Запорозька Січ – козацька Республіка

¾ Передумови виникнення українського козацтва.

¾ Запорозька Січ та її устрій.

¾ Роль запорозького козацтва у відсічі турецько-татарської агресії.

Українське козацтво виникло і сформувалось у другій половині XV – XVI ст. Серед основних причин його виникнення, перш за все, були економічні чинники. Землі Східної Галичини, Волині, Західного Поділля, північних повітів Київщини були густо заселеними. Вільних, не займаних для обробітку угідь, не вистачало. І в той же час величезні території Півдня, так зване Дике поле, де здавна жило українське населення, тривалий час були малозаселені. Наявність вільних земель сприяла їх освоєнню українською людністю. Вздовж Дніпра та його численних при-токів і йшов процес формування козацтва, засновувались нові хутори і села.

Крім економічних причин виникнення козацтва, були соціально-політичні. Вони пов’язані з протестом народу України проти зростаючого соціального, національного, релігійного гніту польсько-литовських феодалів та необхідністю надійного захисту від спустошливих набігів турецько-татарських орд.

Термін "козак" тюркського походження. Він запозичений українцями від південних сусідів - татар. У широкому розумінні це слово означає вільну, незалежну людину, шукача військових пригод.

Козаки займалися землеробством, скотарством, промислами, ремеслами, торгівлею. Козацькі слободи і хутори були багатші від убогих сіл панських підданих, оскільки люди були більше зацікавлені у результатах власної праці ніж закріпачені селяни. На козацьких територіях поступово склалася така соціальна організація, в якій не було примусу, хоча й існувала певна соціальна нерівність.

Постійна загроза нападів турків і татар, небезпека з боку польсько-литовських та українських феодалів, які прагнули загарбати освоєні козаками землі, змушували козацтво вдосконалювати свою організацію і військову майстерність. Українське козацтво виражало волю українського народу, і тому воно ставало захисником України як від зовнішньої агресії, так і від національно-релігійного та суспільно-економічного гноблення польсько-литовської шляхти.

Початок етапу формування козацької верстви поклало заснування Запорозької Січі.

Для оборони від турецько-татарських та шляхетських військ на південь від порогів у пониззі Дніпра козаки споруджували невеликі укріплення з січених дерев’яних колод. Але стримати ворожий натиск козакам було важко. Ймовірно, що в 30-40 рр. XVI ст. вони, об’єднавши свої сили, створили велику фортецю під назвою Запорозька Січ. У її систему увійшли й невеликі городки-січі. За джерелами, перше укріплення на острові Хортиця збудував князь Дмитро Вишневецький (за народними переказами "Байда").

У переносному розумінні слово "Січ" означало столицю всього запорозького козацтва, центр діяльності й управління всіма військовими справами, резиденцію всіх головних старшин, які очолювали низове козацтво. Протягом свого понад двохсотрічного існування запорозькі козаки послідовно змінили вісім Січей.

Запорозька Січ мала своєрідну військово-адміністративну організацію, що увібрала в себе давню вічову традицію. Вона мала два поділи – військовий і територіальний. Військо ділилося на полки, якими командували виборні полковники. Полки складалися з сотень на чолі з сотниками. Кілька сотень утворювали курені, якими керували отамани. Скільки існувала Січ - завжди було 38 куренів. Територія поділялася спочатку на 5, а потім на 8 паланок.

Вищою владою на Січі вважалася військова рада (коло) за участю усіх козаків. У Січі існувало дві ради, два кола: одне – велике, загальне, з участю всіх козаків, і друге – мале, з участю тільки старшини.

Запорозьку військову старшину складали кошовий, суддя, писар, осавул. Вони відали військовими, судовими, адміністративними і навіть духовними справами війська. Під час військових походів очолював козацьке військо виборний гетьман. Безпосередньо ж Січчю відав кошовий отаман. В його руках зосереджувалась вся повнота влади. Проте він не був необмеженим володарем запорізького війська. Його влада обмежувалась звітом, часом і радою. Щороку 1 січня на козацькій раді після звіту про свою діяльність обирали нового кошового і козацьку старшину. Виняток робили тільки для особливо видатних і популярних осіб. Зокрема, Іван Сірко кошовим атаманом обирався 15 років, Петро Калнишевський – 10 років і т.п.

Військовий суддя був другою особою в запорозькому війську після кошового. В своїх діях він керувався звичаєвим правом, на якому базувався весь лад козацького життя. Звичаєве право регулювало відносини між собою членів окремих груп українського населення в межах певних галузей (у родинному праві, спадковому тощо).

Канцелярію Січі вів писар. Його вплив на політичне і громадське життя був дуже значним. На своїх посадах писарі були незмінними. Протягом 41 року з 1734 до 1775 у запорозькому війську змінилося тільки 4 писарі.

Осавули виконували роль помічника гетьмана у військових справах.

Військовими клейнодами (знаками) запорозького війська були корогви (прапори) і бунчук – довге древко, на кінці якого насаджували мідну або позолочену кулю з жмутом волосся з кінського хвоста. Ознакою влади гетьмана була булава.

Польська влада намагалася розколоти козацтво й поставити його під свій контроль. Ще 1524 року польський король Сигізмунд І намагався залучити для охорони переправ на Дніпрі та захисту кордонів 1 – 2 тис. козаків. Однак через брак коштів з цього нічого не вийшло. І лише 1572 року за наказом Сигізмунда II Августа на державну службу набрали загін з 300 козаків. Новий польський король Стефан Баторій 1578 року збільшив їх кількість до 600. Оскільки набраних на державну службу козаків заносили до спеціальних списків (реєстрів), звідси і пішла їхня назва - реєстрові козаки. За участь у повстаннях 1591 – 1596 рр. реєстрове козацтво було ліквідоване. Відновили його знову лише 1599 року. 1638 року реєстрове козацтво налічувало 6 тис. чоловік. Реєстрові козаки мали цілий ряд привілеїв: окремий суд, звільнення від податків і повинностей, право власності на землю, дозвіл займатися промислами і торгівлею, незначну плату з державної казни грошима, допомогу одягом і зброєю тощо. Реєстрове казацтво поділялось на б полків і сотні. Полковими містами стали Чигирин, Черкаси, Переяслав, Корсунь, Біла Церква, Канів.

Реєстровцям належать перші початки казацького державотворення. Так, Самійло Кішка відновив козацтво як організовану, офіційно визнану українську національну мілітарну силу. Петро Сагайдачний, зробивши цю силу потужнішою, проголосив альянс козацтва, православної церкви та міщанства при скріпленні власної системи освіти. Михайло Дорошенко узаконив існування не лише козацького війська, але й козацького землеволодіння, закріпивши за козаками певну територію. Він же організував і городові полки, що мало вирішальне значення для творення української автономії.

Запорозьке козацтво, зміцнюючись, ставало дедалі надійнішою перепоною нападам татар і турків. На початку XVI ст. козаки здійснили сміливі рейди на турецьке і татарське узбережжя. Вони захопили і спалили такі міста як Сіноп, Варна, передмістя Стамбула. Значних втрат козаки завдавали туркам і татарам на морі. Під час цих походів козаки звільняли велику кількість українських бранців, захоплених у полон і зроблених рабами.

У 1616 році гетьман П. Конашевич-Сагайдачний, знищивши у гирлі Дніпра турецьку флотилію, захопив центр работоргівлі в Криму Кафу, після чого здійснив рейд до південного узбережжя Чорного моря на міста Сіноп і Трапезунд. Завдавши туркам відчутних втрат, козаки повернулися в Україну іншим шляхом, через Азовське море.

У 1621 році козацьке військо відіграло вирішальну роль у ході Хотинської битви і тим самим зірвало турецькі плани загарбати Річ Посполиту.

У 1624 – 1625 рр. козаки знову здійснили ряд успішних походів на турецько-татарські володіння на Чорному морі.

Таким чином, українське козацтво сформувалось внаслідок певних економічних і соціально-політичних передумов. Значну роль в його становленні і розвитку відіграла Запорозька Січ з її демократичними інститутами і особливостями. Вона стала не тільки важливим чинником у процесі створення козацької республіки, а й надихала український народ на боротьбу за своє визволення.