Місія герцога Лірійського не увінчалась успіхом: він не зміг схилити Росію до союзу з Іспанією -- і Гібралтар залишився у англійців

Характеризуючи правління Пилипа V, можна підкреслити, що Іспанія при перших Бурбонах стала на шлях перетворень і культурнихзапозичень у Європи, бо через війни, які велися попередніми королями, вона відстала у своєму розвитку від Інших західноєвропейських держав. Найнеобхідніші державні потреби не могли задовольнятися внаслідок зубожіння і неосвіченості народу та відсутності необхідних державних ресурсів. Слабкі сторони суспільної та фінансової організації Іспанії були розкриті в результаті військових сутичок з більш сильними дер­жавами. Відчуття самозбереження змусило іспанський уряд навчатися у сусідів, піклуватися про підняття культурного рівня своге народу, а для здійснення необхідних військових, фінансових та адміністративних реформ звертатися здебільшого до іноземців.

Пилипу V дуже важко було запроваджувати щось нове в країні, бо народні маси під впливом духовенства вороже ставились до будь-яких його нововведень і ревно оберігали стародавнє благочестя від інозем­ного впливу. Тому і доводилось королю вести постійну наполегливу бо­ротьбу з народними масами. Незадоволене його правлінням було і духо­венство, якому Пилип V прагнув обмежити права і пільги, хоч це і був наймогутнІший клас в Іспанії. Він навіть мріяв про знищення інквізиції, але швидко зрозумів, що час іще не прийшов. Король піклувався про розвиток світської освіти і саме в період його правління були відкриті Мадридська королівська бібліотека і Академія історії та медицини.

Зовнішня політика Пилипа V базувалася на союзі і дружбі з Францією не лише через сімейні і династичні зв'язки, але і через національні інтереси. Навпаки, з англією відбувалися постійні сутички, бо вона завжди прагнула контролювати американську торгівлю. На зовнішню політику короля дуже впливала його друга дружина Ізабелла, яка хотіла поновити іспанські позиції в Італії, що перейшли за Утрехтським договором Австрії. Військові дії іспанців в Італії стали причиною виникнення альянсу між Францією, Англією, Голландією і Австрією, який змусив Іспанію залишити цю країну. З 1731 р. Іспанія за фамільною угодою змушена була виступати як союзник франції у всіх європейських конфліктах, за що вона отримала Неаполітанське і Сицилійське королівства.

Бурбонська династія до кінця ХVIП століття, а точніше до 1788 р. дала Іспанії трьох королів: Пилипа V (1770-1746 рр.), Фердінанда VI (1746-1759 рр.) і Карла Ш (1759-1788 рр.).

У період правління Фердінанда VI панували пацифістські ідеї. У зовнішній політиці Іспанія підтримувала нейтралітет, що сприяло внут­рішньому розвиткові країни. Фердінанд VI побудував могутній військо­вий флот, який успішно захищав інтереси Іспанців в Америці.

Та все ж Іспанія в період правління Пилипа V і Фердінанда VI більше загубила, ніж придбала.

2. Правління Карла III.

Карл III виявився людиною великого масштабу і прагнув зупинити прогресуюче послаблення Іспанії шляхом "освіченого абсолютизму". Він спромігся дещо зробити в цьому напрямку, але радикально змінити криву історичного розвитку країни, зрозуміло, не зміг. Карл III був зенітом Бурбонської династії. Після нього почалося різке падіння, яке тривало протягом всього XIX століття і закінчилося крахом-династії під час революції 1931 р.

Вихований в Італії, Карл III приніс на іспанський трон розуміння потреб буржуазного розвитку. Він надавав великого значення економічному підйому країни і робив спроби хоч би трохи прочинити вікно для проникнення в Іспанію капіталістичного "духу часу". З іменем Карла ІІІ пов'язані перші спроби розкріпачення іспанської економіки від пут феодалізму, а також початок відкритої боротьби з Ватиканом та його іспанською агентурою. Людина рішуча, Карл III не бажав йти на поводі у церкви. Він уперто відстоював прерогативи королівської влади і, будучи істинним католиком, все-таки вигнав у 1767 р. єзуїтів із Іспанії. Це мало відбилося на положенні церкви в країні, хоча свобода думки і слова поступово ставали надбанням іспанського суспільства.

Карл III зібрав навколо себе видатних державних і громадських діячів, які допомагали йому у проведенні програми "освіченого абсолютизму". Особливо велику роль серед них грали Аранда, Кампоманес, Флоридабланка і Ховельянос. Не можна до кінця розібратися у програмі "освіченого абсолютизму", не зупинившись детально на діяльності кожного з цих діячів.

Педро Аранда (1718-1799 рр.) -- арагонський гранд із старовинної фамілії. З молодих років цікавився Ідеями французької просвіти, вступив в особисті стосунки з Вольтером, став непримиримим ворогом церкви і прихильником великих реформ в Іспанії. Обіймаючи високі посади в державній бюрократії, а саме -- посаду президента Кастильської ради, Аранда зробив вплив на Карла III, особливо в першій половині його царювання. Крім того, Аранді належала чимала роль у вигнанні єзуїтів з Іспанії. Але марнославство, схильність до інтриг, надмірне захоплення всім французьким, а головне -- нестача політичного реалізму швидко підірвали його положення при дворі і в подальшому привели до відставки. Будучи одним із видатних іспанських просвітителів, Аранда не зміг залишити глибокий слід у суспільно-політичному житті країни, але своєю діяльністю він без сумніву сприяв проникненню буржуазних засад в Іспанію.

Значну роль в Історії Іспанії відіграв Педро Кампоманес (1723-1802 рр.) -- син астурійського селянина. Він пройшов довгий і складний шлях перш, ніж піднестися до положення одного з найбільших радників Карла III. У 1763 р. він був призначений міністром фінансів, і зберігав цю посаду протягом чверті століття. Кампоманес прагнув укріпити коро­лівську владу І вважав, що найкоротшим шляхом до цього є економічне піднесення країни. Він був -- великим економістом і бачив єдину можливість господарського відродження Іспанії лише ' шляхом капіталістичного економічного розвитку країни. Не золоті рудники американських колоній, а сільське господарство і промисловість у самій метрополії повинні служити джерелом багатства Іспанії. Кампоманес ввів свободу торгівлі хлібом, полегшив торгівлю Іспанії з колоніями, зробив багато для збільшення державних фінансів, сприяв освіті та вивченню іспанської історії, пропагував -- важливість добробуту населення.

Третім найближчим співробітником Карла III був Хосе Маньяно, який пізніше отримав титул графа Флоридабланки (1728-1808 рр.) і став відомий під цим прізвищем. Він походив із знатної, але збіднілої сім'ї і завдяки своїм здібностям і своїй енергії висунувся на одне з перших місць у державній машині Іспанії. Протягом 15 років (1777-1792 рр.) за часів Карла III і на початку царювання Карла IV, Флоридабланка був прем'єром І дуже впливав на долю своєї країни. Його кінцеві цілі збігалися з цілями, які переслідував Кампоманес: він також прагнув укріплення королівської влади і економічного піднесення Іспанії, але його методи в досягненні цих цілей дещо відрізнялись від методів колеги по уряду. У той час, як Кампоманес був ліберальним бюрократом, готовим інколи пограти в "громадськість", Флоридабланка був консервативним бюрократом, який ставився до громадськості з великою підозрою. Сухий, замкнутий, невблаганний, Флоридабланка був втіленням бюрократичної ідеї. Всі боялися його. Навіть найближчі співробітники зносились з ним письмово -- листувались -, бо прем'єр не любив розмовляти з людьми, а любив читати папери. Флоридабланка розумів., що якщо Іспанія прагне зберегти положення великої держави, їй необхідно перебудувати свої внутрішні порядки, але він вважав, що це справа верховної влади: реформи повинні прийти як акти вільного волевиявлення монарха, а народу залишається лише побожно приймати королівські милості і покірно додержуватися наказів чиновників і поліції.

Оскільки церква претендувала на велику роль в управлінні держа­вою, Флоридабланка, сам теж добрий католик, рішуче виступив проти церкви, і саме він був автором пропозиції про вигнання єзуїтів із Іспанії, що фактично відбулося в 1767 р. Більше того, відправлений у 1772 р. послом до папи Климента XIV, Флоридабланка добився від святого отця видання булли 16 серпня 1773 р. про скасування ордена єзуїтів. У галузі економіки він зробив таке: провів дороги, побудував канали і мости, покращив транспорт і взагалі зробив багато для прогресу внутрішнього благоустрою.

Таким був Флоридабланка у свої кращі роки. На кінець життя він дуже змінився: Французька революція 1789 р. різко кинула його вправо -і він став завзятим реакціонером і відіграв негативну роль у подальшому житгі Іспанії, особливо в бурхливих подіях 1808 р. Якщо Аранда, Кампоманес і Флоридабланка були прихильниками "освіченого абсолютизму", то Ховельянос, четвертий із вищеназваних діячів, був, перш за все, представником тих сил епохи Карла III» до яких з побоюванням ставились міністри короля. Але вплив Ховельяноса на своїх сучасників був дуже великим, та і потреби буржуазного розвитку він виражав яскравіше, ніж його сановні однодумці.

Гаспар Ховельянос (1744-1811 рр.) народився у маленькому приморському містечку Астурії в сім'ї збіднілого гранда. Він одержав богословську освіту і назавжди залишився глибоко релігійним католиком, але у священики не пішов, а став суддею і протягом 10 років обіймав цю посаду у Севільї. Тут він прославився чесністю і справедливістю, якостями, які не часто зустрічались у судейській ієрархії тих днів. Свою службову діяльність Ховельянос поєднував Із заняттями наукою та літературою. Знаходячись під сильним впливом французьких просвітителів, він писав оди і сатири, комедії і трагедії;

Паралельно вивчав історію і економіку своєї країни. Спочатку він був меркантилістом3, потім став прихильником фізіократів4, а на кінець життя перетворився на послідовника Адама Сміта5. Ховельянос був противником феодальних обмежень в галузі народного господарства і боровся за утвердження в іспанській економіці початків буржуазної приватної власності.

У 1778 р., у віці 34 років, Ховельянос прибув до Мадрида і дуже швидко зробився правою рукою Кампоманеса і одержав високу посаду в міністерстві фінансів. 10 років пройшло в наполегливій праці по здійс­ненню програми "освіченого абсолютизму", а потім в долі Ховельяноса відбулася велика зміна: після смерті Карла ПІ в 1788 р. він впав у не­милість і був відправлений у почесне заслання на свою рідну Астурію. Тут Ховельянос розгорнув широку просвітницьку діяльність. Він створив у Хіхонг школу спеціалістів для сільського господарства іпромисловості, так званий Астурійський Інститут. Викладав у цій школі англійську, французьку та іспанську мови. Ховельянос склав іспанську граматику, видав підручник "Курс гуманних наук", пропагував необхідність освіти для широких мас, піклувався про благоустрій і покращання шляхів сполучення у провінції. Його турбували проблеми господарського відродження Іспанії; і як член "економічного товариства", створеного Кампоманесем, підготував свою знамениту записку про аграрну реформу. Ця записка була схвалена "товариством" і відправлена до державної ради Кастилії. Вона стала програмою і прапором громадських сил XVIII століття.

У 1795 р. опала, в якій перебував Ховельянос з моменту вступу на престол Карла IV, була тимчасово знята. Уряд надрукував і поширив за державний рахунок його записку про аграрну реформу. У 1798 р, Ховельянос був призначений міністром юстиції. Він довго не хотів приймати запрошення уряду, бо не вірив у можливість своєї співпраці із реакційною камарильєю Карла IV, але врешті-решт прийняв пропозицію.

Передчуття не підвело Ховельяноса: через вісім місяців він повинен був залишити свою міністерську посаду і знову виїхати до Астурії. Але камарилья знала, що в його особі вона має ворога і не залишила його у спокої. 10 березня 1801 р. Ховельяноса було заарештовано і вислано на БалеарськІ острови. Він там провів сім років в ув'язненні. Із стін свого каземату він слав полум'яні оди, адресовані іспанському народові, які переписувались у тисячах ' примірників і розходились по всійкраїні. Лише у 1808 р., коли французи увійшли до Іспанії, Ховельянос вийшов нарешті на волю, але це уже був напівсліпий старий дід, зовсім хворий, надламаний духом.

3. Сутність "освіченого абсолютизму".

Карл III, який був до вступу на іспанський престол неаполітансь­ким королем, став на шлях великих суспільних перетворень: він визнав вільною торгівлю хлібом; при ньому землеробська культура охопила великі райони необроблених земель, наприклад, Сьєрри Морени, де були організовані поселення голландських і фламандських колоністів; він видав закони проти жебрацтва, бродяжництва, заборонив носити зброю. У період правління Карла ІЇІ значно зросла продуктивність праці, по­кращився торговельний обіг, а розмір експорту перевищив імпорт;