2020-10-10
102
Тривалий час вважалося, що засуджені не можуть бути клієнтами соціальної роботи, оскільки вони не є повноправними членами суспільства і відбувають заслужене покарання, фактично не маючи права на допомогу соціальних працівників. По суті справи, об’єктивний, соціально обумовлений феномен злочинності розглядався з позицій моралі і аморальності. Діяльність соціального працівника, як вважають фахівці, повинна бути спрямована саме на подолання та запобігання мінімізацію негативного впливу девіантної кримінальної субкультури на соціум.
Як правило, в більшості розвинених країн соціальні працівники є штатними співробітниками пенітенціарних установ і займаються, в основному, консультуванням ув’язнених, а також їх адаптацією до життя в ізоляції від суспільства. При тому, деякі фахівці займаються психіатрією і виконують обов’язки медичних працівників (наприклад, у тюремних медичних службах США, Великобританії, Швеції).
На думку західних фахівців, діяльність пенітенціарного інституту передбачає терапевтичне проникнення в усі сфери функціонування установи з метою створення природних форм спілкування в максимально наближених до звичайного життя ситуаціях. Розвиваючи з цією метою ідею відносної відкритості установи та включення зовнішнього світу в його оздоровлення, вони передбачають такі заходи: «імпорт» фахівців і можливих послуг: запрошення спеціалістів, які не працюють безпосередньо у пенітенціарній системі, наприклад, для консультацій з правових питань, з проблем соціального страхування, регулювання грошових питань, для проведення спеціальних видів терапії. Ця модель повинна також сприяти розвитку самообслуговування, коли довколишні магазини надають свої товари, банківські службовці або бібліотекарі пропонують свої послуги та ін.; «експорт» послуг установи в суспільство: наприклад, надання фахівцями установи консультаційних послуг громадянам прилеглої частини міста, надання в їх користування приміщень установи (спортивних майданчиків, залів, басейнів тощо); проведення в установі заходів суспільного характеру, на яких можуть бути присутніми як громадськість, так і засуджені; організація для засуджених набуття досвіду реальності поза установи (можливість вільного виходу і повернення), наприклад, робота за межами установи, вихід за покупками та ін.; залучення до процесу оздоровлення клієнтів осіб, які здійснюють на них позитивний вплив; організація зустрічей з населенням тощо (див. рис. 9.1)
|
|
|
Рисунок 9.1 – Завдання соціальної роботи в пенітенціарних закадах зарубіжних стран
Особливу увагу соціальні працівники приділяють засудженим, яким належить скоро вийти на волю, – вони контактують з родиною ув’язненого, його рідними, використовують інші соціальні ресурси, щоб допомогти людині легше адаптуватися до життя в суспільстві.
|
|
|
Звісно, що в Україні лише розпочато роботу з досягнення європейських стандартів соціального обслуговування в пенітенціарній сфері. Особливу роль у наближенні до цієї моделі відіграють різноманітні громадянські організації, благодійні фонди і служби.
Головним завданням благодійних організацій, що працюють в пенітенціарній системі України є соціальне виховання засуджених, створення умов для їх подальшої ресоціалізації, захист прав засуджених, забезпечення їм можливості навчатися, отримувати умови для розвитку та соціальної реабілітації.
Ключовим напрямком цієї роботи є пенітенціарна педагогіка.
Виховання – соціальне цілеспрямоване створення умов (матеріальних, духовних, організаційних) для розвитку людини.
Пенітенціарна педагогіка – галузь педагогічної науки, що вивчає організовану діяльність по виправленню осіб, що скоїли кримінальний злочин і засуджені до різних видів покарання, як пов’язаних, так і не пов’язаних з позбавленням волі.
Об’єктом пенітенціарної педагогіки є виховна система органів, виконуючих покарання, під якою слід розуміти сукупність взаємопов’язаних компонентів (елементів), до яких належать: мета, завдання, зміст, засоби, методи і форми виховання, умови, у яких протікає виховний процес, об’єкт і суб’єкт виховання.
Предметом пенітенціарної педагогіки є закономірності виховання і особливості їх прояву в рамках виконання кримінального покарання як міри державного примусу.
На відміну від інших галузей педагогічної науки, її предметом є закономірності специфічного процесу виховання, що визначають істотні, іноді корінні зміни особистості, її перебудову. Ця специфіка обумовлена вже самим об’єктом виховної дії – особистістю засудженого, що володіє помилковими або збоченими поглядами і переконаннями, асоціальною життєвою філософією, яскраво вираженими негативними рисами: егоїзмом, анархізмом, паразитизмом, негативно спрямованою волею, черствістю, емоційною спустошеністю тощо. Тому виховання таких людейпов’язане з подоланням у них системи антигромадської поведінки, стійкої, відкритої або прихованої внутрішньої опори, зміною духовного світу, цінностей, особистісних якостей і рис характеру.
