Артикули, сеймові постанови, конституції князівські і королівські привілеї і грамоти, унії

Наприклад "Генрікови артикули", прийняті у 1572 р. в зв'язку з обранням королем Речі Посполитої французького принца Генріха Валуа. Згід­но з артикулами Річ Посполита проголошувалася дворянською республікою з королем, що обирався, на чолі.

Наприклад сеймові постанови 1550, 1562, 1565 – регламентували права міського населення. Князівські і королівські грамоти, як правило одержували цілі міста та соціальні групи населення. Прикладом можуть бути привілеї і грамоти, видані в XVI XVII ст. м. Києву. Так привілеєм польського короля Сигізмунда від 8 березня 1544 р. було підтверджене право на самоуправління, а також право міського магістрату керуватися як польським, так і руським, тобто місцевим звичаєвим правом. Окремі права надавалися:

Грамотами 22 квітня 1571р. – право рубати ліс.

-------------- 17 листопада 1567 – ловити рибу.

-------------- 7 березня 1624 - організовувати суботні ярмарки.

Князівські і королівські грамоти в переважній більшості видавались у формі привілеїв.

“Привілей”- означає приватний закон. Грамоти і привілеї здебільшого підтверджували, вже існуючі відносини та звичаї і стосувалися окремих питань. Вони бували жалувані, пільгові та охоронні. Привілеї поділялися на пожалувані, пільгові й охоронні.

  Пожалувані діяли при виділенні землі, шляхетського ти­тулу, посади тощо. Пільгові привілеї — це звільнення від сплати податків, підсудності тощо.

Охоронні — якщо пору­шувались чиїсь особисті чи майнові права.

Були ще зем­ські привілеї, де йшлося про взаємовідносини шляхти з іншими верствами населення чи державними урядовцями. Діяли обласні привілеї, в яких визначалась організація місцевого управління, правове становище якоїсь землі у складі держави, норми цивільного, кримінального, фінан­сового права.

В українських землях правова система сформувалася на основі синтезу і нор­мативних актів у вигляді судебників, статутів, сеймових постанов, привілеїв Польського королівства і Великого князівства Литовсько­го. Серед законодавчих актів особливого зна­чення набули Генріхови артикули 1572 р. Судебник Великого князя Казимира був укладений урядовцями-правниками великокнязівської канцелярії і стверджений на провінційному сеймі у Вільні 1488 р. Зміст його стосується пору­шень кордонів, наїздів, крадіжок, панського суду над селянами. В ньому містяться змішані старі українські та нові станові поняття. Дещо взято з Руської Правди.

І Литовському статуті принят 29 вересня 1529 р., (пізніше він одержав назву "Старо­го"), виключно світському кодексі, який було прийнято на вально­му сеймі одержали юридичне закріплення основи суспільного і державного ладу, що склалися на той час у Литві та в українських землях, які входили до складу князівства. Литовський статут 1529 р. складався з 13 розділів і 264 артикулів. Він містить норми державного, адміністративного, цивільного, сі­мейного, кримінального, а також інших галузей права. Статут про­голошував, що усі особи, "як злиденні, так і багаті", повинні були судитися на основі норм, викладених у статуті. І Литовський статут не був надрукований, а переписувався для практичного вжитку.

Унікальність статуту 1529 р. у тому, що його кодифікаторам внаслідок значної теоретичної роботи вдалося створити таку систе­му права, яка була однаково прийнята у всіх кінцях величезної різномовної держави. Органічно поєднаними пластами у статут увійшли, зокрема, деякі положення Руської Правди, норми звича­євого (українського, білоруського та литовського) права, ряд пунк­тів з польських та німецьких судебників, у тому числі з Саксонсь­кого Зерцала.

Для розробки проекту II Литовського статуту у 1551 р. було створено комісію з 10 осіб (п'ятеро католиків і п'ятеро православ­них), до складу якої увійшли "радники маршалкові, урядники земські, хорунжі та інші особи роду шляхетського, доктора прав чужоземних, які статут склали і написали". Статут було затвердже­но сеймом у 1554 р., але він набрав чинність тільки з 1566 р. За рівнем кодифікаційної техніки статут 1566р. перевершував перший. Він закріплював соціально-економічні та політичні зміни, що від­булися у Великому князівстві Литовському з 1530 до 1565 рр., визначав становище великого князя ("господаря"), захищав приві­леї крупних феодалів, фіксував права і вільності шляхти. Статут 1566 р. підрозділявся на 14 розділів і 367 артикулів, як і І Литовсь­кий статут, включав норми, що належали до різних галузей права. Оскільки ця редакція з'явилась внаслідок домагань волинсь­кої шляхти, яка виступала за злуку з Польщею, II Литовський статут зветься також Волинським.

Після Люблінської унії 1569 р. з'явилась потреба у приведенні литовського законодавства, що діяло і в українських землях, у відповідність з польськими законами. За дорученням-польського короля Стефана Баторія цю роботу успішно виконав литовський підканцлер Лев Сапега. Допомагала йому в розробці статуту комі­сія, до складу якої входили визначні правознавці того часу. Так з'явився Литовський статут, який був остаточно затверджений при­вілеєм Сигізмунда III у 1588 р.

У Статуті 1588 р. визначалися права і привілеї шляхти, деталь­но регламентувався порядок судочинства, оформлялося закріпачен­ня основної частини сільського населення. Чинність III або, як його стали називати, "Нового" Литовського статуту, одного з найзначніших джерел права феодальної Європи, поширювалась не тільки на українські землі, а й на Корону. Складався він з 14 розділів і 488 артикулів.

Характерно, що і після прийняття у Великому князівстві Ли­товському статуту 1588 р. у приєднаних до Польської корони Київ­ському, Волинському і Брацлавському воєводствах продовжував діяти статут 1566 р.

УНІЯ (від лат. — єднання),

 1) об'єднання, союз держав: т.зв. персональна (особиста) унія — під владою одного монарха; реальна унія — на основі чи договору однобічного акта більш сильної держави.

 2) Унія церковна — об'єднання православної і католицької церков. Див. Уніатська церква.

Наприклад: Люблінська унія 1569р – о з’єднані Польщі та Литви у Річ Посполиту.

Магдебурзьке право

Магдебурзьке право на Україні діяло як основа самоуправління великих міст.

Відомо декілька пам’ятників маг. права діючих на Україні. Раніше всього з’явилась збірка під назвою “Зерцала саксонів”, яке було надруковано у 1536р. У Кракові Н. Янсером.

У 1646р. П. Кушевич видав “Право цивільне Хелмінське”

Найбільш поширений у містах які мали право самоврядування була збірка “Порядок прав цивільних” (складався з 8 розділів). В них містились норми державного, цивільного, кримінального та процесуального права.

Церковне право

До джерел права в Україні треба віднести і канонічне (церков­не) право. Правовими джерелами православної церкви в українсь­ких землях були кормчі книги — "Номоканон" (збірник церковного права) і церковні устави князів Володимира і Ярослава ("Сувій Ярослава"). Найбільш відомою католицькою кодифікацією кано­нічного права, яка діяла у Великому князівстві Литовському, був "Звід канонічного права" 1532 р. Певне відношення до джерел церковного права мали привілеї польських королів Сигізмунда І (1511 р.) і Стефана Баторія (1588 р.).

Джерела церковного права можна поділити на дві групи:

1.правові акти, які регулювали загальне становище церкви в суспільстві:

духовний регламент, монастирський регламент, Статут про чинонаступництво церковне.

2.правові акти в яких закріплювалися догми християнської моралі: номоканон, правила прийняті Вселенськими соборами, правила святих апостолів, Нова заповідь Юстиніана.