Щоб уявити собі політичну суть руху комунерос, слід детально розглянути зміст петицій, які були видані до і після хунти в Авілі

У листі до короля від 7 липня 1520 року коннетабль підсумовує скарги міст таким чином: нелюбов короля до іспанців і небажання користуватися їхніми послугами, що підтверджується роздаванням милостей і посад іноземцям; вивіз дзвінкої монети, що важко відбивається на національній економіці; призначення іноземців на церковні посади; відміна поступки, яку надали вальядолідським кортесам з питання про встановлення системи розподілу податків; підкуп депутатів кортесів, що зібралися у Коруньї вготували нову субсидію в той час, коли ще не закінчився термін субсидії 1518 р.; порушення законів та звичаїв Кастилії і, нарешті, відсутність короля в країні і трудність спілкування з ним. Таким чином, претензії стосувались не лише податків, але й інших різноманітних питань, у вирішенні яких були зацікавлені всі верстви населення.

Ці та деякі інші причини невдоволення, указані в петиціях, були пред'явлені на розгляд кортесів у Сантьяго депутатами від Кордови, але ці петиції були повністю відкинуті.

Коли зібралася Авільська хунта, то деякі міста прислали своїм депутатам подібні накази. Найбільш відомими стали Вальядолідськй та Бургоський накази, які вважались політичного програмою повстання комунерос. У 108 розділах цих документів порушені майже всі найважливіші питання, що стосуються управління країною. Вальядолідці вважали за необхідне з'ясувати все про стан здоров'я королеви, переглянути склад королівського двору і замінити радників-іноземців іспанцями; захистити Іспанію від панування "людей чужих за мовою і своїми звичаями"; провести адміністративну і судову реформи, забезпечити незалежність від короля виборів депутатів у кортеси містами і общинами; дозволити (з відома королеви) збори представників міст, що послали своїх делегатів до кортесів для захисту рішень хунти; необхідною умовою скликання кортесів повинен бути попередній розгляд порушень королівською владою виданих раніше постанов та їхнього виконання, а також розгляд окремих претензій, які уже зустрічалися у попередніх петиціях.

Наказ Бургоса у своїй основі не розбігається з наказом Вальядоліда, але в ньому порушуються й інші питання, наприклад: якщо беруться податки, то не можна брати грошові субсидії; у містах не повинно бути коррехідерів, які знаходяться на утриманні у короля; надрукувати заповіт королеви Ізабелли і копії роздати депутатам; представникам міст надати право збиратися не рідше одного разу на рік для прийняття рішень, виконання яких повинно забезпечуватися королем; затвердити привілеї міст і обмежити права королівських алкальдів і алгвасилів; прибутки з церковних володінь не повинні йти на користь римської курії; монастирі, навіть жіночі, повинні сплачувати десятину; створити військові сили міських общин для надання допомоги тим, хто її потребує; опікуватися повсталими селянськими поселеннями, а також тими, хто ще буде піднімати повстання; король при поверненні до Іспанії повинен мати при собі не більше 200 чоловік гвардійців;

Ш'євра, єпископів Валенсії і Бадахоса та інших фаворитів слід позбавити маєтків і вивести з королівської ради; головним містам провінцій необхідно надати право скликати свої збори для розгляду питань про надання взаємної підтримки.

Накази Хаена мало чим відрізнялися від розглянутих вище. В них слід лише підкреслити вимоги виконання заповіту королеви Ізабелли і короля Фердінанда, а також вимоги про відміну тортур для всіх, крім тих, кого звинувачували у єресі та інших особливо важких злочинах.

Ці маніфести мали за мету відродження реформ і планів Католиць­ких королів. І все ж більшість вимог була лише повтором тих, що вже існували.

Новою частиною програми були ті пункти, які стосувалися міських общин та перетворення останніх в органи влади, що користуються певною автономією. Але зовсім безперечно, що між програмами 1520 р. і первісними протестами толедського панства є велика різниця. Так, у договорі про братський союз, який уклали між собою міста, що повстали 25 вересня, після переліку причин повстання і визначення їхніх цілей (щоб виконувались закони королівства, щоб не притіснялись міста, щоб зберігалась їхня свобода, звичаї та привілеї) говориться, що всі міста повинні підтримувати будь-яке місто -- учасника цього договору -- і надати йому допомогу своїми збройними силами, якщо хто-небудь "зараз чи в майбутньому при підтримці своїх князів і королів або при підтримці своїх сеньйорів... наважиться змінити їхні закони і ті, що постановили кортеси і хунта".

8. Політичні акти хунти

Діяльність АвільськоЇ хунти не обмежувалась розгляданням та укладанням маніфестів. Необхідність досягти вирішення висунутих політичних завдань, а також укріпити положення Сеговії неминуче штовхала на нові дії. Сеговія перейшла у наступ на війська Ронкільйо. Толедо, Саламанка і Мадрид відгукнулись на заклик Сеговії і почали озброюватися. Були призначені командири, серед яких Падилья, Мальдонадо, Айала, які, з'єднавшись із Браво, командуючим військами Сеговії, енергійно атакували Ронкільйо. На допомогу Ронкільйо кардинал послав капітан-генерала Фонеску, що викликало незадоволення Вальядоліду і протест проти відправлення військ до Сеговії.

Об'єднані сили Фонески і Ронкільйо рушили на Медіну з метою захопити артилерію, яку жителі Медіни відмовились передати королівським військам. Зустрівши опір, Фонеска і Ронкільйо почали штурм і підпалили у різних місцях місто, чим і завдали великих збитків. Ці події викликали сильне обурення в Кастилії. Вальядолід повстав і до нього приєдналося багато населених пунктів.

Авільська хунта відправила листа дону Хуану де Гранада, капітан-генералу Вальядоліду, з вимогою заарештувати членів ради, які звинувачувалися в тому, що відбулося в Медіні. З свого боку кардинал, переконавшись у серйозності ситуації і боячись ще більше озлобити населення, наказав розпустити королівську армію (29 серпня) і звільнив Фонеску, який змушений був тікати із Вальядоліда.

У той же час хунта в Авілі вирішила укріпити своє положення, за­ручившись підтримкою королеви Хуани, про хворобу якої уже говорилося в деяких петиціях міст. Падилья з Медіни відбув у Тордесільяс, резиденцію Хуани, і мав з нею побачення 29 серпня. Слід сказати, що перед цим у Тордесільяс приїздив кардинал, щоб схилити королеву підписати укази, які засуджували рух комунерос, але королева відмовилась. Під час побачення з королевою Падилья та інші воєначальники поводили себе дуже ввічливо. З свого боку королева теж їх прийняла прихильно. На питання Падильї, чи бажає королева, щоб вони залишились у неї на службі, Хуана відповіла згодою і попросила їх бути радниками у справі покарання винних. Після побачення з королевою війська залишили Тордесільяс і рушили до Велільї. Це доводить, що у наміри комунерос не входив арешт королеви.

Отримавши відомості про ситуацію в Іспанії, король вжив відповідних заходів. У керуванні країною кардиналу повинні були допомагати коннетабль і адмірал; збирання коштів на субсидію, затверджену кортесами у Коруньї, було зупинено; королівські податки наказувалось брати за розкладкою, як у часи Католицьких королів; на всі державні посади призначались іспанці, але право помилування і остаточного вироку залишалось за королем; приписувалось вжити ефективних заходів по припиненню вивозу дзвінкої монети; навести порядок у судочинстві і суворо карати втручання церковної юрисдикції в королівську. І, нарешті, король обіцяв повернутися до Іспанії раніше, ніж це передбачалося. Таким чином, король задовольнив більшу частину вимог, які були в петиціях міст.

По відношенню до комунерос Карл вирішив вжити дуже обережних заходів: він пообіцяв помилування, але одночасно вимагав, щоб ні Падилья, ні хтось інший не мали своїх військ, щоб не бути оголошеним поза законом, бунтарем або зрадником. Наказав зібрати королівські війська для встановлення порядку, хунту в АвілІ оголосив розпущеною, а депутатам пропонувалось вирушити до Тордесільяса, щоб на місці визначити, чи варто там збирати кортеси.

Але ці заходи запізнились. Повстанці все більше поширювали свою політичну діяльність і зміцнювали панування. 10 вересня вони повернулись у Тордесільяс і з дозволу королеви, перенесли туди хунту з Авіли яка і керувала Кастилією і тримала кардинала-намісника у стані постійного страху. Листи кардинала і коннетабля до імператора яскраво свідчили про погіршення ситуації в країні. Коннетабль писав: "3 того самого дня, коли горіло місто Медіна дель Кампо, вони захопили королеву, нашу повелительку і вашу найяснівду матінку, відібрали судову владу, що належала вам, і фортеці, всі багатства і все інше, що лише є; звідси (від Бривієски) до самої Сьєрра-Морени все охоплено повстанням". 12 вересня кардинал писав: "По цей день ми не знайшли нікого, хто погодився б підняти за вас списа". Далі кардинал просив прийняти більш жорстоке рішення і додав: "Якщо діяти відповідно до ситуації в країні, то вона не буде знаходитись у такій небезпеці, як тепер". У листі від 14 вересня він писав: "Зовсім неможливо знайти у всій Старій Кастилії хоч би один населений пункт (поселення), де ми могли б знаходитись у безпеці і яке б не приєдналося до бунтарів".

Хунта закликала не підкорятися ні кардиналу, ні королівській раді і навіть наполягала на арешті кардинала і членів ради. Королева Хуана схвалювала позицію хунти і обіцяла свою підтримку. Здавалося, що успіх рішуче схиляється на бік повстанців.

9. Зміни у таборі повстанців

Повстання поширювалось по всій країні, але його чисто політичний характер поступово переходить в антисеньйориальний, Серед повстанців з'явилась тенденція до помсти тим, кого вони вважали винними в бідах, що стали причиною повстання. Паленсія прагнула скинути панування свого єпископа. Наявність великих військових сил в Тордесільясі, нестача коштів для їхнього утримання, деякі нові призначення -- все це спричиняло безладдя, підозри і сіяло ворожнечу.

З свого боку рада докладала всіх зусиль, щоб протидіяти хунті. З цією метою королівська рада збирала війська і прагнула розколоти рух комунерос. Спочатку відколовся Бургос, отримавши всі свої привілеї і стародавні закони. Згодом Гранада оголосила себе противницею руху комунерос, потім Кадис, а пізніше і вся Андалузія рішуче виступила проти комунерос, висунувши такі причини: перевага мирного положення у порівнянні з військовим; громадянський обов'язок підлеглих залишатися вірними своєму королю і сеньйорам; незважаючи на те, що наміри повстанців самі по собі добрі, їхні дії мають погані наслідки, бо ведуть до безладдя, злочинів, пограбувань тощо; те, що "люди низького походження без уміння і розсудливості", ставши правителями, "почали дуже погано поводитись" з людьми достойними; зловживали королівськими рентами. Декларація про вірність королю була підписана 15 містами і місцевостями у Севільї 17 лютого 1521 р.

На півночі країни міста Віторія і Сан-Себастьян залишалися вірни­ми королю. Згодом від повстанців відокремилось місто Вальядолід. Ці втрати частково були компенсовані тим, що до руху комунерос приєдналися єпископ Самори Акунья на чолі двохтисячної армії, та дон Педро Хірон, який перейшов на бік повстанців через сварки, що стосувалися герцогства Медіни Седонії. Хунта призначила його замість Падильї командуючим військами. Але перехід дона Педро Хірона на бік повстанців приніс більше шкоди, ніж користі. Його призначення викликало незадоволення багатьох повстанців, а згодом він став зрадником.

Незважаючи на те, що шанси короля і повстанців були майже рівні, губернатори не вживали рішучих заходів. Один лише коннетабль на початку жовтня почав стягувати війська для визволення королеви Хуани і для захисту ради. Він закликав хунту до миру, але остання поставилась до пропозицій коннетабля негативно і направила до короля посланців з листом, в якому виправдовувались всі дії повстанців і ще раз повторювалась програма без будь-яких суттєвих змін. Посланці вирушили до Німеччини, але одного з них за наказом Карла схопили, а інший так і не насмілився виїхати з Брюсселя. Хунта хотіла вивезти королеву із Тордесільяса, але ця звістка змусила королівську владу вдатися до рішучих дій. 31 жовтня 1520 року королівським указом формально була оголошена війна комунерос.

10. Початок воєнних дій