількох великих і найефективніших у масштабі країни галузей;

- тісний взаємозв'язок і  збалансованість усіх ланок господарства.

Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил полягає у зосередженні виробництва і населення у найвигідніших місцях регіону, що забезпечує вищий, ніж середній рівень життя регіону та ефективність виробництва. Це може бути зумовлено сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним положенням, загальною економічною ситуацією, історико-економічними особливостями розвитку.

Так, висока концентрація виробництва і населення у Донбасі, Придніпров'ї пояснюється поєднанням покладів кам'яного вугілля, залізної і марганцевої руд, кухонної солі, флюсових вапняків, що становить сировину для металургії, коксохімії, азотних добрив, машинобудування. Тут сприятливі грунтово-кліматичні умови, що сприяють розвитку агропромислового комплексу. Тоді, як територіальна концентрація у пониззі Рейну, Маасу, Шельди (Нідерланди, Бельгія) пояснюється не стільки корисними копалинами чи природними умовами, скільки вигідним географічним положенням та історико-економічними особливостями розвитку цього регіону. В XV - XVII ст. найважливіші торгівельні шляхи проходили з Середземного моря до Атлантики, Північного і Балтійського морів. Крім того, функціонував шлях вниз по Рейну. Регіон опинився на перехресті торгових шляхів, що підвищило його економічне значення. В свою чергу, концентрація населення у долині Нілу пояснюється суто агрокліматичними умовами.

Але на кожному щаблі розвитку, концентрація має свої межі, зумовлені рівнем розвитку продуктивних сил (технологією виробництва, досконалістю інфраструктури тощо). Порушення цих меж призводить до зниження ефективності суспільного виробництва. Надмірна концентрація може спричинити додаткові соціальні та матеріальні витрати (Придніпров'я).

Закономірність зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів пов'язана з процесами територіального поділу праці і регіональною інтеграцією. Саме на це спрямовуються і заходи державної регіональної політики. Разом з тим між регіонами існують відмінності, зумовлені неоднаковими природними, економічними, соціальними умовами, бо двох однакових регіонів, як уже зазначалося, не існує. Тому необхідно вирівнювати рівні в соціально-економічному розвитку регіонів. Найістотнішим показником рівня розвитку регіону чи країни є розмір національного доходу на душу населення. Не слід до уваги брати економічний потенціал, обсяг виробництва в державі. Так, Індія за економічним потенціалом переважає Швейцарію, але поступається за рівнем соціально-економічного розвитку.

Отже, зближення рівнів економічного і соціального розвитку регіонів вимагає значних зусиль в несприятливих економічних умовах, коли гостро відчувається нестача матеріальних і фінансових ресурсів.

Принципи розміщення продуктивних сил. Розміщення і розвиток продуктивних сил здійснюється на основі певних принципів. Принципи - це економічно сформульовані суспільством керівні положення, що визначають об'єктивні потреби й умови соціального розвитку, які воно реалізує в процесі практичної діяльності для досягнення поставленої мети.

У науковій літературі існують і інші визначення цього поняття. Так, за Е.Алаєвим, принципи розміщення продуктивних сил - це головні напрямки розвитку економіки та життєдіяльності загалом у просторовому аспекті на конкретний (даний чи прогнозний) період. Кожний із принципів повинен відображати потреби розвитку суспільства, мати в своїй основі певну закономірність, торкатися великої проблеми просторового, регіонального розвитку, не суперечити загальним принципам національної соціально-економічної політики і служити інструментом рішення стратегічних завдань розвитку.

В свою чергу С.Іщук зазначає, що принципи розміщення продуктивних сил - це правила діяльності та управління економікою, економічна політика держави в реалізації законів розміщення.

Теоретично уявимо собі господарство, територіальна організація якого здійснена довільно, без врахування усяких принципів. Цілком випадково деякі підприємства виявляються розташованими на „своєму місці", а решта у несприятливих умовах. Це зумовить надмірні транспортні витрати, низьку ефективність економіки. В умовах ринкової економіки дія закономірностей поступово „упорядковуватиме" розташування виробництва: частина підприємств банкрутує, з'являються нові, інші змінюють спеціалізацію. Але це відбуватиметься повільно з великими витратами для суспільства. Значно більшого ефекту можна досягти, якщо виробництво розміщується з врахуванням певних закономірностей та принципів.

Серед найважливіших принципів розміщення і розвитку продуктивних сил необхідно назвати наступні:

- принцип раціонального розміщення виробництва;

- принцип оптимального розміщення виробництва;

- принцип збалансованості і пропорційності;

- принцип комплексного розміщення виробництва;

- принцип розміщення підприємств згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва;

- принцип урахування міжнародного територіального поділу праці;

- принцип збереження екологічної рівноваги;

- принцип обмеженого централізму.

Принцип раціонального розміщення виробництва випливає із закономірності ефективного розміщення продуктивних сил. Раціональність означає вибір найкращих результатів. Принцип раціональності реалізується через комплекс заходів:

- відповідне наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких галузей до джерел палива, енергії, води (наприклад, виробництво алюмінію біля ГЕС, ТЕС);

- наближення масового виробництва молотранспортабельної продукції до місць її споживання (виробництво кондитерських виробів, молочних продуктів тощо);

- запобігання зустрічним перевезенням однотипної продукції, сировини і палива з одного регіону до                                           іншого.

Принцип оптимального розміщення виробництва, тобто вибір найкращого варіанту. Цей принцип тісно пов'язаний з принципом раціонального розміщення. Однак тут є один нюанс: за рахунок раціонального розміщення можна забезпечити максимальну ефективність галузі. Одночасно надмірна концентрація однорідного виробництва завдасть економічних втрат, приведе до нераціонального використання робочої сили. Тобто у масштабі регіону таке розміщення не буде ефективним. Тому доводиться поступатися ефективністю на локальному рівні, щоб забезпечити її на рівні держави (національному).

Принцип збалансованості і пропорційності означає таке розміщення виробництва, за якого витримувалася б рівновага між виробничими потужностями, обсягом виробництва, з одного боку, та наявністю сировинних, енергетичних, водних, земельних, трудових, фінансових ресурсів з іншого.

Пропорційність передбачає також оптимальну структуру економіки регіону, тобто відповідну пропорцію між галузями спеціалізації, а також між допоміжними і обслуговуючими галузями. При дотриманні цього принципу задовольняються споживчі потреби населення в товарах і послугах.

Принцип комплексного розміщення виробництва реалізується у:

- комплексному використанні природних ресурсів, включно з відходами;

- раціональному використанні трудових ресурсів;

- створенні єдиної інфраструктури;

- налагоджені ефективних економічних зв'язків між підприємствами регіону.

В умовах ринкової економіки цей принцип повинен зберігатися. Адже підприємець прагне спорудити підприємство там, де є готова інфраструктура, бо витрати на її будівництво не будуть надто великі. Фірма, яка видобуває природні ресурси, намагається створити переробне підприємство, щоб зменшити витрати. Підприємства сфери послуг потребують зосередження виробництва і населення.