2020-09-24
131
1. Припустимо, у хворої запідозрений рак молочної залози. У направленні до онкодиспансеру діагноз слід сформулювати таким чином: Suspicio (лат. – підозра) Cancer glandulae mammae sinistrae; клінічна група ІА.
2. При зверненні цієї жінки до онкодиспансеру і дообстеженні встановлено, що пухлина має діаметр 3,5 см (Т2), регіонарні лімфатичні вузли не пальпуються (NX-), віддалених метастазів клінічними і інструментальними методами не виявлено (М0). Діагноз набуває такого вигляду: Cancer glandulae mammae sinistrae Т2NX-М0 ІІА стадія, клінічна група ІІ.
3. Після встановлення діагнозу хвора отримала передопераційну променеву терапію і їй виконана радикальна мастектомія. При патогістологічному дослідженні препарату встановлено, що діаметр пухлини дорівнює 3 см (Т2), має будову помірно диференційованої аденокарциноми (G2), є метастази у 3 рухомих пахвинних лімфатичних вузлах (N1). Заключний клінічний діагноз буде таким: Cancer glandulae mammae sinistrae рТ2N1М0G2 ІІБ стадія, клінічна група ІІІ.
4. Через 5 років після лікування у цієї хворої з’явились ознаки рецидиву у ділянці післяопераційного рубця діаметром до 2 см (rT1). Діагноз формулюється таким чином: Cancer glandulae mammae sinistrae ІІБ стадія, стан після комплексного лікування. Prolongatio morbi: рецидив у післяопераційному рубці рТ2rT1N1М0G2, клінічна група ІІ.
Необхідно особливо зупинитися на питанні про важливість правильного діагнозу. В онкології, як ніде, він має визначальне значення. Справа в тому, що в онкології є надзвичайно важливим принцип адекватності лікування стадії процесу. Більшість молодих онкологів намагаються "завчити" класифікацію. Робити цього не треба. На жаль, класифікації мають таку неприємну особливість, як їх періодичний перегляд з метою їх удосконалення. Тому, якщо Ви вважаєте, що знаєте класифікації напам’ять, перш ніж писати діагноз до карти хворого або історії хвороби - зазирніть до останньої книжки класифікації.
Повертаючись до поняття адекватності лікування стадії процесу необхідно підкреслити, що встановлення діагнозу, це, як правило, колективний процес, у якому повинні брати участь три спеціаліста: онколог, радіолог та хіміотерапевт. Пам’ятаючи стародавню істину, що "один розум добре, а два краще" у більшості випадків діагноз повинен виставлятися колективно: або ЛКК у поліклініці, або клінічним розбором, або консиліумом. Цей метод має ту позитивну властивість, що лікар, який представляє хворого на розбір сам ще раз систематизує ті відомості, розглянувши які його колеги повинні погодитися або не погодитися з ним. Як правило, тут же одночасно вирішується доля хворого на доступне для огляду майбутнє, затверджується план лікування. Цілком природно, що перебіг хвороби може внести свої корективи до лікування, але, в такому випадку лікарська етика потребує знову ж колективного розбору плану. Необхідно одразу застерегти молодих колег від надмірної самовпевненості: один, навіть тричі геніальний фахівець не гарантований від помилок, тому що має тільки одну точку зору. Методи лікування в онкології часто є досить агресивними, вони інвалідізують хворого, і відсутність затвердженого плану лікування може привести до виправданих скарг хворих, а, іноді і до судових позовів до лікарів.
Література:
1. Диагноз в клинической онкологии // Краткое пособие для студентов-иностранцев и интернов / составители: Щепотин И.Б., Зотов А.С., Миронюк С.И.: К., 2004.- 12 с.
2. Довідник онколога. Випуск третій. Упорядник – Я.В. Шпарик. – Львів: “Галицька видавнича спілка”, 2002. – 136 с.
3. Сакало С.М., Семенец В.В., Азархов О.Ю. Надвисокі частоти в медицині (терапія і діагностика): Навч. посібник. Харків: ХНУРЕ; Колегіум, 2005. 264 с.
4. Онкология. Под ред. Д. Касчиато. Пер. с англ. – М., Практика, 2008.- 1039 с.
Розділ 5.
