Дворянство – привілейований стан феодальної епохи, який об’єднував велику земельну аристократію і основну масу середніх і дрібних землеробців

Двупілля –                розділ поля на дві частини: одна оброблялась, а друга “відпочивала” (пар). Ця система стала можливою з появою тяглової сили.

Дервіші –                        мусульманські жебруючі ченці.

Диван –                       рада з вищих сановників у султанській Туреччині.

Династія –                 монархи з одного роду, які змінювадли один одного на 

                                   троні з правом успадкування.

Диктатор –             особа, що має необмежену владу і нав’язує свою волю іншим.

Дим –                        господарська одиниця на деяких слов’янських землях у період середньовіччя.

 

Диспут –                       мовні змагання в знаннях, суперечки по раніше вису-

                                  нутим питанням. Диспути були розповсюджені як одна з

                                  форм навчання в середньовічних університетах.

Дож –                           голова уряду у Венеціанський та Генуезькій республіках.

 Десятина

(церковна) –               десята частина врожаю чи інших доходів, яка збиралась на користь церкви.

Дож –                         голова уряду у Венеціанській та Генуезькій республіках.

 

Донжон –                       головна башта лицарського замку.

Домініканці –               католицький чернечий орден. Заснований на початку ХІІІст. монахом Домініком для боротьби з єретиками. Мали право повсюдної проповіді та викладання в університетах. Всіляко допомагали папству придушувати антикатолицькі та антифеодальні виступи.

Дорадчі органи

влади –                           владні структури, рішення яких не мають законодавчої

                                    сили без затвердження монархом (королем).

 

Дофін –                      титул спадкоємців французького престолу.

Дружина –                    збройні загони в Киїській державі, які складали постійну військову силу, об’єднану навколо князя.

Духовенство –         служителі культу, які вважаються посередниками між Богом і людьми й здійснюють культові дії – таїнства, а також виконують роль проповідників віровчення.

Екзархат –                  окрема церковна адміністративно-територіальна одини- ця, яка має певну самостійність.

Етнос –                   позачасова, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об'єднана спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями та звичаями, самосвідомістю та етнонімом (назвою).

 

Єпархія –              церковний адміністративний округ на чолі з архієреєм (єпископом).

Єретичні рухи –           масові виступи мирян і окремих духовних осіб за перегляд релігійних положень, освячених церквою, та за зміни в церковній організації. Один з виявів невдоволення народних мас своїм становищем у суспільстві.

Іконоборництво –        боротьба візантійських імператорів з церквою у VІІІ – на початку ІХст. Імператори закривали великі монастирі, конфісковували їх майно і землю. При цьому було заборонено почитання ікон із зображенням християнського Бога.

Інвеститура –                право призначати і затверджувати єпископів.

Індульгенція –            папська грамота, яка давала віруючим відпущення гріхів, тобто звільнення від покарання за скоєний гріх. Торгівці індульгенціями викликали обурення, вимога покінчити з нею була одним з гасел Реформації.

Інквізиція –                 судова установа католицької церкви, створена в ХІІІст. для боротьби з єретиками. У більшості країн Європи скасована у ХVІІІст.

Інтердикт –                   заборона проводити богослужіння. Супроводжувався закриттям храмів, забороною хрестити дітей, хоронити померлих на кладовищах тощо.

Історичний період – великий проміжок часу, що вирізняється важливими

                                     змінами і житті людства.

 

Історичні джерела –     усе те, що більш-менш правдиво повідомляє про

                                     історичні події та життя людей.

Канонік –                       член церковного суду.

 

Капітулярії –                закони та розпорядження франкських королів.

Каравелла –                 швидке парусне судно. Створено у ХVст.

 

Кардинал –               у католицькій церкві вища після Папи римського

                                   духовна особа.

“Каролінзьке

 відродження ” –         час правління Карла Великого, який характеризувався підйомом культури. Каролінзьке відродження торкнулось головним чином придворних і чиновників, тому після розпаду імперії швидко згасло.

Князі –                 представники вищої аристократії, нащадки українських удільних князів, які втратили державну владу, проте зберегли великі земельні володіння.

Кодекс честі –         сукупність правил поведінки, порушення яких вважалось ганебним.

Комуни –                       міста, які звільнились від влади сеньйорів. Перші комуни в Західній Європі з’являються в Північній Італії і Франції.

Конклав –                     зібрання кардиналів з метою обрання папи.

Конунги –                 виборні верховні вожді, мійбутні королі давніх

                                  германців.

 

Конфесія –      спільнота послідовників тієї чи іншої релігії на основі віросповідувального підходу. В організаційному плані, конфесія інколи асоціюється з поняттям «церква» в широкому розумінні слова. Конфесія постає як порівняно широке об’єднання, належність до якого визначається, як правило, не лише вільним вибором, але й традицією.

 

Кортеси –                   представницькі органи влади в Іспанії тапортугалії.

Копні суди –                  суди сільської общини в Україні, Білорусії і Литві в епо-ху середньовіччя, які збирались у визначеному місці – копищі.

Кріпак –                    селінин, позбавлений права піти від свого пана.

Курія римська –       папський уряд.

Куртуазна література – література західноєвропейського середньовіччя, що  

                                    оспівувала рицарське кохання, честь, подвиги.

 

Куртуазність –       витончена ввічливість, люб’язність,  придворна галантність.

Курфюсти –              князі в Німеччині, що обирають монарха.

Ландтаг –             збори або з’їзди представників станів у німецьких князівствах.

Лихвар –                        той, хто позичає іншим гроші під відсотки.

“Ліниві королі” –     франкські королі з династії Меровінгів, які поступалися владою майордомам.

Лорд –                         англійський сеньор.

Магдебурзьке

право –                         феодальне міське право, за яким міста частково звільня-лись від центральної адміністративної влади феодалів і створювали органи самоуправління (комуни).

 

Магістрат –    орган місцевого самоврядування, який виконував адміністративно-судові функції.

 

Магнати –                     великі землевласники.

Майордом –                    вища   службова особа у Франкському королівстві, управителі королівським двором.

Марка –                      прикордонне укріплення у Франкській державі, адміністративний округ, керований маркграфом.

Міжусобна війна –  війна між родичами-феодалами за владу та земельні багатства.

Мінарет –                   баштоподібна споруда при мечеті, з якої скликають мусульман на молитву.

Мінезингери –              німецькі середньовічні поети-співці.

Міняйли –                особи, які за плату здійснювали обмін грошових одиниць.

Місництво –        боротьба за місце при княжому дворі в Московській державі.

Міста-комуни –         міста разом з міськими округами, що звільнилися з-під влади сеньора й утворили свої олргани управління.