Питання для самоконтролю

1. Що таке "фактор"?

2. Хто є основоположником вчення про фактори?

3. Назвіть основні фактори розміщення продуктивних сил, поясніть їх значення в господарській практиці.

4. У чому полягає суть дії фактора матеріаломісткості?

5. Розкрийте роль паливно-енергетичного фактора.

6. Охарактеризуйте вплив водного фактора на розміщення виробництва.

7. Як фактор робочої сили впливає на розміщення продуктивних сил?

8. Визначте значення транспортного фактора на розміщення продуктивних сил.

9. Розкрийте суть та дію споживчого фактора.

10. Як НТП впливає на розміщення продуктивних сил?

11. У чому полягає суть фактора економіко-географічного положення?

12. Розкрийте вплив екологічного фактора на розміщення продуктивних сил.

13. Охарактеризуйте значення фактора ринкової кон'юнктури на розміщення продуктивних сил.

 

 

7. Наукові методи дослідження та економічного обґрунтування розміщення виробництва

 

Сутність наукових методів. На сучасному етапі розвитку економіки однією з найважливіших проблем у будь-якій країні і забезпечення раціонального розміщення продуктивних сил. Надмірна концентрація промисловості, що призвела до економічної напруги, вступила в протиріччя з обумовленою нею надмірною концентрацією населення в містах та середовищем його проживання. Територіальна організація продуктивних сил вимагає обґрунтування наукових основ розміщення виробництв в і підприємств з урахуванням їх економічної ефективності та можливої економічної небезпеки.

Розміщення продуктивних сил формується під впливом багатьох умов та закономірностей і тому ефективність розміщення виробництва залежить від багатьох складників. Оптимальний варіант не завжди вдається визначити одним якимось методом: у кожному випадку застосовується метод, який краще розв'язує запропоноване завдання.

Метод - це спосіб, чи засіб, досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання. Методика - це сукупність спеціально підібраних методів з метою практичного чи теоретичного пізнання дійсності. В свою чергу методологія - це сукупність найбільш істотних елементів теорії, викладених у конструктивній, прийнятній для практики формі. Методологія -це теорія, переведена в алгоритм рішення конкретної проблеми.

Методи, які застосовуються для обґрунтування розміщення. виробництва, створені на межі економічних, географічних і  математичних наук. Використання будь-якого методу передбачає  володіння загальними принципами наукового мислення. Найважливішими з цих принципів є індукція, дедукція, аналіз, синтез, аналогія, експеримент, спостереження, порівняння.

Індукція - висновок від фактів до деякої гіпотези.

Дедукція - висновок за правилами логіки; ланцюжок висновків, ланки якого пов'язані логічною послідовністю.

Аналіз - розчленування об'єкта, явища на елементи.

Синтез - поєднання різних елементів об'єкта, явища в єдине ціле.

Аналогія - відповідність, подібність об'єктів, явищ в яких-небудь властивостях; висновок про менш знаний об'єкт, явище за більш знаним, якщо вони входять в однорідну групу.

Експеримент - дослідне відтворення об'єкта пізнання, перевірка гіпотез.

Спостереження - ціленаправлене вивчення, сприйняття, зумовлене поставленою задачею; систематичний збір даних про об’єкт, явище.

Порівняння - співвідношення між двома об'єктами, явищами, яке дає змогу виявити загальне і особливе.

Всі методи дослідження розвитку і розміщення продуктивних сил поділяють на традиційні і нові, чи сучасні. До традиційних належать: літературний метод, описовий метод, статистичні методи, системний аналіз, порівняльний метод.

Суть літературного методу полягає у відборі й аналізі літературних джерел, що тією чи іншою мірою стосуються об'єкта, явища вивчення.

Описовий метод - один з найстаріших методів, який використовують під час вивчення розміщення видів економічної діяльності та розселення. В наш час широко застосовується описова статистика у вигляді наборів числових даних, що характеризують ту чи іншу ситуацію. До статистичних методів розміщення продуктивних сил відносять метод статистичної оцінки, метод статистичної перевірки гіпотез, метод статистичних випробувань. Метод статистичної оцінки - це знаходження функціональних залежностей між значеннями факторних і результативних ознак. Застосовується для оцінки невідомих параметрів розподілу ймовірностей випадкових величин.

Метод статистичної перевірки гіпотез - це система прийомів математичній статистиці, призначених для перевірки дослідних даних гіпотез.

Метод статистичних випробувань (метод Монте-Карло) це дослідження властивостей об'єкта чи явища, що вивчається, за допомогою спеціально організованого випробування натурного об'єкта чи його моделі з урахуванням штучних впливів, а також інші статистичні методи. Необхідно наголосити на тому, що під час вивчення розвитку і розміщення продуктивних сил потрібно особливо враховувати природу статистики у процесі застосування статистичних методів у конкретних дослідженнях.

Важливе значення має системний аналіз. З його допомогою можна порівнювати різні варіанти розв'язання проблем удосконалення розміщення виробництва і вибрати для практичного використання кращі з погляду інтересів регіонів і держави в цілому.

Застосування принципів системного аналізу дає змогу розглядати кожну велику економічну проблему як особливу систему і її взаємодію з іншими. Системний аналіз робить можливим раціональне використання різноманітної інформації, дає змогу чітко визначити кожну проблему, виявити мету і вибрати найефективніші методи її розв'язання.

До традиційних методів аналізу розміщення продуктивних сил належить порівняльний спосіб вивчення економічних і економіко-географічних явищ, їх конкретизація і генералізація.

До нових, чи сучасних методів дослідження розміщення продуктивних сил можна віднести такі: геопросторова парадигма, моделювання, картографічний метод, просторовий аналіз, метод економічного аналізу, факторний аналіз, кластерний аналіз, конструктивні економічні обчислення, математичні методи і моделі, комп'ютерна техніка і комп'ютерні технології. Розглянемо їх більш детально.

Геопросторова парадигма - базовий метод у дослідженні розміщення і розвитку продуктивних сил. В основі геопросторової парадигми лежить географічний метод дослідження. Необхідно зазначити, що наукова парадигма чи парадигма науки - це головні елементи знання, своєрідна система відліку, в рамках якої мають місце конкретні явища і процеси.

Цей метод є специфічним і формується, на думку Е. Алаєва, як "триєдиний" підхід у дослідженні, що зумовлює дотримання територіальності, комплексності, конкретності. Застосування цього методу неможливе без одночасного використання картографічного методу, який є, по суті, особливою формою ідеально-просторового моделювання.

Моделювання - є ще одним загальнонауковим методом, який використовується в процесі проведення дослідження розміщення продуктивних сил. Цей метод дає можливість вивчати об'єкт не безпосередньо, а за допомогою посередника - ідеальної (мисленої), матеріальної (предметної) моделі, чи особливої форми ідеально-матеріальної моделі, якою може бути, наприклад, карта.

Картографічний метод запозичений з економічної географії і широко використовується в прикладних розробках. Він відомий з давніх часів, але його можна відносити до сучасних, якщо розглядати як особливу форму просторового моделювання. Адже карта - це логічна образно-знакова модель території, яка цілеспрямовано відображає об'єкти, явища, зв'язки і взаємозалежності, що належать до цієї території.

Економічне картографування є наочним і конкретним інструментом при дослідженні території, аналізі особливостей розміщення і взаємозв'язку предметів і явищ. Особливе значення має вимірювання економічних відстаней, густоти населення. Певний інтерес мають карти статистичних поверхонь (густоти основних фондів у розрахунку на 1 км2 поверхні і на 1000 чол.), які дають змогу встановити взаємозв'язки економічних явищ з місцевими умовами.

Ще одним методом дослідження розміщення продуктивних сил є просторовий аналіз. Особливості його застосування ґрунтовно висвітлені у роботах П.Гаггета "Просторовий аналіз в економічній географії'", де розкривається співвідношення між географією і регіональною наукою. Слід також наголосити, що просторовий аналіз тісно пов'язаний із статистичним аналізом, історичним аналізом, містобудівельним аналізом, факторним аналізом, кластерним аналізом тощо.

Кластерний аналіз - це об'єднання параметрів окремими факторами в статистичні однорідні групи. Його суть полягає у передачі первинних даних у стисненому вигляді без надмірної втрати інформації.

Особливої уваги заслуговують методи економічного обґрунтування розміщення виробництва (методи економічного аналізу). В праці "Теорія економічного аналізу" (1993) М.І.Яцків дає таке визначення методу економічного аналізу: "... це системне, комплексне і взаємозв'язане вивчення економічної і соціальної діяльності різних організаційних структур з метою виявлення та монополізації резервів, визначення ступеня впливу факторів на результати виробничих процесів за допомогою опрацювання відповідної інформації".

М.І.Яцків наголошує на особливостях застосування методу економічного аналізу у дослідженнях, а саме:

- системний підхід до аналізу економічних явищ і процесів;

- виявлення взаємозв'язку і взаємозалежності між показниками;

- застосування системи показників;

- вивчення господарських явищ і процесів у динаміці з урахуванням дії об'єктивних економічних законів;

- дослідження внутрішніх суперечностей (диспропорцій у розвитку економічних явищ);

- розчленування загальних показників на складові частини (елементи) та їхня деталізація за місцем і часом;

- узагальнення результатів аналізу для розроблення прогнозних або проектних варіантів розвитку, для управлінських рішень.

Методи економічного обґрунтування галузевого розміщення виробництва в загальному вигляді включають такі найважливіші етапи:

- аналіз сучасного розвитку і розміщення галузі;

- визначення основних умов і факторів розвитку галузі та окремих підприємств на перспективу;

- вибір варіантів і визначення оптимального варіанта розвитку галузі.

На першому етапі вивчають диспропорції (невідповідності) а розвитку і розміщенні виробництва, виробничі резерви (потенційні можливості), тобто виявляють недоліки в розвитку і розміщенні та визначають шлях їх удосконалення. При цьому беруть до уваги такі показники:

- забезпечення сировинними ресурсами;

- обсяги виробництва продукції в натуральному (т, м, л) і вартісному (грн.) вираженні;

- собівартість (витрати на виробництво і реалізацію продукції, вартість сировини, палива, енергії, зарплата);

- матеріаломісткість (витрати матеріалів і сировини на одиницю продукції);

- енергомісткість продукції;

- капітальні вкладення (фінансові витрати на відтворення основних фондів: будівлі, споруди, устаткування);

- обсяги незавершеного будівництва.і вартість невстановленого устаткування;

- приріст продукції на 1 грн. капітальних вкладень;

- рентабельність (показник прибутковості і збитковості виробничої діяльності);

- вартість основних фондів, фондовіддача (відношення виробленої продукції до вартості основних фондів);

- показник фінансового становища галузі або окремих підприємств; кількість вкладених коштів, кредитні можливості, постачання з держбюджету:

Ці показники доповнюються іншими, що характеризують взаємозв'язки певного виробництва з різними галузями господарства:

- співвідношення досягнутого рівня виробництва з потребами господарства країни в певному виді продукції;

- технічний рівень галузі (структура устаткування, нові види продукції їх відповідність стандартам, вплив на навколишнє середовище);

- забезпечення у територіальному розрізі трудовими, паливно-енергетичними, мінерально-сировинними, водними ресурсами;

- удосконалення управління і територіальної організації галузі (створення концернів, акціонерних товариств);

- потреби галузі (підприємства) в перевезеннях;

- участь галузі в міжнародному поділі праці.

На другому етапі аналізу можливостей розвитку і розміщення виробництва досліджують основні умови і фактори. Вирішальним фактором розвитку виробництва є визначення потреби ринку в певному виді продукції. Реалізація потреб певного виду продукції залежить від можливостей розвитку суміжних галузей. Тому вибір оптимальних обсягів виробництва слід пов'язувати з розвитком взаємозалежних виробництв.

Важливим фактором розвитку виробництва є врахування виробничо-технічних особливостей, і рівня НТП, ресурсний фактор.

 Велике значення для розміщення виробництва мають транспортний та споживчий фактори. Одним з, методів, який враховує ці фактори при розміщенні виробництва є визначення економічних меж рівнозначних виробничо-транспортних витрат.

Раціональний радіус перевезення продукції розраховують за формулою:

Р = (П2-П1 + Т2Д):(Т1+Т2), де

Р - раціональний радіус перевезення продукції;

П1, П2- приведені витрати в пунктах 1 і 2;

 Д - відстань між ними;

Т - транспортні витрати на 1 тонно-км.

Однак, варто враховувати, що в житті на межі зонування можуть впливати політичні, соціальні і інші фактори. Тому такі розрахунки є лише теоретичними оптимальними моделями збутового районування.

У зв'язку із значною диференціацією економічних, соціальних і природних умов на території країни кожен з регіонів має специфічну сукупність умов розміщення у своїх межах. На основі цього можна визначити райони для розміщення в них конкретних типів підприємств. Так, територія України в цілому несприятлива для розміщення ресурсомістких підприємств, тому що, по-перше, майже вся територія належить до вододефіцитних регіонів; по-друге, в країні вичерпані можливості розвитку традиційних видів енергетики, а нові або не виправдали себе, або ще не мають значної науково-технічної бази для розвитку.

Проте Україна, відносно забезпечена трудовими ресурсами, високим науковим потенціалом, відчуває дефіцит товарів народного споживання, тому майже вся територія сприятлива для розвитку і розміщення підприємств легкої, харчової, машинобудівної галузей.

На третьому етапі на основі вибраних місць розташування підприємств та обсягів виробництва розробляють кілька можливих напрямів розвитку галузі.

Для всіх варіантів розрахунку визначають обсяги і технології виробництва, одноразові і поточні витрати, які обчислюють за діючими нормативами та стандартами.

Після вироблення варіантів розміщення оцінюють їх економічну ефективність із застосуванням економіко-математичних методів та обчислювальної техніки.

Ефективність виробництва великою мірою залежить від оптимального розташування підприємств. Крім безпосередньо виробничих факторів (продуктивність праці, якість обладнання), н на неї впливають також транспортні витрати, рівень розвитку інфраструктури, комплектність, щільність населення, в географічне розташування підприємств.

Ефективність виробництва визначається, як уже знаємо ефектом виробництва і витратами на його досягнення:

Е=  , Е>max

Порівняльна ефективність обчислюється при виборі  найвигіднішого варіанту розташування об'єкта з усіх, що є.

Витрати складаються з капіталовкладень К і поточних витрат С (собівартість продукції). Проте при річному розрахунку додавати витрати і капіталовкладення не можна, бо капіталовкладення окуповуються не за один рік. Для того щоб звести витрати до річної розмірності, запроваджується коефіцієнт ефективності капіталовкладень Е. Він є оберненою

величиною терміну окупності Т, тобто Е = . Величина Е означає таку частину капіталовкладень, яка скуповується протягом року. Існують нормативні терміни окупності Тн. У плановій економіці  їх розраховує держава на підставі рівня суспільної продуктивності праці у даний період розвитку країни. За умов ринкової економіки Тн не регламентується, але об'єктивно існує такий середній термін окупності капіталовкладень, перевищення якого робить витрати неефективними.

Відповідно є і нормативний показник ефективності Ен. Для різних галузей економіки він не однаковий. Індивідуальна ефективність капіталовкладень не повинна бути нижча за цей показник. Тепер можна вивести загальну формулу витрат:

Вn = С + Ен - К, де

Вn- приведенні витрати;

С - собівартість продукції;

Ен- нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень (на сучасному рівні по господарству в цілому він становить 0,12);

К - капітал ь н і вкладення.

 Цей спосіб розрахунку отримав назву методу мінімізації витрат.

Дана формула є формулою зведених витрат, бо тут усі витрати зведені до річної розмірності. Зведенні витрати є однією зі складових при розрахунках так званої порівняльної економічної ефективності. Порівняльна ефективність обчис­люється при виборі з кількох варіантів такого, де ефект досягався б за найменших витрат. Таким чином, С +Ен * К - > min.

Формула зведених витрат часто використовується при аналізі розміщення виробництва. Наприклад, можна розрахувати, що краще: спорудити один великий завод або кілька середніх, що виробляють таку ж продукцію. Звичайно при збільшенні капіталовкладень знижуються поточні витрати. Таке зниження не завжди пропорційне, тому зведені витрати треба обчислити для кожного варіанту.

Приклад: Можливі чотири варіанти розташування підприємств, що розрізняються розмірами капіталовкладень; при цьому із зростанням капіталовкладенням, знижуються поточні витрати.

Для першого варіанту капітальні вкладення (К1) становлять 700 тис. гри., поточні витрати (С1) - 200 тис. грн..

 Для другого варіанту К2 - 1000 тис. грн., С2 - 160 тис. грн.

Для третього варіанту К3 — 1100 тис. грн., С3 - 125 тис. грн.

Для четвертого варіанту К4 - 1500 тис. грн., С4 - 100 тис. грн.

Коефіцієнт ефективності капіталовкладень (Е) дорівнює 0,12.

Розв'язок:

І. 200+ 0,12*700 = 284 тис. грн.

II. 160 + 0,12 * 1000 = 280 тис. грн.

III. 125 + 0,12*1100 = 257 тис. грн.

IV. 100 + 0, 12* 1500 = 280 тис. грн.

Кращим виявляється третій варіант. У четвертому варіанті витрати знову ростуть, попри те, що поточні витрати знизились у двоє, а капіталовкладення зросли лише у 1,6 раз порівняно з першим варіантом.

Коли варіанти витрат розглядаються щодо території, треба обов'язково врахувати і видатки на транспортування сировини, палива і готової продукції. Вони можуть включатись і до поточних витрат С, але для наочності їх доцільно виокремити, бо вони є найважливішим просторовим фактором. Тоді формула набуде такого вигляду:

В= С + Еп *К + Т,  де

Т - питомі витрати підприємства на перевезення сировини, палива і готової продукції.

Можна використати ще один, так званий "мішаний" спосіб оцінки ефективності. Він складається з порівняння доходу (обсягу чистої продукції у вартісному вираженні, або прибутку) і витрат на його виробництво:

Е= ,де

Е - економічна ефективність;

 Др - річний дохід підприємства;

С + Еп*К - приведені витрати.

Може бути і кілька варіантів оцінки. Проте найефективнішим вважають той, що дає змогу одержати найбільший дохід при найменших витратах.

Розглянуті методи обґрунтування розміщення і розвитку галузі або підприємства є по суті економічною експертизою (оцінкою) перспективного розвитку виробництва. Важливе значе­ння мають і інші оцінки розміщення, зокрема екологічна оцінка.

Екологічна оцінка розміщення виробництва. Головна мета екологічної оцінки розміщення виробництва - визначення екологічної безпеки будь-якої господарської діяльності. Критерієм екологічної оцінки є спеціально вироблені стандарти і нормативи природного середовища та впливу на нього людської діяльності. До екологічної експертизи належать:

- оцінка впливу на навколишнє середовище;

- прогнозування стану природного середовища;

- висновки і рекомендації щодо зменшення негативного впливу;

- експертні висновки про можливість реалізації проекту.

Методика еколого-економічної оцінки проектів включає 4 етапи.

 Перший етап полягає в оцінці екологічного допуску виробництва. При цьому сумарний обсяг викидів виробництва не може бути більшим, ніж гранично допустима концентрація у повітрі і воді:

Сі: ГДКі ≤ 1,де

Сі - фактична концентрація і- ї речовини;

 ГДКі - гранично допустима концентрація і- ї речовини.

Якщо співвідношення не можна дотриматись, то розрахунок здійснюють за формулою:

V: ГДВ ≤ 1, де

V- обсяг викидів забруднених речовин;

ГДВ - гранично допустимий викид цих речовин.

ГДК і ГДВ можна замінити іншими показниками.

Другий етап. На цьому етапі розраховують витрати на охорону середовища за проектним і базовим варіантом:

Ві ≤ Вб, де

Ві - приведені витрати у і - й варіант будівництва;

Вб - приведені витрати на базовому підприємстві.

З кількох варіантів вибирають оптимальний.

Третій етап пов'язаний з потребою подолання негативного впливу в регіонах, де забруднення більше за ГДК, тобто необхідна мінімізація негативного впливу забруднених речовин. У загальному вигляді критерієм екологічної оптимальності проекту є мінімум впливу об'єкта будівництва на природне середовище:

П=Рм+Кз - > min, де

Рм - ресурсомісткість об'єкта Рм =  , де Q – обсяг спожитого ресурсу, R - економічна оцінка ресурсу, А - річний обсяг виробництва продукції;

Кз - коефіцієнт забруднювального впливу об'єкта будівництва(Кз =   де R’ - економічна оцінка одиниці умовних викидів; V’ - умовний обсяг викидів у повітря або воду;   А-річний обсяг виробництва продукції)

При цьому вибирають мінімальний за показниками варіант.

Четвертий етап полягає у оцінці економічної ефективності природо захисних заходів:

Е=[(С6-С) + (К6-К)*Ен]*А + (У-Уб)*А, де

Сб, С - поточні витрати базового і проектованого підприємства на одиницю продукції;

К6, К - питомі капітальні вкладення;

А - річний обсяг виробництва;

У, У в - річне запобігання втратам на одиницю продукції.

З усіх варіантів вибирають один з найбільшим ефектом.

Разом з екологічною оцінкою раціонального розміщення виробництва необхідно оцінювати також соціальну небезпеку таких розробок. Проте це справа майбутнього, оскільки немає вітчизняного досвіду в цій галузі знань. Соціальна безпека проектів розвитку виробництва, яка враховує безробіття, соціальне напруження, національні особливості і народні традиції, рівень життя населення - це найважливіший фактор поліпшення економічного розвитку країни. Методи регулювання цього фактора можуть бути різними: правовими, адміністративними, економічними.

Крім зазначених етапів економічної, екологічної та соціальної оцінки прогнозів і проектів розміщення виробництва необхідний ще один, останній етап, який складався б з рекомендацій для органів влади, правових організацій та інших урядових структур. Йдеться про рекомендації щодо змін у податковій політиці, інші заходи щодо регулювання розміщення і розвитку об'єктів господарства.

Конструктивні економічні обчислення. До таких обчислень відносять балансові, техніко-економічні, нормативні та інші.

При моделюванні розміщення виробництва на перспективу досить широко використовують нормативний метод, роль якого зростає в нових умовах господарювання, спрямованих на подолання так званого витратного механізму. До речі, це спонукає до ширшого впровадження ресурсозберігаючих технологій, раціонального використання матеріальних насамперед сировинних та людських ресурсів. Звичайно нормативи, які закладаються при вироблені проектів, повинні бути науково обґрунтованими і орієнтованими на застосування найновіших досягнень науки і техніки.

Техніко-економічні розрахунки в основному застосовуються на проектній стадії обґрунтування розміщення підприємств і територіального розвитку виробництва. Порівняльну ефективність різних варіантів районного розміщення підприємств і комплексів визначають на основі розрахунку поточних (собівартості) і порівняння одноразових (капітальних) витрат. При виборі місця розміщення враховують показники матеріало-, енерго-, фондо- та трудомісткості продукції. Особливу роль відіграють показники водомісткості і транспортабельності продукції.

Техніко-економічні показники аналізу територіальної організації народного господарства розраховують визначенням розмірів відповідних витрат на виробництво одиниці продукції. Витрати окремих ресурсів і випуск нової продукції доцільно визначити у вартісному або натуральному обчисленні.

  Матеріаломісткість виробництва:

 де

Зм - витрати матеріалів (грн.);

Пр- річний випуск продукції (грн., шт.)

  Енергомісткість виробництва:

 де

Зе - витрати енергії (кВт год).

Трудомісткість виробництва:

 де

3п - затрати праці (людино - год)

 Водомісткість виробництва:

, де

Зв - затрати води (л).

Фондомісткість виробництва:

 де

Фв - вартість основних фондів (грн.)

Капіталомісткість виробництва:

де

Вкв - вартість капіталовкладень на спорудження об'єкта (грн.).

Транспортабельність продукції:

де

3пр - витрати на перевезення продукції (грн.)

Собівартість продукції:

С=Вс + Вм + Зо, де

Вс, Вм - вартість сировини, матеріалів, палива, енергії та інших предметів праці і амортизаційних відрахувань (грн.);

Зо - витрати на оплату праці і реалізацію продукції (грн.).

При визначенні ефективності функціонування підприємства використовують систему вартісних показників: валову і товарну продукцію, чисельність працівників, продуктивність праці, вартість основних виробничих фондів, матеріальні витрати і капітальні вкладення.

Балансові методи оцінки розміщення підприємств. Найбільше значення для дослідження взаємозв'язків між підприємствами різних галузей мають балансові розрахунки видів ресурсів, готової продукції. Балансові методи використовують для аналізу, прогнозування і регулювання розвитку динамічних систем з постійними потоками ресурсів і продукції ("витрати - випуск", "виробництво – споживання", "завезення - вивезення", в загальному вигляді "прибуток -витрати"). Типові баланси застосовуються у прогнозуванні і управлінні економікою (баланси трудових ресурсів, палива і енергії, грошових витрат).

Баланси - це система взаємопов'язаних показників, які характеризують наявність і використання матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів.

Вони дають можливість, з одного боку, охопити всі джерела формування ресурсів, а з іншого - усі напрями їх використання. Отже, у загальному вигляді збалансованість трактується як взаємовідповідність ресурсів і потреб суспільного виробництва та відбиває елементарну умову нормального функціонування економіки.

Однак треба зазначити, що господарствам регіону здебільшого притаманна структура незбалансованості виробництва, не забезпечується відповідність доходів і витрат населення, робочих місць і трудових ресурсів, запасів природних ресурсів і потреб у них. Типовим є територіальні диспропорції між основними, допоміжними і суміжними виробництвами, між виробництвом та інфраструктурою тощо. Слабо розвинута територіальна кооперація. Повсюди підприємства функціонують ізольовано, самостійно забезпечуючи себе всім необхідним.

Ефективна збалансованість регіонального виробництва передбачає налагодження тісного взаємозв'язку внутрішньо- і міжрегіональних матеріально-речових, фінансово-вартісних, товарно-грошових потоків.

Саме за допомогою балансів забезпечується узгодженість системи кількісних і якісних показників розвитку народного господарства регіону та його ланок.

Розробка комплексної системи регіональних балансів є основним методом відображення дійсних та формування прогнозованих територіальних пропорцій. Територіальні пропорції поділяються на:

- загальноекономічні - відбивають внесок окремих регіонів до виробництва валового національного кінцевого продукту, національного доходу країни. Важливе значення у плануванні цих пропорцій має співвідношення між національним доходом і фондом повернення ССП, фондами споживання і нагромадження;

- міжрегіональні пропорції - відбивають економічні зв'язки між окремими регіонами у процесі суспільного виробництва, поділу, обміну і споживання продукції промисловості, сільського господарства та певного виду послуг. Вивчаючи міжрегіональні пропорції доцільно враховувати: потенційні запаси і ступінь забезпеченості регіонів різними природними, мінерально-сировинними, паливно-енергетичними ресурсами, трудовий потенціал, рівень розвитку виробничих зв'язків;

- регіональні пропорції враховують конкретні особливості відтворення, рівень комплексності господарського розвитку кожного регіону. Однією з особливостей планування цих пропорцій є найповніший вплив можливостей ефективного використання природних, трудових, виробничих і фінансових ресурсів кожного регіону задля комплексного розвитку цієї території.

Звичайно, не вся продукція підприємств, розташованих у регіоні, споживається усередині нього. Так само регіон не може обійтися без сировини, напівфабрикатів, продукції, що привозиться з інших регіонів. Комплекс базових галузей, що розвивається, визначає потребу в трудових ресурсах. І якщо це галузі важкої промисловості - переважно у чоловіках. Тому постає дві взаємопов'язані проблеми: розвиток галузей, що обслуговують населення, і проблеми балансу чоловічих і жіночих ресурсів.

Комплексний розвиток регіонів забезпечується також укладанням матеріальних територіальних балансів. Вони розробляються на державному і локальному рівнях. За їх допомогою у масштабі всього народного господарства встановлюється відповідність між ресурсами, які потрібні для виготовлення продукції та потребами у ній; визначається

раціональна спеціалізація окремих районів країни з виробництва різних видів продукції, налагодження міжрегіональних зв'язків.

На локальному рівні ці баланси забезпечують оптимізацію регіональних міжгалузевих пропорцій, раціональне кооперування підприємств різного відомчого підпорядкування, залучення до господарського обігу місцевих ресурсів.

Велику роль у визначенні внутрішньорегіональних пропорцій відіграє розробка балансів природних ресурсів, виробничих потужностей. До них зараховуються баланси водогосподарські, земельних, лісових, мінерально-сировинних, паливно-енергетичних ресурсів.

Особливість балансу виробничих потужностей у регіоні полягає у необхідності врахувати всі потужності, які має регіон, незалежно від підпорядкування підприємств та їх належності до державного чи недержавного сектора. Ці баланси дають змогу узгодити завдання розвитку добувних і переробних галузей, одержати інформацію про можливості кооперування.

Визначальним у збалансованості економіки регіонів є метод міжгалузевих балансів. Треба розрізняти національні і регіональні міжгалузеві баланси.

Міжгалузевий баланс дає змогу ретельно обґрунтувати напрями розвитку будь-якої ланки регіональної економіки. Цей ефективний інструмент оптимального поєднання розкриває комплексний процес виробництва і поділу продукції у тому чи іншому регіоні, відбиваючи матеріальні витрати на продукцію конкретних галузей у кожній іншій галузі.

Інформація міжгалузевого балансу дозволяє визначити найважливіші загальноекономічні пропорції у господарстві регіону, а саме:

- співвідношення виготовленої, поділеної та використаної чистої продукції;

- пропорції поділу чистої продукції кожної галузі на засоби виробництва і предмети споживання..

Принципова схема міжгалузевого балансу економічного регіону являє собою економічну таблицю, де відбивається виробництво і поділ виробленої продукції, а також враховується продукція, що завозиться та вивозиться..

Математичні методи. Найбільш поширені математичні методи, які використовуються у дослідженнях розвитку і розміщення продуктивних сил, описані в роботі О.І.Шаблія "Математичні методи в економічній географії". Серед них методи і моделі лінійної алгебри, методи і моделі теорії графів, теорії множини і математичної логіки.

Економіко-математичні методи і моделі. Сучасні економічні явища і процеси, властиві територіальному розміщенню виробництва, дуже часто мають масовий характер і зумовлені складним комплексом причин. Тому аналізувати їх можна тільки за допомогою точних кількісних методів дослідження, що мають назву економіко-математичних методів. Суть останніх полягає у формалізованому описі економічних явищ і процесів у вигляді відповідних моделей-систем математичних рівнянь.

Найчастіше використовують два види економіко-математичних моделей:

- балансові моделі - будуються у вигляді систем шахових таблиць, до них належать баланси витрат і випуску продукції, капітальних вкладень, трудових витрат і природних ресурсів. Дуже широко використовуються на практиці міжгалузеві і міжрайонні баланси виробництва і розподілу продукції;

- оптимізаційні моделі - вони є вищою формою техніко-економічних розрахунків. Їх основне призначення - вибір оптимального варіанта розміщення не тільки підприємств і галузей, а й територіально-виробничих комплексів. В оптимізаційних моделях умови задач і розв'язок їх можуть бути подані в табличній (матричній) або графічній формі.

Найпростішим, але надійним для одержання достовірного результату прикладом оптимізаційної моделі є закрита виробничо-транспортна задача.

Приклад пунктів 1 і 2 необхідно відправити продукцію у три пункти А, Б і В. Перший постачальник має 3000 т продукції, а другий - 6000 т. Попит споживача А становить 1000 т, а споживачів Б і В по 4000 т. Розміри витрат на перевезення 1т продукції від першого постачальника до споживача А становить 20 грн., до Б- 40 грн., до В - 60 грн., а від другого постачальника до споживача А - 50 грн., до Б - 30 грн., до В - 10 грн. Знайти найефективніший варіант зв'язків між постачальниками і споживачами.

Необхідно знайти найефективніший варіант зв'язків між постачальниками і споживачами, тобто Xij - невідома кількість продукції, яку слід перевести від i-го постачальника j-му споживачеві. Критерієм оптимальності є мінімум транспортних витрат:

F= CijXij - > min

Щоб розв'язати оптимізаційну задачу розміщення, слід врахувати приведені витрати на виробництво продукції (для кожного варіанта розміщення складають матрицю); знаходятьF min для цієї матриці, а потім з них вибирають мінімальний результат, який і буде оптимальним.

Для споживача Б вигідніше одержати всю продукцію від постачальника 1. Це означає, що максимальний ефект для всієї системи не забезпечує оптимальних показників для окремих її елементів.

Таблиця 7.1