Про істинну релігію

ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

АВРЕЛИЙ АВГУСТИН (354-430)

11. Немає життя, яке не було б від Бога, тому що Бог -- інайвище життя, і источникжизни, і немає життя, яке б, як життя, булозлом; злом буває життя постільки, поскільки вона прагне до смерті. Смертюже життю буває тільки непотребство (nequitia), яке так названо томущо є ніщо (ne quidquam sit); звідси самі непотрібні люди називаютьсялюдьми нікчемними. Таким чином, до нікчемності прагне життя, якедобровільною зрадою відступає від Того, Хто її створив і суттю Кого вонанасолоджувалася, життя, яке усупереч закону Божу хоче насолоджуватися тіломнад яким її поставив Бог; саме у цьому і полягає непотребство, а неу тому, що саме вже тіло є ніщо. Бо і тіло у своїх членах володієвідомого роду згодою, без якої воно абсолютно не могло біснувати. Отже, і тіло створене Тим, Хто є початок всякогозгоди. Тіло має деяку гармонію своєї форми, без якої вонобуло б рішуче ніщо. Отже, і тіло створив Той, від Коговиникає всяка гармонія і Хто самосущая і самий прекрасний з усіхфори-' ма. Тіло має деякий зовнішній вигляд, без якого тіло не є тіло.Отже, якщо запитують, хто створив тіло, нехай шукають того, Хтопрекрасніше за усіх по виду, бо всяка зовнішність від Нього. А хто ж це, як неБог, єдина істина, єдиний порятунок усіх, перша і найвища суть, відякій має буття усе, що існує, оскільки воно існує; бо усещо існує, оскільки воно існує, є добро. З цієї причини смерть не від Бога: "Бог не створив смерті і нерадіє погибелі тих, що живуть" (Премо. I, 13); оскільки вища суть -- причинатого, що усе існуюче існує, чому вона і називається суттю.Смерть примушує не існувати те, що помирає, лише настільки, наскількивоно помирає. Бо якби те, що помирає, помирало остаточно, вонопоза сумнівом, зверталося б в ніщо, але воно помирає настільки лише, наскількименше приймає участі по суті; коротше можна виразитися так: воно тимбільше помирає, чим менше існує. Але тіло нижче всякого життя, тому щояким би тіло не було по своєму виду, воно буває таким тільки завдякижиттю, яким управляється і всяка окрема тварина, і уся природа світу.Звідси тіло більше підлягає смерті, а тому і ближче до нікчемності. Томужиття, яке, насолоджуючись тілом, прагне до нікчемності, і єнепотребство. 12. А таке життя плотська і земна, чому вона і називається плоттю іземлею; і доки вона така, доки не звільниться від того, що любить, вонане отримає царства Божа. Бо вона любить те, що нижче життя, любить тіло. Вонанехтує заповіддю того, що прорекло: "Це їси, цього не торкайся" (Побут. II, 16,17). Звідси вона піддається покаранням, тому що полюбивши нижче, вона тимсамим зумовлює себе по смерті до незадоволення своїх задоволень ітужить. Бо що таке так звана тілесна скорбота, як не швидкеушкодження того предмета, який до псування довела душатем, що поганокористувалася ним? І що таке так звана духовна скорбота, як не позбавленнятих скороминущих предметів, якими душа насолоджувалася або сподіваласянасолоджуватися? Усе це називається злом, тобто гріх і покарання за гріх. Якщо ж душа вто час, як вона проходить справжній терен людськоюжиття, переможе ті пристрасті, які вона виховала в осоружність собінасолоджуючись смертним, і увірує, що для перемоги над ними вонавспомоще-ствуется благодатью Божией, служа Богу мыслью и доброй волей, топоза сумнівом буде відновлена і звернеться від багатьох мінливих благ доєдиному незмінному, будучи перетворена Мудрістю не створеною, ащо створила усе, і насолоджуватиметься Богом через Духу Святого, який єдар Божий. Таким чином людина стає духовною, який усе судить ісам ніким не судиться (I Кор. II, 15), який любить Господа Бога свого усімсерцем своїм, усією душею своєю, усією думкою своїй і ближнього свого любитьне плотски, а як самого себе. Самого ж себе той, хто усією істотою своєюлюбить Бога, любить духовно. У цих двох заповідях -- увесь закон. Звідси вже буде слід і те, що після тілесної смерті, яку минесемо за перший гріх, тіло наше свого часу і своїм порядком будевідновлено у своїй первісній фортеці, яку воно матиме несаме по собі, а через душу, укорінену у Богу. У свою чергу душазміцнюється не сама по собі, а через Бога, яким вона насолоджується; томувона і жити буде повніший, ніж тіло; бо тіло житиме через душу, а душачерез незмінну істину, тобто єдинородного Сина Божа; отже, і тіложитиме через Сина Божа, тому що через нього живе усе. Його даромякий дається душі, тобто. Духом Святим, не лише душа, якій вінповідомляється, буває здорова, мирна і свята, але животворится і саме тіло ібуде за природою своєю абсолютно чистим. Бо Він сам сказав: "Очиститевнутрішнє, і зовнішнє буде чисте" (Мф, XXIII, 26); і апостол говорить:"Оживотворіть і смертні тіла ваші Духом, що живе у вас" (Рим. VIII, 11).Отже, зі знищенням гріха, знищиться і покарання за гріх: а де ж тодібуде зло? "Смерть! Де твоє жало? Пекло! Де твоя перемога"? (I Кор. XV, 55).Суть переможе нікчемність, буде переможена і смерть. 13. Освященным не будет вредить и злой ангел, так называемый дьявол,тому що і він, оскільки він ангел, не зол; а зол він, оскільки збочивсяпо своїй волі. Бо необхідно допустити, що і ангели за природою змінюваніякщо один тільки Бог незмінний; але завдяки волі, по якій вони люблятьбільше Бога, ніж самих себе, вони перебувають твердими і непохитними у Богуі насолоджуються Його величчю, цілком охоче підкоряючись тільки Йому одному. Атой ангел, люблячи більше себе, ніж Бога, не захотів бути підлеглим Йомусповнився гордістю, відклався від найвищої суті і ліг; тому він істав нижчий, ніж яким був, що захотів насолоджуватися нижчим, а насолоджуватися вінзахотів більше своєю могутністю, чим могутністю Божою. Бо, хоча і неабсолютно, проте він був вищий, коли насолоджувався тим, що найвище, такяк вище всього один Бог. Між тим, усе те, що стає нижче, ніж якимвоно було, буває злом не постільки, поскільки існує, а оскільки воностає нижче. Бо чим нижче воно стає порівняно з тим, яким булотим більше воно прагне до смерті. Що ж дивовижного, якщо від недолікувиникає незначність, а від незначності -- заздрість, із-за якої диявол і ставдияволом?

П`ЄР АБЕЛЯР (1079--1142)