Покажіть специфічні риси соціальних ресурсів

Найважливішою соціальної причиною підпорядкування одних людей іншим є нерівномірний розподіл ресурсів влади. Вже цей термін вживається як і широкому, і у вузькому значеннях. У широкому значенні ресурси влади є «усе те, що індивід чи група може використати впливу інших» Таке розуміння ресурсів досить загальне та не дозволяє диференціювати різні елементи держави як влади (її суб'єкт, об'єкт, кошти), що у цьому випадку ресурси включають усе чинники, які можуть однак спричинити влада: власні якості суб'єкта (компетентність, організованість тощо.); деякі властивості об'єкта (наприклад його політичну довірливість, звичку підпорядковуватися влади, авторитет тощо.); сприятливу для суб'єкта ситуацію (економічне піднесення, розбрати у складі опозиції тощо.), і навіть матеріальні й інші кошти впливу (гроші, зброю, сировину й т.п.). За таких широкому розумінні ресурсів втрачається їх специфіка як щодо самостійного, зазвичай матеріалізованого ланки,опосредующего взаємодія агентів влади й службовця найважливішим соціальним чинником підпорядкування й панування. Проте, краще вужча трактування ресурсів, їх розуміння як всіх коштів, використання є забезпечує вплив суб'єкта на об'єкт влади. Ресурси можна застосовувати для заохочення, покарання або переконання. У процесі реалізації суб'єктом можуть трансформуватися до влади, що й є здатністю перетворювати певні ресурси у стале вплив у рамках системи взаємозалежних агентів. Ресурси іноді ототожнюють з підставами влади, хоча частіше до таких підставах відносять ще й агентів влади — її суб'єкт і той.

Нині поширена класифікація ресурсів держави як влади у відповідність до найважливішими сферами життєдіяльності — на економічні, соціальні, культурно-інформаційні, примусові (силові). Економічні ресурси — це матеріальних цінностей, необхідних громадського й особистого виробництва та споживання, гроші як його загальний еквівалент, техніка, родючі землі, корисні копалини тощо. Соціальні ресурси — здатність підвищення або зниження соціального статусу чи рангу, місця у соціальної стратифікації. Вони частково збігаються з економічними ресурсами. Приміром, прибуток і багатство, будучи економічним ресурсом, водночас характеризують і соціальний статус. Проте соціальні ресурси включають і ті показники, як посаду, престиж, освіту, обслуговування, соціального забезпечення тощо. >Культурно-информационние ресурси — знання і набутий інформація, і навіть кошти їх одержання й розповсюдження: інститути науку й освіти, засоби інформації та інших. Як вважає генеральний відомий американськийсоциолог-прогнозист Олвін Тоффлер, наприкінці XX в. знання і набутий інформація стають найважливішим ресурсом влади. Істинну ж ця влада набувають знання і набутий володіння -. Примусові (силові) ресурси — нині ця зброя, інститути фізичного примусу і спеціально підготовлені при цьому люди. У державі їх ядро становлять армія, поліція, служби безпеки, суд прокуратура зі своїми речовими атрибутами: будинками, спорядженням і технікою, в'язницями іт.п.Различние ресурси влади зазвичай застосовуються її суб'єктами комплексно, особливо державою, більшою або меншою мірою з усіма видами ресурсів. Управління ресурсами зараз є основним, політично найприйнятнішої та перспективної пострадянської Росії формою організації соціального життя. Воно виходить з нових постсоціалістичних ресурсах: грошах, сировину й владних статусах.

Розкрийте сутність поняття “мотивація”.

Поняття "мотивація" зазвичай вживається в менеджменті в двох основних смислових варіантах.

По-перше, його можна інтерпретувати як комплекс мотивів, що визначають стан особистості - її схильність або несхильність до тих чи інших дій, вчинків і оцінками.

По-друге, під мотивацією розуміють створення системи стимулів, що орієнтують людини на вибір тих видів і форм діяльності, які необхідні для досягнення цілей організації.

Слід чітко розрізняти різницю між поняттями "мотивація" і "мотивування". Під останнім треба розуміти раціональне пояснення людиною причин своїх вчинків, що часто є способом маскування істинних факторів, що визначають його поведінку.

Поняття "мотивація" зазвичай вживається в менеджменті в двох основних смислових варіантах.

По-перше, його можна інтерпретувати як комплекс мотивів, що визначають стан особистості - її схильність або несхильність до тих чи інших дій, вчинків і оцінками.

По-друге, під мотивацією розуміють створення системи стимулів, що орієнтують людини на вибір тих видів і форм діяльності, які необхідні для досягнення цілей організації.

Слід чітко розрізняти різницю між поняттями "мотивація" і "мотивування". Під останнім треба розуміти раціональне пояснення людиною причин своїх вчинків, що часто є способом маскування істинних факторів, що визначають його поведінку.

Мотивація — це процес спонукання, стимулювання себе чи інших (окремої людини чи групи людей) до цілеспрямованої поведінки або виконання певних дій, спрямованих на досягнення власної мети чи мети організації.

Теорії мотивації засновані на результатах психологічних досліджень і розподіляються на дві категорії: змістові і процесуальні.

Змістові теорії мотивації пов'язані з ідентифікацією внутрішніх спонукань (потреб), що змушують людину діяти так, а не інакше визначають структуру потреб людини і виявляють серед них ті, що мають пріоритетне значення.

Більш сучасніші процесуальні мотиваційні теорії ґрунтуються на поведінці людини і враховують її сприйняття та набутий досвід. Сама мотивація розглядається з точки зору того, що ж змушує людину спрямовувати зусилля на досягнення бажаних результатів. Розвиток мотиваційних теорій має еволюційний характер, вони взаємодоповнюються.