Громадсько-політичне, духовне й культурне життя

¾ Зміни в соціальному складі населення.

¾ Масові репресії та їх жертви. Конституція УРСР 1937р.

¾ Становище в галузі культури. „ Розстріляне відродження”.

Формування тоталітарного режиму супроводжувалося змінами в адміністративному устрої, "такі зміни повинні були забезпечити посилення впливу радянської адміністрації. У 1923 р. радянська влада перейменувала повіти і волості в ок­руги і райони. У 1925 р. були ліквідовані губернії. Склалася триланкова система територіального поділу і управління (центр, округ, район).

У 1924 р. у складі СРСР була утворена Молдавська Авто­номна Соціалістична Радянська Республіка. Її утворення, з од­ного боку, було штучним – оскільки в Молдавії проживало лише 30% молдован, а з другого боку – далекоглядним, бо в 1940 р. у зв'язку з приєднанням Бессарабії Молдавська автономна рес­публіка була перетворена в союзну. Таким чином, ко­муністичний режим заздалегідь планував поширення своєї тери­торії (ще одним підтвердженням такої політики було створення в 1940р. Карело-Фінської Союзної Республіки).

У 1930 р. з метою спрощення адміністративного керівництва були ліквідовані округи, але за рахунок цього збільшилася кількість районів (понад 500). Система управління стала дволанковою, але в 1932 р. повернулися знову до триланкової (центр, область, район), оскільки такий події дозволяв краще контролювати територію. В середині 30-х років тоталітарний комуністичний режим вже настільки посилився, що вже не мав політичної конкуренції. По Україні прокотилися нові хвилі ре­пресій. У 1934 р. комуністична влада перенесла столицю УСРР з Харкова до Києва, що було більш вигідним для здійснення адміністративного керівництва областями.

Зміни відбулися не тільки в адміністративному устрої, а й у соціальній структурі суспільства. Форсована індустріалізація, яка здійснювалася екстенсивними методами, за умови недостат­ньої механізації і енергоозброєння вимагала великої кількості робочих рук. Сприяла цим змінам і колективізація. Десятки ти­сяч селян тікали з села, побоюючись колгоспів або розкуркулення. Значною мірою вони також поповнювали робітничий клас. Тому і не дивно, що з 1928 р. до 1940 р. робітничий клас Ук­раїни збільшився в 2,5 рази і складав понад 4,5 млн. чол. Більшість робітничого класу складали робітники в першому поколінні, тобто напівробітники, напівселяни. Звичайно, що кваліфікаційний рівень таких робітників був низький. Індустріалізація та колективізація сприяли процесові люм­пенізації, і це було на користь більшовицького режиму, бо Ко­муністична партія спиралася саме на люмпенів і мала в них соціальну опору. Крім тенденції на збільшення робітничого класу та зменшення селянства, було помітне зростання кількості управлінців і службовців, тобто збільшувався командно-бюрократичний апарат. Ця тенденція була характерною для тоталітарної держави. З 1928 р. до 1940 р. кількість управлінців та службовців зросла в 3,6 рази. З'явилась в цей період велика кількість нової інтелігенції (хоча потреби держави в дипломо­ваних спеціалістах були значно більші), але масові репресії зав­дали Їй величезних втрат. Слід відзначити, що репресії на по­чатку 30-х років були лише прелюдією до страшного 1937 року. Жахливі злочини стали можливі тому, що широкі маси партійців не стали своєчасно на захист несправедливо звинува­чених людей. Переважна більшість радянської еліти хоча й не поділяла такої політики, але вважала за краще для себе не розмірковувати і не втручатися у знищення адміністративно-командною системою старих партійців, творців революції.

В Україні під жорна репресій потрапили насамперед ті, хто першим боровся за встановлення Радянської влади. Такою жертвою в 1935 р. став Ю. Коцюбинський, член партії з 1913 р., активний учасник жовтневого 1917 року перевороту у Петро­граді, один з керівників боротьби проти Центральної Ради, ор­ганізатор Українського Червоного козацтва, заступник голови Раднаркому УСРР. Тодішнє керівництво КП(б) У слухняно виконувало вказівки Сталіна. У 1937 р. Ю. Коцюбинський був розстріляний. Того ж року було страчено колишнього першого секретаря ЦК КП(б) У Е. Квірінга, а згодом заарештовано й розстріляно X. Раковського, колишнього голову Раднаркому України. Сталін фактично розгромив ЦК Компартії України. Було звільнено з роботи і репресовано багато комсомольських працівників України, а Центральний Комітет комсомолу був розпущений. Справжній погром був проведений серед військових. Заарештували і розстріляли командуючого Київським військовим округом Й. Якіра, командуючого Харківським військовим округом І. Дубового та інших. В Ук­раїні було безпідставно репресовано сотні командирів і політпрацівників. Репресований апарат працював на межі своїх можливостей, тюрми України були переповнені. Тілами розстріляних були заповнені рови у Биківні під Києвом, на Рутченковому полі під Донецьком, у балці Суча під Луганськом. У багатьох інших містах України було те ж саме.

Характерною ознакою суспільно-політичного життя України в 30-ті роки став відхід від демократичних принципів. Причому, така тенденція набувала стійкого характеру. Це в певній мірі обумовлювалося низьким рівнем політичної культури населення та політикою комуністичного режиму. Політичним кредо режи­му стала теза Сталіна про загострення класової боротьби при подальших успіхах соціалістичного будівництва. Така теза ста­ла підґрунтям для подальшого нарощування репресій. Наслідком такої політики було поширення надзвичайних за­ходів у господарстві. Засоби пропаганди та агітації намагалися формувати у свідомості людей переконання, що соціалістичний спосіб життя має переваги, але вони нерозкриті у повному обсязі з причин шкідництва "ворогів народу". Тим самим керівництво уникало відповідальності за прорахунки і скоєні злочини.

5 грудня 1936 р. була прийнята нова Конституція СРСР. За її шаблонами були складені конституції союзних республік. Кон­ституція Української РСР була прийнята 30 січня 1937 р. В ній фактично збережено всі положення Союзної Конституції. Скла­лася невідповідність між Конституцією, яка була побудована на принципах демократизму та реальним життям суспільства. Життя переконало, що Конституція мала декларативний харак­тер. Права людей нічим не гарантувалися і не підкріплювалися. За таких умов у суспільстві поширювалась соціальна пасивність та байдужість. А режим посилював репресії. Були вчинені по­громи серед науковців, діячів культури, партійців. Згодом були ліквідовані всі українські школи, клуби та газети, що діяли за межами УРСР. В Україні почали закривати навчальні, культурні заклади національних меншин. З приходом у 1938 р. на посаду першого секретаря ЦК КП(б) У М. Хрущова почалася ліквідація національних районів. Посилилася русифікація.

В 30-ті роки радянський уряд приділяв особливу увагу за­вершенню ліквідації неписьменності. Офіційна пропаганда стверджувала, що така політика проводиться для надання мож­ливостей всебічного розвитку людини соціалістичного суспільства, для подальшого розвитку демократії тощо. Дійсною причиною дійових заходів з боку держави в цьому напрямку було те, що більшовицький режим намагався пошири­ти свій вплив на формування свідомості людей. Звичайно, що не прагнення всебічного розвитку особистості та подальшого де­мократизму суспільства було в основі такої політики, а бажання впливати на людей через діяльність освітніх закладів, через за­соби масової інформації – газети, журнали, художню літературу. Крім політичної передумови поширення освіти, цього вимагав форсований економічний розвиток, який потребував освічених фахівців. Значна кількість старої технічної інтелігенції була знищена більшовицьким режимом, треба було створити умови для підготовки нової з робітників та селян. Нова інтелігенція, тобто вчорашні селяни та робітники, мала бути вдячною Ра­дянській владі за надану можливість займати чинне місце в ра­дянському суспільстві. Нова інтелігенція проходила через лікнепи та робфаки і була повністю залежною від держави. В Україні у цілому успішно виконувалась освітянська програма. щороку збільшувалася кількість шкіл, зростала кількість учнів. Високі темпи розвитку шкільництва вимагали збільшення кількості вчителів. Так, якщо в 1932 – 1933 рр. навчальному році в рес­публіці працювало 126 тис. вчителів, то в 1938 – 1939 рр. їх було 194 тис. Кількість учнів за той час збільшилася на 1 млн. Причому, кожний третій учень здобував середню освіту. Подальший роз­виток шкільної освіти стримувався тим, що майже третина вчи­телів мала незакінчену середню освіту. Адміністративна влада широко застосовувала по відношенню до вчителів репресії. безпідставне звільнення з роботи, недостатнє матеріальне забез­печення. Комуністичний режим посилив у 30-ті роки в Україні політику русифікації. В усіх школах запроваджувалось вивчен­ня російської мови. Сталися зрушення в українській граматиці в бік зближення її з російською. Невпинно зростала кількість шкіл з російською мовою викладання.

5 серпня 1931 р. вийшла постанова ЦК ВКП(б) про початко­ву і середню школи. Постанова засуджувала новаторство в ра­дянській школі і наказувала повернутися до старих форм робо­ти. З цього часу фактичне керівництво освітянськими справами перейшло до ЦК ВКП(б), і це не випадково, оскільки ко­муністичний режим прагнув до того, щоб всі освітньо-виховні установи СРСР стали його покірним знаряддям у боротьбі за панування над світом.

Значні зрушення відбулися в 30-ті роки у вищій школі. Так, якщо в 1929 р. в Україні діяло 38 вузів, в яких навчалося 29 тис. студентів, то в 1939 р. в 148 вузах навчалося понад 125 тис. сту­дентів. Зростала мережа науково-дослідних установ. Вагомих наслідків добилися вчені у галузі фізико-математичних наук. У 1932 р. вчені Українського фізико-технічного інституту вперше в Радянському Союзі здійснили розщеплення атома. У галузі термоядерного синтезу плідно працювали академік Л. Ландау, О. Бродський. У галузі електрозварювання – академік Е. Патон.

Українські вчені добилися світового визнання у таких галу­зях, як біологія, хімія, доменне виробництво, селекція рослин і тварин, у ракетній техніці та ін. Особливо слід відзначити вне­сок українських вчених у розвиток суспільних наук. Серед них були М. Грушевський „Історія України-Русі”, А. Кримський „Історія хазар”, І. Крип'якевич „Велика історія України”, Н. Полонська-Василенко „Історія Лівобережної України ХVII – ХVIII ст.”. У 1936 р. в складі Української академії наук було створено Інститут історії України. В цьому інституті були підготовлені і вийшли друком "Нариси з історії України", "Історія України в документах і матеріалах" у 2-х томах, "Короткий курс історії України" та багато інших ґрунтовних видань.

Всього ж в кінці 30-х років в Україні функціонувало понад 220 наукових установ. Слід відзначити, що українські вчені могли б значно більших успіхів, якби не диктат з боку комуністичного режиму, наслідком якого стали масові репресії. Чимало відомих науковців були затавровані як "шкідники", "носії буржуазної ідеології", "націоналісти" і т.п. Серед репре­сованих були такі визначні діячі науки, як академік-геолог Н. Світальский, генетик І. Агол, філософ С. Семківський, історики М. Грушевський, Й. Гермайзе, М. Слабченко, М. Яворський та багато інших. Але незважаючи на такі жахливі умови, українські науковці домоглися значних успіхів і зробили значний внесок у скарбницю світової науки.

Характерні ознаки суспільно-політичного життя 30-х років рельєфно відбилися у літературі. В умовах жорстокої цензури з боку держави комуністична партія визначала для письменників тематику їх творчості. Діапазон цієї тематики не був широким. Більшовицьке керівництво дозволяло працювати митцям, висвітлюючи проблеми героїки революції та громадянської війни або трудового героїзму радянських людей. Щоб посилити свій контроль за діяльністю письменників, ЦК ВКП(б) у 1932 р. приймає рішення про створення єдиної централізованої ор­ганізації, яка б об'єднала письменників. У тому ж році була створена Спілка радянських письменників України. Ко­муністичний режим планомірно посилював тиск на літературних митців. Для партійного керівництва республіки головним стали пошуки націоналізму та різних збочень у твор­чості письменників.

На початку 30-х років за безпідставними звинуваченнями бу­ло заарештовано декілька десятків українських письменників. У 1933 р. хвиля арештів поновилася, був заарештований Остап Вишня. Йому ставили у провину участь у вигаданій НКВС "контрреволюційній Українській військовій організації" (УВО). Остап Вишня відбув у сталінських таборах десять років. У 1933 р. покінчив життя самогубством М. Хвильовий. У 1934 р. були заарештовані і розстріляні І. Косинка, Д. Фальківський, К. Буревій, О. Влазько. З 1934 по 1938 рр. заарештовано більше половини членів спілки письменників України. Слід сказати, що не всі письменники витримували комуністичний тиск. Дехто, намагаючись врятуватись, стали на шлях звеличення Сталіна та його оточення.

Все це, безперечно, негативно позначилося на розвитку літературного процесу в Україні. Але й за таких умов в ук­раїнській художній літературі з'явилися твори, що були ваго­мим внеском у скарбницю світової культури.

Видатною подією у літературному житті українського народу стала поезія П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, М. Бажана, А. Малишка. Значними здобутками української літератури ста­ли прозові твори П. Панча, Ю. Яновського, І. Ле, Ю. Смоличата ін. Поповнилася в цей час українська драматургія п'єсами О. Корнійчука, М. Куліша, І. Микитюка.

Незважаючи на терор та репресії, в Україні продовжували виходити твори, в яких висміювалася радянська та партійна бюрократія, підлабузництво, догідництво і т.п. Найбільш вдало в цьому жанрі працювали О. Вишня, І. Сенченко, М. Хвильовий.

У 30-ті роки, крім згаданих авторитетних письменників, з'являються імена талановитої молоді. Серед них були такі май­стри художнього слова, як М. Нагнибіда, І. Нехода, І. Муратов, М. Шпак та багато інших.

Таким чином, українська культура 30-х років набула по­дальшого розвитку. Розбудовувалася і вдосконалювалася система освіти. Швидкими темпами була ліквідована масова непись­менність, забезпечувався доступ до знань усім трудящим. Скла­лася нова система підготовки інженерно-технічної та творчої інтелігенції. Зростала ефективність практичної і теоретичної роботи в усіх галузях науки і техніки. Українські літератори збагатили скарбницю світової культури високохудожніми тво­рами. Але ці здобутки були б ще більшими, якби тоталітарний комуністичний режим не пригнічував творчий потенціал наро­ду. Погроми 30-х років у культурі завдали великих втрат духов­ному життю всього українського народу. Розправа над українською інтелігенцією ввійшла в історію під назвою «Розстріляне відродження».

Таким чином, у 30-ті роки в Україні, яка була складовою час­тиною СРСР, склався сталінський тоталітарний режим. Його закріплення супроводжувалося змінами в адміністративному устрої і соціальній структурі суспільства. Характерною особ­ливістю тоталітарного режиму став масовий терор, супереч­ливість у суспільно-політичному, духовному та культурному житті.