Сталінська індустріалізація України в 30-ті роки

¾ Передумови індустріалізації.

¾ Здійснення політики індустріалізації.

¾ Наслідки індустріалізації для України.

¾ Промисловість України напередодні Другої світової війни

В другій половині 20-х років більшовицький режим зробив нову спробу перейти до форсованого комуністичного будівництва (перша спроба була за часів "воєнного комунізму"). Важлива роль у здійсненні цих планів відводилася так званій "індустріалізації". Її необхідність обумовлювалася, по-перше, технічною відсталістю радянської держави, по-друге, потребами оборони (СРСР був у ворожому оточенні і можливість війни проти більшовицького режиму не виключалася), по-третє, через індустріалізацію радянське керівництво мало намір швидко ліквідувати багатоукладність економіки (більшовики вважали, що Радянська влада не повинна базуватися одночасно на великій державній промисловості і дрібнотоварному приватному виробництві), по-четверте, індустріалізація передбачала сприятливі для більшовиків у соціальній структурі суспільства зміни (збільшення чисельності робітничого класу, пролетарів, серед якого більшовики мали підтримку).

Виходячи з таких уявлень, визначилися темпи, методи і спрямованість індустріалізації. Початком індустріалізації можна вважати прийняття державного плану "ГОЕЛРО", який був схвалений 1921 року і передбачав створення енергетичної бази для промисловості (без електроенергії підприємства перетворюються з засобів виробництва на макети). За цим планом, частина електростанцій будувалася в Україні (Дніпрогес, Зуєвська, Штерівська).

Політика індустріалізації відбилася в рішеннях з’їздів більшовицької партії та державних постановах. XIV з’їзд ВКП (б) 1925 року визначив індустріалізацію як політику державного будівництва. У 1927 р. на XV з’їзді ВКП (б) було прийнято план 1-ї п’ятирічки, яка передбачала високі темпи розвитку виробництва. Але згодом Сталін скорегував план таким чином, щоб здійснити "стрибок до комунізму". Так, якщо спочатку план передбачав на кінець п’ятирічки видобуток вугілля до 53 млн. т., то Сталін підвищив цифру плану до 80 млн. т. (фактично було видобуто 45 млн. т.). Чавуну, згідно з планом, передбачалося виплавити 2 млн. 400 тис. т., але Сталін збільшив цю цифру до 6 млн. т. (фактично виплавлене 4 млн. 302 тис. т.).

У 1930 р. відбувся XI з’їзд КП (б) України, який проходив під знаком повної підтримки сталінського курсу на форсовану індустріалізацію і схвалив оптимістичну оцінку можливостей промисловості України. Партійне керівництво України погодилося з союзним планом, за яким майже половину всього промислового виробництва країни мала дати Україна. Між тим, промисловість України працювала на межі можливостей, тому прийняття таких планів було не реальним, воно вело до подальшої розбалансованості економіки. Будь-яка критика таких планів сприймалася як шкідництво. Над такими людьми вчинялися показові політичні процеси (шахтинська справа, політичний процес над "Промпартією" та ін.). Разом з тим темпи промислового будівництва були вражаючі. В Україні були побудовані нові заводи-гіганти: Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь, Харківський тракторний завод, була проведена реконструкція Луганського паровозобудівного заводу, відбулася реконструкція металургійних заводів у Макіївці, Алчевську, Дніпропетровську, Дніпродзержинську та ін. Будівництву нових та реконструкції старих підприємств надавалося політичне забарвлення, воно відбилося у так званому "соціалістичному змаганні". Видатною подією став стаханівський рух. 31 серпня 1935 р. О. Стаханов на шахті "Центральна Ірміно" в Луганській області добув 102 т. вугілля, перевищивши норму за зміну в 14,5 рази. Та вже 1 лютого 1936 р. М. Ізотов на шахті № 1 "Кочегарка" в м. Горлівці встановив абсолютний рекорд – 607 т вугілля. Стаханівський рух поширився й на інші галузі виробництва. Однак, рекордні показники були використані для підвищення виробничих норм. На підприємствах, які відставали, стали поширюватися приписки, встановлювалися "липові рекорди", з’явилися "липові стахановці".

І хоч жодна з перших п’ятирічок не була виконана в повному обсязі, індустріалізація мала для України важливе значення. Саме в 30-ті роки відбулася докорінна реорганізація промисловості України, сталися суттєві зрушення в машинобудуванні, оборонній промисловості, хімічному виробництві, третина новобудов перших п’ятирічок припадала на Україну. Внаслідок індустріалізації Україна стала в 30-ті роки за виплавкою чавуну друга в Європі та четвертою по видобутку вугілля, по виробництву металу Україна випереджала такі розвинуті країни, як Франція та Італія. Це були видатні результати, але не слід забувати про те, що розвиток промисловості базувався на екстенсивних факторах господарювання, на недосконалій техніці і технології. До цього слід додати, що вже в 30-ті роки в ході індустріалізації закладалися основи екологічної катастрофи, які мали негативні наслідки для українського суспільства. Індустріалізація страшним тягарем лягла на плечі трудового селянства, були згорнуті ринкові відносини, неп. Масові репресії, які набрали в 30-ті роки широкого розмаху, завдали суттєвих втрат не тільки суспільству, а й економіці, було фактично припинено зростання важкої промисловості.

Водночас тоталітарний режим перетворював людину в зна­ряддя для досягнення своїх політичних інтересів. Звичайно, що військова загроза вимагала посилення дисципліни. Проте під цим приводом на виробництві було введено фактично надзви­чайний стан. У 1940 р. підприємства перейшли на семиденний робочий тиждень, заборонялося робітникам та службовцям са­мовільно залишати підприємства, передбачалося суворе пока­рання за випуск недоброякісної продукції, посилилися репресії.

У зміцненні обороноздатності Радянського Союзу значна роль відводилась Україні. Нарощувався економічний потенціал, на який опиралася оборонна промисловість. Так, видобуток вугілля в Україні з 69,1 млн. т. у 1937 р. зріс до 83,8 млн. т. у 1940 р. Виробництво електроенергії за цей час збільшилося з 9,5 млрд. до 12,4 млрд. квт. годин. Продукція машинобудування за цей час зросла в 1,7 рази. В Україні була зосереджена вели­чезна кількість заводів, більшість з яких виготовляла продукцію оборонного призначення. Так, саме Україна давала більшу час­тину спеціальних сталей, які йшли на виготовлення військової техніки та зброї. У передвоєнні роки в Україні набувала стійкого характеру тенденція переведення багатьох галузей промисловості на воєнний лад. Були перебудовані підприємства транспорту, машинобудування, суднобудування, підприємства хімічної промисловості і т.п.

Таким чином, індустріалізація була зумовлена не тільки економічними потребами держави, а й політичними інтересами більшовицького режиму. В короткий час радянська країна, до складу якої входила і Україна, перетворилася в індустріальну державу, але її промисловість базувалася на екстенсивних факторах господарювання, на старих технологіях. Наслідком економічних зрушень стали зміни у соціальній структурі суспільства. Індустріалізація важким тягарем лягла на плечі трудового народу.