Колектив як соціально діюча система має виконувати такі функції

Література

План

ЛЕКЦІЯ 2

Психологічні особливості, типологія студентів і формування студентського колективу

1. Психологічні особливості студентського віку.

2. Типологія студентів.

3. Діалектика становлення і розвитку студентського колективу: академічної групи, курсу, факультету, ВНЗ.

1. Аникеева Н.П. Психологический климат в коллективе. — М.: Просвещение. 1989.

2. Бойко В.В., Ковалева А.Г. Социально-психологический климат коллектива и личность. — М.: Мысль, 1983.

3. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Метод, посіб. для студ. магістратури. — К.: Центр навч. літ., 2003.

4. Красовицъкий М. Проблеми дитячого колективу в аспекті гуманізації школи // Рідна шк. — 1995. — № 2—3.

5. Макаренко А.С. Коллектив и воспитание личности. — М.: Педагогика, 1972.

6. Освітні технології: Навч.-метод, посіб. / О.М. Пехота, А.З. Кіктенко, О.М. Любарська та ін.; за заг. ред. О.М. Пехоти. — К.: А.С.К.,2001.

7. Павлова МЛ. Педагогическая система А.С. Макаренко. — М.: Высш.шк., 1972.

8. Педагогика и психология высшей школы: Учеб. пособие. — Ростов н/Д.: Феникс, 2002.

9. Петровский А.В. Личность. Деятельность. Коллектив. М.: Политиздат, 1982.

10. Сухомлинський В.О. Методика виховання колективу // Вибрані твори: В 5 т. — К.: Рад. шк„ 1976. — Т. 1.

11. Якунин В А. Педагогическая психология: Учеб. пособие. — 2-е изд. — СПб.: Изд-во В.А. Михайлова, 2000.

1. Психологічні особливості студентського віку.

Як уже згадувалося, до середини минулого століття в психолого-педагогічній науці вважалося, що людина після досягнення зрілості (від 20 років і далі) перебуває в стані "психічної закам’янілості" й перестає бути здатною до навчання. А тому педагогіка і психологія в колишньому СРСР, як і у світі, розвивалася в основному як дитяча, шкільна.

У першій третині XX ст. значного поширення набули педологічні вчення. І лише в 60-х роках розгорнулися наукові дослідження психічного розвитку дорослої людини і можливостей її навчання. Нині проблеми розвитку, навчання і виховання зрілої людини на всіх етапах її життєвого шляху досліджуються андрагогікою і педагогічною антропологією, наукові основи якої закладено К.Д. Ушинським, та іншими науками.

Студентський вік (17—23 роки) охоплює і пізньодитячий, юнацький період, і частину дорослого етапу в розвитку і становленні людини. Студент (лат. — той, хто навчається, старанно працює, оволодіває знаннями) як особистість, що перебуває на конкретній стадії розвитку, може характеризуватися такими вимірами: психологічним (характер, темперамент, воля, здібності); біологічним (фізичні дані, тип вищої нервової діяльності, безумовні рефлекси, інстинкти). Ці чинники детерміновані спадковістю і вродженими задатками; соціальним середовищем (місце в соціумі, національність).

Студентський вік характеризується найбільш сприятливими умовами для психологічного, біологічного і соціального розвитку. В цей період найвища швидкість пам’яті, реакції, пластичність у формуванні навичок. В особистості на цьому етапі домінантним є становлення характеру та інтелекту. Активно розвиваються морально-ціннісні й естетичні почуття. Швидко освоюються соціальні ролі дорослого: громадянські, професійні, економічні, сімейні. Формуються і закріплюються схильності, інтереси. Визначаються життєві цілі й прагнення. Досягається високий рівень розвитку фізичних та інтелектуальних сил, активно зростають творчі можливості, збагачується емоційно-чуттєвий зміст, розквітає зовнішня привабливість. Все це часто спричинює дещо ейфорійні, ілюзорні уявлення про невичерпність і безмежність такого стану й приводить до нераціонального, безцільного, безплідного розтрачання фізичних і духовних сил.

Саме в студентському віці відбувається перегляд ціннісно-духовних категорій, аксіологічна переорієнтація. Посилюється усвідомленість, об’єктивна позитивізація мотивів поведінки. Формуються і зміцнюються позитивні особистісні риси — відповідальність, почуття обов’язку, цілеспрямованість, наполегливість, самостійність, уміння регулювати свої почуття, бажання, схильності.

Разом з тим треба мати на увазі, що до 20 років здатність людини до повносвідомої регуляції своєї поведінки остаточно ще не сформована. Тому інколи мають місце невмотивовані, флуктуаційні прояви негативної поведінки, неадекватних дій, протиправних вчинків.

Студентський вік — пора активної самооцінки. Вона може бути об’єктивною, завищеною і заниженою. Характерними для людини із заниженою самооцінкою є занижена самоповага, нестійка власна думка про себе, намагання приховати від оточення своє справжнє "Я", виконати роль, яка, на її думку, буде більш прийнятною й ефектною у конкретному середовищі. Молоді люди такого типу підвищено чутливі й ранимі. Вони більш болісно реагують на критику, насмішки, зневагу, осудження. Для них характерні закритість, самоізоляція, схильність до віртуального спілкування зі світом, одинокість.

Студентський вік, за Б.Г. Ананьєвим, є сенситивним періодом для розвитку основних соціогенних можливостей. Особливої уваги, турботи і допомоги потребують студенти-першокурсники. Умови життя і навчання у ВНЗ різко відрізняються від шкільних. Відбувається злам багаторічного, звичного стереотипу.

Перехід від прямої опіки шкільних педагогів і батьків до статусу відносної самостійності породжує низку труднощів. Викликані вони передусім значними відмінностями у методах навчання. У школі учня постійно контролює, спонукає і страхує вчитель.

У ВНЗ можна відносно тривалий період нічого не вчити, самостійно не працювати і ніхто за це не спитає. Такі можливості створюють у частини першокурсників ілюзію, що у ВНЗ можна вчитися, не напружуючись. Ці ілюзії швидко розвіюються під час першої сесії: більш здібні студенти за рахунок вікової витривалості, доброї пам’яті, декілька добових безперервних зубрінь, шпаргалок, підказок і поблажливої позиції викладача долають цей бар’єр, а частина стає академічними боржниками.

Щоб цього не трапилося, надзвичайно важливо у перші ж дні навчання розкрити перед першокурсниками зміст усіх труднощів, складностей, ілюзій, особливостей, з якими вони можуть зіткнутися. Потрібно навчити вчорашнього школяра самостійно навчатися, конспектувати лекції, готуватися до практичних занять, працювати з першоджерелами, з великими масивами інформації, довідниками, словниками, хрестоматіями.

Студентам, які проживають у відриві від сім’ї, треба допомогти в налагодженні побуту, виробленні оптимального режиму навчання і відпочинку. Особливу увагу слід приділити харчуванню, санітарно-гігієнічним умовам, допомогти у веденні самостійних фінансових справ тощо. Спеціальні дослідження і практичний досвід показують, що неуспішність, окремі психологічні зриви на першому курсі не обов’язково є наслідками несумлінності чи слабких базових знань студента.

Причиною негативних результатів навчання, девіацій у поведінці можуть бути нездатність контролювати і реально оцінювати себе і свої дії, неготовність до самостійного навчання, невміння жити без постійної опіки, раціонально роз­поділяти бюджет часу, несформованість почуття обов’язку і відповідальності Значні можливості для пришвидшення і зменшення болісності адаптації, підвищення якості навчання першокурсника містить модульно-рейтингова система, яка дає змогу систематично контролювати й оцінювати хід навчання, своєчасно коригувати упущення і відхилення, підтримувати рівномірне напруження зусиль протягом семестру, уникати стресів і перенапружень сесійної штурмівщини.

Для швидкої й оптимальної адаптації студента у ВНЗ тому, хто цим займається (куратор, декан та його заступники), важливо знати умови життя, інтереси, плани на перспективу першокурсника, мотиви вибору спеціальності, рівень самооцінки, здатність свідомого регулювання поведінки, здібності, схильності, життєвий досвід тощо.

Успішність адаптації студента у ВНЗ значною мірою залежить від розуміння й уваги до розв’язання цієї проблеми з боку педагогів. Доцільними є такі заходи: зустріч ректора з усіма першокурсниками у перші тижні навчання, щоб дати доброзичливі батьківські поради, настанови і застереження; індивідуальна і групова робота куратора; спеціальні заходи служби психологічної допомоги; увага з боку заступника декана з питань виховної роботи.

2. Типологія студентів

Для викладача вищої школи важливо добре знати психологічні особливості навчання і виховання студента, особливості розвитку і типологію його особистості.

Типи студентської молоді можна аналізувати за різними чинниками: у зв’язку з обраною професією, залежно від форми навчання — контрактної чи бюджетної, за ставленням до навчання та ін.

Типологія студентів за В.Т. Лісовським має такий вигляд

Тип	Характеристика
"Гармонійний"	Спеціальність обрав свідомо. Відмінно навчається. Займається науковою роботою. Громадський активіст. Глибоко і серйозно цікавиться літературою і мистецтвом, розвинений, культурний, комунікабельний, займається спортом. Чесний, порядний, нетерпимий до недоліків. Добрий і надійний товариш. Користується авторитетом у колективі
"Розчарований"	Як правило, здібний, але обрана спеціальність ви­явилася для нього малопривабливою. Проте впев­нений, що навчання треба завершити. Старається навчатися добре, хоча задоволення від навчання не отримує. Прагне ствердити себе в хобі, мистецтві, спорті
"Лідер"	Навчається, як правило, слабо, за принципом "найменшої затрати сил". Але повністю задоволений собою. Про своє професійне покликання всерйоз не задумується. У науково-дослідній і громадській роботі участі не бере. У студентській групі до нього ставляться як до "баласту". Інколи намагається злукавити, скористатися шпаргалкою, пристосуватися. Коло інтересів в основному в сфері дозвілля
"Творчий"	Йому властивий творчий підхід до будь-якої справи — навчання, громадської роботи, дозвілля. Заняття, де необхідні посидючість, акуратність, виконавська дисципліна, його не захоплюють. Тому навчається, як правило, нерівно, за принципом "мені це цікаво" чи "мені це нецікаво". Займаючись науково-дослідною роботою, шукає власне оригінальне розв’язання проблем, не рахуючись із думкою визнаних авторитетів
"Богемний"	Як правило, успішно навчається на так званих престижних факультетах, звисока ставиться до студентів, які оволодівають масовими професіями. Прагне до лідерства серед собі подібних, до інших студентів ставиться зневажливо. "Про все" трохи чув, хоча знання його вибіркові. У сфері мистецтва цікавиться головним чином "модними" течіями. Завжди має "свою думку", відмінну від думки маси. Завсідник кафе, модних дискоклубів.

Певний інтерес становлять думки студентів щодо самих себе, подані у навчальному посібнику групи авторів

Відмінники — зубрії	Постійно відвідують заняття. Наполегливою працею досягають гарних результатів, дисципліновані. 3 них обирають старост
Відмінники — розумники	Володіють високим інтелектом. Мають сильну шкільну базу. Можуть своїми запитаннями поставити викладача в ніяковий стан. Вважають: "Навіщо ходити на кожне заняття, ми й так розумні". Вчаться за принципом "всього потрошки"
"Трудяги"	Постійно вчаться, але через слабкі розумові здібності мають скромні успіхи в навчанні
"Випадкові"	Дівчата, які хочуть стати дипломованими дружинами. Хлопці, які "косять" від призову до армії. Ледарі, яких батьки "влаштували" у ВНЗ, щоб вони хоч чимось займалися

У цілому нинішня модель ідеального студента — це молода людина з добрими інтелектуальними, духовно-культурними і моральними здібностями і потенціями, яка має схильність та інтерес до науки і спроможна самостійно, творчо, продуктивно мислити. На жаль, нинішні реалії не завжди сприяють зростанню інтелектуальних можливостей студентів, розвитку почуттєвої сфери, диверсифікації схем мислення. Внаслідок зниження якості підготовки у секундарній ланці освіти значна частина студентів недостатньо ерудована, малоінтелігентна, з недостатньо сформованим почуттям відповідальності, працелюбності й самовимогливості.

3. Діалектика становлення і розвитку студентського колективу: академічної групи, курсу, факультету, ВНЗ

Виховання особистості в колективі — важлива закономірність українського національного виховання. Дитина народжується в сім’ї і розвиток дитини (фізичний, психічний, соціальний) відбувається в колі членів родини: батька й матері, дідуся, бабусі, старших братів і сестер. Першими джерелами соціального успадкування є соціальне багатство (мова, норми поведінки та ін.) членів родини.

Дитина відчуває духовну єдність з цим соціальним осередком і залежність від нього. А згодом юна особистість виходить за рамки своєї сім’ї і потрапляє у своєрідну духовну залежність від соціуму. Упродовж усього життя людина відчуває себе часткою певної спільноти.

Колектив є невичерпним джерелом морально-духовного збагачення особистості й одночасно її захисником. І тому в менталітеті українського народу було і залишається поважне ставлення до колективу, відчуття залежності від нього.

В українському фольклорі, як джерелі народної мудрості, шанується авторитет і сила громади, значимість одностайності і єдності людської спільноти ("громада — великий чоловік", "більший чоловік громада, ніж пан"). Підкреслюється, що громада, її думка — це велика сила, яку аж ніяк не можна ігнорувати "на чужий роток не накинеш платок", "раз на віку спіткнешся, та й то люди бачать").

Діяльність людини певною мірою пов’язана з іншими членами громади. Тому кожна нормальна особистість відчуває відповідальність перед громадою, остерігається осуду своїх дій співгромадянами ("хоч ганьба очі не виїсть, але не дає між людьми показатися", "стид, хоч і не дим, а очі виїсть").

Одним із найтяжчих покарань для людини є вилучення з громади, залишення її наодинці за межами колективу. Пригадаймо легенду з повісті М. Горького "Старуха Изергиль", коли громада, роздумуючи про міру покарання Ларри за егоїстичну підступну поведінку, виносить рішення про його відокремлення від громади.

Народна педагогіка, вбачаючи в колективі могутню силу виховного впливу на особистість, зосереджує увагу на тому, щоб соціальний колектив був джерелом всебічного розвитку його членів, виступав надійним захисником їхніх інтересів і прав. Оскільки характерними рисами менталітету українців є гуманізм, демократизм, не допускається використання колективу як інструмента для утиску його членів, розпалювання конфліктів між членами громади.

Розвиваючи ідеї народної педагогіки, В.О.Сухомлинський писав: "Багатство індивідуальності — інтелектуальне, ідейне, моральне, естетичне, творче, емоційне, громадянське — визначається багатством її стосунків і зв’язків з навколишнім світом, а навколишній світ — це насамперед люди, їх відносини і зв’язки. Гармонія щасливої праці, повноцінного духовного життя людей, які об’єднуються у найрізноманітніші спілки — від сім’ї до всього нашого суспільства, залежить від гармонії індивідуальності й колективу".

Останніми роками у педагогічній літературі розгорнулася дискусія стосовно доцільності застосування принципу колективізму у вихованні, у суспільних відносинах взагалі. Критики колективістських форм виховання заперечують позитивність макаренківської теорії і практики, оскільки на їхню думку, колектив є чинником пригнічення, нівелювання особистості. Принцип колективізму нібито є породженням тоталітарної системи, а колектив — інструментом авторитарної педагогіки.

Виходячи з аналізу загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей, навряд чи можна погодитися з прихильниками цієї думки, яка ґрунтується на концепції екзистенціалізму. Справді, якщо використовувати колектив як інструмент нівелювання, утиску особистості, як це було властиво радянській тоталітарній системі, то такий підхід є неприйнятним для демократичного, гуманістично орієнтованого суспільства. Колектив має бути соціальним утворенням, яке сприяє всебічному розвитку особистості і є інструментом її захисту, підтримки. Ідея колективного виховання є соціально вмотивованою як з позицій української народної педагогіки, так і з позицій сучасних виховних завдань.

Наукові засади теорії колективу свого часу розробив А.С.Макаренко, і саме він обґрунтував випробувану часом технологію розвитку і формування дитячого колективу. Поставленому в жорсткі умови, які вимагали займатися перевихованням малолітніх правопорушників, педагогічно занедбаних дітей, А.С. Макаренку доводилося йти від потреб практики до теорії, а потім уже в практичній діяльності перевіряти свої теоретичні відкриття.

Треба зважати на те, що у 20-х роках минулого століття через соціальні та економічні негаразди в Україні було багато педагогічно занедбаних дітей, схильних до правопорушень, дітей-сиріт. Серед більш ніж 40 дитячих колоній, які займалися перевихованням таких дітей, виділялася передусім колонія ім. Горького, якою керував А.С. Макаренко.

В основу перевиховання він поклав концепцію виховання особистості в колективі, через колектив і для колективу шляхом включення кожної особистості в активну продуктивну працю з дотриманням вимог принципу: якомога більше поваги до особистості й вимогливості до неї.

Зрозуміло, що діяльність колективу Ковалівської (Курязької) колонії, а потім колективу комуни ім. Дзержинського відбувалася на соціальному фоні становлення тоталітарної системи. Проте запропонована А.С. Макаренком концепція колективістського виховання витримала випробування часом, оскільки спрямована на формування соціально сильної особистості. Вона отримала схвалення у світовій педагогіці (Японія, Німеччина та ін.). Тому безпідставно заперечувати, відкидати її немає сенсу. А що натомість? Концепція колективізму має діяти з урахуванням вимог епохи становлення громадянського суспільства.

Варто зважити і на той факт, що розроблена А.С.Макаренком концепція виховання особистості в колективі має сенс не лише у системі виховання школярів, а й студентської молоді, зрештою стосується соціальної діяльності дорослого населення.

Колектив — це соціально значуща група людей, які об’єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямі досягнення поставленої мети і мають органи самоврядування. А.С. Макаренко підкреслював: "Колектив — це соціальний живий організм, який через те і організм, що він має органи, що там є повноваження, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то немає і колективу, а є просто юрба або зборище".

1. Організаторську: спрямовану на об’єднання членів колективу з метою виконання певних соціально-педагогічних завдань.

2. Виховну: спрямовану на створення оптимальних умов для розумового, морального, фізичного, трудового й естетичного виховання, що забезпечує умови для психічного й соціального розвитку особистості.

3. Стимулювальну: вона сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів діяльності особистості у всіх сферах; регулює поведінку членів колективу, впливає на формування позитивних якостей особистості — волі, гуманності, працьовитості, совісності, чесності, справедливості, цілеспрямованості, гідності та ін..

Педагогічні засади формування і розвитку колективу є загальноохопними. Тому, говорячи про види колективів, особливості їх функціонування, не можна обмежуватися лише означенням дитячих колективів. Це колективи молоді, що навчається у професійних навчальних закладах, об’єднання людей на виробництві, в установах, військових підрозділах та ін.

У загальному аспекті функціонування колективів варто визначити такі види: первинний (клас, академічна група); колектив навчального закладу, підприємства, установи, організації; тимчасовий, сімейний, виробничий.

Первинний колектив об’єднує людей (школярів, студентів, працівників невеликих виробничих підрозділів, служб і под.), котрі згуртовані в порівняно невелику соціальну групу (20—30 осіб), члени якої перебувають у постійних ділових, дружніх, службових, побутових стосунках. Це може бути колектив класу, академічна студентська група, професійно об’єднана група людей у державній установі, бригада на виробництві, підрозділ в армійських формуваннях.

З погляду доцільності якісного складу в колективі має бути пропорційне співвідношення осіб протилежної статі. Якщо ця психолого-педагогічна вимога реалізується в загальноосвітніх навчально-виховних закладах, то у вищих навчальних закладах вона не завжди витримується у зв’язку об’єктивними і суб’єктивними причинами, що породжує значні труднощі соціально-психологічного характеру в розвитку колективу.

Традиційно склалося, що первинні колективи професійних навчально-виховних закладів є, як правило, одновіковими. Проте з погляду ефективності виховного впливу на особистість доцільніше формувати різновікові колективи. Досвід А.С. Макаренка, інших педагогів переконує в доцільності такого підходу. Старші члени колективу турбуються про молодших, своєю поведінкою відіграють роль прикладу для них, сприяючи їх самовихованню. А молодші відчувають відповідальність перед старшими. На таких засадах доцільно формувати колективи у дитячих будинках, школах-інтернатах, виробничих підрозділах.

Колектив вищого навчального закладу об’єднує всіх студентів, педагогів, працівників. Помилково думати, що особовий склад ВНЗ треба розглядати як окремі колективи: студентський, викладацький, навчально-допоміжного, технічного персоналу.

Лише у спільній діяльності колектив може діяти як ефективне соціальне об’єднання. Щодо кількісного складу, то такий колектив має налічувати 600—800 осіб. Це дає змогу членам колективу знати один одного, а особливо керівникові закладу знати кожного члена колективу, збиратися разом для розв’язання певних завдань, а педагогам і зокрема керівникам — ефективно взаємодіяти з кожним членом колективу. Для повноцінного функціонування такого колективу також важливо мати пропорційну кількість осіб чоловічої і жіночої статі.

У сучасному вищому навчальному закладі, як правило, навчаються тисячі, десятки тисяч студентів, працюють сотні, тисячі педагогів і стільки ж обслуговуючого персоналу. Говорити в такому разі про колектив ВНЗ як дієвий виховний чинник не варто. У навчальних закладах, які об’єднують понад 1500 осіб, студент фактично не є членом колективу. Він є анонімною особою, що лише епізодично, умовно, штучно прилучає себе до загального колективу через свою діяльність у первинному колективі. Та й з якісного погляду такі умовно названі колективи мають значні утруднення у своєму розвитку: в них переважають або представники жіночої статі (наприклад, ВНЗ педагогічного профілю), або чоловічої (ВНЗ військового профілю). Тому виховні функції по винні брати на себе первинні колективи (групи, курсу) і колективи відділення, факультету.

Один із різновидів колективу — тимчасовий — об’єднує людей, які є членами постійних первинних колективів і групуються для виконання тимчасових завдань, задоволення своїх пізнавальних інтересів (наукове об’єднання, гурток, спортивна секція, студентський хор, танцювальний ансамбль, туристська група та ін.). Як правило, тимчасові колективи невеликі, згуртовані на основі спільних інтересів. Вони досить міцні, дієві, активно розвиваються, ефективно впливають на формування позитивних якостей особистості. Тому у вищих навчальних закладах треба створювати умови для організації і функціонування тимчасових колективів, які б об’єднували якомога більше студентів.

Окреме місце у системі соціальних відносин займає сімейний колектив, який об’єднує членів однієї родини. Він складався історично і був важливим соціальним утворенням у суспільстві. З погляду закономірностей виховання соціальний інститут сім’ї має займати провідне місце у формуванні особистості дитини і не менш важливе — у становленні особистості студента.

Оскільки в минулому традиції розвитку української родини характеризувалися багатодітністю, сім’я була досить міцним колективом, який забезпечував оптимальні умови для фізичного, психічного і соціального розвитку особистості. Щоб у сім’ї складалися колективістські стосунки, в ній мають бути мати, батько, щонайменше 2—3 дітей і члени родини старшого покоління.

Якщо в сім’ї є лише одна дитина, то тут складаються стосунки на основі парної залежності: батьки — дитина, що здебільшого негативно впливає на виховання дитини. "Єдиність дитини, — писав А.С.Макаренко, — приводить до концентрації неспокою, сліпої любові, страху, паніки. І в той же час у такій сім’ї нема нічого, що могло б у такому ж природному порядку цьому протистояти. Нема братів і сестер — ні старших, ні молодших, — нема, отже, ні досвіду піклування, ні досвіду гри, любові й допомоги, ні наслідування, ні пошани, нема, нарешті, досвіду розподілу, спільної радості й спільного напруження, — просто нічого нема, навіть сучасного сусідства... Небезпечний шлях виховання єдиної дитини в сім’ї кінець кінцем зводиться до того, що сім’я втрачає якості колективу".

Сучасні українські сім’ї переважно нуклеарні, малодітні. Це одна з причин труднощів у вихованні дітей, тому що основні морально-духовні якості мають формуватися до 6—7 років передусім у системі родинного виховання. Неякісне сімейне виховання має враховуватися педагогами ВНЗ, особливо на молодших курсах. Виховна система закладу покликана надолужити, компенсувати втрати, що виникли у сімейному періоді життя студента.

Педагогічне керівництво колективом випливає безпосередньо з діалектичності самої педагогічної науки. Такий підхід зумовлює необхідність розглядати й аналізувати педагогічні явища і процеси з позицій діалектичного розвитку. Колектив як соціальне утворення не є застиглою формою. Він весь час перебуває у русі. Тому, розробляючи теорію і практику колективу, А.С. Макаренко писав: "Яка чудова захоплююча діалектика! Вільний колектив не здатний стояти на місці. Форми існування вільного людського колективу — рух вперед, форма смерті — зупинка".

Педагог, який працює з колективом, повинен, по-перше, стимулювати його розвиток, по-друге, постійно змінювати тактику, напрями, методи і прийоми впливу на членів колективу, на актив і органи самоврядування, перебудовувати види і стилі спілкування залежно від того, на якій стадії розвитку перебуває первинний студентський колектив.

Стадійність розвитку колективу — це вираження внутрішньої діалектики його становлення, в основу якої покладено рівень взаємовідносин між педагогом і вихованцями, між членами колективу зокрема. Особливості розвитку колективу залежать від дії таких чинників, як органи самоврядування і актив.

Актив — це група членів колективу, яка усвідомлює вимоги керівника, виявляє ініціативу і провадить цілеспрямовану діяльність щодо розв’язання завдань, поставлених перед колективом. Члени органів самоврядування є уповноваженими колективу, обраними шляхом демократичних виборів, які допомагають педагогові здійснювати керівні функції, підтримують зв’язки з уповноваженими інших колективів. Якщо членів органів самоврядування обирають, то члени активу самовиявляються, самоутверджуються. Впливову роль у функціонуванні первинного колективу можуть відігравати неформальні, харизматичні лідери.

Лідер — це член колективу, який у нестандартних ситуаціях здатний здійснювати помітний вплив на поведінку членів колективу, виявляти ініціативу в конкретних діях, брати на себе відповідальність за дії колективу. Варто зауважити, що лідер може бути ініціатором як позитивних, так і негативних справ.

У системі виховної роботи зі студентами основну функцію щодо формування колективу має брати на себе декан факультету, його заступники і головне — уповноважені деканату: педагоги — куратори студентських академічних груп. Незважаючи на те, що студенти, як правило, дорослі люди, в яких в основному сформовані морально-духовні якості, все ж вони потребують допомоги педагогів у соціально-професійному становленні.

Це зумовлено, крім усього, проявами інфантилізму у значної частини сучасної молоді. З цією метою у вищих навчальних закладах України діє інститут педагогів-вихователів студентів. Зазвичай їх називають кураторами.

Куратор (лат. curator, від euro — піклуюсь) має передусім піклуватися про створення оптимальних умов для соціального і професійного становлення особистості студента, дбати про формування первинного студентського колективу, створення оптимальних соціально-педагогічних умов для соціального розвитку, професійного становлення членів колективу, їх соціальної захищеності.

У своєму розвитку первинний колектив проходить три основні стадії (етапи). Кожна стадія характеризується певними ознаками і вимагає від вихователя, членів колективу відповідних дій. Для педагога-вихователя важливо визначити рівень розвитку первинного колективу, обрати лінію поведінки з вихованцями, вміти перебудувати свою діяльність, якщо колектив у процесі розвитку перейшов у іншу стадію. У цьому мають виявлятися його діалектичне мислення, гнучкість і, в кінцевому підсумку, педагогічна майстерність. Тут має діяти принцип "не зашкодити", не загальмувати процес розвитку колективу, змоделювати перспективи його подальшого просування. Розглянемо детальніше етапи розвитку студентського колективу.

Перша стадія. Ознаки: колектив лише складається; його члени недостатньо знають один одного та й куратор мало знає вихованців; студенти не повністю усвідомлюють свої соціальні завдання, цілі діяльності; не виявляється ініціатива в конкретній діяльності членів колективу; не сформовано актив.

Як правило, студенти, зараховані на навчання і згруповані деканатом в академічні групи (первинні колективи), перебувають на першій стадії розвитку. Певний період куратор сам здійснює керівництво новоутвореним первинним колективом, проводить організаційні заходи. Адже ще немає активу, немає на кого спиратися.

Зміст роботи куратора:

• вивчає членів колективу шляхом ознайомлення з особовими справами, проведення особистих зустрічей, бесід, анкетування, тестування та ін.;

• забезпечує знайомство членів колективу між собою, використовуючи ділові ігри, вечори дозвілля, зустрічі-знайомства, творчі справи і под.;

• ставить перед студентами конкретні завдання, які потребують колективної діяльності для їх розв’язання;

• організовує спільну діяльність, наповнену емоційним, пізнавальним змістом (туристські походи, відвідування музеїв, театрів, виставок та ін.);

• сприяє формуванню активу: підтримує активістів, заохочує студентів у їх діях на користь колективу, дає тимчасові й довготривалі доручення окремим студентам, за допомогою методик соціометрії починає вивчати соціальний статус окремих студентів.

Тривалість перебування первинного студентського колективу на першій стадії розвитку залежить від різних чинників: педагогічно спрямованих дій педагога, соціальної зрілості студентів, рівня та засобів включення членів колективу в конкретну діяльність.

Організація діяльності членів колективу на цій стадії поки що прямолінійна: педагог доводить до всіх студентів завдання, поставлені перед колективом, розподіляє обов’язки, інструктує, організовує діяльність, контролює її хід, оцінює результати діяльності кожного студента, аналізує причини труднощів.

Друга стадія. Перехід колективу у своєму розвитку від першої до другої стадії відбувається поступово, ніби непомітно. В надрах першої стадії з’являються зміни, які характеризують якісний рух колективу. Для педагога важливо помітити ці зміни й обрати дещо нову лінію поведінки, стиль взаємин з колективом у цілому й окремими його членами.

Ознаки: сформовано актив, члени колективу усвідомлюють свої завдання; актив починає виявляти ініціативу, готовий брати на себе виконання окремих функцій з організації діяльності колективу; з’являються неформальні, харизматичні лідери.

Куратор здійснює керівництво колективом на демократичних засадах з опорою на актив: радиться з активістами про прийняття тих чи тих рішень, доводить їх до членів колективу. Якщо на першій стадії педагог справляє безпосередній вплив на особистість кожного студента, то на другій важливо забезпечити як безпосередній (педагог — студент), так і опосередкований вплив (педагог — актив — студент).

Зміст роботи куратора:

• продовжує вивчати особливості соціально-психічного і фізичного розвитку студентів;

• по черзі залучає членів активу до виконання керівних функцій, вчить їх педагогічно грамотно виконувати доручення;

• спільно з активом висуває нові завдання, які б забезпечували діяльність членів колективу;

• на демократичних засадах сприяє формуванню в колективі органів самоврядування, вчить їх членів виконувати керівні функції, дбає про змінність, ротацію органів самоврядування;

• сприяє забезпеченню зв’язків первинного колективу з іншими колективами (курсу, факультету, ВНЗ).

У ході безпосереднього діалектичного розвитку, в результаті якісних змін у системі міжособистісних стосунків колектив переходить до третьої стадії становлення. Це рівень повноцінного соціально й психологічно здорового колективу.

Третя стадія. Ознаки: більшість членів колективу свідомо виконує вимоги колективу, його керівника; більшість перейшла на позиції активу; колектив усвідомлює свої завдання, готовий підтримати, захистити, допомогти кожному членові колективу; більшість здатна формувати нові завдання, визначати шляхи їх реалізації.

Усі питання життєдіяльності колективу вирішуються колегіально на демократичних засадах, формується почуття особистої відповідальності кожного члена колективу.

Зміст роботи куратора:

• продовжує вивчати особливості соціально-психологічного розвитку студентів;

• спільно з усіма студентами визначає перспективні лінії розвитку колективу;

• по черзі залучає членів колективу до виконання різних доручень, зокрема виконання керівних функцій.

На цій стадії до особистості ставить певні вимоги не педагог (як це було на 1 -й стадії), не актив (на 2 -й стадії), а безпосередньо колектив. Це вже вимоги, які складно заперечити і протистояти їм.

Ми говоримо про діяльність куратора академічної студентської групи щодо формування і розвитку первинного колективу, моделювання взаємин у ньому, моделювання взаємин колективу й особистості. Та все ж педагог-куратор повинен постійно і чутливо тримати в полі зору психологічний настрій, душевний стан кожного студента, своєчасно дати пораду, прийти на допомогу, в разі потреби — захистити.

У В.О. Сухомлинського є праця "Сто порад учителеві". Кілька порад присвячені знову-таки проблемам колективу й особистості. В одній із них ставиться запитання: "Що можна й чого не можна обговорювати в колективі?" Педагог підходить до розв’язання цього питання з позицій, що колектив має виступати захисником інтересів особистості.

На успішність розвитку і становлення студентського колективу впливає низка таких соціально-педагогічних чинників:

• знання педагогами-кураторами наукових засад теорії і практики формування та розвитку колективу;

• забезпечення наступності та єдності дій педагогів у роботі з колективом;

• забезпечення педагогічно доцільної роботи з активом і органами самоврядування;

• володіння технікою створення перспективи розвитку колективу;

• створення соціально-педагогічних умов для ефективної діяльності членів колективу;

• наявність традицій у життєдіяльності колективу;

• дотримання належного тону і стилю в керівництві первинним студентським колективом.

Питання теорії і практики розвитку колективу, його впливу на формування особистості досить добре досліджені в психолого-педагогічній літературі, розроблено технології роботи з колективами. Варто лише у процесі практичної роботи впевнено спиратися на надбання педагогічної науки, цілеспрямовано працювати над розвитком колективу на засадах гуманізму, використовувати колектив як джерело соціально-психологічного розвитку особистості, її соціальної захищеності.

Будь-яка діяльність окремої людини чи певної спільноти може бути ефективною лише за умов наявності й усвідомлення мети. А.С. Макаренко писав: "Справжнім стимулом людського життя є завтрашня радість. У педагогічній техніці ця завтрашня радість є одним з найважливіших об´єктів роботи.

Спочатку треба організувати саму радість, викликати її до життя і поставити як реальність. По-друге, треба наполегливо перетворювати простіші види радості в складніші і значні для людини... Виховати людину — значить виховати в неї перспективні шляхи. Методика цієї роботи полягає в організації нових перспектив, у використанні тих, що вже є, в поступовій постановці цінніших".

Формуючи колектив, виховуючи особистість у колективі, треба дбати, щоб перспектива окремої особи збігалася певною мірою з перспективою колективу. За визначенням А.С. Макаренка, перспектива може бути близька, середня і далека. Майстерність вихователя у формуванні колективу має виявлятися в організації системи перспективних ліній з урахуванням можливостей членів колективу, реальних соціальних обставин.

У процесі організації перспектив варто дотримуватися таких вимог:

· перспектива має бути зримою і реальною;

· необхідно передбачати, щоб перспектива була доступною і посильною для досягнення;

· слід постійно стимулювати і заохочувати діяльність колективу і його членів у їхніх зусиллях, спрямованих на досягнення перспективи.

Суттєвим структурним компонентом, що сприяє розвиткові колективу, його впливу на особистість, є актив і органи самоврядування. Майстерність педагога-куратора має бути спрямована на формування активу, стимулювання його діяльності. В активі педагог має бачити своїх помічників і спільників. А.С. Макаренко, приділяючи велику увагу активові, писав: "Актив є тим здоровим і необхідним у виховному дитячому закладі резервом, який забезпечує наступність поколінь у колективі, зберігає стиль, тон і традиції колективу. Підростаючий актив змінює в громадській роботі вихованців, які закінчили заклад, і таким чином забезпечується єдність колективу".

Вихованців-активістів треба включати в конкретну діяльність, покладати на них окремі обов’язки і функції вихователів, вчити методам і засобам їх виконання. Це забезпечує соціальне зростання особистості.

Актив є основою, на якій формуються органи самоврядування як уповноважені колективу. Органи самоврядування мають обиратися на демократичних засадах. Куратор спільно з активом визначає функції органів самоврядування, його підрозділів, створює умови для самостійної і відповідальної діяльності, вчить членів органів самоврядування ефективно працювати у цих підрозділах, розв’язувати певні педагогічні завдання. Робота вихователя в органах самоврядування є доброю школою соціального становлення особистості.

А.С. Макаренко визначив передумови, за яких діяльність органів самоврядування буде актуальною й ефективною:

1) адміністрація закладу, в тому числі педагогічна, не повинна підміняти органи самоврядування;

2)рішення органів самоврядування повинно бути обов´язково виконане;

3)якщо рішення хибне, то керівники закладу мають апелювати до загальних зборів і домагатися його скасування, а не скасовувати таке рішення;

4)вплив на органи самоврядування необхідно здійснювати на демократичних засадах через педагогів, які користуються повагою у студентів;

5)робота в органах самоврядування не повинна займати у студентів багато часу, щоб не бути переобтяжливою;

6)необхідно постійно вести ретельний облік роботи органів самоврядування.

Колектив вирізняється згуртованістю, внутрішньою силою, поряд з іншими чинниками, соціально значимими традиціями. Традиція (лат. traditio — передача) — це різновид або форма звичаю, що характеризується особливою стійкістю і спрямованими зусиллями людей зберегти незмінними форми поведінки, успадковані від попередніх поколінь.

У кожному навчально-виховному закладі колективи повинні працювати над створенням морально-ціннісних традицій, їх збереженням і примноженням. Традиції мають бути тривалими, стійкими, наповненими багатством моральних впливів на особистість.

Життя колективу, ефективність його впливу на особистість залежить також від стилю і тону відносин у колективі. Оскільки суттєвою ознакою колективу є спільна діяльність, спрямована на досягнення мети, то і стиль має характеризуватися діяльністю, діловитістю. Діловий стиль може виявлятись у різних сферах життя колективу: навчанні, праці, грі, дозвіллі та ін. Тому не можна допускати в колективі безпідставної галасливості, бездіяльності, невпорядкованості дій.

Діловий стиль характеризується певними відтінками тону (лат. tonus — звук, напруження). Тон здорового колективу має такі ознаки:

· мажорність, що виявляється в бадьорому, радісному настрої, готовності до раціональної дії. Мажорний тон допомагає наповнити життя кожного студента і колектив у цілому позитивними емоціями, впливає на згуртування колективу на засадах внутрішнього задоволення і внутрішньої радості;

· гідність за своє становище в колективі, відповідальність за справи всіх членів колективу;

· єдність колективу, дружні взаємини між його членами, які особливо яскраво проявляються під час виконання важливих завдань;

· відчуття захищеності кожного члена колективу від принижень, насильства, знущання. Це повинно стати законом колективу. Кожен студент має бути впевненим, що у разі необхідності його захистять колеги, педагоги;

· здатність гальмувати свої негативні дії або вчинки, які можуть завдати шкоду товаришам чи колективу взагалі. Звичка гальмувати має бути виявом внутрішньої культури студентів.

Джерелом формування стилю і тону відносин у колективі має бути передусім діяльність педагогів.