2020-09-24
80
Досліджуваний знаходиться на відстані 5 м від таблиці. Праворуч від кожного рядка вказана гострота зору, якій відповідає розпізнавання букв в цьому рядку, а ліворуч – та відстань, з якої деталі цих букв розпізнаються під кутом зору 1¢, а вся буква - під кутом зору 5¢. Визначають, який рядок бачить досліджуваний, спочатку правим, потім лівим оком.
Якщо пацієнт на відстані 5 м не читає верхній ряд таблиці, гострота зору у нього менше 0,1. У таких випадках дослідження проводять за допомогою оптотипів (кільця Ландольта, палички), визначаючи відстань, з якої хворий може їх правильно назвати. Кожний метр відстані відповідає гостроті зору 0,02, півметра – 0,01. Якщо гострота зору менше 0,01, але обстежений може рахувати пальці на відстані 10 см, чи 20 см, чи 30 см, тоді гострота зору дорівнює рахуванню пальців на відстані, відповідно 10, 20 чи 30 см. Якщо хворий не може рахувати пальці, але помічає рух руки у обличчя, гострота зору так і визначається: рух руки у обличчя.
При помутнінні оптичних середовищ ока (катаракта, більмо рогівки, помутніння склистого тіла) формений зір відсутній, у хворого нескінченно малий зір (1/¥). У такому випадку визначають світловідчуття, яке може бути з правильною чи неправильною світлопроекцією (1/¥ pr. certa, 1/¥ pr. incerta). Якщо хворий не відрізняє світло від пітьми, око абсолютно сліпе, гострота зору дорівнює 0.
Описані методи дослідження ока є суб'єктивними, тому при підозрі на симуляцію, агравацію або дисимуляцію застосовують контрольні методи, наприклад, метод Поляка за таблицями, в яких оптотипами є кільця Ландольта, розташовані не в тому порядку, що на стандартних таблицях.
Сьогодні розроблено метод об'єктивного визначення гостроти зору, заснований на появі оптокінетичного ністагму при розгляданні рухомих об'єктів на ністагмоапараті.
Кольоросприйняття
Здатність ока розрізнювати кольори має важливе значення в різних областях життєдіяльності. Сприйняття оком того або іншого колірного тону залежить від довжини хвилі випромінювання. Фізіологія колірного сприйняття остаточно не вивчена. Найбільше поширення отримала трьохкомпонентна теорія кольорового зору, висунута ще в 1756 р. великим російським вченим М. В. Ломоносовим. Вона підтверджена роботами Юнга (1807), Максвелла (1855) та Гельмгольця (1859). Згідно з цією теорією, в зоровому аналізаторі існує три види кольорочутливих елементів (колбочок), які по-різному реагують на світлові хвилі різної довжини: червоний, зелений, синій. Це основні кольори, від змішування яких утворюється все різноманіття кольорів і відтінків, що розрізнюються оком людини. Для дослідження кольоросприйняття застосовують поліхроматичні таблиці Рабкіна і аномалоскопи.
Людина з нормальним кольоросприйняттям – нормальний трихромат. Порушення кольоросприйняття бувають природжені та набуті. Незначні порушення - аномалії трихромазії: протаномалія, дейтераномалія, тританомалія. Відсутність сприйняття одного кольору - дихромазія: протанопія (не розрізнюється червоний колір), дейтеранопія (не сприймається зелений колір) і тританопія (не сприймається синій колір). У випадку ахромазії людина не розрізнює кольори.
Вроджені порушення кольоросприйняття зустрічаються у 8-10 % чоловіків і у 0,5 % жінок, набуті – при захворюваннях сітківки і зорового нерва.
Поле зору
Полем зору називається простір, який одночасно сприймається оком при нерухомій фіксації ока і голови. Поле зору забезпечує орієнтацію в просторі. Розміри поля зору нормального ока визначаються як межами оптично діяльної частини сітківки, так і конфігурацією сусідніх з оком частин обличчя (спинка носа, верхній край орбіти).
У нормі межі поля зору на білий колір такі: зовні – 90 градусів, знизу – 70 градусів, зверху – 55 градусів, зсередини – 55-60 градусів. У скроневій половині поля зору на 12-18 градусах від точки фіксації визначається сліпа пляма розміром за вертикаллю 8-9 градусів, за горизонталлю - 5-8 градусів.
Для дослідження поля зору застосовуються такі методи: контрольний, периметрія, сферопериметрія, кампіметрія.
Зміни поля зору: скотоми, звуження і геміанопсії.
Скотоми бувають фізіологічними (сліпа пляма – проекція диска зорового нерва в полі зору; ангіоскотоми – випадіння відповідно до судин сітківки) і патологічними (при захворюваннях сітківки і зорового нерва).
Вони поділяються на позитивні (людина бачить пляму перед оком) і негативні (людина не помічає скотому); абсолютні (повне випадіння зору в якійсь ділянці) і відносні (зниження зору в якій-небудь ділянці поля зору).
За локалізацією скотоми можуть бути центральними, парацентральними, периферичними; за формою - круговими, кільцеподібними, сектороподібними, неправильної форми, дугоподібними тощо.
Звуження поля зору можуть бути концентричними (при пігментній дегенерації сітківки), переважно з однієї сторони (при глаукомі – з носової сторони).
Геміанопсія – половинне випадіння поля зору. Геміанопсії бувають гетеронімні та гомонімні. Гетеронімні спостерігаються при ураженні зорових шляхів в місці зорового перехрестя (chiasma opticum).
Якщо страждає центр хіазми (пухлини гіпофіза, спинки турецького сідла), виникає бітемпоральна геміанопсія. При ураженні зовнішніх відділів хіазми (склероз, аневризми внутрішніх сонних артерій) виникають біназальні геміанопсії. При ураженні зорового тракту, підкоркових і коркових центрів зорового аналізатора виникають гомонімні (право- або лівобічні) геміанопсії, причому при геміанопсіях центрального походження зберігається центральна частина поля зору. Таким чином, характер зміни поля зору допомагає в топічній діагностиці захворювань центральної нервової системи.
Світловідчуття
Найдавніша функція зорового аналізатора - світловідчуття, тобто здатність ока до сприйняття світла різної яскравості. Воно забезпечує сутінковий та нічний зір і характеризується порогом сприйняття світла при різних рівнях освітленості (адаптацією).
Розрізняють світлову адаптацію, що визначається максимальною кількістю світла, яка сприймається оком, і темнову адаптацію, яка визначається мінімальним світловим подразненням, що сприймається оком після тривалого перебування в темряві (40-60 хвилин).
Розлади темнової адаптації називаються гемералопія («куряча сліпота»). Є три форми гемералопії: вроджена, симптоматична та ессенціальна.
При вродженій гемералопії змін на очному дні немає.
Симптоматична гемералопія спостерігається при захворюваннях сітківки (пігментний ретиніт, відшарування сітківки), атрофії зорового нерва.
Ессенціальна гемералопія розвивається при гіповітамінозі А (аліментарному чи пов’язаному з патологією печінки).
Для дослідження світловідчуття застосовують контрольні проби, адаптометри.
Бінокулярний зір
Бінокулярний зір - найскладніша фізіологічна функція, найвищий рівень еволюційного розвитку зорового аналізатора. Бінокулярний зір - це зір двома очима, при якому два зображення зливаються в одне, якісне нове, об'ємне зображення. Перші ознаки його виявляються у дитини в 2-3 місяці, стійким воно стає до 6-7, іноді до 12 років. Існує багато методів перевірки бінокулярного зору, найбільш доступні - проба з 2 олівцями, чотириточковий апарат - кольоротест.
