Гуменна Докія Кузьмівна (1904–1996)

Практичне заняття.

Визначати жанрові особливості роману «Тигролови».

2. Схарактеризувати образи.

3. Висловити своє ставлення до основних проблем, порушених у творі.

 

НАВЧАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ ДО ЗАНЯТТЯ

Проза У.Самчука, Т.Осьмачки, Д.Гуменної, Наталени Королевої

Українська емігрантська проза розмаїта індивідуальними стильовими ознаками та проблематикою, що об’єднує твори митців:

ü особистості й світу;

ü вини і кари;

ü волі і особи.

Самчук Улас Олексійович (1905 –1987)

Український письменник, журналіст, публіцист, редактор, член ОУП «Слово», літописець життя українського народу ХХ століття. В українській прозі він репрезентував аналітико-психологічну стильову течію. За кількістю зробленого дорівнявся до найбільших титанів праці в українському письменстві.

Доля склалася так, що воював у польському війську, нелегально перейшов німецький кордон, а 1929 року потрапив до Праги, де закінчив Український вільний університет. 1926 – перша публікація – оповідання «На старих стежках». 1936 – підсумком ранньої творчості стала збірка новел «Віднайдений рай». Але вона не визначила творче обличчя митця. «Мій улюблений жанр – роман широких тем і широких полотен», – відзначав письменник.

Найпомітнішою спробою на початку шляху романіста став створений 1933 р. невеликий за обсягом роман «Марія» про трагедію голоду в Україні у 1932–1933. Між першим і останнім романом близько 20 полотен і довгих років нелегкої, але плідної письменницької праці. Останній роман «Слідами піонерів» написано 1980 року. У 1986 році письменник дописав до трилогії «Волинь» сторінки про Чорнобиль. Помер у Торонто 9 липня 1987 року. 1992 – присуджено (посмертно) Державну премію України ім. Т. Г. Шевченка.

Жанри, в яких Улас Самчук працював:

• новели (2 збірки);

• повісті («Кулак» (1932), повість-есе «На коні вороному»);

• романи («Гори говорять» (1933), роман-спалах «Марія» (1934), роман-трилогія «Волинь» (1937), «Юність Василя Шеремети» (1944), роман-трилогія «Ост» – «Морозів хутір» (1948), «Темнота» (1957), «Втеча від себе» (1982), «Чого не гоїть вогонь» (1959), «На твердій землі» (1967);

• літературно-критичні праці – статті, виступи, доповіді, рецензії, інтерв’ю, есе, листи («П’ять по дванадцятій», «Планета ДіПі», «Слідами піонерів», «Живі струни», «Сонце з заходу», «В країні занепаду й руїни»).

Дослідники поділяють творчість Самчука на два періоди:

1) воєнний – 1938–1944 (репортерська, редакційна діяльність);

2) повоєнний, який ділиться на два часові відтинки:

— 1945–1948 (МУРівський період);

— осінь 1948 – до кінця життя («канадський період»).

Тематика творів:

• тема людини і землі («Кулак», «Волинь»);

• тема голоду в Україні («Марія»);

• тема революції, короткої української державності («Морозів хутір»);

• тема темної доби терору та репресій в Україні («Темнота», «Марія»);

• тема рабської праці «остарбайтерів» у Німеччині («Втеча від себе»);

• доля українських емігрантів («Втеча від себе», «На твердій землі»);

• тема духовності нації і віра в її державність («Чого не гоїть вогонь»);

• тема кохання та сімейного щастя («На твердій землі», «Марія»).

«Я ставив і зараз ставлю собі досить, як на письменника, виразне завдання: хочу бути літописцем українського простору в добі, яку бачу, чую, переживаю» (Улас Самчук)

Осьмачка Теодосій Степанович (1895–1962)

Український поет, прозаїк, перекладач, автор збірок поезій «Круча» (1922), «Скитські вогні» (1925), «Клекіт» (1929), «Сучасникам» (1943), поеми «Поет» (1947), «Китиці часу» (1953), «Із-під світу» (1954), трьох повістей: «Старший боярин» (1946), «План до двору» (1951), «Ротонда душогубців» (1956) та інших творів.

Жанрова палітра творів:

• поезії («Клекіт», «Китиці»);

• поема («Поет»);

• віршований роман («Поет»);

• оповідання («Психічна розрядка»);

• повісті («Старший боярин», «Душогубці»).

Стильова палітра

На творчість Т. Осьмачки значно вплинув символізм і експресіонізм. У пізніх поетичних збірках помітний вплив неоромантизму.

Його світогляд надто складний і різноманітний. Основна домінанта його творчого доробку – це осмислення минулого України.

Письменник прагне образно простежити історичний шлях України – пройти «по шляху віків» і усвідомити, куди ж летить нове століття, і як буде стелитися доля українського народу.

У 1942 р. письменник приїхав до Львова. Під кінець 1944 року Т. Осьмачка, як і У. Самчук та багато інших письменників, змушений був емігрувати на Захід. Гнаний манією переслідування, жив у таборах для переміщених осіб: постійно переїздив з місця на місце. Спочатку поселився в Німеччині, разом із У. Самчук брав участь у розбудові нової емігрантської літературної організації МУР (Мистецький український рух).

Поетна праця життя була підсумована у великій книжці «Із-під світу» (1954).

Художньо найціннішими творами дослідники вважають його самобутні прозові твори: повісті «Старший боярин», «План до двору», «Ротонда душогубців». У «Старшому боярині» письменник примушує читача замислитися над тим, що людина здебільшого самотня, слабка, мізерна супроти Всесвіту, їй хочеться бачити себе центром світу, але на кожному кроці вона переконується, що повністю залежить від природи й для природи зовсім байдужа.

Деякий час жив у Канаді, бував у Франції, мандрував Югославією. Влітку 1961 р. творив і на лікарняному ліжку: писав книжку віршів та афоризмів «Людина між свідомістю і природою».

7 вересня 1962 року Т. Осьмачки не стало. Останнім живого його бачив Іван Багряний – «розбитого паралічем і безпам’ятного, в ліжку витягненого на весь зріст, суворого, як Данте. Всіма забутого і покинутого…»

Гуменна Докія Кузьмівна (1904–1996)

Українська письменниця, член ОУП «Слово». Літературна діяльність почалася в Україні в середині 1920-х рр. Художня спадщина (понад 30 томів) актуальна й на сьогодні: багата на різноманітну тематику, живі людські характери та носить «українську ідею». У 1924 р. з’явився друком перший нарис «У степу».

Творча манера письменниці формувалася у Києві, де нуртувало літературне життя, поруч існували різні стилі та напрямки. Перші твори написані здебільшого в реалістичному, а частково – імпресіоністичному стилях. У романтичній манері Докія Гуменна змальовувала життя тогочасного села: чудесні описи пейзажів, життя сільських дітей, їх враження, мрії та бажання. Наскрізна проблема більшості її творів – доля України, спроба відновлення втраченої державності, визначення місця й ролі українського народу.

Жанрова палітра творів:

• нарис («У степу», «З історії сивої давнини», «Таємниця черепка»);

• оповідання («Ромашки на схилах»);

• новела («Пахощі польових квітів»);

• репортаж («Стрілка коливається», «Ех, Кубань, ти Кубань хліборобная»);

• повість («Кампанія», «Мана», «Вірус»);

• роман-хроніка («Хрещатий яр»);

• роман-епопея («Діти чумацького шляху»).

З хвилею терору Докія Гуменна мусила замовкнути аж до початку Другої світової війни, з початком якої залишилася в Києві. Тут вона налагоджує стосунки з членами СПУ. У 1941 р. на сторінках додатку до літературного тижневика «Українське слово», що виходив за редакцією О.Теліги, Д. Гуменна опублікувала новелу «Пахощі польових квітів». Утім, невдовзі фашисти розстріляли представників СПУ в Бабиному Яру. Оскільки Гуменна на людях майже не з’являлася, у Києві подейкували, що вона замордована гестапівцями.

Пізніше виїхала до Львова, далі – до Австрії, де почала упорядковувати свій літературний доробок, який не мала змоги друкувати в Україні. У Зальцбурзі виходить книга новел «Куркульська вілія» (1946), а згодом друкується її головний 4-х томний твір-епопея «Діти чумацького шляху» (Мюнхен–Нью-Йорк, 1948–1951). Переїхавши до США, Докія Гуменна продовжує активну літературну працю. Вона є авторкою понад 20 прозових книг, що ставить її в ряд найплідніших українських письменників еміграції.

Цікавилась історією та археологією України, давнім мистецтвом, шукаючи там генези духовного життя предків, прагнучи наблизити давні епохи до сучасності.

У цілому, художній спадок Докії Гуменної за тематичним спрямуванням можна умовно поділити на дві частини:

1) твори про сучасність; ü

2) твори праісторичної проблематики.

Померла Д. Гуменна 4 квітня 1996 у Нью-Йорку. Похована на українському православному цвинтарі в Бавнд-Бруці, штат Нью-Джерсі.