Так склалась ситуація в Іспанії на кінець виборів у Германській імперії, в результаті яких імператором було обрано Карла І (V)

Передвиборча діяльність закінчилась успіхом: 28 червня 1519 року Карл І був обраний імператором і, не питаючи згоди кортесів, виїхав до Німеччини. Це викликало невдоволення в Іспанії. Не подобалось іспанцям і те, що Карл прийняв титул "Величність", який не був прийнятий до цього часу в іспанських королів. Подорож до Німеччини і коронація вимагали великих витрат, і субсидія, вготована кортесами в 1518 році, виявилась недостатньою. Карл вирішив знову зібрати кортеси і звернутися до них за новою субсидією.

Скликанням кортесів король хотів також стримати рух протесту, який почав поширюватися по всій країні. 19 лютого 1520 року Карл І видав спеціальний королівський указ міській раді Толедо, який заборо­няв їй присилати своїх представників до двору у зв'язку із тим, що місто могло присилати своїх депутатів безпосередньо до кортесів, а також забороняв звертатися по допомогу до інших міст. Це рішення було викликане тим, що Толедо звернулося 7 листопада 1519 року до найбіль­ших міст Кастилії з пропозицією разом просити, короля не залишати кор­донів Іспанії, заборонити вивіз золотої монети і не роздавати іноземцям державні посади. Ці умови були висунуті і в другій петиції, в якій говорилось, що в разі, якщо король не зможе відмовитись від виїзду за кордон, то нехай залишить замість себе досвідчених і чесних намісників з іспанців і надасть народу ті права, які в подібних випадках надають Іспанські закони і надавали попередні королі, коли виникала необхідність у намісниках.

Міська рада Толедо наполягала на тому, щоб до короля послали представників замість призначення депутатів у скликані кортеси. Визначні "батьки" цього незалежного і деякою мірою бунтівного міста належали до найвищої аристократії і духовенства, яке у своїх проповідях засуджувало короля.

У березні 1520 року посланці толедської міської ради зустріли короля у Вальядоліді, але він відмовився їх прийняти. Замість цього король попросив субсидію в 300 млн., яку відхилило міське самоврядування тому, що вона призначалась "для іноземних держав". Одержавши звістку про дії короля, місто обурилось. Почалося повстання, у ході якого була зроблена спроба убити Ш'євра і затримати Карла. Останньому вдалося утекти з міста лише за допомогою зброї. У Тордесільясі король прийняв нарешті представників Толедо разом із посланцями від Саламанки. Посланці вимагали, щоб король не залишав Іспанію, а у випадку від'їзду, щоб було створено таке правління, в якому будуть брати участь представники міст. Замість відповіді вони одержали сувору догану від короля та його ради з повторним наказом призначити депутатів у кортеси, що зібралися в Сантьяго. Але представники вирішили їхати за королем, сподіваючись досягти врешті-решт кращих результатів.

5. Кортеси в Сантьяго і Коруньї.

Березня 1520 року відбулась інаугурація кортесів і уже перше засідання показало, як далеко зайшло невдоволення міст. Депутати від Саламанки, Кордови і Леону відмовились принести присягу, доки король не задовольнить їхні петиції, що були подані раніше. Коли повстало питання, що розглядати раніше -- петиції депутатів чи затвердження субсидії королю, то депутати від Кордови, Леону, Хаену, Вальядоліда, Торо, Сеговії, Єамори, Гвадалахари, Сорії, Куенки та Мадрида проголосували за те, що вирішення першого питання є необхідною умовою для розгляду другого. Але королю вдалося наполягти на своєму, і депутати змушені були змінити свою позицію.

Четвертого квітня засідання кортесів було перервано і перенесене до Коруньї. Представники Толедо не. були допущені на засідання під тим приводом, що вони не є депутатами. Але в результаті переговорів із Ш'євром толедці отримали дозвіл знаходитися в чотирьох лігах від місця засідання кортесів і мати одного представника в Сантьяго, який буде турбуватися про зменшення покарання. Одночасно за наказом короля були запрошені особисто Падилья та інші рехідори Толедо для пояснення того, що відбулося. Невдоволення зростало, духовенство проводило антиурядові проповіді, навіть мав місце хрестовий хід, який організувало церковне братство милосердя, щоб молити Бога "просвітити розум і укріпити волю короля, щоб він краще керував Іспанськими королівствами".

Кількома днями пізніше в Толедо почався народний бунт, який, мабуть, підняв Падилья із своїми друзями. Бунт був направлений на зрив королівського указу. Згодом він перетворився на революцію. Повстанці захопили фортецю і вигнали з міста корехідора та його ставлеників, заявивши, що діють від Імені міської общини та від імені короля і ко­ролеви. Вони вибрали депутатів і створили подобу автономного керівництва. Ці події стали відомі Карлу І, але він не надав їм значення і наказав, щоб все владнали "спритно і обережно".

Кортеси нарешті затвердили суми, які просив король. Як поступку перед недовірливими містами, Карл видав два королівських укази, в яких обіцяв, що в період його відсутності іноземцям не будуть надані особливі права і що буде залишатися намісник, вивіз дзвінкої монети і коней буде заборонено. На період відсутності короля керівництво судовим відомством було покладено на королівську раду та його голову.

Намісником залишався єпископ Тортосський -- кардинал Адріан, правда, з сильно урізаними правами. Проти призначення кардинала Адріана виступили депутати від Мурсії, Вальядоліду, Кордови і Леону. Вони вимагали, щоб намісником був призначений іспанець. На цьому 20 травня 1520 року кортеси закінчили свою роботу і король відбув до Німеччини, залишивши в країні зародок того повстання, яке незабаром поширилося по всій країні.

6. Повстання комунерос.

Поведінка депутатів в Сантьяго та Коруньї і мотиви, за якими во­ни задовольнили вимоги короля, не тільки не сприяли заспокоєнню руху, а, навпаки, сприяли його посиленню. Мало того, що депутатів звільнили від клятви, яку вони дали своїм виборцям, їх ще й купили різними підношеннями і грошима. Помста за таку поведінку сталася негайно. У Сеговії почалося повстання. Слід підкреслити, що у багатьох повстаннях разом із дворянством брали участь ремісники та інші представники нижчого стану. У багатьох місцях чітко вимальовувалась класова ненависть. Панство Гвадалахари змогло придушити перше повстання і суворо покарати ватажків. Панівна верхівка звернулась із проханням до кардинала анулювати субсидію, яку затвердили кортеси, повернутися до старої податкової системи і позбавити іноземців посад, що вони обіймають. Це свідчить про те, що панство визнавало справедливість вимог міст. Кардинал погодився з проханням, але самостійно не ризикнув прийняти рішення і запросив короля.

Винуватців повстання у Сеговії кардинал все-таки вирішив покарати, незважаючи на думку своїх радників. Він спорядив спеціальний загін вершників на чолі з алкальдом Ронкільйо, відомим своєю жорстокістю. Та міське населення не підкорилося, а, навпаки, активізувало свої дії: велика кількість людей була озброєна і вчинила алкальду сильний опір. Ронкільйо не ризикнув атакувати місто. За прикладом Сеговії повстало місто Авіла. Продовжувало чинити рішучий опір Толедо, а Сеговія звернулась по допомогу до інших міст і багато міських общин підняли повстання. Деякі міста прагнули знайти базу для порозуміння, Інші запевняли намісника у своїй покірності як, наприклад, Медіна дель Кампо та Кордова, але більшість міст чинили рішучий опір.

Отримавши повідомлення про ситуацію в країні, король вирішив заручитися підтримкою деяких міст. З цією метою він звільнив Вальядолід від податків, дозволив вільну торгівлю на ринку і скасував податок на торгівлю рибою, пшеницею та ячменем. Кардинал у цей час стягував війська, закликаючи на допомогу кастильське панство і звертаючи по грошову допомогу до короля. Серед вищої аристократії панували помірковані настрої. Доказом цього є листи коннетабля Кастильського і герцога Альбукерке кардиналу. Герцог писав: "Тому, що міста належать королеві та королю, треба пам'ятати, що хоч кінь і може ударити господаря копитом, але з цього не витікає, що його треба убивати за це. Тому нехай міста користуються охороною закону".

У цей час Толедо закликає інші міста приєднатися до руху і вибрати своїх депутатів на верховні збори, які готувалися в Авілі. В деяких містах, наприклад, у Саламанці, росли антидворянські настрої. Медіна стала на бік повстанців Сеговії. Нарешті, 29 липня 1529 р. в Авілі зібралися делегати повстанців з Толедо, Мадриду, Гвадалахари, Сорії, Мурсії, Куенки, Сеговії, Авіли, Саламанки, Торо, Самори, Леона, Вальядоліда, Бургоса і Сьюдад Родріго. Делегати представляли всі соціальні класи і професії, але більшість належала до нижчого стану. Делегати утворили хунту, яку назвали священною і поклялися померти "на службі короля і комун". Хунта скинула корехідора і призначила командуючим об'єднаних сил Хуана Падилью, який почав організацію військ на кошти королівської ренти, що перейшла до скарбниці хунти. Потім хунта оголосила себе незалежною від намісника і королівської ради і погрожувала Ронкільйо суворими карами, якщо він насмілиться посягнути на територію Сеговії. Повстання комунерос досягло своєї найвищої точки і прийняло форму відкритої політичної боротьби проти існуючих порядків.

7. Програма комунерос