2020-08-05
85
Муніципальна власність і господарство Німеччини виникли у в останній третині XIX ст. у зв´язку з розвитком соціально-економічної інфраструктури (транспорт, електропостачання, газопостачання, школи, лікарні). Державна власність наприкінці XIX - на початку XX ст. формувалась двома основними шляхами: за рахунок державного бюджету (більш поширений у країнах Старого світу) і в результаті націоналізації приватних підприємств (переважно у країнах переселенського капіталізму). Завершенням цього ланцюжка змін стало утворення монополістичних союзів - монополій як у галузі виробництва, так і в галузі капіталів (фінансових джерел).
В другій половині 20 століття Німеччина була розколота на дві країни, що розвивалися у різних напрямах. У ФРН економічна модель отримала назву «соціального ринкового господарства», яке забезпечувало високу ефективність ринкової економіки і гарантувала максимум соціальної справедливості. Після возз'єднання 1990 року економічна політика Німеччини була скерована на вирівняння відмінностей між західною та східною частинами країни.
Сучасна економіка Німеччини соціально-орієнтована із високорозвиненою інфраструктурою, високим рівнем ринкової капіталізації, низьким рівнем корупції і високим рівнем. Нині державний сектор економіки представлений в основному об'єктами інфраструктури, при цьому системи водопостачання, електропостачання тощо належать місцевим органам влади. Існують державні монополії (Німецька федеральна пошта, Німецька федеральна дорога, тощо). Частка держави в акціонерному капіталі становить близько 9%. Держава також володіє усіма автобанами та портами. Паливно-енергетичний комплекс зокрема нафтова промисловість, контролюється монополістами Англії та США.
Німеччина - одна з високорозвинених країн світу. Вона посідає перше місце в Європі за кількістю виробленої промислової продукції. Провідне місце в економіці займають електронно-технічна, машинобудівна (в тому числі автомобілебудування, представлене компаніями Volkswagen Group, BMW, Mercedes-Benz, Daimler, Opel, Porsche), гірнича (видобуваються вугілля, нафта та природний газ, руди цинку та олова, кам'яна сіль), металургійна, хімічна, харчова, суднобудівна, текстильна, нафтопереробна галузі промисловості. [11]
У Німеччині активний розвиток акціонерної власності (грюндерства) почався з будівництва залізниць у 70-х роках XIX ст. У 1870 р. Існувало 418 акціонерних товариств, за період 1871-1872 рр. з'явилося 978 нових з акціонерним капіталом 2,8 млрд. марок. Процес монополізації охопив yci галузі промисловості, навіть ті, які в інших країнах залишились полем для конкуренції (виготовлення відривних календарів). [5] На відміну від США, монополії об'єднували більшу кількість підприємств (кілька сотень), існували у формі картелів i синдикатів. У 1879 р. їx кількість становила 14, в 1900 р. - 300, перед першою світовою війною кількість їx зросла в 2 рази. У кінці 90-х років XIX ст. - на початку ХХ ст. з'явилися перші трести: електротехнічні корпорацій АЕГ i товариство «Ciмeнc». Інтенсивно формувався фінансовий капітал. У 1913 р. icнyвало 1850 банків; 9 берлінських банків контролювали 85% банківського капіталу (11,3 млрд. марок). До таких банків належали Німецький (капітал 3 млрд. марок i контроль за 87 банками), Дрезденський, Дармштадтський банки, облікове товариство (власний капітал 300 млн. марок), їхній прибуток в 1895-1900 рр. Становив 38,6 - 67,7% щорічно. Німецькі банки вкладали капітали в основному в промисловість. Так, 6 берлінських банків контролювали 751 підприємство.[13. с. 160-162].
Перші антимонопольні закони у Німеччині були прийняті 1957році. Вони в порівнянні з іншими країнами є досить ліберальними. Вони не поширюється на націоналізовані підприємства, сільське господарство, рибальство, лісове господарство, видобуток вугілля, зв’язок, страхування тощо. Причиною виникнення антимонопольного законодавства стали глибокі економічні дослідження. Саме вони довели, що монополія частіше всього шкідлива для суспільства, оскільки спричиняє збільшення суспільних витрат. Монополії, на противагу конкурентним фірмам, мають значний вплив на ціну шляхом регулювання обсягу випуску продукції, завдяки чому монополія може без зайвих проблем встановлювати оптимальний рівень випуску, виштовхувати конкурентів з ринку.
Конкуренція та антимонопольна практика регулюються сьогодні і на міждержавному рівні. Так ст. 85 і 86 Римського договору, що вважається початком ЄС, теж містять заборону монополістичних угод та створення монополій. ЄС опорами законодавства у сфері конкуренції має ст. 85 і 86 Римського договору. Ст. 85 забороняє, як несумісні зі «Спільним ринком» всі угоди між підприємствами, рішення асоціації підприємств і узгоджені дії, які можуть вплинути на торгівлю між державами - членами, і які метою чи наслідком мають запобігання, обмеження чи скорочення конкуренції на «Спільному ринку» і, зокрема, які:
· прямо чи опосередковано фіксують закупівельні чи продажні ціни або будь-які інші комерційні умови;
· обмежують чи контролюють виробництво, ринки, технічний розвиток чи інвестиції;
· розподіляють ринки чи джерела постачання;
· застосовують неоднакові умови до еквівалентних угод з іншими сторонами в торгівлі, таким чином ставлячи їх у невигідне конкурентне становище;
· укладання контрактів ставлять у залежність від прийняття іншими сторонами додаткових зобов’язань, які за своєю сутністю чи у відповідності до комерційних традицій не мають жодного зв’язку з предметами таких контрактів.
За ст. 86 забороняється як несумісне зі «Спільним ринком» будь-яке зловживання домінуючим становищем одним чи більшою кількістю підприємств у межах «Спільного ринку» чи значною його частиною, якщо воно може вплинути на торгівлю між країнами-членами.[4. с. 200].
Антимонопольне законодавство Німеччини поширюється на компанії самої країни та іноземні компанії, діяльність яких має прямий, суттєвий і передбачуваний у недалекому майбутньому вплив на комерцію самої країни. Зрозуміло, що маються на увазі не дрібні, а серйозні антиконкурентні дії стосовно даного ринку. Антиконкурентна дія територіально може відбуватися як у самій країні так і за її межами. Якщо така дія даного ринку не стосується, то як правило, ніяких дій стосовно такого порушника не відбувається. Так як Німеччина є частиною Євросоюзу, то інші країни мають свої антимонопольні органи, які зобов’язані за цим слідкувати, а Німеччина не повинна їм це забороняти. Державний контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм в Німеччині організований на сучасному рівні. В ній передбачаються що обов'язки суб'єктів господарської діяльності повідомляти відповідні державні органи про всі угоди, що містять обмеження конкуренції (нотифікації), а в окремих випадках і реєструвати їх у спеціальних реєстрах, щоб споживачі та конкуренти за необхідності мали змогу з ними ознайомитися. У Німеччині діє антиресівське законодавство яке забороняє картелі та інші угоди, що створюються для обмеження конкуренції За дотриманням цих законів стежить Федеральне управління картелів. Фірми які займають провідні позиції на ринку, є об'єктом спеціального контролю для попередження зловживань і дискримінації. Здійснюється також контроль за злиттям і поглинанням компаній. Закон про недобросовісну конкуренцію захищає споживачів від оманливої реклами, нечесних дій щодо конкурентів.
