Шлюбно-сімейне право

До прийняття християнства ос­новною формою шлюбу було викрадення нареченої. Ця форма зберігалася тривалий час, хоча різні закони, су­дебник, статути передбачали за це покарання. Після прий­няття християнства шлюб оформлявся вінчанням у церкві. Спочатку вимагалося, щоб на шлюб був дозвіл князя або місцевих правителів. Однак це відмінено 1447 р. У литов­ському праві встановився принцип спільності майна под­ружжя. Були норми, які регулювали правове становище приданого майбутньої дружини. Чоловік повинен був, зі свого боку, записати на користь дружини частину свого майна або так зване віно. Після смерті чоловіка віно ста­вало власністю дружини.

Як і в Київській Русі, у Литовській державі дружина відповідала за борги чоловіка. Чоловіки мали право від­давати кредиторам своїх дружин для відробітку боргу. Особисті права батьків були великі. Вони могли віддавати дітей для відробітку боргу, мали право всіляко карати дітей за непослух.

Спадкування проходили згідно з законом або запові­том. Дочки спадкували майно нарівні з синами. Вдова от­римувала довічне держання. Після неї майно переходило дітям.

Злочин і покарання.

Поняття злочину у даний період змінювалося. Спочатку злочин розуміли як фізичну, матеріальну, моральну "кривду", яку було зав­дано окремій особі або громаді. Пізніше злочин стали розглядати як "шкоду", "злочинство". Потім з'явилось поняття «виступ», Потім його стали називати "виступом", тобто порушенням правових норм, що були встановлені державою.

Привілей 1457 р. встановив принцип особистої

Суб'єк­тами злочину вважалися як вільні, так і феодальне залежні особи, які досягли за статутом Великого князівства Литовського 1566 р. 14 років з дня народження, або 16 років за Литовським статутом 1588 р.

Законодавство і судова практика розрізняти умисну вину від необережної, замах і закінчений склад злочину, детально регламентували співучасть у вчиненні злочину, їм були відомі і такі інститути, як необхідна оборона і крайня необхідність.

 Найбільш тяжким злочином вважалось ображення або злочинне посягання на життя і здоров'я господаря — великого князя, короля.

Особливу групу складали злочини державного характеру: втеча до ворожої землі, видача державної таємниці, здача замку, заколот (рокош).

Злочини проти релігії та церкви включали богохульство, чаклунство, віровідступництво та ін.

До злочинів проти особи відносились убивство, заподіяння тілесних ушкоджень, ображення. Найбільш тяжким серед них вва­жалося убивство, яке підрозділялося на категорії залежно від об'єк­та, суб'єкта злочину, способу його учинення;

убивство пана,

бать­ків,

чоловіка,

дітовбивство,

убивство під час нападу на садибу,

убивство на суді або в присутності пана,

убивство під час бійки, при перевищенні меж необхідної оборони.