Другим напрямком релігійної політики королів була клерікальна реформа: кардинал Сіснерос поновив дисципліну і мораль ченців і священослужителів

Економічно країна теж укріпилась. Католицькі государі проводили протекціоністську політику. В Іспанії в основному розвивалось тваринництво і експортувалась сировина. Сільське господарство майже не розвивалось. Слабо розвивалась і промисловість, яка раніше знаходилась, в основному, в руках арабів та євреїв, але приділялась велика увага розвиткові міжнародної торгівлі.

У соціальній сфері проводилась політика підтримки феодального панства. Закони і судова адміністрація підтримували права тих, хто мав владу і багатство. Та все ж в цей період також з'являється багато дрібних і середніх господарств.

Із встановленням інквізиції завершилось формування державного апарату іспанської абсолютної монархії. За своєю структурою він яскраво ілюструє специфічні особливості іспанської монархії та її класової основи. Вилучення суверенних прав у великих феодалів висунуло на перший план середнє та дрібне панство, а також городян. З їхнього середовища і поповнювалися ряди королівської адміністрації, так звані "летрадос". Найвище панство загубило свою політичну владу, але зайняло почесне місце при дворі.

За цей час остаточно сформувались органи центрального управління, що робило зайвим скликання кортесів. Центральний апарат складався з декількох рад: рада фінансів, або "гасіенда", державна рада ісудова рада, яка частіше називається королівською радою. Судова, або королівська, рада зосереджувала в собі всі мотузки внутрішнього управління і виконувала не лише функції верховного суду, але й адміністративні. Керівна роль тут належала летрадос, які були головним провідником королівського абсолютизму. Президент цієї ради займав у державі друге місце після короля. Державна рада відала, головним чином, іноземними справами і тут була найбільш представлена аристократія. Нарешті, фінансова рада дійсно зосередила в своїх руках фінансову політику.

Але поряд із цими провідниками державної єдності існували і інші ради, які порушували і ускладнювали цю єдність: рада германади, рада інквізиції, рада орденів, королівська рада Арагону, тощо. Наявність рад, утворених за різними принципами, була показноком того, що іспанська монархія не в змозі була перемогти місцеву та провінційну обмеженість окремих суспільних сил, що складалась віками.

7. Від реконкісти до колоніального пограбування

У завершальний період реконкісти в 1492 році біля стін Гранади генуезець Христофор Колумб після тривалих переговорів одержав, нарешті, від Ізабелли дозвіл відправитися на пошуки "прямого шляху до Індії" через Атлантичний океан. У XV столітті в силу певних причин прагнення знайти шляхи до Індії, одержати безпосередній доступ до казкових багатств далеких азіатських країн, про які знали лише з вуст заїжджих іноземних купців та мандрівників, перетворилась на нав'язливу ідею. Над цим ламали голови вчені геогорафи, відважні мореплавці і шукачі пригод; головним чином італійці за походженням.

Таким був і уродженець Генуезької торговельної республіки Христофор Колумб. Виходячи з уявлення про кульовидність землі, Колумб укріпився в думці, що попрямувавши прямо на захід, можна досягти берегів Азії. Але для цього потрібні були матеріальні засоби і сила державної влади, яких його власна батьківщина не мала. Починаються його пошуки при дворах різних держав. Спочатку він потрапив до Португалії, де вже з початку XV століття окремі експедиції вели розвідування західного узбережжя Африки. Але десять років, проведених у Португалії, виявилися безплідними. Ідеї Колумба не знайшли співчуття і підтримки.

Тоді він у 1485 році переїздить до сусідньої Іспанії і намагається зацікавити своїми проектами Католицьких государів, особливо Ізабеллу. Але момент виявився несприятливим. У цей час військові дії проти Гранади були в розпалі. Королі та їхні найближчі радники були цілком зайняті військовими приготуваннями, а державна казна порожньою. Завдання оволодіти рештками мавританських володінь було нагальне і цілком реальне; плани ж Колумба визнавались фантастичними. Але декого все ж удалося привернути на свій бік, у тому числі контролера фінансового управління Кастилії Квінтаніллу, королівського сповідника Дієго Діаса та інших. Колумба приймають у придворний штат, вислуховують його пропозиції, які вивчаються в комісії вчених Саламанкського університету.

Втомившись від чекання, Колумб намагається знайти собі Інших заступників. У 1488 році за його дорученням рідний брат Бартоломео вирушив до англійського короля Генріха VII Тюдора. Велись переговори також і у Франції. Та, мабуть, ідея відкриття прямого шляху до Індії ще не здавалась чимсь реальним і таким, що можна виконати. Внутрішня обстановка в усіх європейських країнах у цей період була занадто і напруженою, щоб думати про пошуки прямого шляху до Індії. Між тим в Іспанії назрівали вирішальні події навколо оточеної Гранади. Самому Колумбу, який витратив сім років, справа здавалась безнадійною і він серйозно подумував про переїзд до Франції. Але його іспанські заступники -- Квінтанілла і архиєпископ толедський Мендоса не припускали думки про те, що Колумба переманять до Франції. Вони прискорили йому побачення з Ізабеллою якраз у розпалі свят з приводу взяття Гранади.

Після великих зусиль з боку заступників Колумба королева піддалась зачаруванню майбутньої слави і збагачення, спокусившись на перспективи відкриття золотих і діамантових розсипів; її також привертала Ідея "насадження істинної віри серед язичеських (поганських) народів". 17 квітня 1492 року вона прийняла умови Колумба і підписала з ним угоду, за якою Колумб призначався адміралом в усіх землях, ним відкритих в океані, і ця висока посада повинна була передаватися його нащадкам. Він призначався також віце-адміралом і генерал-губернатором на всіх відкритих землях. На його користь повинна була утримуватись десята частина всіх багатств, знайдених у межах його адміралтейства. Колумб оголошувався єдиним суддею у всіх справах і чварах з торгівлі між цими країнами і Іспанією. Нарешті, він повинен нести восьму частину витрат по спорядженню експедиції і одержувати частину баришів.

Для здійснення експедиції Колумбу виділили три невеличкі каравели: “Санта Марія”, “Пінта” і “Нінья”. Оснащення відбувалось у місті Палос, на жителів якого, ще до цієї події була накладена контрибуція за якусь провину. Замість покарання, їм запропонували взяти участь в оснащенні флотилії та підбору екіпажу з власного середовища. З серпня 1492 року флот на чолі з адміралом Колумбом вирушив у путь, 13 жовтня мандрівники побачили землю, яка виявилася островом» що отримав назву Сан-Сальвадор. Уже тут увагу Колумба та його супутників привернули увагу шматочки золота, які служили туземцям прикрасами. Далі з'ясувалося, що в цьому районі цілий архіпелаг островів. Колумб, не кажучи вже про супутників, був захоплений думкою про золото. У своєму щоденнику він уже забуває згадувати про Бога і буквально робить такий запис: "Я іду далі виключно заради золота і пряностей". Об'їжджаючи численні острови, він дістається до Куби, не підозрюючи, що це також острів, і проходить вздовж його берегів. Звідси він доходить до Гаїті, який він назвав Еспаньйолок.

Зустрічаючи туземців, Колумб та його команда посилено вимінюють золоті прикраси на різні дрібнички. Золото стало настирливою ідеєю: "Наш Господь у своєму милосерді спрямовує мій шлях туди, де я відкрию золоті розсипи", -- пише Колумб у щоденнику. Між тим одна з каравел "Санта Марія" зазнала аварії і стала непридатною. Капітан другого корабля "Пінта" вирушив свавільно на розвідку і, фактично, у розпорядженні Колумба залишилась найменша "Нінья", на якій треба було спішно повертатися назад.

Після тривалих митарств і пригод Колумб приплив 15 березня 1493 року до Палоса. Його повернення справило в Іспанії велике враження, і Католицькі государі влаштували Колумбу урочистий прийом в Барселоні. Було вирішено організувати другу експедицію. На цю справу пустили всі кошти: дві третини церковної десятини, майно страчених євреїв, зайом у багатого герцога Медіни-Седонії. Ізабелла надихалась думкою про насадження католицької релігії серед язичників. Папа призначив спеціального намісника для здійснення цієї мети.

У вересні 1493 року з Кадиса великий флот з 17 кораблів і двохтисячним екіпажем на чолі з Колумбом відправився на Захід. Цього разу до складу експедиції входили дуже різні люди: пани, ремісники, духовні і просто шукачі пригод, які мріяли про збагачення і мандрівки. Коли експедиція досягла Еспаньйоли, де залишилась колонія і була побудована фортеця, то виявилося, що вона зруйнована, а колоністів немає в живих. З розповідей туземців стало відомо, що частина колоністів перебила один одного, а інша стала сама здобиччю войовничих туземців.

Флот змінив стоянку і заснував у зручній бухті колонію, названу Ізабеллою. Надія на відкриття золотих розсипів поки що не виправдовувались — і це засмучувало Колумба, а серед поселенців породжувало невдоволення. Згодом Колумб набрів ще на один острів, який зберіг до цього часу стару туземну назву Ямайка. Плаваючи вздовж берегів нововідкритих островів, він був упевнений в тому, що це Азія. Повернувшись після тривалої подорожі в Ізабеллу, Колумб дізнався, що між колоністами, що залишилися, йшла постійна війна: вони грабували туземців і довели їх до відкритого повстання. Одержавши перемогу над туземцями, колоністи почали нещадну експлуатацію індійців.

У 1496 році Колумб повертається до Іспанії в жалюгідному вигляді, не виправдавши надій іспанського уряду: відкрити нові джерела збагачення. У зв'язку із цим організація третьої експедиції затягувалась, віра у вигідність цього заходу згасла, вербування екіпажу йшло туго. Між тим, португальці змогли випередити Іспанію. У 1497 році з Лісабону вирушив флот під керівництвом Васко-да-Гама і в травні 1498 року прибув до Калькути (Індія). Португальці стали хазяями на Індійському архіпелазі. Це ще більше посилило незадоволення результатами підприємництва Колумба.

Але, долаючи перепони, він 30 травня 1498 року на чолі шести кораблів знову вирушив у путь. На цей раз він прибув на острів, названий Тринідад. Звідси на горизонті виднілася смуга землі, яку Колумб вважав островом, не підозрюючи, що це материк. Досягнувши його берегів, Колумб опинився в гирлі річки Ориноко. Розкішна природа вразила його такою мірою, що в його мозку закріпилась ідея про земний рай. Тут він і його супутники відкрили у туземців велику кількість перлів.

Припливши після дворічної відсутності в Еспаньйолу, Колумб упевнився, що тутешня ситуація дуже напружена: заколоти серед поселенців, змови і повстання, сварки колоністів за здобич, за владу тощо. Не маючи сил для боротьби із заколотниками, Колумб вступив з ними в переговори і, по суті, прийняв їхні умови. Заколотним поселенцям були роздані земельні наділи з широким використанням підневільної праці туземців. Так було покладено початок системі колоніального рабства уже в кінці 1499 року.

Між тим при іспанському дворі зростало невдоволення становищем справ у колонії. Противники Колумба поставили питання про відрядження флоту, який би зайнявся дослідженням тих самих берегів, які здались Колумбу "земним раєм". І в травні 1499 року іспанський флот пристав у затоці, названій Венесуелою. Експедиція набрала багато перлів і повернулась у 1500 році до Іспанії. Звістка про велику кількість перлів викликала лихоманку і потяг за океан. У тому ж 1500 році португальська експедиція причалила до берегів Бразилії.

На цей час, коли, шляхами, прокладеними Колумбом, вирушив уже цілий потік авантюристів та шукачів золота, сам адмірал переживав важкі хвилини. На Еспаньйолу була відправлена урядова комісія, щоб залагодити безлад у колонії. Комісар Боабділла вирішив негайно взяти владу в свої руки і звільнив з посади Колумба, закувавши його в кайдани і відправивши до Іспанії. Але Фердінанд та Ізабелла, зворушені нещасним виглядом Колумба, вибачили йому всі недоробки і пообіцяли поновити його в правах, але лише на словах.

Постало питання про реорганізацію колоніального управління у зв'язку із розширенням територій. Стосовно туземців було видано королівський указ: у зв'язку із їхнім вимиранням через непосильну працю в копальнях, перевозити до Еспаньйоли рабів чорної раси, тобто негрів. Експедиція нового правителя колоній Овандо була відправлена з надзвичайною розкішшю, з добре підібраним екіпажем. Флот складався з 30 кораблів з екіпажем 2.500 чоловік, багато з яких були вельможні люди.

У цей же час Колумб розпочинає свою останню, четверту експедицію, щоб знайти шлях до "Золотого Херсонесу". У 1502 році чотири кораблі після суцільних поневірянь і небезпечностей серед ворожих індійців загинули біля берегів Південної Америки. Колумб врятувався і ледве животів на Ямайці, чекаючи на допомогу. Після дворічних блукань хворий і немічний Колумб у 1504 році повернувся до Іспанії, де і помер у травні 1506 року, забутий всіма.

Смерть його залишилась непоміченою, але справа, розпочата Христофором Колумбом, була продовжена його послідовниками, а Іспанія протягом короткого часу перетворилась на могутню колоніальну державу.

Питання до теми: