Причини виникнення кризової ситуації в XIV і XV століттях в Іспанії

Історична обстановка в Іспанії в кінці XV століття.

3. Особливості економічного розвитку Іспанії в період правління Ізабелли! Фердінанда.

Розкрити суть селянського питання.

В яких напрямках здійснювалась зовнішня політика Католицьких

Государів?

Державний апарат абсолютної іспанської монархії.

Що ви заєте про відкриття Америки?

Теми для самостійного опрацювання:

Христофор Колумб І відкриття Америки.

Слідами конкістадорів.

Іспанські володіння в Латинській Америці в XV столітті.

Література:

Альтамира- и-Крсвеа Р. История Испании, -- М.: fИностр. Лит-ра, 1951,т.1.

2. История средних веков (под ред. Колесницкого Н.Ф.). -  М.:

Просвещение, 1986.

3. Кудрявцев А.Е. Испания в средние века. ~ Л.: Соцзкгиз, 1937.

Проблеми испанской истории. 1984.-М.: Наука, 1984.

Путешествия Христофора Колумба: Дневники, письма, документи. -4-е издание.-М.: Географиз, 1961.

Vilar Р. Historia de Espana.- Раris. 1971.

Розділ VII.

Іспанія - світова держава.

1. Правління Карла І

Виникнення могутньої держави на Піренейському півострові.

Події часів Фердінанда та Ізабелли — це вузлозий, поворотний мо­мент іспанської історії: взяття Гранади завершило один її період, а відкриття заокеанських земель починало нову епоху, наповнену ще більш знаменними подіями. Надзвичайно швидке перетворення Іспанії в колоніальну державу відбувалося паралельно із швидким розширенням Її територій у самій Європі. Завершується цей процес тим, що велика іспанська держава опинилась у складі ще більш широкого утворення — Священної Римської Імперії. Трапилось це внаслідок ряду обставин міжнародного характеру.

У кінці XV століття утворилася не лише іспанська монархія, але й багато інших великих державних об'єднань. Процес збирання земель і влади в руках королів тривав багато століть і вилився у форму затяжних війн, постійної боротьби за спірні території. Іспанія брала часткову участь в цій боротьбі і в попередні віки, але в XV столітті її роль у міжнародних відносинах стає особливо помітною. Уже сам факт виникнення на Піренейському півострові могутньої держави суттєво від­бився на міжнародних стосунках того часу.

Найважливішим питанням європейської політики XV століття було так зване "бургундське питання".Справа полягала в тому, що вже з кінця XIV століття, а особливо в XV, почала виділятися династія бур­гундських герцогів, васалів французького короля. Бургундські герцоги давно прагнули розширити свої володіння шляхом приєднання нових об­ластей. І лише вдалими шлюбами вони змогли приєднати до своїх володінь 17 нідерландських провінцій. Слід підкреслити, що в Нідерландах, особливо в південних графствах, утворилися великі і багаті міста — центри суконної промисловості. Крім того, тут схрещувалися великі торговельні шляхи, а такі міста як Брюгге і Антверпен, перетворювались на центри європейської торгівлі. Володіння цим багатим районом не могло не сприяти зростанню могутності бургундських герцогів і зростанню їхніх домагань. Все це і привело до тривалої і запеклої боротьби між герцогами і французьким королем Людовиком XI. Особливо завзятим у цій боротьбі був герцог Карл Сміливий, але, наштовхнувшись на стійкий опір Людовика XI, він загинув у 1477 році, залишивши після себе єдину дочку Марію, спадкоємицю багатих Нідерландів.

Питання про її шлюб стало великою міжнародною проблемою. З численних претендентів на руку Марії, а отже і на її посаг, вибір упав на сина германського імператора Фридриха ІІІ Максиміліана. Від цього шлюбу народився син Пилип, який мав прізвисько Красивий. З іншого боку у Католицьких государів Фердінанда та Ізабелли була дочка Хуана Божевільна, яку і видали заміж за Пилипа. У 1500 р. від цього шлюбу народився син Карл, майбутній володар Іспанії та Німеччини.

З моменту проголошення Карла іспанським королем він керував своєю країною з Фландрії і перебував під впливом радників, яким іспанські інтереси були зовсім чужі. За свідоцтвом дона Дієго Манріке, єпископа бадахоського, який у 1516 році був у Брюсселі, Карл не знав жодного слова кастильською мовою і у своїх рішеннях цілком покладався на думку ради, а особливо на свого фаворита Ш’євра, який мав такий вплив, що його називали alter rex (другим королем).

Пройшло чимало часу, перш ніж у листопаді 1517 року Карл після тривалих зволікань увійшов до Вальядоліду як іспанський король, оточений фламандськими придворнними. Для Іспанії настав новий період в її історії. Після того, як Карла в 1519 році обрали германським імператором, Іспанія разом з усіма своїми володіннями, як європейськими -- включаючи Нідерланди, так і заокеанськими, увійшла до складу великої імперії, в якій за словами сучасників, "ніколи не заходило сонце". Але центр цієї імперії виявився не в Іспанії, а в межах Священної Римської імперії. Хід іспанської історії на декілька десятків років різко змінив свій напрямок. Іспанські конкістадори продовжували розширювати колоніальні території в Центральній та Південній Америці, і надходження американських скарбів прискорювало темпи економічного розвитку Іспанії. Вона переживала грандіозний економічний переворот. Та саме на цьому відрізку часу Іспанія була лише складовою частиною більш великого цілого -- монархії Карла V, який був більше германським імператором, ніж іспанським королем. Іспанія зі своїми багатими володіннями в Європі і поза нею була тим джерелом, з якого черпали все нові і нові фінансові кошти для ведення війн, далеких інтересам правлячих груп іспанського суспільства. І це відчули в Іспанії з першого моменту появи на її території нового короля.

2. Причини завойовницької політики.

Політика династичних шлюбів, що проводилась іспанськими королями, із заміжжям Хуани Божевільної досягла великих успіхів. Результати цього шлюбу значно відрізнялися від перших задумів Фердінанда та Ізабелли. Якби інші діти від цього шлюбу не померли, то наслідком, їхніх династичних зв'язків було б посилення впливу Іспанії на міжнародну політику. Таке укріплення позицій Іспанії, яке базувалось на сімейних союзах і угодах, мало б суттєве значення для традиційної боротьби Арагону і Каталонії проти Франції. Але, в свою чергу, не відбулося б і концентрації навколо іспанської корони чужих для Іспанії політичних інтересів, які великою мірою ускладнили діяльність її королів.

Під владою Карла були, з одного боку, об'єднані Арагонське, Кас­тильське і Наваррське королівства разом з їхніми заокеанськими володіннями, завоювання яких почалося в той період, а також Сардинія, Сицилія, Неаполь і Руссільйон, що приєдналися до арагонської корони; а з іншого боку -- володіння Бургундського дому, успадковані від Пилипа. Ці володіння включали Фландрію і Артуа, які були остаточно закріплені за Карлом мирним трактатом 1526 року; Люксембург, захоплений у 1433 році; Франш-Конте -- на схід від Франції, який придбав у 1477 році дід Карла -- Максиміліан Австрійський; Шароле, успадкований від тітки карла Маргарити Австрійської (1529), І нарешті всі землі, розташовані в Північній Фландрії (власне Нідерланди), які в період 1472 -- 1531 років входили в Бургундські володіння.

Всі ці надбання відіграли подвійну роль у подальшому розвитку політичних володінь Іспанії. По-перше, вони призвели до роздрібнення сил і до ускладнення політичних завдань, які стояли перед іспанськими королями; і, по-друге, до загострення відношень з Францією, на територію якої вклинювались деякі з нових іспанських володінь. У цьому сенсі антифранцузька політика Фердінанда знайшла своє завершення в діяльності його онука. Незважаючи на те, що Карл в принципі був противником об'єднання іспанської монархії з Бургундським домом, все ж воно відбулося під безпосереднім впливом Габсбургів.

Але це ще далеко не всі наслідки шлюбу королеви Хуани. Її свекор Максиміліан Габсбург був обраний германським імператором у 1508 році. Інших законних дітей, крім Пилипа Красивого і герцогині Маргарити, у нього не було; ясно, що спадкоємцем імператорського престолу повинен був стати хтось із дітей Пилипа Красивого. Максиміліан зупинив свій вибір на його старшому синові Карлі. У цьому напрямку почались відповідні переговори, про які в Іспанії стало відомо раніше, ніж туди прибув новий король. Таке рішення влаштовувало німців, бо збереження корони в руках могутнього Габсбурга, що володів Бургундією та Іспанією, було гарантією проти честолюбних посягань Франції. Для Габсбургів збереження імператорського скіпетра було найважливішим завданням зовнішньої політики. Саме тому Максиміліан і Карл доклали всіх зусиль для досягнення поставленої мети. Спочатку обставини складались сприятливо для французького короля, який зміг заручитися підтримкою багатьох учасників імперського сейму. Але Габсбурги швидко домоглися переваги і затвердили своє панування в сеймі. Для покриття витрат, по­в'язаних з виборчою боротьбою, Карл звернувся за позикою до банкіра Фуггера (іспанська форма цього прізвища Фукар), який позичив йому 100.000 золотих флоринів. У тому ж 1518 році Карл уже міг розраховувати на бажаний результат виборів. У січні 1519 року Максиміліан помер і Карл був обраний імператором (як король Іспанії він називався Карл І, а як Імператор Німеччини — Карл V).

Таким чином, все штовхало Карла на шлях завойовницької зовнішньої політики: і войовнича, загарбницька політика, успадкована від діда Фердінанда, політика, яка вела до зіткнень не лише з Францією, але і з італійськими державами; і честолюбство; властиве австрійським Габсбургам, які прагнули зберегти панівне положення в Європі і не допустити укріплення своїх суперників; і, нарешті, як наслідок першого і другого — потрійна зненависть до Франції з боку корон Арагону, австрійських Габсбургів і Бургундського дому, об'єднаних в одних руках. До цього слід додати і те, що Карл за своїми особистими якостями був честолюбним і войовничим. Якщо він особисто і не мріяв про всесвітню монархію, все ж був переконаним прихильником об'єднання під своєю владою тих королівств і феодальних володінь, на які він мав права (тут йдеться про старовинні феодальні відносини, в силу яких деякі італійські держави, а також володіння в південній Франції були васалами імператора Німеччини. У XIV столітті ці відносини втратили будь-яке значення тому посилання на "права" Карла тут є лише спробою виправдати агресію), тобто він хотів виконати те, до чого прагнув його дід, і що повинно було зробити його наймогутнішим самодержцем у світі і остаточно затвердити панування Габсбургів як політичного арбітра Європи і заступника християнства. Саме через це Карл був проти проекту своєї тітки Маргарити, в якому передбачалось висунення кандидатом на імператорську корону його брата Фердінанда на той випадок, якщо обрання Карла стане неможливим. Про це свідчить інструкція-пам'ятка Карла, яку він дав 5 березня 1519 року в Барселоні своєму агенту Борену.

Наслідки всього цього складного накопичення інтересів, задумок і компромісів, таких суперечливих, особливо гостро повинна була відчути Іспанія, бо саме вона, як обрана постійним місцем перебування імператора, знаходилась від нього в безпосередній залежності. Титул Ім­ператора не давав Карлу реальних прав у Німеччині в силу надзвичайно складного політичного життя в цій країні.

Васально залежні володіння Бургундського, дому також не надавали відчутної допомоги. Таким чином, весь тягар імперіалістичної політики лягав на плечі Іспанії, яка і без того мала великі витрати, пов'язані з веденням загарбницьких війн в Італії, Африці, Америці і Океанії.

3. Правління Карла І

Карл I Габсбург (син Пилипа І Красивого з династії Габсбургів і Хуани Арагонської) одержав у спадок у 1516 році престоли Арагону і Кастилії, а в 1519 році був. обраний імператором Священної Римської імперії германської нації під іменем Карла V. Саме з цієї причини Карл І бачив центр своєї держави не в Іспанії, а в Священній Римській імперії. Він вів велику боротьбу за владу у Західній Європі, за світову гегемонію, причому Іспанія була постачальником людей і матеріальних ресурсів для ведення майже безперервних війн В Європі: з Францією, з Туреччиною, з германськими князями за цілі, чужі інтересам іспанського народу.

За часів Карла І у Новому Світі іспанські конкістадори завоювали цілі держави. У 1519-1521 роках Кортесом завойована Мексика; у 1531-1533 роках Пісарро захопив державу Інків Преу; у 1535 році Альмагро завоював Чилі, а в 1536-1538 роках Кесада підкорив державу хибчасів, прертворивши ії територію на провінцію Нова Гранада (Колумбія).

Розширення заморських володінь Іспанії відбувалось одночасно з укріпленням абсолютизму всередині країни. У своїй боротьбі за всесвітню абсолютну монархію іспанські королі спирались на католицизм як на ідеологічну базу. У той же час вони не визнавали верховенства папи. Одним із головних протиріч між папою і королем було питання про владу над іспанським духовенством. Недивлячись на те, що у своїй боротьбі із суперниками Карл І і його наступник Пилип II виступали як захисники католицизму, вони не допускали втручань папи в церковні справи самої Іспанії і перетворили духівництво та інквізицію у знаряддя абсолютизму.

Але незважаючи на успіхи в зовнішній політиці, становище в самій Іспанії було дуже складним. Невдоволення системою фаворитизму і продажу посад проявлялось у численних скаргах і петиціях, які подавалися королю від різних міст (Бургоса, Вальядоліда, Саламанки, Леона, Самори) і навіть від королівської ради (1517р.). У відповідь на протизаконні дії короля утворився союз кастильських міст (25 квітня 1517 р.). Приїзд Карла І ще більше ускладнив ситуацію; призначення фламандців на високі посади частішали в залежності від того, як збільшувався вплив Ш'євра на короля. У 1518 році проти такої поведінки Ш'євра виступили кортеси Вальядоліду і король був змушений пообіцяти змінити свою політику, але швидко забув про обіцянку і продовжував віддавати перевагу фламандцям.

Згодом з'явилась і інша причина невдоволення мас. Збільшення витрат двору і жадоба фламандських радників викликали зростання податків. Ш'євр розробив новий проект: він вирішив оподаткувати дворянство, яке вважало себе вільним від будь-яких податків. Частково це йому вдалося, хоча і не без опору значної частини дворянства. Одночасно він домігся від папи спеціальної булли, яка зобов'язувала іспанське духовенство сплачувати протягом трьох років 1/10 частину своїх прибутків. Таке нововведення викликало невдоволення іспанського єпископату і послужило причиною пропаганди проти короля і його фаворитів.

Слід зауважити, що поширення податків на іспанське панство викликало сильну опозицію в країні. Першим піднялося толедське панство на чолі з рехідором (член міської ради) кабальєро Хуаном Падильєю, який виступав проти інших рехідорів, підкуплених Ш'євром, що голосували за оподаткування ідальгії (нижчі верстви дворянського суспільства). До цих причин слід додати і те, що за наказом Ш'євра були вилучені всі подвійні дукати (золота монета, яка карбувалася католицькими королями). Ця монета зовсім зникла з ужитку, залишившись у кишенях фаворита. Її вивозили з країни разом з іншими коштовностями, які фламандці награбували в Іспанії. І все ж вальядолідськІ кортеси в 1518 році надали королю велику субсидію, але і вона незадовольнила його.

Уже наступного року була підвищена орендна плата за королівські ренти, що означало нове підвищення податків. Цей захід схвилював всю країну, і міська рада Толедо направила до короля представників з метою попередити його про важкі наслідки політики Ш'євра і одночасно повідомили інші міста про своє рішення і закликали їх підтримати рішення толедської ради. 18 вересня 1518 року представники прибули до двору, але Карл І відмовився їх прийняти і написав до толедської міської ради листа, в якому засуджував її поведінку. Та все ж рада продовжувала наполягати на зустрічі Карла з її представниками.

4. Імперські вибори.